Битва біля Мульвійського мосту

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Битва біля Мульвійського мосту
Milvbruck.jpg
Пітер Ластман. Битва біля Мульвійського мосту, 1613
Координати: 41°56′08″ пн. ш. 12°28′01″ сх. д. / 41.935555555583775345° пн. ш. 12.466944444471778297° сх. д. / 41.935555555583775345; 12.466944444471778297
Дата: 28 жовтня 312 року
Місце: Рим
Результат: Перемога Костянтина
Сторони
Армія Максенція Армія Костянтина
Командувачі
Максенцій Костянтин Великий
Військові сили
Від 75 000 до 120 000 Близько 50 000
Втрати
Невідомі Невідомі

Битва біля Мульвійського мосту — бій Максенція з Костянтином 28 жовтня 312 р., в результаті якого Костянтин I став одноосібним правителем Римської імперії. Світове значення битви є в тому, що вона призвела до легалізації християнства і перетворенню його в державну релігію.

Місце битви[ред. | ред. код]

Докладніше: Мульвіїв міст
Pons Mulvius

Битва відбувалась на місці під назвою Сакса-Рубра (Saxa Rubra) на правому березі Тибру біля Мільвійського, чи Мульвієвого мосту. Поряд з Pons Mulvius, також зустрічається назва Мульвійський, Мільвійський, і навіть Мульїв міст, сьогодні Ponte Milvio. Міст знаходиться за 3 км на північ від Риму на древній Фламінієвій дорозі (Via Flaminia), прокладеній в I столітті до н. е. і яка поєднувала Рим з Арімінумом (сьогодні Ріміні) на березі Адріатичного моря.

Причини, що викликали битву[ред. | ред. код]

У 293 році імператор-реформатор Діоклетіан розділив імперію на чотири частини для зручності управління територією. У 306 р. син одного з співправителів, що пішов у відставку, Максиміана — Максенцій, захопив владу в Римі і, незважаючи на спроби августа (головного імператора) Галерія вибити його звідти, зберіг завойовані позиції. У тому ж 306 р., тільки за 3 місяці до перевороту в Римі, помер батько Костянтина і тому вдалося домогтися у Галерія визнання себе цезарем (імператором-співправителем августа), а потім дістати і титул августа. По смерті Галерія у 311 році Костянтин І був разом з Максенцієм (306 — 313), Максиміном Дая (310 — 313) та Ліцинієм (308–324) одним з чотирьох цезарів у римській тетрархії. Управляв Галлією та Британією. Костянтин як і Максенцій був сином імператора і тим боротьба за спадок була неминуча. Костянтин отримав шанс закріпитися в Галлії і спробувати щастя заволодіти Римом, вигнавши звідти родича — Максенція.

Початок походу[ред. | ред. код]

Навесні 312 р. Костянтин перейшов через Альпи і почав швидкий наступ у південному напрямку до Риму, маючи військо невелике за чисельністю, близько чверті від того, що мав Максенцій. Доволі швидко Костянтин розгромив формування важкої кавалерії під Турином, неподалік від перевалів, і знищив північну армію суперника під Вероною. Максенцій перебував у Римі, покладаючись на військових провідників, але ті не зуміли зупинити наступ противника. Коли переможене військо імператора спробувало відступити під захист стін Турину, городяни закрили перед ним ворота і здавалися Костянтину. Максенцій покладав чимало надій на важкоозброєну кінноту. Костянтин продемонстрував неабияку тактичну мудрість: він розділив сили перед небезпекою кавалерійської атаки супротивника, наказав невеликим частинам піхоти розступитися і дозволити ворожій кінноті опинитися між ними, після чого зімкнутися і завдати удару. Потім Костянтин знову розгромив важку кінноту противника під Брешією, що коштувало життя найкращому з воєначальників Максенція.

Становище Максенція[ред. | ред. код]

Зображення битви на арці Костянтина

Максенцій спочатку вирішив дотримуватися стратегії, яка допомогла йому в 307 р. проти Галерія. У імператора було безліч забитих до країв зерносховищ у Римі на випадок тривалої облоги, укріплення міста були у відмінному стані, крім того преторіанська гвардія, яка призвела його до влади, як і раніше, зберігала вірність Максенцію. У результаті імператор наказав зруйнувати Мульвієвий міст на шляху суперника, що в підсумку зіграло проти нього.

Багатьом тоді і тепер здавався дивним стратегічний маневр Максенція, який відмовився від надійної позиції і ризикнув битися з ворогом у полі. За словами християнського письменника-панегіриста Костянтина, Євсевія Памфіла: «ніби якими ланцюгами, Бог … захопив його далеко від міських воріт». Деякі схильні приписувати необачний крок імператора магії, якою той захоплювався і яка, можливо, давала йому якийсь обнадійливий натяк на сприятливий результат протистояння. Разом з тим справжня причина була, швидше за все, куди прозаїчнішою. Максенцій побоювався остаточної втрати підтримки з боку населення і небезпеки підвищення популярності Костянтина у римлян, які фактично примусили імператора вийти з міста тим, що збиралися біля палацу і дорікали його в боягузтві.

«Цим переможеш!»[ред. | ред. код]

Цим переможеш — знак на римські монеті 4 ст.

Про візію Костянтина у передвечір битви існує декілька версій. З 317 року за Лактантієм (de mortibus persecutorum (Lact. m.p. 44,1-9)) Костянтин після свого сновидіння наказав нанести на щити солдатам штаурограму.

Монограма Ісуса Христа

Відоміша версія Євсевія Цезарійського з його твору — Життя Костянтина. У поході серед світлого дня Костянтин побачив над сонцем слова «In hoc signo vinces» чи грецькою — Εν Τούτῳ Νίκα (Цим (знаком) переможеш). Констянтин довго не розумів цього знаку, аж доки у сні перед битвою йому не явився Ісус Христос і не вказав на використання знаку для захисту і перемоги. Після цього виготовили військовий лабарум — тобто Вексилум з хризмою. Солдатам Костянтина був відданий наказ нанести фарбою ці хрести на свої щити.

Диспозиція[ред. | ред. код]

Спочатку зруйнувавши Мульвійський міст, а потім вирішивши битися з Костянтином на правому березі Тибру, Максенцій опинився перед необхідністю переправитися туди, для чого велів побудувати трохи нижче за течією понтонну переправу зі зв'язаних між собою човнів. Римський імператор мав у своєму розпорядженні велике, але досить нерівноцінне за своїми складовими якостями військо (навіть і після всіх поразок на півночі Італії у нього, за оцінками сучасних дослідників, було від 75 до 100 тис. воїнів, проти приблизно вдвічі меншої їх кількості (бл. 42 000) у Костянтина). Армія включала грізні ударні частини важкої кінноти, загони преторіанців (добірних гвардійців-професіоналів), цілком боєздатну легку піхоту з підвладної Максенцію провінції Африка. Однак слабкі частини гарнізонної служби та легіони, набрані з італіків, давно вже відвикли воювати і не горіли бажанням ризикувати битися з непереможним ворогом. Для управління такою армією були потрібні дуже високі лідерські якості і великий талант полководця. Військо Костянтина, навпаки, здобуло з ним не одну перемогу в північно-західних областях імперії як в боях проти варварів, так і в міжусобних протистояннях з конкурентами. Одним словом, незважаючи на малу чисельність, воно було загартованим і слухняним вмілому і талановитому командирові, до того ж горіло натхненням і жадало битви.

Битва[ред. | ред. код]

Битва на фресці Дж. Романо в станції Рафаеля

Бойове зіткнення виявилося нетривалим. Максенцій вишукував преторіанців і італійських призовників в центрі бойових порядків, розмістивши на флангах кінноту як силу для прикриття. Костянтин усвідомив ступінь загрози і протидіяв їй найрішучішим чином. Він особисто очолив перевірену у справі кавалерію в ударному наступі на ворога, захопив ініціативу і досить швидко зім'яв ворожу кінноту на лівому фланзі супротивника. Вона першою повернулася у безладну втечу до дерев'яного мосту, по якому напередодні бою переправилася на Сакса-рубро. Побачивши, що відбувається, італійці і солдати гарнізонної служби, яких тіснили досвідчені піхотинці Костянтина, піддалися паніці, і загонами, і поодинці стали покидати місця в бою. Дуже скоро втеча стала загальною. Максенцій також утікав і знайшов смерть у водах Тибру, як і значна частина його армії. Уцілілих переможець помилував і включив до складу свого війська.

Одні преторіанці виправдали віру в них Максенція, вони трималися довше всіх і, оточені супротивником, продовжили битися до тих пір, поки втома і переважаючі сили противника не зробили свою справу. Після своєї перемоги Костянтин скасував преторіанську гвардію, замінивши її іншими палацовими загонами.

Наслідки[ред. | ред. код]

Максенцій потонув у важких обладунках, проте ситуація не залишала місця для невизначеності. Костянтин наказав дістати з річки тіла полеглих. На наступний день голову Максенція відправили до Риму. Переможець велів насадити її на вістря списа, щоб всі бачили — боротьбі за владу в Римі покладено повний і рішучий кінець.

Костянтин в'їхав у вічне місто, але попереду у нього залишалося ще довгих дванадцять років і кілька перемог, які знадобилися, щоб здолати східного августа Ліцинія і стати нарешті єдиним господарем Римської імперії.

Джерела[ред. | ред. код]