Бараші

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Бараші
Barashi gerb.png Barashi prapor.png
Герб Прапор
Країна Україна Україна
Область Житомирська область
Район/міськрада Ємільчинський
Рада/громада Барашівська сільська рада
Код КОАТУУ 1821780401
Облікова картка Бараші 
Основні дані
Засноване 1566
Населення 1989
Площа 9,15 км²
Густота населення 222,08 осіб/км²
Поштовий індекс 11255
Телефонний код +380 4149
Географічні дані
Географічні координати 50°42′56″ пн. ш. 28°01′51″ сх. д.H G O
Середня висота
над рівнем моря
206 м
Водойми річки: Уж, Городивна
Відстань до
обласного центру
81 км
Відстань до
районного центру
35 км
Найближча залізнична станція Яблунець
Відстань до
залізничної станції
12 км
Місцева влада
Адреса ради 11255, с. Бараші, вул. Леніна, 10
Карта
Бараші. Карта розташування: Україна
Бараші
Бараші
Бараші. Карта розташування: Житомирська область
Бараші
Бараші

CMNS: Бараші на Вікісховищі

Бараші́ (пол. Barasze) — село в Україні, центр об'єднаної територіальної громади, в Ємільчинському районі Житомирської області. Населення становить 1989 осіб.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване над річкою Уж, правою притокою Прип'яті. Тут є великий ставок площею водного дзеркала 22,60 га.[1]

У селі річка Городивна впадає у річку Уж.

Символіка[ред. | ред. код]

Затверджена 7 березня 2013 р. рiшенням №270 XXIII сесії сільської ради VI скликання.

Герб[ред. | ред. код]

Щит розтятий двічі. На першому лазуровому полі золоте замчище. На другому срібному полі три зелені колоски в стовп. На третьому зеленому полі відкрита срібна книга. На золотій базі два зелені дубові листки в косий хрест. Щит обрамований золотим декоративним картушем і увiнчаний золотою сільською короною.

Городище - символ пам'ятки історії та культури ХІІ-ХІІІст. Розгорнутий зошит символізує писемність. У селі є велика середня школа, яка має давню історію, один з найстаріших закладів, з 1872р. діяло однокласне училище. Срібний стовп символізує лляне полотно з вишивками місцевих майстринь. Два дубові листки, покладені навхрест - символ лісового господарства та природи. В селі діє два лісництва - комунальне та державне.

Прапор[ред. | ред. код]

Квадратне полотнище горизонтально поділено на три частини – синю, білу, зелену (4:3:4). Синій означає небо, багатство краю природною водою (річка Уж, озера, болота); зелений - Полісся, достаток та географічне розташування села; білий - чистоту, благородство, чесність мешканців села.

Історія[ред. | ред. код]

Перша згадка у 1586 році. У центрі села, на березі річки знайдено залишки древнього городища Замчища XII-XIII століття (близько 0,6 га). Також виявлено 32 кургани в чотирьох групах. [2]

В 1864 році з’являється порцеляновий завод. На заводі працювало багато місцевих мешканців, скрутні часи змушували працювати по 14 годин на добу, а інколи - ще й жінок і дітей.

У 1867 побудовано дерев’яну церкву Преображення Господнього. Неподалік церкви, в урочищі Миколинці, на благодатному джерелі Миколая побудовано капличку.

При церкві 1872 року було відкрито однокласне народне училище Міністерства народного просвітництва.

У Барашах був і римо-католицький костел Святого Антонія.

Станом на 1885 рік у колишньому власницькому селі, центрі Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії, мешкало 978 осіб, 170 дворових господарств, існували православна церква, костел, єврейський молитовний будинок, школа, 2 постоялих будинки та порцеляновий завод[3]. Також була земська поштова станція.

За переписом 1897 року кількість мешканців зросла до 2806 осіб (1074 чоловічої статі та 1732 — жіночої), з яких 338 — православної віри[4].

У 1904 році згорів порцеляновий завод Неберо В. А., відновити його вдалось лише частково і через декілька років виробництво зовсім занепало.

У 1906 року кількість дворів зросла до 390, а мешканців — до 2609[5].

За даними 1913 року, мешканців села обслуговували земська лікарня, аптечний пункт, близько 15 лавок, двокласне училище.

Станом на 1915 рік були три парових млина, один водяний млин.

У складі УРСР[ред. | ред. код]

З 1923 по 1962 роки село Бараші було районним центром.

Під час голодомору у 1932-1933 років в селі померло 37 чоловік.

У серпні 1935 року Політбюро прийняло рішення про виселення німецьких колоній з 100-кілометрової зони кордону з Польщею до Казахстану.

В період загострення комуністично-сталінського терору проти українського народу в 30-і роки минулого століття, органами НКВС було заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 70 жителів села, з яких 26 чоловік розстріляно. Нині всі постраждалі від радянської влади реабілітовані[6].

З початком війни багатьом німцям вдалося повернутись в колишні домівки.

Друга світова війна[ред. | ред. код]

На території військомату німецькі окупанти влаштували єврейське гетто. Так, наприкінці жовтня 1941 року у сусідній колонії Сербинівка було розстріляно 300 чоловік, 100 з яких - жителі Барашів.

В жовтні-листопаді 1943 року поблизу бункерів села йшли запеклі бої між солдатами УПА, радянською армією та німецькими окупантами.

Новітній час[ред. | ред. код]

18 грудня 2016 року відбулися вибори голови та депутатів до барашівської об'єднаної територіальної громади

Персоналії[ред. | ред. код]

Спорт[ред. | ред. код]

У селі є футбольний клуб "Бараші". Президент клубу - Сергій Котвицький, Генеральний директор - Сергій Романчук, головний тренер - Валерій Тищук, тренер-селекціонер - Валерій Зінченко.

ФК «Бараші» чемпіон Житомирської області у 2011 році.

Подїї[ред. | ред. код]

24 вересня 2016 року відбулося святкування 450-річниці від першої писемної згадки про село Бараші. Серед запрошених гостей був народний депутат України Литвин Володимир Михайлович.

Галерея[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Ставки та водосховища. Архів оригіналу за 21 грудень 2016. 
  2. Антонович, Владимир Бонифатьевич (1900). Археологическая карта Волынской губернии. 
  3. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
  4. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-17)
  5. Список населенных мест Волынской губернии. Издание Волынского губернского статистического комитета. Житомир, Волынская губернская типография. 1906 (рос.), (код 47)
  6. Реабілітовані історією» (Житомирська область)
  7. Районна газета "Народна трибуна". 

Посилання[ред. | ред. код]