Бараші
| село Бараші | |||||
|---|---|---|---|---|---|
| |||||
| Країна |  Україна
| ||||
| Область | Житомирська область | ||||
| Район | Звягельський район | ||||
| Громада | Барашівська сільська громада | ||||
| Код КАТОТТГ | UA18080030010060384 | ||||
| Облікова картка | Бараші | ||||
| Основні дані | |||||
| Засноване | 1577 | ||||
| Перша згадка | 1566 | ||||
| Населення | 2 032 (2001) | ||||
| Площа | 9,15 км² | ||||
| Густота населення | 222,08 осіб/км² | ||||
| Поштовий індекс | 11255 | ||||
| Географічні дані | |||||
| Географічні координати | 50°42′56″ пн. ш. 28°01′51″ сх. д.H G O | ||||
| Середня висота над рівнем моря |
206 м | ||||
| Водойми | р. Уж | ||||
| Відстань до обласного центру |
81 км | ||||
| Відстань до районного центру |
35 км | ||||
| Найближча залізнична станція | Яблунець | ||||
| Відстань до залізничної станції |
10 км[1] | ||||
| Місцева влада | |||||
| Адреса ради | вул. Героїв Майдану, 10, с. Бараші, Новоград-Волинський р-н, Житомирська обл., 11255 | ||||
| Карта | |||||
  Бараші | |||||
 Бараші | |||||
| Мапа | |||||
| |||||
|
| |||||
Бараші́ — село в Україні, адміністративний центр Барашівської сільської територіальної громади Звягельського району Житомирської області. До 1923 року — центр Барашівської волості, у 1923—62 роках — адміністративний центр колишнього Барашівського району Житомирської області, у 1923—2016 роках — центр Барашівської сільської ради. Кількість населення становить 2 032 особи (2001).
Географія[ред. | ред. код]
Село розташоване за 30 км південно-східніше Ємільчиного, за 10 км від залізничної станції Яблунець[1], над річкою Уж, правою притокою Прип'яті. Тут є великий ставок площею водного дзеркала 22,60 га[2].
Населення[ред. | ред. код]
В середині 19 століття в селі налічувалося 700 мешканців[3]. Станом на 1885 рік кількість мешканців становила 978 осіб, кількість дворів — 180[4].
Відповідно до результатів перепису населення Російської імперії 1897 року, загальна кількість мешканців села становила 2 170 осіб, з них: православних — 1 732, юдеїв — 338, чоловіків — 1 074, жінок — 1 096[5].
В кінці 19 століття в селі проживало 2 200 мешканців, дворів — 376[6]. У 1906 році кількість дворів становила 390, мешканців — 2609[7].
Кількість населення, станом на 1923 рік, становила 3 353 особи, кількість дворів — 610[8].
За даними перепису населення СРСР 1939 року чисельність населення становила 3 187 осіб, з них українців — 2 259, росіян — 284, німців — 98, євреїв — 320, поляків — 93, інших — 133[9].
Станом на 1972 рік кількість населення становила 2 700 осіб, дворів — 961[1].
Відповідно до результатів перепису населення СРСР, кількість населення, станом на 12 січня 1989 року, становила 2 451 особу. Станом на 5 грудня 2001 року, відповідно до перепису населення України, кількість мешканців села становила 2 032 особи[10].
Історія[ред. | ред. код]
На території села знайдено залишки давньоруського городища X—XI століть, що свідчить про заселення цих місць ще з часів Київської Руси[1]. У центрі села, на березі річки знайдено залишки древнього городища, котре називали Замчищем, обнесеного валами. В городищі розміщувалася католицька церква та садиба священника. Також виявлено 32 кургани в чотирьох групах[11].
Перша письмова згадка датується 1566 роком[1]. Заселене в 1577 році, як містечко, центр маєтку князів Острозьких Звягельського ключа, на правобережжі Случі, площею території бизько 50 квадратних миль. У 1581 році київський воєвода, князь Костянтин Острозький, вніс податку від 15 осадників та 18 загородників[6]. Згадується в акті від 21 липня 1586 року — князь Костянтин Острозький, котрому належало село, розпорядився видати всіх селян, що втекли від князя Якима Корецького до Барашів. В акті від 11 червня 1605 року згадується про знищення стародавньої дороги від містечка Пулин до с. Бараші[12].
Згодом перейшло до Станіслава Любомирського, як придане за Христею Острозькою, донькою князя Олександра. У 1628 році Любомирський вносить з Барашівського маєтку 540 злотих 12 грошів. Згодом село переходить до Липських[6]. В листі від 7 лютого 1682 року, власник села, сандецький староста Ян Липський, наказує своєму урядникові в Барашах Шуминському не гнобити селян[12].
Згадується в люстрації Житомирського замку 1754 року, як село, що сплачувало 2 злотих і 5 грошів до замку та 9 злотих і 8 грошів — на міліцію[13].
Околиці села були багатими на порцелянову глину[3], тож, у 1854 році, Анелею Рациборською, у Барашах була заснована фабрика порцеляни[14]. У 1881 році на Барашівському порцеляновому заводі було 4 печі, виготовлялося до 150 тис. штук фарфорового та фаянсового посуду на 15 тис. рублів. Власницею заводу була А. Рациборська, орендатором — купець Гершфельд[15].
В другій половині 19 століття — село при річці Уж, центр Барашівської волості Житомирського повіту, за 80 верст від Житомира, 40 верст від найближчої поштової станції в Новограді-Волинському, 100 верст від найближчої залізничної станції Полонне. Православна парафія 4-го класу, включала села Бобрицю (8 верст), Киянку (8 верст), Симони (6 верст), Усолуси (12 верст) та 4 німецькі колонії: Крем'янку, Оскарівку, Сорочень і Червону Федорівку (Майдан). Сусідні парафії, Рясне та Андрієвичі, розміщувалися за 9 верст. До парафії належало 59 десятин землі, з яких 3 дес. — садиба, рілля — 36 дес, сіножаті — 20 дес. У 1867 році побудовано дерев'яну церкву Преображення Господнього. Неподалік церкви, в урочищі Миколинці, на благодатному джерелі Миколая побудовано капличку[12]. Серед місцевих вважалося, що криничка має цілющі властивості[3]. В селі були водяний млин, порцеляновий завод, римсько-католицький костел[12]. За іншими даними, це була каплиця, що належала до Пулинської парафії[3].
У 1872 році в селі відкрилося однокласне народне училище. Заклад розміщувався в громадській будівлі, мав одного вчителя та 42 учні, утримувався за державні та громадські, в тому числі, церковні, кошти[16].
Станом на 1885 рік, у колишньому власницькому селі, центрі Барашівської волості Житомирського повіту Волинської губернії існували православна церква, костел, єврейський молитовний будинок, школа, 2 заїзди та порцеляновий завод[4].
В кінці 19 століття — село на річці Уж, центр Барашівської волості Житомирського повіту, за 80 верст від Житомира, поштова станція — Новоград-Волинський. В селі були парафіяльна церква, католицька каплиця (належала до Пулинської парафії), волосне правління, школа, млин, порцелянова фабрика з обсягом продукції 15 тис. рублів. Власність Раїси Максимович, котра мала тут 2 790 дес. землі. Раніше належало Грушецьким[6].
В 1906 році — село Барашівської волості (1-го стану) Житомирського повіту Волинської губернії. Відстань до повітового та губернського центру, м. Житомир, становила 75 верст. Найближче поштово-телеграфне відділення розташовувалось в містечку Горошки[7].
У 1905 році однокласне народне училище реорганізоване у двокласне, а у 1923 році зараховане до розряду земських училищ. Навчалося 117 хлопчиків та 19 дівчаток. У 1922 році училище стало семирічною школою для всіх дітей, у 1928 році — школою колгоспної молоді, у 1935 році — середньою школою з десятирічним терміном навчання[16].
У 1923 році село увійшло до складу новоствореної Барашівської сільської ради, адміністративний центр ради, від 7 березня 1923 року — адміністративний центр Барашівського району Коростенської округи[17].
У 1931 році в селі почала працювати електростанція, у 1935 році відкрито середню школу[1].
Під час голодомору у 1932—1933 років в селі померло 37 чоловік[18]. В період загострення комуністично-сталінського терору проти українського народу в 30-і роки минулого століття, органами НКВС було заарештовано та позбавлено волі на різні терміни 70 жителів села, з яких 26 чоловік розстріляно. Нині всі постраждалі від радянської влади реабілітовані[19].
На фронтах Другої світової війни воювали 802 селян, з них 192 загинули, 309 нагороджені орденами та медалями. На їх честь в селі споруджено пам'ятник.
В радянські часи в селі розміщувалася центральна садиба колгоспу, котрий мав близько 4 тисяч землі, в тому числі 1,9 тис. ріллі. В селі були 5 крамниць, 2 їдальні, відділення зв'язку, майстерні побутового обслуговування, дільнична лікарня, поліклініка, середня школа, будинок культури, кінотеатр, бібліотека[1].
30 грудня 1962 року, внаслідок ліквідації Барашівського району, разом із сільською радою увійшло до складу Ємільчинського району Житомирської області[17].
Сільська футбольна команда «Бараші» стала чемпіоном Житомирської області з футболу 2011 року[20].
28 липня 2016 року увійшло до складу Барашівської сільської територіальної громади Ємільчинського району Житомирської області, адміністративний центр громади[21].
24 вересня 2016 року відбулося святкування 450-річниці від першої писемної згадки про село Бараші. Серед запрошених гостей був народний депутат України Литвин Володимир Михайлович[22].
Від 19 липня 2020 року, разом з громадою, в складі новоствореного Новоград-Волинського району Житомирської області[23].
Відомі люди[ред. | ред. код]
- Войтківський Йосип Карлович (1920—2015) — повний кавалер ордена Слави.
- Кулеба Володимир Юрійович (нар. 1951 р.) — український журналіст.
- Павленко Валентина Василівна (нар. 1951 р.) — українська поетеса.
- Шевчук Василь Андрійович (1932—1998) — український письменник.
- Шевчук Олександр Андрійович (1921—2012) — член спілки письменників Росії.
Галерея[ред. | ред. код]
Південно-східна околиця Барашів
У центрі села
Будинок радянської доби на Замчищі
Православна церква в Барашах
Річка Уж в Барашах
Міст через річку Уж в Барашах
Православне кладовище
Пам'ятник Бахуринським на польському кладовищі у Барашах
Північно-східна околиця Барашів
Річка Городивна у Барашах
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в г д е ж Запорожченко А.Л.; Дерев'янко Ф.М. Історія міст і сіл Української РСР. Бараші, Ємільчинський район, Житомирська область. Історія міст і сіл Української РСР. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ Ставки та водосховища. Архів оригіналу за 21 грудня 2016.
- ↑ а б в г Barasze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1880. — Т. I. — S. 105. (пол.)
- ↑ а б Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По даннымъ обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутреннихъ Дѣлъ, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпускъ III. Губерніи Малороссійскія и Юго-Западныя / Составилъ старшій редактор В. В. Зверинскій — СанктПетербургъ, 1885. (рос. дореф.)
- ↑ Населенные места Российской империи в 500 и более жителей с указанием всего наличного в них населения и числа жителей преобладающих вероисповеданий, по данным первой всеобщей переписи населения 1897 г. (російська). Санкт-Петербург: типография «Общественная польза»: паровая типо-литография Н.Л. Ныркина, 1905. с. 17. Процитовано 6 серпня 2022.
- ↑ а б в г Barasze // Słownik geograficzny Królestwa Polskiego. — Warszawa : Druk «Wieku», 1900. — Т. XV, cz. 1. — S. 83. (пол.)
- ↑ а б Список населених місць Волинської губернії. Житомир:Волинська губернська типографія.1906. http://history.org.ua/ (російська). с. 2. Архів оригіналу за 14 грудня 2017. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Матеріали з адміністративно-територіального поділу Волинської губернії 1923 року. http://history.org.ua/ (російська). Житомир. 1923. с. 129. Архів оригіналу за 5 жовтня 2021. Процитовано 24 липня 2021.
- ↑ Всесоюзная перепись населения 1939 года. Национальный состав населения районов, городов и крупных сел союзных республик СССР. Демоскоп Weekly (російська). Процитовано 15 березня 2023.
- ↑ Населення Житомирської області. http://pop-stat.mashke.org/. Архів оригіналу за 4 вересня 2021. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Антонович В. (1900). Археологическая карта Волынской губернии (російська). с. 11.
- ↑ а б в г М. Теодорович. Историко-статистическое описание церквей и приходов Волынской епархии. Том I. Уезды Житомирский, Новоград-Волынский и Овручский (російська). Почаїв: Типографія Почаєво-Успенської лаври, 1888. с. 73-74. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ К. Жеменецький. Тариф подимного податку Київського воєводства 1754 року (українська). Біла Церква: Олександр Пшонківський, 2015. с. 193. Процитовано 28 серпня 2022.
- ↑ Soubise Bisier (1913). O fabrykach ceramiki (пол). Warszawa. с. 4. Архів оригіналу за 23 березня 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ Орлов П. А. (1881). Указатель фабрик и заводов Европейской России с Царством Польским и Великим княжеством Финляндским.: Материалы для фабрично-заводской статистики (рос). С-Пб.: Тип. братьев Пантелеевых. с. 330. Архів оригіналу за 23 лютого 2020. Процитовано 23 березня 2020.
- ↑ а б Барашівська ЗОШ. Архів оригіналу за 19 липня 2017.
- ↑ а б Адміністративно-територіальний устрій Житомирщини 1795-2006 роки. с. 35, 195. Архів оригіналу за 12 липня 2017. Процитовано 13 червня 2021.
- ↑ Національна книга пам'яті жертв Голодомору 1932—1933 років в Україні. Житомирська область — Житомир: Полісся, 2008. — 1116 с. - ISNB 978—655 — 361 — 7
- ↑ Реабілітовані історією (Житомирська область). Архів оригіналу за 12 лютого 2021. Процитовано 11 червня 2019.
- ↑ ФК «Бараші» - чемпіон Житомирської області з футболу. Доля срібла залежить від «Арсеналу». https://www.sportzt.com/. Процитовано 11 лютого 2021.
- ↑ Барашівська сільська рада Житомирська область, Ємільчинський район. Офіційний портал Верховної Ради України. Процитовано 11 лютого 2021.
- ↑ Литвин похвалився тим, що передав школярам 400 кг цукру. https://glavcom.ua/. Архів оригіналу за 10 жовтня 2016. Процитовано 11 лютого 2021.
- ↑ Про утворення та ліквідацію районів. Голос України. Архів оригіналу за 9 липня 2021. Процитовано 28 серпня 2022.
Посилання[ред. | ред. код]
- Погода в селі Бараші [Архівовано 20 грудня 2016 у Wayback Machine.]
|
| ||||||||