БМ-13Н

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
БМ-13Н
Katjuscha 1938 Moscow.jpg

БМ-13Н на шасі Studebaker US6 (з опущеними бронеплитами захисту від вихлопу) в Центральному музеї Великої Вітчизняної війни у Москві
Тип: РСЗВ
Походження: СРСР СРСР
Історія служби
Термін використання 1943
Використання у СРСР СРСР
Війни Друга світова війна
Історія виробництва:
Конструктор розробник — СКБ при московському заводі «Компресор»

визначні особи: Костіков, Лангемак, Гвай

Виробник Воронезький завод Комінтерну
Характеристики
Маса Вага бойової машини з розрахунком 5 чол. (2 в кабіні, 2 на задніх крилах і на 1 бензоб.) з повною заправкою, інструментом, ланцюгами протиковзання, запасним колесом і снарядами М-13, кг 6770

Вага комплекту напрямних, кг 790
Вага артчастии без снарядів і без автошасі, 2250 кг
Вага бойової машини без снарядів, без розрахунку, з повною заправкою бензину, ланцюгами протиковзання, інструменту та запасним колесом, кг 5940
Транспортувалося:
М13 і М13-КК 680 (16 снарядів)
М20 480 (8 снарядів)
Навантаження на осі від ваги бойової машини з розрахунком 5 осіб, повною заправкою з ЗІП"ом і снарядами М-13, кг:
на передню 1890
на задню 4880
Тип напрямних прямолінійні
Мінімальний кут піднесення, ° +7
Максимальний кут піднесення, ° +45
Кут горизонтального наведення, ° 20

Довжина 6780
Ширина 2270
Висота 2880

БМ-13Н — модифікація гвардійських реактивних мінометів типу «Катюша». Має індекс «Н» — нормалізована.

Відмінності БМ-13Н щодо БМ-13[ред. | ред. код]

Випускалася з 1943 року[1]. Вважається, що від базової БМ-13 відрізнялася тим, що в ролі шасі використані американські вантажівки Студебекер US6, що поставляються в СРСР по Ленд-лізу. Проте це не повне уявлення. Зміна шасі — завершальний етап розвитку цього виду РСЗВ. Сама ж метальна установка була попередньо розібрана на вузли. Кожному вузлу було присвоєно власний індекс. І кожен вузол модернізувався із врахуванням досвіду, отриманого від початку боїв німецько-радянської війни 1941 року.

Початком розробки модернізованої метальної установки з індексом Н вважається технічна нарада СКБ при московському заводі «Компресор» 21 квітня 1942 року. На нараді була прийнята програма глибокої модернізації БМ-13. Результат цієї роботи:

  • збільшення сектора обстрілу на 20%
  • зменшення зусиль на рукоятках механізмів наведення в півтора — два рази;
  • збільшення швидкості вертикального наведення в два рази;
  • збільшення бойової живучості установки за рахунок бронювання задньої стінки кабіни; бензобака і бензопроводу;
  • збільшення стійкості установки в похідному положенні введенням опорного кронштейна для розосередження навантаження на лонжерони автомашини;
  • збільшення експлуатаційної надійності агрегату (спрощення опорної балки заднього моста і т. д.;
  • значне скорочення обсягу зварювальних робіт, механічної обробки, виключення згинання стержнів ферми;
  • зменшення ваги установки на 250 кг, незважаючи на введення броні на задню стінку кабіни і бензобак;
  • скорочення виробничого часу на виготовлення установки за рахунок складання артилерійської частини окремо від шасі автомашини і монтажу
  • установки на шасі автомашини за допомогою кріпильних хомутів, що дозволило ліквідувати свердління отворів в лонжеронах;
  • скорочення в кілька разів часу простоювання шасі автомашин, що надходили на завод під монтаж установки;
  • скорочення кількості типорозмірів кріплення з 206 до 96, а також кількості найменувань деталей: в поворотній рамі — з 56 до 29, у фермі з 43 до 29, в опорній рамі — з 15 до 4 і т. д. Використання в конструкції установки нормалізованих вузлів і виробів дозволило застосувати для складання і монтажу установки високопродуктивний потоковий метод.

Нормалізована установка М-13Н була прийнята на озброєння Червоної Армії в 1943 році. Установка стала основним зразком, що застосовувався до кінця Великої Вітчизняної війни.

Також застосовувалися й інші типи доопрацьованих шасі вантажних автомобілів іноземних марок (наприклад, Chevrolet).

Характеристики[ред. | ред. код]

Технічна
характеристика

М-13

БМ-13Н

БМ-13Н

БМ-13НМ

БМ-13НММ
Шасі ЗІС-6 Studebaker US6 ЗІС-151, ЗІЛ-151 ЗІЛ-157 ЗІЛ-131
Число напрямних 8 16 8 / 16* [2] 8 / 16* [3] 8 / 16* [4]
Кут піднесення, град:

мінімальний / максимальний

+7 / +45 +7 / +45 8±1 / +45 8±1 / +45 8±1 / +45
Кут горизонтального обстрілу, град:

праворуч / ліворуч від автошасі

10 / 10 10 / 10 10 / 10 10 / 10 10 / 10
Зусилля на рукоятці, кг:

підйомного механізму / поворотного механізму

8 / 10 8 / 10 до 13 / до 8 до 13 / до 8 до 13 / до 8
Габарити в похідному положенні, мм:

довжина
ширина
висота


6700
2300
2800

6780
2270
2880

7200
2300
2900

7200
2330
3000

7200
2500
3200
Вага, кг:

пакету напрямних
артилерійської частини
БМ у бойовому положенні
БМ у похідному положенні (без розрахунку)


815


2200
6200
-


790


2250
6770
5940


815


2350
7890
7210


815


2350
7770
7090


815


2350
9030
8350

Час переведення з похідного положення в бойове, 2-3 хв 2-3 хв 2-3 хв 2-3 хв 2-3 хв
Час, необхідний для заряджання бойової машини, 5-10 хв 10-15 хв 5-10 хв /
10-15 хв
5-10 хв /
10-15 хв
5-10 хв /
10-15 хв
Час повного залпу, с 7-10 с 10-14 с 7-10 /
с 10-14
с 7-10 /
с 10-14
с 7-10 /
с 10-14

Цікаво[ред. | ред. код]

  • На кожній машині встановлювався заряд вибухівки для самознищення, щоб при можливості захоплення знищити її і не дати противнику дослідний зразок.
БМ-13Н в музеї у Верхній Пижмі

В інших країнах[ред. | ред. код]

У комп'ютерних іграх[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. http://rbase.new-factoria.ru/missile/wobb/bm13/bm13.shtml
  2. На доопрацьованих
  3. На доопрацьованих
  4. На доопрацьованих
  5. За даними англійського каталогу jane's and Armour Artillery 1995–1996, розділ Єгипет, в середині 90-х років XX століття через неможливість отримання, зокрема, снарядів для бойових машин типу М-13 Арабська Організація з Індустріалізації (Arab Organisation for Industrialisation) займалася виробництвом реактивних снарядів калібру 132 мм. Аналіз наведених нижче даних дозволяє зробити висновок, що мова йде про снаряди типу М-13УК. До складу Arab Organisation for Industrialisation входили Єгипет, Катар і Саудівська Аравія з більшістю виробничих потужностей, розташованих на території Єгипту і з основним фінансуванням країнами Перської затоки. Слідом за єгипетсько-ізраїльською угодою в середині 1979 року інші три члени країн Перської затоки вивели з обороту їхні фінансові засоби, призначені для Arab Organisation for Industrialisation, і в той час (дані каталогу jane's and Armour Artillery 1982–1983) Єгипет отримував іншу допомогу в проектах.