Археологія Донецької області

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Археологія Донецької області вивчає стародавнє минул Донецької області методами археології.

Давньокам'яна доба[ред. | ред. код]

У Донецькій області виявлено понад 35 пам’ятки кам’яної доби.[1]

Рання давньокам'яна доба[ред. | ред. код]

Найдавнішу Амвросіївську стоянку було виявлено поблизу Амвросіївки, її датовано 300—100 тисячами років тому.

Виявлено ашельські знаряддя на Бахмутщині на правому березі річки Бахмут у врочищі Корніїв Яр біля села Свято-Покровське; біля Одрадівки - ашельське крем'яне рубило

Середня давньокам'яна доба[ред. | ред. код]

Виявлено пам'ятки мустьєрської культури (100—32 тисяч років тому):

Пізня давньокам'яна доба[ред. | ред. код]

Поселення пізнього палеоліту (30—14 тис.яч років тому) відкриті поблизу Сіверського Дінця, біля сіл Богородичного, Пришиба, Тетянівки. Широко відома Амвросіївська стоянка мисливців на зубрів, розташована поблизу Амвросіївки - одна з найбільших палеолітичник стоянок у Європі.

На Бахмутщині виявлені знаряддя у сіл Дронівка, Миколаївка (урочище Миколаївський Яр), Свято-Покровське (колишня Кірове), Іванівське (колишнє Красне) й Покровське.[2]

Інші відомі пам'ятки пізньої давньокам'яної доби - Пристенське, Міньївський Яр, Успенка.

Середньокам'яна доба[ред. | ред. код]

Рання середньокам'яна доба[ред. | ред. код]

За ранньої середньокам'яної доби у Посамар'ї та Надозів'ї Донецької області була поширена осокорівсько-рогалицька культура. Осокорівська культура утворилася на основі місцевої пізньо-давньокам'яної культури з долученням нових мікролітичних технологій з Балкан.

На півночі області, у Сіверськодонеччині існував майстерний центр виготовлення крем'яних знарядь, Міньївський Яр, за яким названа міньївоярська група, що відносилася до кола північних лісостепових та поліських культур. давньокам'яної традиції обробки кременю. Мисливські громади міньївоярської групи мали майстерні у північній частині Сіверськогодонеччини по виготовленню їх знарядь.

Пізня середньокам'яна доба[ред. | ред. код]

Поселення[ред. | ред. код]

Виявлені поселення середньокам'яної доби 13—8 тисяч років тому:

  • біля сіл Дронівки (нижній шар Лиманського озера), Берестового, Дачі, Зайцеве Бахмутського району;
  • нижній шар урочища Круге озеро біля Озерного (колишнє Іллічівка);
  • Діброви Лиманського району,
  • в урочищі Кремінна Гора недалеко від Олександрівки Мар'їнського району.

Новокам'яна доба[ред. | ред. код]

На території області відомо 25 новокам'яних пам’яток (V—III тисячоріч до Р.Х.).

Поселення цього періоду  виявлені  вздовж  берегів  Сіверського  Дінця  —  у  селах  БрусівціДронівціОзерне (колишня Іллічівка),  Райгородку  та  інших. На території області тоді були центри видобутку та обробітку кременю —  біля села Широкого Харцизької міськради відкрито штольневі виробки.

Донецький  кремінь  був  також  предметом  міжплемінного обмінк.  Відомо  понад  30  стародавніх майстерень  біля  Казенного ТорцяСухого Торця, Кривого ТорцяБахмуткиОсики, Кринки  та  інших. Гадають, що вони існували й в часи раннього металу III—II  тисячоріччя  до  Р.Х..

1930  року відкрито пам’ятку європейського значення  —  Маріупольський могильник новокам'яної доби, де розкопано 122 поховання.

Мідна доба[ред. | ред. код]

Більш як у 80 пунктах, переважно поблизу Сіверського Дінця, Бахмутки й в Надозів'ї, знайдено пам’ятки доби міді — бронзи (III—І  тисячоріччя до  Р.  Х.). Стародавні розробки  міді  поблизу  Бахмута, у КлиновомуКалинівському та поховання майстра-ливарника у Краматорську свідчать про те, що територія Донецької області була одним з центрів видобутку й обробки міді.

Залізна доба[ред. | ред. код]

У VII сторіччі до Р. Х. з появою кочових скотарських племен скіфів на території області з’являються залізні знаряддя праці. Ці землі у IV сторіччі до Р. Х. були складовою частиною скіфського державного об’єднання царства Атея[3]. Скіфи залишили в степу нечисленні (відомі у 6 пунктах) курганні поховання поблизу міст Ями, Бахмуту, Маріуполю. Велике зацікавлення викликає скіфська статуя V  сторіччя  до  Р.  Х., знайдена біля селища Ольхівчика (нині частина Шахтарська).

У II сторіччя до Р. Х. в донецьких степах з'являються сармати, які прийшли із Заволжя.Найвідоміші пам'ятки цього часу — сарматські поховання біля села Новолуганського, коло міста Слов’янська й села Прелесного. З IV сторіччя цю територію захоплюють нові орди кочівників. У IV сторіччі сталася навала гуннів .

Раннє середньовіччя[ред. | ред. код]

У VI сторіччя тут побували авари. У кінці VI й у VII сторіччі — болгари.

Салтівська культура[ред. | ред. код]

У VIII—X  сторіччі донецькі степи населяють землеробсько-скотарські племена салтівської культури. Пам'ятками цієї культури є залишки укріплених поселень, виявлені біля сіл Маяків, Сидорового, Богородичного, могильники поблизу села Озерне й біля села Райгородка на Сіверському  Дінці.  Всього на території області відомо понад 20 пам'яток цієї культури.

Печеніги[ред. | ред. код]

Наприкінці IX сторіччі сюди вторглися печеніги. У селі Ямполі на Дінці розкопано печенізьке поховання.

Русь[ред. | ред. код]

Після успішного походу київського князя Святослава у 965 році проти хозар й заснування Тмутараканського князівства посилився вплив Давньоруської держави на ці землі. Слов'яни почали селитися у Подонні та Поозів'ї.

Пізнє середньовіччя[ред. | ред. код]

У Донецькій області виявлено близько 40 кам'яних надмогильних скульптур (баби) IX—XIII сторіч, — слідів перебування тут кочівників.

Торки[ред. | ред. код]

У XI сторіччі печенегів витіснили торки. У місті Ясинуватій було виявлено могилу торка.

Половці[ред. | ред. код]

У середині XI сторіччі торків вигнали половці. У місті Ясинуватій знайдено могилу половця, біля сіл Новоіванівки Амвросіївського  району — поховання багатої кочівниці.

Русь[ред. | ред. код]

Відбиваючи набіги кочових племен, війська Володимира Мономаха досягали Азовського моря. Вони здобули половецькі міста на Сіверському Дінці,  примусивши кочівників відійти за Дон та Волгу у степи Північного Кавказу та Південного Уралу.

Поразка на Калці[ред. | ред. код]

У 1220-х роках на південному сході Русі з'явилися войовничі орди монголо-татар. 1223 року, щоб відвернути просування татар на Русь, Київський, Галицький, Волинський, Смоленський та інші полки разом з половцями вирушили назустріч татарським ордам у Надозівські степи. Переправившись через Дніпро, вони досягли річки Калки — притоки Кальміусу (нині територія Новоазовського району). Тут полки стали табором. Спочатку в битву з татарами вступили Данило Романович й Мстислав Удалий, але через внутрішні незгоди їх не підтримали всі полки. Розлад у ряди руських військ внесли половці, які під натиском татар почали втікати. Ця, за словами літописця, «січа зла й люта» закінчилася поразкою військ руських князів.

Після поразки на Калці територія Донецької області входила до Золотої орди й після до Кримського ханства. Тут кочували орди ногайців.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Археология Украинской ССР в 3-х томах 1986 г.
  • Історія міст і сіл Української РСР. Донецька область
  • Археология,  т.  20.  К.,  1966,  стор.  138—143
  • Материалы  по археологии  Северного  Причерноморья,  выпуск  4.  Одесса,  1963,  стор.  135—138.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Борисковский, П.Й. (1953). Палеолит Украины. Материалы и исследования по археологии СССР, выпуск 40. Моква. с. 78—80. 
  2. а б Татаринов С.И.; Федяев С.В.; Федотов С.А. (2003). Археология Бахмутского края. bronza-lib.narod.ru (російська). Бахмут. с. 64. Процитовано 2018-06-11. 
  3. Шрамко, Б. А. (1960). Древности Северского Донца. Харків. с. 175.