Аравакські мови
Аравакські мови — одна з найбільших сімей індіанських мов, поширених переважно в Південній Америці. До аравакських мов належать мови локоно (власне аравакська), гоахіро, майпуре, ачагуа та інші. Для цих мов характерні розвинута система голосних і бідна система приголосних. Граматична будова аглютинативна (з елементами полісинтетизму). Вживаються прийменники й післяйменники.
Розповсюдження та класифікація[ред. | ред. код]
Аравакські мови зустрічаються від південної Флориди і островів Карибського басейну до Парагваю і від тихоокеанського узбережжя Перу до дельти Амазонки. В більшості районів цього ареалу аравакські мови зараз повністю (чи майже повністю) щезли витіснені європейськими. Найліпше аравакські мови збереглися в басейні річки Оріноко та притоків амазонки Мадейра і Пурус, а також на високогірному болівійському плато. Загальна кількість мовців близько 400 тисяч людей з яких біля половини припадає на гуахіро.
Единої класифікації аравакських мов не існує. А.Мейсон, П. Ріве, Ч. Лоукотка класифікували їх головно за географічною ознакою — південна, центральна, північна групи. Дж. К. Ноубл розвиваючи класифікацію Дж. Грінберга виділяє групи: амуеша, аполіста, чамікуро, таїно (кожна представлена однією мовою), уруано (3 мови), арауано, чи арауа (5 мов), марі-пурано (включает 8 підгруп, усього 77 мов).
Нпижче наведена одна з «географічних» класифікацій.
Лінгвістично аравакську родину поділяють на дві підродини — південну та північну.
Північно-аравакські мови включають:
- амазонську гілку, представлену в льяносах, в північно-західній та центральній Амазонії: піапоко, ачагуа, юкуна, курріпако, катаполітані, уарікена, таріана, баніва, баре, вимерла мова майпуре, явітеро, манао та інші;
- прикарибську гілку — гуахіро Колумбії та Венесуели, вапішано, локоно (власне аравакська) в Суринамі, Гаяні, Гвіані, вимерлі мови токіно Великих Антилах та лукаян на Багамських островах. Мовно сюди ж відносять карибів Малих Антил які походять від завойвників карибів та місцевих аравакських жінок іньєрі та близькі до них «чорні кариби» або каріфуна які в колоніальний період розселилися на узбережжі Гондурасу, Гватемали, Белізу, Нікарагуа.
Окреме місце займає мова палікур у Французькій Гвіані та сусідніх районах Бразилії.
Південна підродина включає: аравакські мови перуанського нагірря — амуеша, чамікуро, піро, іпуріна, кампа або ж ашанінка та близькоспоріднена мачіґенґа; східної Болівії — мохо та бауре; Мату-Ґросу — паречі, терено та інші. Невелика кількість терено живе в Парагваї та Аргентині.
Особливості та характерні риси[ред. | ред. код]
Фонологічна система характеризується розвинутим вокалізмом та бідним консонатизмом. Так у власне аравакській мові 7 голосних і 14 приголосних (2 носові та 12 ротових), в гуахіро 6 голосних і 14 приголосних фонем 2 носові та 12 ротових). Для більшості аравакських мов характерне протиставлення голосних за довжиною.
Морфологічно аравакські мови аглютинативні з рисами полісинтетизму. Деякі групи належать до суфіксального типу, інші до префіксального, в ряді мов суфікси використовуються для словозміни, а префікси для словотворення. В багатьох мовах, наприклад в гуахіро, префікси використовуються переважно для іменникової словозміни (epi? 'чийсь дім', tepia 'мій дім', pipia 'твій дім', nipia 'його дім', shipia 'її дом', wepia 'наш дім', jipia 'наш дім', nepia 'їхній дом'), а суфікси для дієслівної (?p? 'дати' — невизначений вид, ?paj? 'давати' — тривалий вид, ?pajau? 'дати' — інтенсивній вид).
Для виразу синтаксичних стосунків використовуються як прийменники так і післяйменники. Порядок слів зазвичай фіксований дієслово-суб'єкт-об'єкт, приіменникові і придієслівні атрибути зазвичай знаходяться в препозиції. Лексичні розходження по групам і окремим мовам вельми значні.
Аравакські мови не мають власної писемності. Для записів використовують іспанську абетку з додатковими діакритиками та комбінаціями букв для означення сегментних і супрасегментних одиниць які не мають аналогів у іспанській.
Джерела[ред. | ред. код]
- Ю. В. Ванников Лингвистический энциклопедический словарь. — Москва, 1990. — с. 42
