Перейти до вмісту

Еламська мова

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Еламська мова
Поширена вЕлам (південний захід Ірану)
Носіїмертва мова з IV ст. до Р. Х.
Писемністьпротоеламське письмо, клинопис, еламське лінійне письмо
Класифікаціяізольована мова
Офіційний статус
Коди мови
ISO 639-1
ISO 639-2elx
ISO 639-3elx

Ела́мська мова — мова еламітів, поширена на території Еламу, як мінімум, в III—I тис. до н. е. Була ізолятом, але існують гіпотези про спорідненість з дравидськими або афразійськими мовами. Спочатку записувалась оригінальною писемністю, згодом — клинописом. Вважається, що еламська мова вимерла до IV століття до н. е., але, можливо, й зберігалась до Середньовіччя.

За граматичною будовою еламська мова аглютинативна й ергативна. Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок).

Щодо назви

[ред. | ред. код]

Самі еламіти називали Елам Ḫa-tam₅-ti або Ḫal-tam₅-ti, що, певне, походить від слова hal «земля». У вавилонських текстах ця назва передавалася як ᴷᵁᴿe-lam-mat. Стародавні перси називали Елам (h)ūja, (h)ūvja, звідки походить назва Хузестан. У науковий оборот назва «еламська мова» увійшла зі шумерських й акадських текстів (шум. eme Elama). Раніше використовувалися також назви «сузька», «анзанська», «ахеменідська мова другого роду», «туранська», «мідійська», «скіфська»[1][2].

Питання класифікації

[ред. | ред. код]
Найдавніший текст Еламською мовою: договір між Нарам-Суеном і Хітою

Еламська мова є ізолятом, існують гіпотези про її спорідненість з дравидськими (висунута в 1856 р Р. Колдуеллом) або афразійськими мовами (висунута в 1992 р В. Блажек)[3][4]. Г. С. Старостін на підставі лексико-статистичних підрахунків висунув припущення, що еламська є «мостом» між ностратичними і афразійськими мовами, будучи поряд з праностратичною і праафразійською мовами нащадком праєвразійської мови[5].

Були також різні спроби порівняння з уральськими, алтайськими, хуритською, каситськими, мідійськими та кавказькими мовами, але вони або ненаукові, або непереконливі[6].

Лінгвогеографія

[ред. | ред. код]
Поширення
Область поширення еламської мови

Еламіти населяли південь і південний захід сучасного Ірану (Хузестан і Фарс)[7].

Говори

В силу нестатку збереженого матеріалу виявити діалектне членування еламської мови неможливо. Проте існують підстави вважати, що в основу еламської мови ахменідської епохи ліг інший говір, ніж той, що засвідчено за середньоламської доби[7].

Писемність

[ред. | ред. код]
Зразок Еламського клинопису

На території поширення еламської мови засвідчено три види писемності[8][9][10]:

  • протоеламське письмо — збереглося близько 1600 текстів, висхідних до епохи близько 3100-2900 рр. до н. е., мало піктографічний характер, не дешифровано, тому невідомо, чи була мова цих написів еламською;
  • лінійне еламське письмо — розвинулося з протоеламского до XXIII в. до н. е, зафіксовано у вигляді 19 написів (10 вибито на камені, 7 видавлено на глині, 1 видряпана на штукатурці, 1 викарбувано на сріблі), носило фонетичний характер з вкрапленнями логограм. Близько 10 знаків були дешифровані у першій половині 20 ст, але далі дешифровка довго не просувалася. У 2020 г. з'явилися публікації про його дешифровку, схвально сприйняті лінгвістами;
  • клинопис  (на базі аккадського) — повністю витісняє лінійне еламське письмо починаючи з близько 2200 р. до н. е.

Еламський клинопис використовував близько 140 знаків[11]. У ахеменідську епоху кількість знаків зменшилася до 113 (з них 25 — логограми)[12].

Еламський клинопис включав як фонетичні знаки, так і детермінативи і логограми, що виражали тільки значення кореня, дійшовши з шумерської (шумерограми) мови, а також цифри. Аккадограми відсутні, хоча запозичення з аккадської в еламському є. Фонетичні знаки є силабограмами структури V, CV, VC і CVC (де C — приголосний, а V — голосний). Писали зліва направо та зверху вниз. Поділ на слова був відсутній[13].

У латинській транслітерації логограми передаються великими літерами, детермінативи пишуться над рядком, а фонетичні знаки — малими літерами, при цьому склади відокремлюються один від одного дефісом[14].

Історія мови

[ред. | ред. код]
Щодо мови їхньої (мешканців Хузістану),
то простий народ їхній говорить по-перськи
і по-арабськи, але в них є інша мова,
хузійська, не тотожня ні з єврейською,
ні з сирійською, ані з перською
Книга шляхів і країн[15]

Історію еламської мови ділять на чотири періоди[8][16]:

  • староеламський (2600—1500 рр. до н. е.);
  • середньоеламський (1500—1000 рр. до н. е.);
  • новоеламський (1000—550 рр. до н. е);
  • ахеменідський (550—330 рр. до н. е).

Починаючи з рубежу II і II тисячоліть до н. е. носії іранських мов починають тіснити еламітів[17]. Після завоювання Еламу Імперією Ахеменідів VI століття до н. е. давньоперська мова витісняє еламську, яка зберігається у вживанні ще принаймні два століття, можливо, довше. Так, арабський географ Істахрі в «Книзі шляхів і країн» (X ст. н. е.) Згадує, що в провінції Хузистан окрім арабською і перською населення говорило також хузійською мовою. Залишається невідомим, чи крилася під цією назвою еламська мова або одна з іранських[7].

Величина корпусу — 20 000 табличок і їхні уламки; більшість відноситься до ахеменідської епохи, це переважно господарські записи[11].

Лінгвістична характеристика

[ред. | ред. код]

Фонетика і фонологія

[ред. | ред. код]

Голосні

[ред. | ред. код]

Можна не сумніватися, що в еламській були голосні a, i і u, можливо, також e та o. Дифтонгів і протиставлення по довготі-стислості не було[18][19].

Приголосні

[ред. | ред. код]

Приголосні не протиставлялися за ознакою глухості-дзвінкості. На це вказують передача запозичень і вживання клинописних знаків для глухих і дзвінких без особливої різниці. У той же час еламські писарі використовували такий прийом, як подвоєння приголосних, що, на думку Е. Райнера, відображало протиставлення напружених і ненапружених проривних[20].

Еламські приголосні[21]:

За способом
утворення
За місцем утворення
Губно-губні Губно-зубні Зубні Середньоязикові Задньоязикові Гортанні
Шумні Проривні b/p d/t g/k
pp tt kk
Африкати ʒ/c
Щілинні v/f z/s zz (ž/š šš) h
Сонорні Носові m mm n nn
Бокові l ll
Дрижачі r rr
Апроксиманти j

Просодія

[ред. | ред. код]

Непрямі дані дозволяють припустити, що наголос в еламській був, ймовірно, ініційним (ставився на перший склад слова)[22][23].

Морфологія

[ред. | ред. код]

Іменник

[ред. | ред. код]

Іменник розрізняє категорії числа (однина і множина) та іменного класу (одухотворений або активний і неживий або інактивність). Показником одухотвореного в однині був -r (sunkir «цар»), у множині -p (sunkip «царі»), а неживого класу — -me (sunkime «царство»)[24][25].

Іменники узгоджувалися з дієсловоом в особі[26]:

Особа Прирорсток Приклад Переклад
1-ша особа (локутив) -k sunki-k «я, цар»
2-га особа (аллокутив) -t sunki-t «ти, цар»
3-тя особа (делокутив) одн. -r sunki-r «він, цар»
3-тя особа (делокутив) мн. -p sunki-p «вони, царі»

Відмінкової системи з самого початку не існувало, проте в ахеменідській еламській іменники доповнювалися енклітиками, що мали відмінкове значення[27].

Числівники

[ред. | ред. код]

Оскільки числівники завжди записувалися цифрами, їхня вимова невідомо. Винятком є тільки ki(r) «один», mar «два», ziti «три». Порядкові утворювалися від кількісних за допомогою форманта -ummemana і -edana[28][29].

Займенники

[ред. | ред. код]

Серед займенників виділяють особові, присвійні, вказівні, анафоричні, питальні, невизначені, відносні, поворотні, означальні, видільні та емфатичні[29].

Особові займенники[30]:

староеламська середньоеламська ахеменідська
«я» u u u
«ти» ni ni/nu nu
«ми» nika nika nuku
«ви» num(i) num(i) num(i)

Як займенник третьої особи використовувалися вказівні займенники[30].

Вказівні займенники розрізняли два ступені віддаленості: hu/hi/i «цей», ap/api «ці», hupe «той, ті»[31].

Дієслово

[ред. | ред. код]

Категорія часу у дієслова виражалася в протиставленні минулого і непройшовшого часів[32].

Виділяють три відмінювання: відмінювання перехідних дієслів в минулому часі (I відмінювання), неперехідних дієслів у минулому часі (II відмінювання) і відмінювання теперішнього часу (III відмінювання)[32].

Способів дієслова було чотири: дійсний, наказовий, бажальний і заборонний. У значенні наказового способу використовувалися форми другої особи однини дійсного способу (hapti «чуєш», «почуй(те)»). В ахменідську добу імператив став висловлюватися основою дієслова з факультативним додаванням суфікса (mida «піди», halpiš «порази»). Заборонний спосіб виражався поєднанням форм III відмінювання з часткою ani/anu, іноді I відмінювання з часткою ni. Бажальний спосіб виражався поєднаннями форм I або II відмінювання з частинкою -en/-ni/-na (huttahši-ni «нехай вони зроблять»).

З безособових форм дієслово мав форми інфінітиву (утворювався за допомогою форманта -n(a)), активно-транзитивного дієприкметника (збігався з чистою основою дієслова) та пасивно-нетранзитивного дієприкметника минулого часу (утворювався за допомогою форманта -k).

Суфікси у дієслівній формі розташовувалися у певному порядку[33]:

Положення Морфема
1 основа
2 суфікс прямого об'єкта чи суб'єкта стану
3 суфікс виду
4 суфікс дієприкметника
5 показник особи суб'єкта дії чи стану
6 суфікс способу
Зіставлення еламського клинопису Бегістунського напису з давньоперсидської і вавилонської: «Це Ґаумата, чародій. Він брехав, кажучи: „Я Смердіс, син Кіра, я цар.“»

Синтаксис

[ред. | ред. код]

Еламська була мовою з розщепленою ергативністю[34].

Звичайний порядок слів — SOV (підмет — додаток — присудок)[35]. Визначальне слово ставилося після визначного (ruhur rišarra «велика людина», дослівно: «людина велика»)[36].

Лексика

[ред. | ред. код]

В еламській є багато аккадських запозичень (зокрема шумеризмів, які пройшли через аккадське посередництво), наприклад, zubar «мідь» < акк. siparru < шум. zabar. За ахеменідський період до еламської мови потрапило багато запозичень з давньоперської, як-то baziš «податок, данина» < bāziš[37][38].

Історія вивчення

[ред. | ред. код]

Початок вивченню еламської мови було покладено розшифровкою XIX століття Бегістунського напису. Піонерами дослідження еламської мови були Ф. Вайсбах, Ф. Борк і Г. Хюзінґ, в більш пізній час еламською займалися В. фон Бранденштейн, Й. Фрідріх, В. Хінц і Р. Лабате. Корпуси текстів становили Ф. В. Кеніґ, М.-Ж. Стевія, Ф. Мальбран-Лабан, Дж. Камерон і Д. Хеллок. Словник еламської мови було створено В. Хінце і Х. Кохом. Описи граматики було зроблено Р. Дабатом, Х. Х. Пейпером, Е. Райнером, І. М. Дьяконовим, Ф. Ґрійо-Сусіні, М. Л. Хачикяном і М. Столпером. У СРСР еламською мовою також займався Ю. Б. Юсіфов.

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. (рос.) Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 95. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  2. (англ.) Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 60. — ISBN 978-0-52156-256-0.
  3. Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 125. ISBN 978-80-7308-312-0.
  4. Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 95—96. ISBN 978-5-87444-346-7.
  5. (англ.) Starostin G. On the Genetic Relation of the Elamite Language // Mother Tongue. — 2002. — Т. VII. — С. 147—170.
  6. (рос.) Дьяконов И. М. Языки древней Передней Азии. — М. : Наука, 1967. — С. 107—108.
  7. а б в (рос.) Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 96. ISBN 978-5-87444-346-7.
  8. а б Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 97. ISBN 978-5-87444-346-7.
  9. Hinz W. Problems of Linear Elamite. — 1975. — № 2. — С. 106.
  10. Stolper M. W. (2004). Elamite. The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. Cambridge University Press. с. 65. ISBN 978-0-52156-256-0.
  11. а б Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 53. ISBN 978-80-7308-312-0.
  12. Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 126. ISBN 978-80-7308-312-0.
  13. (англ.) Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 66—67. — ISBN 978-0-52156-256-0.
  14. (англ.) Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 69. — ISBN 978-0-52156-256-0.
  15. (лат.) Abu Ishak al-Istakhri. Kitāb al-masālik wa-al-mamālik // Viae regnorum, Descriptio ditionis moslemicae auctore Ibrahim ibn Muhammad Abu Ishak al-Farisi al-Istakhri / Ed. M. J. de Goeje’s. — Lugduni—Batavorum : Apud E. J. Brill, 1870. — P. 91. — (Bibliotheca geographorum arabicorum. Pars Ia) (пер. з арабськ. цит. за Бартольдъ В. В. Къ вопросу о происхожденіи кайтаковъ // Этнографическое обозрѣніе. — 1910 (Годъ 22-й). — № 1—2 (кн. LXXXIV.—LXXXV.). — С. 37, прим. 2.)
  16. Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 228. ISBN 978-80-7308-312-0.
  17. Дьяконов И. М. (1967). Языки древней Передней Азии. М.: Наука. с. 90.
  18. Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 98—99. ISBN 978-5-87444-346-7.
  19. Stolper M. W. (2004). Elamite. The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. Cambridge University Press. с. 72. ISBN 978-0-52156-256-0.
  20. Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 99. ISBN 978-5-87444-346-7.
  21. Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 100. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  22. (рос.) Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 101. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  23. (англ.) Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 93. — ISBN 978-0-52156-256-0.
  24. Vavroušek P. (2010). Elamština. Jazyky starého Orientu. Praha: Univerzita Karlova v Praze. с. 55. ISBN 978-80-7308-312-0.
  25. Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 102. ISBN 978-5-87444-346-7.
  26. (англ.) Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 73. — ISBN 978-0-52156-256-0.
  27. Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 102—103. ISBN 978-5-87444-346-7.
  28. (рос.) Дьяконов И. М. (1967). Языки древней Передней Азии. М.: Наука. с. 100.
  29. а б (рос.) Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 107. ISBN 978-5-87444-346-7.
  30. а б (рос.) Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 105. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  31. (рос.) Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 106. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  32. а б Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 103. ISBN 978-5-87444-346-7.
  33. (рос.) Дьяконов И. М. Языки древней Передней Азии. — М. : Наука, 1967. — С. 101.
  34. (рос.) Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 114. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  35. (рос.) Хачикян М. Л. Эламский язык // Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. — М. : Academia, 2010. — С. 115. — ISBN 978-5-87444-346-7.
  36. (рос.) Дьяконов И. М. Языки древней Передней Азии. — М. : Наука, 1967. — С. 98.
  37. (англ.) Stolper M. W. (2004). Elamite. The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. Cambridge University Press. с. 90—91. ISBN 978-0-52156-256-0.
  38. (рос.) Хачикян М. Л. (2010). Эламский язык. Языки мира. Древние реликтовые языки Передней Азии. М.: Academia. с. 117. ISBN 978-5-87444-346-7.

Література

[ред. | ред. код]
  • Blažek V. The new Dravidian-Afroasiatic parallels. Preliminary report // Nostratic, Dene-Caucasian, Austric and Amerind / Ed. by V. Shevoroshkin. — Bochum: Brockmeyer, 1992. — P. 150—165.
  • Grillot-Susini F., Roche C. Éléments de grammaire élamite. — Paris: Edition Recherche sur les Civilizations, 1987. — 79 p. — ISBN 2-86538-183-8.
  • Hallock R. On the Middle Elamite Verb // Journal of Near Eastern Studies, 1973, Vol. 32, No. 1/2. — P. 148—151.
  • Khačikjan M. The Elamite language. — Roma: Pubblicazioni dell'Istituto per gli studi micenei ed egeo-anatolici, 1998. — 100 p. — (Documenta Asiana IV).
  • Labat R. Structure de la langue élamite (état présent de la question) // Conférences de l'Institut de Linguistique de Paris. 9. — Paris, 1951. — P. 23—42.
  • McAlpin D. Elamite and Dravidian: Further Evidence of Relationship // Current Anthropology, 1975, Vol. 16. — P. 105—115.
  • McAlpin D. Proto-Elamo-Dravidian: The Evidence and its Implications. — Philadelphia: American Philosophical Society, 1981. — 155 p. — (Transactions of the American Philosophical Society. Vol. 71, Pt. 3). — ISBN 978-0871697134.
  • Paper H. H. The Phonology and Morphology of Royal Achaemenid Elamite. — Ann Arbor: The University of Michigan Press, 1955. — xi + 119 p.
  • Reiner E. The Elamite Language // Handbuch der Orientalistik. Bd. 2, Tl. 2. — Leiden/Köln, E. J. Brill, 1969. — 123 S.
  • Starostin G. On the genetic affiliation of the elamite language [Архівовано 12 листопада 2020 у Wayback Machine.] // Mother Tongue, Vol. VII, 2002. — P. 147—170.
  • Stolper M. W. Elamite // The Cambridge Encyclopedia of the World's Ancient Languages. — Cambridge University Press, 2004. — P. 60—94.
Словники, ономастичні компендіуми, списки знаків
  • Hinz W., Koch H. Elamisches Wörterbuch (in 2 Teilen). — Berlin: Dietrich Reimer, 1987. — 1392 S. — (Archäologische Mitteilungen aus Iran. Ergänzungsband 17). — ISBN 3-496-00923-3.
  • Steve M. J. Syllabaire élamite: histoire et paléographie. — Paris/Neuchâtel: Recherches et Publications, 1992. — 172 p. — (Civilizations du Proche-Orient, Série II, Philologie, 1). — ISBN 2-940032-00-9.
  • Zadok R. The Elamite Onomasticon. — Napoli: Istituto Universitario Orientale, 1984. — i + 84 p. — (Annali: Rivista del Dipartimento di Studi Asiatici e del Dipartimento di Studi su Africa e Paesi Arabi. Vol. 44, fasc. 3. Supplemento n. 40).
Видання текстів
  • Cameron G. G. Persepolis Treasury Tablets [Архівовано 29 грудня 2014 у Wayback Machine.]. — Chicago: University of Chicago Press, 1948. — xviii + 214 p. — (Oriental Institute Publications. Vol. 65).
  • Hallock R. T. Persepolis Fortification Tablets [Архівовано 24 жовтня 2020 у Wayback Machine.]. — Chicago: University of Chicago Press, 1969. — x + 776 p. — (Oriental Institute Publications. Vol. 92).
  • König F. W. Die elamischen Königsinschriften. — Graz: Weidner, 1965. — vi + 228 S. — (Archiv für Orientforschung. Beih. 16).
  • Grillot-Susini F., Herrenschmidt C., Malbran-Labat F. La version élamite de la trilingue de Behistun: une nouvelle lecture // Journal Asiatique, 1993, Vol. 281. — P. 19—59.
  • Malbran-Labat F. Les Inscriptions Royales de Suse. Briques de l'époque paléoélamite à l'Empire néo-élamite. — Paris: Editions de la Réunion des Musées Nationaux, 1995. — 272 p. — ISBN 2-7118-2868-9.
  • Steve M.-J. Tchoga Zanbil (Dur-Untash). Vol. 3. Textes élamites et accadiens de Tchoga-Zanbil. — Paris: Paul Geuthner, 1967. — 146 p. — (Mémoires de la Délégation Archéologique en Iran. Vol. 41).
  • Steve M.-J. Ville Royale de Suse. Vol. 7. Nouveaux mélanges épigraphiques, inscriptions royales de Suse et de la Susiane. — Nice: Editions Serré, 1987. — 111 p. — (Mémoires de la Délégation Archéologique en Iran. Vol. 53). — ISBN 2-86410-098-3.
  • Weissbach F. H. Die keilinschriften der Achämeniden. — Leipzig: J. C. Hinrichs, 1911. — lxxxiv + 160 S. — (Vorderasiatische Bibliothek. Bd. 3).

Посилання

[ред. | ред. код]