Райгородок

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Селище Райгородок
Панорама містечка з крейдяних териконів
Панорама містечка з крейдяних териконів
Панорама містечка з крейдяних териконів
Країна Україна Україна
Область Донецька область
Район Краматорський район
Громада Миколаївська міська громада
Код КАТОТТГ:
Основні дані
Засновано 1685
Статус із 2024 року
Площа 3.276 км²
Населення 3166[1] (01.01.2022)
Густота 1046 осіб/км²;
Поштовий індекс 84150
Телефонний код +380 6262
Географічні координати 48°54′01″ пн. ш. 37°43′26″ сх. д. / 48.90028° пн. ш. 37.72389° сх. д. / 48.90028; 37.72389Координати: 48°54′01″ пн. ш. 37°43′26″ сх. д. / 48.90028° пн. ш. 37.72389° сх. д. / 48.90028; 37.72389
Висота над рівнем моря 62 м
Водойма р. Сіверський Донець, Казенний Торець


Відстань
Найближча залізнична станція: Соболівка
До станції: 9 км
До райцентру:
 - фізична: 13 км
До обл. центру:
 - фізична: 101,9 км
Селищна влада
Адреса 84150, Донецька обл., Краматорський р-н., смт. Райгородок, вул. Східна, 4 (Райгородоцький старостинський округ Миколаївської міської громади)
Карта
Райгородок. Карта розташування: Україна
Райгородок
Райгородок
Райгородок. Карта розташування: Донецька область
Райгородок
Райгородок
Мапа

Райгородок у Вікісховищі

Ра́йгородок — селище в Миколаївській міській територіальній громаді Краматорського району Донецької області, розташоване поблизу річок Казенний Торець і Сіверський Донець. Населення 3 902 мешканців, у 1966 році мешкало 4600 жителів. На півночі селища розташований крейдяний кар'єр з насипами-териконами заввишки понад 150 метрів.

Географічне розташування[ред. | ред. код]

Крейдяні терикони

Селище Райгородок знаходиться на північний схід від Краматорська, на річці Казенний Торець, поблизу впадання її до Сіверського Дінця. Через селище проходить залізниця, станція Соболівка. Райгородок займає площу 327,6 га.

Історія[ред. | ред. код]

Церква
Школа

На початку XX ст. В. Ф. Спесивцевим було виявлено золотоординське поселення. В інформації про ці дослідження згадуються залишки мечеті, будівель з цегли. На пам'ятці були знайдені золотоординські монети датовані 13561384 роками. В районі поселення досліджувалися і поховання кочівників.[2]

Райгородок лежав у землі бродників. Згодом належав до Кальміуської паланки.

Згідно з актами, Святогірський монастир, заснував під захистом Сухарєва городка, Рєпін юрт Хрестівський юрт, поселення у вигляді хуторів. Хрестівський юрт фігурував вже за переписними книгами монастирю від 1665 року. Ці землі пізніше відійшли до торських та маяцьких козаків.

Орновський у своїй похвальній поемі Донцям-Захаржевським пише, що там, де була Козацька пристань, ізюмським козацьким полковником Костянтином Донець-Захаржевським у 1685 році було побудовано фортецю Райгородок, за що йому було надіслано схвальну грамоту від царів Петра та Івана. Райгородок спочатку розташований був при гирлі річки Торець. Ще у XIX столітті було видно залишки колишнього валу і будівель. Там же був храм.

При створенні Бахмутської провінції (1719 рік) у складі Азовської губернії Райгородок з іншими населеними пунктами, був включений до неї. У 1725 році Азовську губернію було перейменовано на Воронізьку.

У квітні 1735 року фортеця та храм Архангела Михаїла були перенесені на нове місце через розливи Донця. Старе місце носить назву Козацька пристань.

У 1759 році однодворці Райгородка, внаслідок клопотання полкової старшини Ізюмського козацького полку, були відділені від місцевих козаків-черкасів та переселені на річку Айдар, де вони заснували нову слободу Райгородок. А у старому (теперішньому) Райгородку зосталося лише українське населення, до яких долучалися нові переселенці.

З 1787 року увійшло до складу Ізюмського повіту Харківського намісництва1797 року Слобідсько-Українська губернія, з 1835 року Харківська губернія). Був у складі Харківської губернії до самої ліквідації «повітово-губернського» поділу в 1925 році.

В 1831 році холера з'явилася на хуторі Пискунівці, а потім розповзлася по всьому приходу, померлих від хвороби налічувалося 99 осіб.

В 1833 році відбувся страшний неврожай хліба та голод, внаслідок якого люди вимушені були їсти навіть кору дерев. Від такої їжі померло у болісних стражданнях вісім людей, а від голоду померло 26 осіб.

В 1847 та 1848 роках знову появилася холера, від якої померли п'ятдесят людей.

Наприкінці 1848 року, початку 1849 року мешканців спіткала «скорбутна хвороба» (цинга), від якої загинуло 122 особи. Крім того наслідки поганих врожаїв, та падежі худоби, довели мешканців до убожіння.

Навесні 1849 року, рівень води піднявся так високо, що вона підтопила церкву та зруйнувала церковну огорожу, вигнала священнослужителів з дому. Також було пошкоджено будинки мешканців. Найбільш високий рівень води був 16 квітня.

З листопада 1917 року — під владою УНР.

З 29 квітня по 14 грудня 1918 року — в складі Української Держави.

в 1932 році у СРСР вводиться новий адміністративний поділ (район-область). 2 липня було утворено Донецьку область УРСР, до складу якої потрапляє Райгородок.

У 1938 році, Указом Президії Верховної Ради УРСР, селу Райгородок надано статус селища міського типу.

26 січня 2024 року, відповідно до Закону України «Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України», категорія селищ міського типу в Україні замінюється на категорію населеного пункту «селище».[3]

Російсько-українська війна[ред. | ред. код]

Коли Лиман був захоплений ЗС РФ, селище піддавалося артилерійським обстрілам російських військових.

6 жовтня 2022 року під час відступу російські військові підірвали дамбу внаслідок чого селище було підтоплено[4].

Релігія[ред. | ред. код]

В 1713 році митрополитом Білгородським Іларіоном (Властелинським), було посвячено у священики храму Архангела Михаїла села Ізюмського козацького полку, Райгородок, Іллю Боярського.

Через те, що у 1718 році церкву розмило водою, а нова не побудована, а у самому селі зосталася тільки одинадцять дворів, священик Ілля Боярський просився перевести його до села Гусинки.

В 1746 році при Архангельській церкві села Райгородка, вказано вже 77 дворів. Священиком на той час був Михайло Боярський.

В 1749 році, було побудовано новий храм, замість майже зруйнованого старого.

В 1780 році було побудовано новий храм, на честь собору Архістратига Михаїла.

В 1841 році, зусиллями райгородського мешканця Іоанна Васильовича Качконоженка було відновлено храм, на це він пожертвував 1722 карбованців асигнаціями.

В 1874 році, храм було відновлено.

В 1885 році було призначено священика Василя Спесивцева (1863 року народження).

В 1887 році, за проектом Ф. І. Данилова силами священика Василя Спесивцева, було побудовано на місці старої, нову дерев'яну однопрестольну церкву.

В 1893 році було призначено псаломщика Іоанна Павлова (з 1897 року, також диякон).

З 1902 року церковний староста селянин Онисим Чалий.

За штатом 1904 року, при храмі мали бути: священик, диякон та псаломщик. Зарплатня священика становила 141 карбованець, 12 копійок; псаломщика — 35 карбованців, 28 копійок[5].

Райгородок відносився до Харківської єпархії і входив до четвертого округу Ізюмського повіту.

Населення[ред. | ред. код]

За переписом 1732 року, у Райгородку налічувалося 45 осіб чоловічої статі.

У 1750 році населення села вже становило 630 осіб чоловічої статі та 603 жіночої.

У 1770 році населення села становило 719 осіб чоловічої статі та 670 жіночої.

У 1790 році населення села становило 1196 осіб чоловічої статі та 1162 жіночої.

У 1810 році населення села становило 1511 осіб чоловічої статі та 1536 жіночої.

У 1830 році населення села становило 1640 осіб чоловічої статі та 1748 жіночої.

У 1850 році населення села становило 1718 осіб чоловічої статі та 1851 жіночої.

Населення у 1903 році становило 2,5 тисячі осіб.

У 1904 році населення села становило 1388 осіб чоловічої статі та 1314 жіночої[5].

Чисельність населення по переписом 2001 року становила 3 902 особи.

Персоналії[ред. | ред. код]

Краєвид з крейдяних відвалів у Райгородку Краматорського району

Примітки[ред. | ред. код]

  1. https://ukrstat.gov.ua/druk/publicat/kat_u/2022/zb/05/zb_Сhuselnist.pdf
  2. Цибін М. В. Південно-Схід Російських Земель в другій половині XIII—XIV ст. (до вивчення етнокультурних процесів) // Праці VI Міжнародного Конгресу слов'янської археології. Том 3: Етногенез та етнокультурні контакти слов'ян. — М.: Християнське видавництво, 1997.
  3. Про порядок вирішення окремих питань адміністративно-територіального устрою України. Офіційний вебпортал парламенту України (укр.). Процитовано 24 січня 2024. 
  4. Росіяни підірвали дамбу на Донеччині, підтоплено населений пункт — Генштаб. 2022-10-06. 
  5. а б Самойлович Иванъ. Справочная книга для Харьковской епархіи. — Х. : И.М. Варшавчика, 1904. — С. 281 – 471с.(рос. дореф.)

Література[ред. | ред. код]