Бейтар
| Бейтар | |
|---|---|
 | |
| Тип |
соціальний рух молодіжний рух політичний рух єврейська організаціяd організація |
| Засновник | Жаботинський Володимир Євгенович |
| Засновано |
1923 Рига |
| Ідеологія | Ревізіоністський сіонізм |
| Вебсайт: betar.org | |
 Бейтар у Вікісховищі | |
Бейтар (івр. בית"ר — абревіатура від івр. בְּרִית יוֹסֵף טְרוּמְפֶּלְדוֹר, Брит Йосеф Трумпельдор — «Союз Йосефа Трумпельдора») — молодіжна сіоністська організація, створена у Ризі 1923 року.
Ідеологія[ред. | ред. код]
Ідеологія «Бейтару» сформувалась під впливом заклику Зеєва Жаботинського створити єврейську законну армію для захисту єврейського населення підмандатної Палестини. «Бейтар» виховував у своїх членів прагнення особисто реалізовувати піонерсько-халуціанські ідеї й активно брати участь у єврейській самообороні. Втілення таких ідей члени «Бейтару» вбачали в особі Йосефа Трумпельдора.
Своею політичною метою та єдиним прийнятним розв'язанням єврейського питання «Бейтар» вважав створення єврейської держави на обох берегах Йордану. Його ідеологічним принципом був монізм: єдиний прапор (біло-блакитний), єдиний гімн («га-Тіква») та єдиний сіоністський світогляд, вільний від впливу будь-якої іншої ідеології, наприклад, соціалістичної.
Історія[ред. | ред. код]
«Бейтар» було створено 1923 року у Ризі та названо на честь героя сіоністського руху першої половини XX століття Йосефа Трумпельдора. Засновником та першим керівником руху був Аарон Пропес, група була близькою до Зеєва Жаботинського й остаточно сформувалась після зустрічі з ним[1][2].
Майже одночасно було створено відділення «Бейтару» у Литві, Румунії, Польщі. Перший з'їзд усіх керівників руху відбувся у Варшаві у січні 1928 року та обрав Жаботинського головою руху, Пропес зберіг за собою повноваження комісара (фактичного керівника); перший міжнародний з'їзд представників «Бейтару» відбувся у Данцигу у липні 1931 року. 1939 командиром Бейтару Польщі став майбутній прем'єр-міністр Ізраїлю Менахем Бегін[3].
Поряд з іменем Трумпельдора, назва «Бейтар» має ще одне значення — так називалась остання фортеця єврейських повстанців під керівництвом Шимона Бар-Кохби, яку римські війська прокуратора Юлія Севера захопили 135 року.
Починаючи з 1948 року, Бейтар був пов'язаний з політичним рухом «Херут», а пізніше — з «Лікудом» та|Новим Херутом. Нині «Бейтар» — ідеологічно права молодіжна організація, не пов'язана з жодними політичними рухами чи партіями. Налічує понад 40 000 членів з 24 країн.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Joseph B. Schechtman. The life and times of Vladimir Jabotinsky: The last years. — Eshel Books, 1986. — стор. 409 (англ.)
- ↑ The First Generation of Free Men: The Birth of Betar [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] // Офіційна сторінка руху «Бетар» (англ.)
- ↑ Colin Shindler. The triumph of military Zionism: Nationalism and the origins of the Israeli right [Архівовано 15 липня 2020 у Wayback Machine.] — I.B.Tauris, 2006. — стор. 215 (англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Офіційна сторінка [Архівовано 1 квітня 2022 у Wayback Machine.]
- Александр Шульман БЕЙТАР: «Хорошо умереть за Родину!» [Архівовано 30 жовтня 2007 у Wayback Machine.]
|
