Веллер Михайло Йосипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Веллер Михайло Йосипович
Веллер Михаил Иосифович
Mikhail Veller 2005 09 07.jpg
При народженні Веллер Михаил Иосифович
Дата народження 20 травня 1948(1948-05-20) (67 років)
Місце народження Кам'янець-Подільський, Українська РСР, СРСР
Громадянство СРСР СРСРЕстонія Естонія
Рід діяльності письменник і філософ
Роки активності: 1979 і досьогодні
Премії

лауреат декількох літературних премій

http://weller.ru/

Миха́йло Йо́сипович Ве́ллер (рос. Веллер Михаил Иосифович, ест. Mihhail Iossifovitš Veller, *20 травня 1948(19480520), Кам'янець-Подільський, Українська РСР, СРСР) — російський письменник, філософ, член російського Пен-Центру, International Big History Association, Російського філософського товариства, лауреат кількох літературних премій.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 20 травня 1948 в родині радянського офіцера. У дитинстві та в шкільні роки часто переїздив із батьками, бував на Далекому Сході і в Сибіру.

У 1966 закінчив школу №3 в місті Могильов із золотою медаллю.

Студентські роки[ред.ред. код]

Став студентом Ленінградського університету (філологічний факультет, відділення російської філології). Був комсоргом курсу й секретарем бюро комсомолу університету. Улітку 1969 року, побившись об заклад, здійснив авантюрну мандрівку: без грошей дістався за один місяць із Ленінграда до Камчатки, використавши попутній транспорт та хитрощами отримавши перепустку навіть до «прикордонної зони». У 1970 році був звільнений із ВИШ-у в академічну відпустку, перебрався до Середньої Азії, де віддався бродяжництву. Повернувся восени 1970 року в місто Калінінград, де, завдяки здібностям, екстерном склав іспити на матроса другого класу. Працював на траулері риболовецького флоту. У 1971 році отримав право відновити студентство. Працював старшим піонервожатим у школі. В університетській стінгазеті оприлюднив власне оповідання. У 1972 році захистив диплом за темою «Типи композиції модерного радянського оповідання» (російською «Типы композиции современного русского советского рассказа»).

Зрілі роки[ред.ред. код]

Після закінчення навчання був призваний до лав армії, до півроку служив офіцером артилерії, по тому був комісований.

У 1972-1973 працював за розподілом у Ленінградській області вихователем групи продовженого дня початкової школи, викладав російську мову та літературу в сільській восьмирічній школі. Відтак, за власним бажанням, припинив учителювати та влаштувався бетонником у цех збірних конструкцій Ленінградського заводу ЗБК-4. Улітку вальником лісу та землекопом працював із бригадою «шабашників» на Кольському півострові, на Терському березі Білого моря.

У 1974 працював у Державному музеї історії та атеїзму (Казанський собор) екскурсоводом, молодшим науковцем, столяром, заступником директора з адміністративно-господарської роботи.

У 1975 — вже дописувач заводської газети Ленінградського взуттєвого об'єднання «Скороход» «Скороходовский рабочий», в.о. зав. відділом , в.о. зав. відділом інформації. На цей рік припали його перші надруковані в офіційних радянських виданнях оповідання.

З травня по жовтень 1976 переганяв імпортну худобу з Монголії до міста Бійськ через Алтайські гори (у текстах згадував цей час як найкращий у своєму житті).

У 1982 відбув мисливцем-промисловиком у держпромгоспі «Таймирський» у сточищі ріки Пясіни. Влітку 1985 працює в археологічній експедиції в Ольвії та на острові Березань, восени та взимку — кровельником.

Літературна творчість[ред.ред. код]

Наприкінці 1976 повернувся до Ленінграда, де цілком присвятив себе попису. Проте, на жаль для письменника-початківця, його доробок не вписувався в соцреалістичну дійсність і доконче відхилявся редакторами. Восени 1977 року вступив до семінару молодих ленінградських літераторів-фантастів під орудою славнозвісного Бориса Стругацького.

У 1978 з'являються публікації в ленінградських газетах коротких гумористичних оповідань автора. Підробляє літературною обробкою воєнних мемуарів при видавництві «Лениздат» та написанням рецензій для журналу «Нева».

Восени 1979 перебрався в місто Таллінн (Естонська РСР), де працював в естонській республіканській газеті «Молодёжь Эстонии». У 1980 перейшов із газети у «профспілкову групу» при Спілці письменників Естонії. Друкує власні твори в часописах «Таллин», «Литературная Армения», «Урал». З літа до осені 1980 мандрував вантажним пароплавом із Ленінграда до Баку, а подорожні враження описав у репортажах для газети «Водный транспорт».

У 1981 створив оповідання «Лінія відліку», де вперше сформував тези власної філософії.

У 1983 вийшла з друку перша збірка оповідань із провокативною назвою «Хочу бути двірником», права на друк якої за кордоном СРСР продали на Московському міжнародному книжковому ярмарку. У 1984 книга була перекладена естонською, вірменською, бурятською мовами; окремі оповідання Веллера друкуються у Франції, Італії, Голландії, Болгарії, Польщі.

Отримав рекомендації для вступу до Спілки письменників СРСР від Бориса Стругацького та Булата Окуджави.

Влітку 1985 вирушив в Україну, де працював у складі російської археологічної експедиції в античній Ольвії та на острові Березань. У 1988 Веллера прийнято до Спілки письменників СРСР. Інтенсивну творчу працю перервав у 1990 викладанням лекцій із російської прози в університетах міст Мілан та Турин в Італії. У 1994 його запросили читати лекції в університеті данського міста Оденсе. В тому ж 1994 читав лекції у Єрусалимському університеті. Навесні 1997 повернувся до Естонії. Здійснив подорож до США у 1999, де виступав перед читачами в містах Нью-Йорк, Бостон, Клівленд, Чикаго. Тоді ж вийшла з друку збірка оповань «Памятник Дантесу».

Жив у Таллінні та в Ленінграді (нині — Санкт-Петербург). З 1978 до початку 1990-х мешкав в Естонії. Натепер оселився в Москві.

Насьогодні є одним із найвідоміших сьогочасних письменників Росії. Веде радіопрограму «Поговорим с Михаилом Веллером» на «Радио России». Відомий як завзятий російський полеміст (International Big History Association, Культурна революція (телепередача)).

Політична позиція[ред.ред. код]

Є критиком сучасного політичного режиму в Росії; вважає, що анексією Криму та війною на сході України 2014 року Росія віроломно порушила договори з Україною[1].

Родина Веллера[ред.ред. код]

  • Дружина — Анна Агріоматі
  • Донька — Валентина (нар. 1987)

Твори[ред.ред. код]

  • Цикл оповідань «Легенди Невського проспекту» (1993).
  • Повість «Пригоди майора Звягіна» (1991).
  • «Ножик Сєрьожи Довлатова» (1994).
  • Фантастичні оповідання.
  • П'єси.

Повний список творів автора: [1]

Критика[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]