Пукіна

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Пукіна
Puquina
Географічне розповсюдження мови пукіна напочатку XVII ст.
Географічне розповсюдження мови пукіна напочатку XVII ст.
Поширена в Болівія, Перу, Чилі
Носії зникла у XVIII ст.
Писемність латинська абетка
Класифікація Мови Південної Америки
Офіційний статус
Державна держава Пукіна (XI-XII ст.)
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2 sai
ISO 639-3 puq

Пукіна (Puquina) — старовинна мова народу пукіна, що до тепер мешкає в Центральних Андах. У XVIII повністю зникла з вживання, вважається мертвою. Вплинула на розвиток сучасних індіанських мов — кечуа і аймара. Основні дослідження цієї мови провели перуанські лінгвісти Альфредо Тореро і Фредеріко Агуіло.

Географія[ред. | ред. код]

Використання мови охоплювало землі навколо озера Тітікака, значну частину Анд в сучасних північно-східному Перу (до оз. Поопо) та північному Чилі до узбережжя Тихого океану. Про це свідчать численні топоніми, які пов'язані із цією мовою.

Історія[ред. | ред. код]

На думку більшості дослідників, мова утворилася в часи цивілізації Тіауанако, на ній розмновляли в державі Пукіна (відповідно народ пукіна, що її утворив), у подальшому користувалися представники культури Мольо.

В XII ст. стає однією із значущих мов андських народів. Вона вплинула на розвиток мови аймара, носії якої утворили свої держави на території сучасної Болівії, найпотужнішою з яких стала Колья. Також вважається, що мова пукіна вплинула на формування мови племені чанка (або ті говорили на якомусь з її діалектів). Водночас науковці висунули гіпотезу стосовно того, що мова перших Інка, тобто Манко Капак та його родичів, відома як капак сімі є діалектом мови пукіна. На підтвердження цього посилаються на усі інкські легенди, що свідчать про прихід інків в долину Куско з берегів Тітікаки.

Водночас народ пукіна мешкав на узбережжі Тихого океану, контролюючи значну частину Анд, тобто мова пукіна тривалий час була домінуючою в цій частині південної Америки. Втім нові хвилі переселенців та загарбників, завдавши поразки цим давнім мешканцям Перу, поступово витіснили їх зі всієї суші і врешті-решт залишили за ними єдине місце — узбережжя озера Тітікака. Разом з тим пукіна залишалася головною мовою андських народів.

Пукіна залишалася провідною мовою до початку перетворення держави Куско на імперію Тауантінсую. З цього моменту завдяки політиці Сапа Інки Пачакутека мова пукіна починає поступатися місцем мові кечуа (в сучасному Перу). Незадовго до того аналогічний процес розпочався з боку представників мови аймара в теперішній Болівії. Остаточний поворот на посилення мови аймара відбувся напочатку XV ст., коли очільник області лупака (аймаромовної) підняв повстання й повалив стару династію Колья (більш пукіномовну), встановивши більш централізовану та аймароцентричну державу. В останньому випадку також було пов'язано з тим, що більшість тих, хто говорив на пукіна, в інших відносинах мало відрізнялися від племен аймара. Виняток становили індіанці кольяуайя, що дотепер живуть в долинах на його північно-східній березі Тітікаки. Зараз вони перейшли на кечуа, але знахарі кольяуайя вживають пукіна як особливу, «таємну» мову.

З часів Інки Пачакутека кількість мовців поступово скорочувалася, цьому в подальшому сприяла відповідна політика Інків. За часів іспанських колонізаторів процеси занепаду мови пукіна прискорилися. Спочатку вона була переведена на латиницю. З часом поступово стала витіснятися іспанською мовою. У XVIII ст. пукіна зовсім щезла з вжитку.

Характеристика[ред. | ред. код]

Сьогодні відсутні якись відомості стосовно зв'язків пукіна з іншими південноамериканськими мовами. Тому вона вважається ізольованою, окремішньою. Оскільки пукіна можливо вплинула на мови кечуа і аймара, а також в силу того, що представники цих мов мешкали поруч, помітен зв'язок пукіна з цими мовами. Деякі дослідники розглядають пукіну як гібридну мову, оскільки помітні слова, морфологія з аймара та кечуа. Ймовірно, саме ці мови, навпаки, перейняли деякі особливості пукіни. Разом з тим залишилися особливості. На відміну від кечуа і аймара в пукіна голосні звуки ([a], [e], [i], [o]/[u]) чітко розрізнені. Задля вимову приголосних звуків було 5 артикулярних позицій.

Тривалий час дискутується теорія щодо зв'язків мови пукіна з мовою араваків, втім немає чіткого підтвердження цьому.

У 2013 році український лінгвіст С. А. Купрієнко, з Київського національного університету ім. Тараса Шевченка, склав і видав перший пукіно-російський словник.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Вushnell, G. H. S. Peru, Ancient Peoples and Places. London, 1959.
  • Adelaar, Willem y van de Kerke, Simon (2009). Puquina. En: Mily Crevels y Pieter Muysken (eds.) Lenguas de Bolivia, tomo I Ámbito andino, 125–146. La Paz: Plural editores.
  • The puquina Language in the Early Colonial Southern Andes (1548–1610): A Geographical Analysis. Journal of Latin American Geography 01/2014; 13(2):181-206
  • Lanning, E. P. Peru before the Incas. Engelwood Cliffs, 1967.
  • El idioma puquina / Язык пукина[недоступне посилання з липень 2019]