Ізраїльські поселення

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Вигляд на місто Аріель
Карта ізраїльських поселень (пурпурний колір) на Західному березі в 2014 році

Ізраїльські поселення на спірних (окупованих) територіях — це населені пункти, створені після 1967 року на територіях, зайнятих Ізраїлем у ході Шестиденної війни, жителями яких є громадяни Ізраїлю. Низка держав і ООН визначають ці території як окуповані, що оскаржується Ізраїлем. Держава Ізраїль визначає ці території як спірні.

Ізраїль контролює територію Юдеї та Самарії (Західного берега ріки Йордан), на якій знаходяться ізраїльські поселення, а також прилеглі до них території (так звана зона «C» згідно з договором, укладеним в Осло). Решта території поділена на зони «A» (під управлінням Палестинської національної адміністрації) та «B» (де ПНА здійснює цивільне управління, але безпека контролюється спільно з Ізраїлем). Окремий договір був укладений щодо міста Хеврон, де Ізраїль контролює єврейський анклав і дороги, що зв'язують його з історичною частиною міста і зовнішнім світом, а ще близько чверті міста знаходиться під загальним управлінням. Розподіл сектора Гази на зони припинився після одностороннього розмежування і руйнування ізраїльських поселень у 2005 році.

У 2009 році чисельність жителів ізраїльських поселень у Юдеї та Самарії (включаючи райони Єрусалиму, розташовані на схід лінії поділу від 1948 року) перевищила 500 000 осіб[1].

У травні 2014 року міністр житлової політики Ізраїлю Урі Аріель, який сам живе у селищі на Західному березі Кфар-Адумім, оцінив кількість поселенців у 750 000: 400 000 на Західному березі і до 350 000 у Східному Єрусалимі. Він заявив: «Я думаю, що протягом п'яти років буде 550 000 або 600 000 євреїв у Юдеї та Самарії, а не 400 000 (як зараз)»[2].

Визначення[ред. | ред. код]

  • На івриті поселення за межами зеленої лінії, як правило, називають hітнахлут (івр. התנחלות‎). Термін цей означає «спадщина», тобто поселення, засноване на землі, успадкованій від предків, які жили на ній за часів ізраїльських царств. У Торі він згадується відносно заселення євреями Ханаану після виходу з Єгипту. Поняття стало вживатися після першої перемоги на виборах і приходу до влади партії Лікуд у 1977 році. Поступово термін hітнахлут придбав негативну конотацію і в даний час жителі поселень і їх прихильники користуються терміном hітьяшвут, який означає, власне, «заселення».
  • Палестинці називають ізраїльські поселення терміном мустамараат (араб. مستعمرات‎), що означає в дослівному перекладі колонії[3].
  • Ізраїльський уряд офіційно дотримується історичних назв Юдея і Самарія щодо території, названої у ІІ половині ХХ століття Західним берегом ріки Йордан. На відміну від представників ізраїльського правого табору, з цим терміном не згодні представники лівого табору, противники повної або часткової анексії цієї території Ізраїлем.

Огляд історії Юдеї та Самарії (Західний берег ріки Йордан)[4][ред. | ред. код]

Докладніше: Історія Ізраїлю
  • До XIII століття до н. е. на території західного берега ріки Йордан розташовувалися декілька міст-держав різних ханаанських народів.
  • Протягом XIII–XII століть до н. е. ці території були захоплені єврейськими племенами і з тих пір увійшли до складу Землі Ізраїлю. Назву «Юдея» отримала територія, що відійшла племені юдеїв (у єврейській термінології — коліну єгуда).
  • В XI столітті до н. е. ця територія увійшла до складу об'єднаного Ізраїльського царства, столицею якого спочатку було місто Хеврон, а потім став Єрусалим.
  • Після розпаду об'єднаного Ізраїльського царства в X столітті до н. е. на його колишній території були створені два царства — Юдея та Ізраїль. Ізраїльські царі заснували нову столицю свого царства — м. Самарію (івр. שומרון‎). Територія, прилегла до нової столиці, стала називатися «Самарія».
  • Єврейська державність була остаточно зруйнована Римською імперією в період імператора Адріана у II столітті н. е. Земля Ізраїлю була перейменована римлянами в провінцію Палестина, за назвою одного з народів моря (филистимляни, івр. פלישתים‎), що проживали в ній у минулому.
  • Протягом наступних 18-ти століть ця територія почергово входила до складу Римської Імперії, Візантійської Імперії, арабського Халіфату, держави хрестоносців, держави мамелюків, Османської імперії та британського мандату.
  • Невеликі єврейські громади існували в Єрусалимі, Хевроні, Тверії, Цфаті, Акко, у місті Газа та в інших містах. Там осіли деякі сефарди через кілька поколінь потому, як їх предки були вигнані з Іспанії, а потім у 16—18 ст. до них приєдналися і євреї-ашкеназі.
  • Наприкінці XIX і першій половині ХХ століття євреї-репатріанти створили в Юдеї, Самарії та в районі Гази низку нових поселень. Однак, євреї були евакуйовані з Хеврону і з міста Газа британською владою після погромів 1929 року[ru].
  • У ході Арабо-ізраїльської війни 1947–1949 років Юдея і Самарія були зайняті та в односторонньому порядку анексовані Трансйорданією (Йорданією після анексії), яка дала їм назву «Західний берег», щоб розрізнити його зі східним берегом, який був основною її територією до війни. Жителі нечисленних єврейських поселень на захопленій Трансйорданією території втекли або були вигнані йорданськими властями до Ізраїлю.
  • Території Юдеї та Самарії потрапили під контроль держави Ізраїль у 1967 році, в результаті Шестиденної війни.

Історія сучасних ізраїльських поселень[ред. | ред. код]

У 1967 році, в результаті Шестиденної війни, Ізраїль набув контроль над низкою нових територій.

  • Від Йорданії під контроль Ізраїлю перейшли Західний берег ріки Йордан, включаючи східну частину Єрусалима (Східний Єрусалим).
  • Від Єгипту під контроль Ізраїлю перейшли Синайський півострів і сектор Гази.
  • Від Сирії під контроль Ізраїлю перейшли Голанські висоти. У 1981 році вони були анексовані Ізраїлем.
  • У 1967 муніципальні межі Єрусалиму були розширені на старе місто і Східний Єрусалим. Жителям колишньої йорданської частини міста на вибір було запропоновано ізраїльське громадянство (за деякими винятками) або посвідку на проживання (у разі, якщо вони бажатимуть зберегти йорданське громадянство). Анексія Ізраїлем Східного Єрусалима не була визнана жодною країною світу.
  • Синай, сектор Гази і Західний берег ріки Йордан отримали статус окупованих територій. Їх жителям не було запропоноване ізраїльське громадянство чи посвідки на проживання. Хоча спочатку у них де-факто була можливість працювати на території Ізраїлю і перетинати зелену межу.
  • У 1967 за рішенням ізраїльського уряду створюються перші ізраїльські військові поселення на Голанських висотах і поселення на Західному березі ріки Йордан.

Моше Даян писав з приводу створення поселень —

« У районах, з яких ми не хочемо йти і які є частиною нової територіальної карти Держави Ізраїль, повинні бути створені факти через міські, сільськогосподарські та промислові поселення й армійські бази… Я розглядаю поселення як найбільш важливу річ, яка має найбільш сильну вагу з точки зору створення політичних фактів. Це засновано на припущенні, що ми залишимося в будь-якому місці, де ми створимо форпост чи поселення.
Оригінальний текст (англ.)
In areas from which we do not want to withdraw, and which are part of the State of Israel's new territorial map, facts should be created [via] urban, agricultural and industrial settlements, and army bases.....I view settlement as the most important thing, as the thing that has the greatest weight in terms of creating political facts. This is based on the assumption that we will remain wherever we establish a holding post or settlement.[5]
»
  • У 1977 вже існують 36 ізраїльських поселень на Західному березі ріки Йордан, 16 у секторі Гази і на Синаї, 27 на Голанських висотах. Загальне населення поселень складало 11 000 осіб[6].
  • У 1981 Ізраїль здійснив евакуацію всіх своїх поселень з Синайського півострова у зв'язку з поверненням цієї території Єгипту по Кемп-Девідській мирній угоді. У рамках цього договору Єгипет відмовився від своїх претензій на сектор Гази.
  • У 1994 в результаті мирного договору між Ізраїлем і Йорданією[ru], остання відмовилася від своїх претензій на Західний берег ріки Йордан.
  • У серпні 2005 Ізраїль евакуював свої поселення з Гази і північної частини Західного берега (північна Самарія), згідно Плану одностороннього відділення.
  • У лютому 2017 кнесетом прийнятий закон, що передбачає легалізацію поселень на Західному березі та можливість оплатного вилучення земель, належних палестинцям[7]. Це сталося у відповідь на чергову резолюцію РБ ООН, що засуджує поселенську політику Ізраїлю[8].

Населення[ред. | ред. код]

Число поселенців по роках на Західному березі, у Секторі Гази, Східному Єрусалимі та Голанських висотах, 1972–2007[9][10]

Протягом довгих років ізраїльський уряд заохочував переїзд ізраїльтян і нових єврейських репатріантів з інших країн у поселення. Ті, хто переселився туди, отримували податкові пільги (7% на місячний дохід до 10 000 шекелів. Пільга скасована 2002 р.), субсидії та пільгові позики на купівлю житла тощо.

У таблиці, базованій на різноманітних джерелах[11][2][12][13][14][15][16][17], вказано, як відбувалося зростання населення в ізраїльських поселеннях:

Число єврейських поселенців 1948 1972 1977 1980 1983 1993 2004 2007 2010 2014
Західний берег (за винятком Єрусалиму) 480 (див. Ґуш-Еціон[ru]) 1182 3200[18]

—4400[19]

17 400 22 800 111 600 234 500 276 500[20] 314 100[11] 400 000[2]
Сектор Гази~2 30 (див. Кфар-Даром[ru]) 700~1 900 4800 7826 0 0 0
Голанські висоти 0 77 6800 12 600 17 265 18 692 19 797 21 000[17]
Східний Єрусалим 2300 (див. Єврейський квартал[ru], Атарот[en], Неве Яаков[en]) 8649 76 095 152 800 181 587 189 708 198 629 300 000—350 000
Всього 2810 10 608~1 106 595 281 800 441 178 485 170 532 526 721 000—771 000
~1 у тому числі Синай
~2 Джанет Абу-Лугход згадує 500 поселенців у Газі в 1978 році (за винятком Синаю), і 1000 в 1980 році[21].

Чисельність населення продовжує зростати за рахунок внутрішньої міграції, зовнішньої міграції (в поселення прибувають у середньому по 1000 євреїв-іноземних громадян на рік), а також за рахунок високої народжуваності (в поселеннях народжуваність приблизно в три рази вище, ніж у цілому по Ізраїлю, що пов'язано зі значною часткою релігійних поселенців).

Статус поселень з погляду ортодоксального юдаїзму[ред. | ред. код]

Ситуація, за якої законність звільнення євреями Землі Ізраїлю та її заселення будуть оскаржуватися народами світу, була описана Раші, відомим єврейським коментатором Танаху і Талмуду, ще в XI столітті н. е., за 900 років до повернення євреїв на свою землю. В коментарі на перші слова Тори «На початку створив Б-г небо і землю»[22] Раші пише: "Сказав рабі Іцхак: «Належало б почати Тору з (вірша) „Цей місяць для вас — глава місяців“ [Вихід 12:2], який є першою заповіддю, даною (синам) Ізраїлю. Чому ж (вона) починається зі створення світу? Тому що „силу діянь Своїх виявив Він народові Своєму, щоб дати їм володіння племен“ [Псалом 111:6]. Бо якщо скажуть народи світу до Ізраїлю: „Розбійники ви, що захопили землі семи народів“, то (сини Ізраїлю) скажуть їм: „Вся земля належить Святому, благословенний Він. Він створив її і дав її тому, хто Йому до вподоби. Своєю Волею Він дав її їм (на час), за Своєю Волею Він відняв у них і дав її нам“».

Статус поселень з точки зору міжнародного права[ред. | ред. код]

Позиція ООН і можливе застосування вимог Женевської конвенції[ред. | ред. код]

Низка джерел вважає, що існування ізраїльських поселень на окупованих територіях суперечить Женевській конвенції[23]. Такі міжнародні міжурядові організації, як Конференція країн-учасниць Четвертої Женевської Конвенції[24], ООН та ЄС[25] неодноразово заявляли, що ці поселення є серйозним порушенням міжнародного права. Неурядові організації, такі як Міжнародна Амністія і Human Rights Watch, також охарактеризували створення поселень як порушення міжнародних норм.

У статті 49 (Женевської) Конвенції від 12 серпня 1949 про захист цивільного населення під час війни зазначено:

Окупуюча держава не зможе депортувати або переміщувати частину свого власного цивільного населення на окуповану нею територію[26].

У резолюціях РБ ООН 446[27], 452[28], 465[29] и 471[30], прийнятих упродовж 1979–1980 рр., зазначалося, що створення Ізраїлем поселень на окупованих територіях є незаконним, і висувалися вимоги до Ізраїлю припинити будівництво поселень.

(Рада Безпеки ООН) постановляє, що політика і практика Ізраїлю зі створення поселень на палестинських та інших арабських окупованих територіях з 1967 року не має законних підстав і становить серйозну перешкоду для встановлення всеосяжного, справедливого і довготривалого миру на Близькому Сході. (Резолюція ООН 446)[27]

Позиція Ізраїлю[ред. | ред. код]

Ізраїль не згоден, що його дії є порушенням міжнародного права, і вважає, що в даному випадку не можуть бути застосовані норми Женевської конвенції, оскільки «ці території раніше не належали жодній державі»[31][32][33][34].

Він також оспорює визначення території Західного берега р. Йордан (включаючи Східний Єрусалим) як «окупованої», наполягаючи на міжнародному визначенні «спірна територія». Основними аргументами на користь цієї позиції є оборонний характер Арабо-ізраїльської війни 1948 і Шестиденної війни 1967, відсутність визнаного міжнародного суверенітету над цими територіями до 1967 року й історичне право єврейського народу на Землю Ізраїльську[35][36][37]. Схожої позиції дотримується ряд ізраїльських і зарубіжних політиків і провідних юристів[38][39][40][41][42][43][44][45][46][47]. До того ж висновку дійшла урядова комісія під керівництвом Едмунда Леві, що дослідила будівництво в Юдеї та Самарії, та подала свій звіт 21 червня 2012 року[48].

Евакуація населення[ред. | ред. код]

Список поселень[ред. | ред. код]

Юдея і Самарія (Західний берег ріки Йордан)[ред. | ред. код]

Ізраїльські поселення на Західному березі адміністративно включені в чотири міста, тринадцять місцевих рад та шість регіональних рад.

Міста
Маалє-Адумім

1. Аріель (івр. אֲרִיאֵל‎). 18 089 жителів. Заснування 1978, статус міста з 1998.
2. Бейтар-Іліт[ru] (івр. בֵּיתָר עִלִּית‎). 44 927 жителів. Заснування 1985, статус міста з 2001.
3. Маалє-Адумім (івр. מַעֲלֵה אֲדֻמִּים‎). 37 138 жителів. Заснування 1975, статус міста з 1991.
4. Модіїн-Іліт[ru] (івр. מוֹדִיעִין עִלִּית‎). 60 046 жителів. Заснування 1993, статус міста з 2008.

Місцеві ради
Бейт-Ар'є

1. Альфей-Менаше[ru] (івр. אַלְפֵי מְנַשֶׁה‎). 7583 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1987.
2. Бейт-Ар'є — Офарім[ru] (івр. בֵּית אַרְיֵה-עֳפָרִים‎). 4322 жителів. Заснування 1981, статус місцевої ради з 1989.
3. Бейт-Ель[ru] (івр. בֵּית אֵל‎). 5899 жителів. Заснування 1977, статус місцевої ради з 1997.
4. Ефрат[ru] (івр. אֶפְרָת‎). 7912 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1983.
5. Ґів'ат-Зеєв[ru] (івр. גִּבְעַת זְאֵב‎). 14 349 жителів. Заснування 1982, статус місцевої ради з 1984.
6. Елькана[en] (івр. אֶלְקָנָה‎). 3871 жителів. Заснування 1977, статус місцевої ради з 1981.
7. Гар-Адар[en] (івр. הַר אֲדָר‎). 3757 жителів. Заснування 1982, статус місцевої ради з 1995.
8. Імануель[en] (івр. עִמָּנוּאֵל‎). 3115 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1985.
9. Карней-Шомрон[en] (івр. קַרְנֵי שׁוֹמְרוֹן‎). 6560 жителів. Заснування 1977, статус місцевої ради з 1991.
10. Кдумім[ru] (івр. קְדוּמִים‎). 4174 жителів. Заснування 1975, статус місцевої ради з 1975.
11. Кір'ят-Арба[ru] (івр. קִרְיַת־אַרְבַּע‎). 7166 жителів. Заснування 1968, статус місцевої ради з 1979.
12. Маалє-Ефраїм[en] (івр. מַעֲלֵה אֶפְרַיִם‎). 1098 жителів. Заснування 1978, статус місцевої ради з 1981.
13. Ораніт[en] (івр. אֳרָנִית‎). 7626 жителів. Заснування 1983, статус місцевої ради з 1990.

Регіональні ради
Гар-Хеврон

1. Гуш-Еціон[en] (івр. גּוּשׁ עֶצְיוֹן‎). 22 поселення
2. Гар-Хеврон[en] (івр. הר חברון‎). 19 поселень
3. Матех Біньямін[en] (івр. מטה בנימין‎). 42 поселення
4. Меґілот[en] (івр. מגילות‎). 6 поселень
5. Шомрон[en] (івр. שומרון‎‎). 29 поселень.
6. Бік'ат ха-Ярден[en] (івр. בקעת הירדן‎‎). 21 поселення.

Голанські висоти[ред. | ред. код]

Окупована Ізраїлем територія на Голанських висотах перебуває під управлінням регіональної ради Голан[ru], адміністративним центром якої є Кацрін[ru]. Всього є 32 поселення[49][50][51][52].

Кацрін
Кібуци
  1. Ортал (івр. אוֹרְטַל‎), заснований 1978.
  2. Ел-Ром (івр. אֶל רוֹם‎), заснований 1971.
  3. Афік (івр. אֲפִיק‎), заснований 1972.
  4. Ґешур (івр. גְּשׁוּר‎), заснований 1971.
  5. Кфар Гарув (івр. כְּפַר חָרוּב‎), заснований 1974.
  6. Мево Хама (івр. מְבוֹא חַמָּה‎), заснований 1968.
  7. Мецар (івр. מֵיצָר‎), заснований 1981.
  8. Мером Ґолан (івр. מְרוֹם גּוֹלָן‎), заснований 1967.
  9. Натур (івр. נָטוּר‎), заснований 1980.
  10. Ейн-Ціван (івр. עֵין זִיוָן‎), заснований 1968.
Мошави
  1. Авней Ейтан (івр. אַבְנֵ"י אֵיתָ"ן‎), заснований 1973.
  2. Одем (івр. אֹדֶם‎ або івр. אודם‎), заснований 1976.
  3. Алоней ха-Башан (івр. אַלּוֹנֵי הַבָּשָׁן‎), заснований 1981.
  4. Еліяд (івр. אֵלִי עַד‎), заснований 1968.
  5. Ані'ам (івр. אֲנִיעָם‎), заснований 1978.
  6. Бней-Єгуда (івр. בְּנֵי יְהוּדָה‎), заснований 1972.
  7. Ґіват-Йоав (івр. גִּבְעַת יוֹאָב‎), заснований 1968.
  8. Гаспін (івр. חַסְפִּין‎), заснований 1978.
  9. Йонатан (івр. יוֹנָתָן‎), заснований 1975.
  10. Канаф (івр. כָּנָף‎), заснований 1985.
  11. Маалє-Ґамла (івр. מַעֲלֵה גַּמְלָא‎), заснований 1975.
  12. Неот Ґолан (івр. נְאוֹת גּוֹלָן‎), заснований 1968.
  13. Нов (івр. נוֹב‎), заснований 1972–73.
  14. Неве-Атів (івр. נְוֵה אַטִי"ב‎), заснований 1972.
  15. Німрод (івр. נִמְרוֹד‎), заснований 1982.
  16. Кідмат Цві (івр. קִדְמַת צְבִי‎), заснований 1981.
  17. Кешет (івр. קֶשֶׁת‎), заснований 1974.
  18. Рамот (івр. רָמוֹת‎), заснований 1969.
  19. Рамат Маґшимім (івр. רָמַת מַגְשִׁימִים‎), заснований 1972.
  20. Шаал (івр. שַׁעַל‎), заснований 1980.
Громадські поселення[en]
  1. Гад Нес (івр. חַד נֵס‎), засноване 1989.
  2. Кела Алон (івр. קלע אלון‎), засноване 1991.

Сектор Гази[ред. | ред. код]

  • 15 серпня 2005 Ізраїль почав виведення єврейських поселенців (9200 осіб).
  • 22 серпня 2005 всі ізраїльтяни покинули Сектор.
  • Від 23 серпня 2005 на території Сектора немає жодного ізраїльського поселення.
  • 12 вересня 2005 Сектор залишив останній ізраїльський солдат.

Колишні поселення[ред. | ред. код]

Гуш-Катіф

Синайський півострів[ред. | ред. код]

Колишні поселення[ред. | ред. код]

Яміт (між 1960 і 1970)
  • Авшалом (івр. אבשלום‎)
  • Ацмона (івр. עצמונה‎)
  • Гарувіт (івр. חרובית‎)
  • Гацер Адар (івр. חצר אדר‎)
  • Гуліт (івр. חולית‎)
  • Декла (івр. דקלה‎)
  • Ді Захав (івр. די זהב‎)
  • Ейтам (Махане Нуріт) (івр. איתם‎, івр. מחנה נורית‎)
  • Захарон (івр. זהרון‎)
  • Маоз ха-Ям (івр. מעוז הים‎)
  • Санта Катарина (івр. סנטה קתרינה‎) — розташовувалося в будовах монастиря
  • Нагаль Ям (івр. נח"ל ים‎)
  • Наот Синай (івр. נאות סיני‎)
  • Натів ха-Асара (івр. נתיב העשרה‎)
  • Невіот (івр. נביעות‎)
  • Нір Авраам (івр. ניר אברהם‎)
  • Ніцаней Синай (Кадеш Барнеа) (івр. ניצני סיני‎, івр. קדש ברנע‎) — переведене на нове місце з тим же ім'ям
  • Офіра (івр. אופירה‎)
  • Прі Ган (івр. פרי גן‎)
  • Прієль (івр. פריאל‎)
  • Садот (івр. שדות‎)
  • Суфа (івр. סופה‎)
  • Таба (івр. טאבה‎)
  • Тальмей Йосеф (івр. תלמי יוסף‎)
  • Угда (івр. אוגדה‎)
  • Шалевет (івр. שלהבת‎)
  • Яміт[ru] (івр. ימית‎‎).

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Израиль: число поселенцев на Западном берегу реки Иордан растет
  2. а б в Housing minister sees 50% more settlers in West Bank by 2019. Haaretz.com. Процитовано 10 September 2015. 
  3. Planned obsolescence - The slow death of the two-state solution - Palestinian-Israeli conflict. Christian Century. 2003-05-03. Процитовано 2008-02-15. 
  4. Израиль. Земля Израиля (Эрец-Исраэль). Исторический очерк // Электронная еврейская энциклопедия. (рос.)
  5. Aluf Benn (08.10.10). Territory policy, give or take 40 years (en). Гаарец. Архів оригіналу за 2011-08-24. 
  6. Benny Morris (Бенні Морріс). Righteous Victims. — Vintage books, 2001. — С. 335. — ISBN 978-0-679-74475-7.
  7. Парламент Израиля утвердил закон о легализации поселений на Западном берегу / NEWSru.com, 7 февраля 2017 Архівовано 07.02.2017
  8. Security Council. Resolution 2334 (2016). Adopted by the Security Council at its 7853rd meeting, on 23 December 2016
  9. Israeli Settler Population 1972-2006. Foundation for Middle East Peace. Архів оригіналу за 18 листопад 2008. Процитовано 15 March 2010. 
  10. Population by year in West Bank settlements. B'Tselem. Архів оригіналу за 23 лютий 2010. Процитовано 14 March 2010. 
  11. а б Comprehensive Settlement Population 1972-2010. Foundation for Middle East Peace. Архів оригіналу за 15 березень 2010. Процитовано 18 March 2013. 
  12. Israel Central Bureau of Statistics: [1] [2] [3] Архівовано 7 квітень 2016 у Wayback Machine.
  13. Jerusalem Institute for Israel Studies: [4] Архівовано 24 вересень 2009 у Wayback Machine. [5] Архівовано 28 травень 2008 у Wayback Machine. [6] Архівовано 24 вересень 2009 у Wayback Machine. [7] Архівовано 28 травень 2008 у Wayback Machine.
  14. Foundation for Middle East Peace Архівовано 8 грудень 2007 у Wayback Machine.: [8] Архівовано 1 грудень 2007 у Wayback Machine. [9] Архівовано 11 листопад 2007 у Wayback Machine.
  15. Palestine-Israel Journal/ICBS
  16. By Hook and by Crook, pp. 9-10. B'Tselem
  17. а б Residents in occupied Golan Heights fear creeping Israeli presence. middleeasteye.net. Процитовано 10 September 2015. 
  18. S/14268 Report of the Security Council Commission Established Under Resolution 446 (1979). United Nations. para. 164. 
  19. Largest Jewish settlements in the West Bank Архівовано 7 квітня 2014 у Wayback Machine.. Maan, 14 November 2010
  20. Comprehensive Settlement Population 1972-2008—FMEP. Fmep.org. Архів оригіналу за 15 березень 2010. Процитовано 9 May 2010. 
  21. Israeli Settlements in Occupied Arab Lands: Conquest to Colony[недоступне посилання з лютий 2019], p. 29. Journal of Palestine Studies, Vol. 11, No. 2 (Winter, 1982), pp. 16-54. Published by: University of California Press on behalf of the Institute for Palestine Studies
  22. Тора с комментарием Раши
  23. The Geneva Convention
  24. Annexe 1: Conference of High Contracting Parties to the Fourth Geneva Convention Declaration (пункт 12)
  25. EU Committee Report Архівовано 14 червень 2007 у Wayback Machine..
  26. Женевская конвенция от 12 августа 1949 года о защите гражданского населения во время войны. Архів оригіналу за 23 квітень 2003. Процитовано 23 квітень 2003. 
  27. а б Резолюция 446 (1979) от 22 марта 1979 года. Архів оригіналу за 26 грудень 2003. Процитовано 26 грудень 2003. 
  28. Резолюция СБ ООН 452 от 20 июля 1979 года. Архів оригіналу за 26 грудень 2003. Процитовано 26 грудень 2003. 
  29. Резолюция СБ ООН 465 от 1 марта 1980 года. Архів оригіналу за 25 грудень 2003. Процитовано 25 грудень 2003. 
  30. Резолюция СБ ООН 471 от 5 июня 1980 года. Архів оригіналу за 17 травень 2003. Процитовано 17 травень 2003. 
  31. МЗС Ізраїлю: ISRAEL-S SETTLEMENTS — THEIR CONFORMITY WITH INTERNATIONAL LAW, 1 Dec 1996
  32. FROM «OCCUPIED TERRITORIES» TO «DISPUTED TERRITORIES», Dore Gold, 16 January 2002
  33. Земля Израиля и международное право, Зеэв Фарбер, 2001. Архів оригіналу за 10 січень 2014. Процитовано 1 грудень 2015. 
  34. The Territories By: Eli E. Hertz
  35. The Status of Jerusalem (en). МЗС Ізраїлю. March 1999. Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 2011-10-08. 
  36. Disputed territories: Forgotten Facts About the West Bank and Gaza Strip (en). МЗС Ізраїлю. 1 февраля 2003. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 6 января 2010. 
  37. Danny Ayalon Israel Palestinian Conflict: The Truth About the West Bank на сайті YouTube англ. / рос. 
  38. Адвокат Элон Ярден: «Согласно международному праву Иудея и Самария принадлежат Израилю». וסטי. 6 апреля 2000. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 6 января 2010. 
  39. Біньямін Нетаньягу. «Место под солнцем». Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 6 января 2010. 
  40. Ruth Lapidoth. JERUSALEM: The Legal and Political Background (en). МЗС Ізраїлю // JUSTICE (No. 3, Autumn 1994). Архів оригіналу за 2012-02-03. Процитовано 2011-10-08. 
  41. Миф об «оккупированных» территориях. ???. 3 июля 2001. Архів оригіналу за 2011-08-21. Процитовано 6 января 2010. 
  42. Дорі Голд. Не называйте спорные территории оккупированными!
  43. Камень преткновения. Международное право — на стороне Израиля. Архів оригіналу за 14 травень 2011. Процитовано 1 грудень 2015. 
  44. INTERNATIONAL LAW AND THE ARAB-ISRAEL CONFLICT Extracts from «Israel and Palestine — Assault on the Law of Nations» by Professor Julius Stone, Second Edition 2003
  45. Professor, Judge Sir Elihu Lauterpacht, Jerusalem and the Holy Places, Pamphlet No. 19 (London, Anglo-Israel Association, 1968)
  46. Sir Lauterpacht in 3. Jerusalem and the Holy Places // Reply, Eli E. Hertz, p. 37
  47. Stephen M. Schwebel. Justice in international law: selected writings of Stephen M. Schwebel. — Cambridge University Press, 1994. — С. 521—525. — ISBN 0521462843.
  48. Звіт комісії Леві (івр.). Архів оригіналу за 15 грудень 2012. Процитовано 15 грудень 2012. 
  49. Report of the Director-General, Volume 2, International Labour Conference, 1991.pg. 34. ISBN 92-2-107533-8.
  50. Regions and territories: The Golan Heights BBC
  51. Oudat, Basel.Shouting in the hills Архівовано 9 серпень 2009 у Wayback Machine., Al-Ahram Weekly, 12–18 June 2008. Issue No. 901.
  52. Population by District, Sub-District and Religion. Statistical Abstract of Israel, no. 60. Israel Central Bureau of Statistics. 2009. 

Посилання[ред. | ред. код]