Калінінград

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
місто Калінінград
Калининград
Coat of Arms of Kaliningrad.png
Герб міста
Країна Росія Росія
Суб'єкт Російської Федерації Калінінградська область
Основні дані
Час заснування: 1255
Населення 453 461 (2015)
Площа 215,7 км²
Географічні координати: 54°43′ пн. ш. 20°30′ сх. д. / 54.717° пн. ш. 20.500° сх. д. / 54.717; 20.500Координати: 54°43′ пн. ш. 20°30′ сх. д. / 54.717° пн. ш. 20.500° сх. д. / 54.717; 20.500
Часовий пояс +2
Міста-побратими Бремерхафен (Німеччина), Ґданськ (Польща), Кіль (Німеччина), Пепенбург (Німеччина), Цайц (Німеччина)
Влада
Міський голова Ярошук Олександр
Карта
Калінінград (Росія)
Калінінград
Калінінград

Commons-logo.svg Калінінград у Вікісховищі

Калінінгра́д (рос. Калининград, історично — нім. Königsberg, укр. Ке́ніґсберґ; пол. Królewiec, укр. Крулевець; лит. Karaliaučius, укр. Караляучюс) — місто в Російській Федерації, адміністративний центр Калінінградської області. Місто розташоване при впаданні річки Прего́лі в Балтійське море. Важливий транспортний вузол (залізниці та шосейні дороги); морський і річковий (річка Преголя) порти; аеропорт (Храброво). Важливий центр машинобудування; розвинені металургія, легка, поліграфічна промисловості. У Калінінграді розташовані музеї (музей бурштину, історико-художній музей, картинна галерея, музей фортифікації і т. д.), театри драми, найбільші бібліотеки (зокрема фрагменти середньовічних книжкових зборів — бібліотеки Валленродта), зоопарк. У центрі міста розташований кафедральний собор, де був похований Іммануїл Кант. Зараз громадськість міста ставить питання про поверненню місту історичної назви.

Історія[ред.ред. код]

Під владою Тевтонського ордена[ред.ред. код]

Місто було засноване в 1255 року тевтонськими лицарями (на місці прусського поселення Tuwangste) на честь чеського короля Пржемисла Отакара II, який очолював тевтонські війська під час їх чергової експедиції проти Пруссії. Тевтонські лицарі звели тут замок, який у 1256 році був названий Замок Королівської гори в Самбії (castrum de Coningsberg in Zambia), латинською - Mons Regius (пізніше Regiomontium).

Місто стало частиною Тевтонського ордена, ставши столицею Самбійскої єпархії, однієї з чотирьох єпархій на території Пруссії. Орден остаточно завоював Пруссію в 1273 році і розпочав розширення міста. Це стало можливим завдяки тому, що єпископ Самбії Генріх фон Стрітберг передав Ордену свою частину міста. У 1312 році королівський замок став резиденцією Великого маршала Ордену. На рубежі XII і XIV ст. капітула Самбії побудувала новий кафедральний костел Святого Войцеха.

Розвиток поселення змусив Орден до підняття статусу замкового селища навколо млина до рангу міста. 27 травня 1300 було надано міські права Новому Місту (Nova Civitas), яке з часом отримало свою назву від сусіднього села Ліпнік. У 1478 році Німеччина вперше записала його як Löbenick, а потім назву вимовляли як Löbenicht. У 1322 році Орден віддав капітулі східну частину острова Кнайпхоф, за умови будівництва моста через Преголю. Тут єпископ почав будівництво нового собору. У 1327 році великий магістр Вернер фон Орзельн надав Кнайпхофу права міста. Місто повинно було називатися Vogtswerder (Острів мера); була уживана також назва Pregelmünde, але виграла оригінальна назва - Кнайпхоф. Старе місто і острів Кнайпхоф належали до Ганзи, а від 1440 - до Прусського Союзу.

У 1454 році 56 прусських міст і областей оголосили підлеглість Тевтонії. Польський король Казимир IV Ягеллончик створив Крулевське воєводство зі столицею у Крулевці і включив його до складу Польщі. 12 квітня 1455 місто було відбито військами Тевтонського ордена, а воєводство припинило своє існування.

Під час Тринадцятирічної війни у 1457 р. Крулевець став резиденцією Великого магістра Тевтонського ордена (переїхав з Мальборку).

Феод Польського Королівства 1466–1657[ред.ред. код]

З часів Другого Торунського миру, в роки 1466-1525, місто було столицею Держави Тевтонського ордену, залежної від Корони Королівства Польського. Під час польсько-тевтонської війни 1519-21 місто було обложено в травні 1520 військом польських найманців під командуванням Великого гетьмана коронного Миколая Фірлея.

Після секуляризації Тевтонського ордена і прусської данини, поданої в 1525 році великим майстром королю Сигізмунду Старому місто стало столицею Пруссії, залежної від польського короля як феод. На знак залежності чорний прусський орел отримав королівську корону на шию і літеру "S" від латинського імені короля Sigismundus (Зигмунт). Незабаром в Пруссії почалася релігійна війна, в результаті якої панівною релігією в країні стало лютеранство.

У 1542 році герцог Альбрехт Гогенцоллерн (племінник короля Сигізмунда Старого) створив в Кнайпхофі партикуляристську школу під назвою Академії, де повинні були готувати кандидатів для навчання в університеті. У 1544 році школі була перетворена в Pedagogium, який існував до 1617 року.

На прохання Альбрехта польський король Сигізмунд II Август 28 березня 1560 року надав університету (Альбертіна) в Крулевцю привілеї нарівні з Краківською академію, з того часу університет мав право призначати вчені ступені.

Завдяки зусиллям короля Сигізмунда III і єпископа Вармії Шимона Рудницького (який носив титул єпископа Самбії) в роки 1614-1616 в Крулевцю було побудовано католицький костел, але через протести сусідньої євангельської литовської громади не дозволили побудувати вежу або повісити великий дзвін.

У 1618 році Пруссія перейшла у володіння виборців Бранденбурга, а у 1657 році отримала незалежність від I Речі Посполитої. Не дивлячись на формальний розрив зв'язків з Польщею і подальший тиск германізації польський елемент в цих краях ще був присутній.

У Королівстві Пруссії та Німецькій Імперії[ред.ред. код]

У 1701 році курфюрст Бранденбургу коронувався в Кеніґсберзі як король Пруссії Фрідріх I. Коронація мала місце в Пруссії, тому що вона не була частиною Священної Римської імперії, й імператору було легше прийняти титул короля Пруссії. В результаті коронації земля під владою виборців Бранденбургу стала частиною нового Королівства Пруссії. Кеніґсберґ був тільки місцем коронації, столиця країни залишалася в Берліні.

Фрідріх Вільгельм I видав 13 червня 1724 ратушний регламент, який об’єднував три міста: Старе місто, острів Кнайпхоф і Ліпнік, поряд з належними їм волями (нім. Freiheiten) в одне місто Кеніґсберґ, офіційна назва якого відтепер: Королівсько-прусське столичне і резидентське місто Кеніґсберґ (нім. Königlich Preussische Haupt- und Residenzstadt Königsberg). Місто отримало також новий герб - з гербу Старого міста були взяті білий хрест і корона (в середині), герб Ліпніку справа - корона між двома зірками, зліва герб Кнайпхофу - корона посеред двох мисливських рогів. Всі зображення поєднував прусський орел з княжою короною на голові і королівською короною з ініціалами FW (Fryderyk Wilhelm) на грудях. Цей герб використовувався виключно на муніципальній печатці, і тільки в 1906 році він став офіційною емблемою міста Кеніґсберґа.

У 1736 Леонард Ейлер розв’язав відому проблему мостів Кеніґсберґа. Вирішення цієї проблеми ініціювало розвиток теорії графів.

У 1757 вибухла війна, яку називали Семирічною. Відповідно до угоди між Австрією і Росією імператриця Єлизавета 31 грудня 1757 видала указ, згідно з яким Кеніґсберґ було включено в склад Росії. Росіяни покинули місто в березні 1763 року.

У 1870 під час втечі від Наполеону в Кеніґсберзі перебував Фрідріх Вільгельм III і королева Луїза.

У 1890 до складу міста включили королівські волі: Burgfreiheit, Tragheim, Altroßgarten, Neue Sorge та Sackheim.

У 1871 місто стало частиною новоствореної Німецької імперії.

У 1933 було засновано один з перших німецьких концтаборів у Quednau.

Часи другої світової війни[ред.ред. код]

EU location KO.png
Кафедральний собор

Штурм міста радянськими військами в ході східно-прусської операції почався 6 квітня 1945; особливою запеклістю відрізнявся бій за форт № 5 «король Фрідріх-Вільгельм III», який охороняв північно-західні підступи до міста. У ході цього штурму радянськими військами під командуванням Маршала Радянського Союзу Василевського була вперше застосована тактика початку піхотної атаки до закінчення артилерійської підготовки, що дозволило уникнути вогню противника на підході до зміцнення і застати гарнізон укріплень зненацька; зворотною стороною медалі з'явилися значні втрати від вогню власних військ. Серед інших, великі втрати понесли добірні гвардійським частини: пам'ять про них згодом увічнено монументом «1200 гвардійців», розташованому в центрі міста на Гвардійському проспекті. А 9 квітня над вежею «Дер Дона», де нині розташований музей бурштину, було піднято червоний прапор, позначивши кінець німецької історії міста.

За рішенням Потсдамської конференції північна частина німецької провінції Східна Пруссія, разом зі своєю столицею Кенігсбергом, тимчасово була передана Радянському Союзу. Пізніше, під час підписання договорів про межі Калінінградську область було повністю визнано володіннями Радянського Союзу.

Із 370 000 мешканців-німців, які жили в ньому до війни, залишилося заледве 20 000. Хоча відразу після війни почалася робота з адаптації німців до нової влади: виходила газета «Новий час» німецькою мовою, були організовані школи, де викладання велося німецькою, — було прийнято рішення про депортацію німецького населення в Німеччину і майже всіх німців було відправлено в Німеччину до 1947. Тільки деякі фахівці допомагали відновлювати роботу підприємств аж по 1948 і навіть по 1949, — але і їм не дано можливості отримати радянського громадянства: вони згодом були депортовані до Німеччини. Замість них у місто були переселені радянські громадяни.

4 липня 1946 після смерті «всесоюзного старости» М. І. Калініна в його честь Кенігсберг було перейменовано в Калінінград, хоча у Калініна не було жодного прямого відношення до міста, — а на карті СРСР вже були міста Калінін (нині Твер) і Калінінград під Москвою (нині Корольов).

Після війни місто стало заселятися швидкими темпами, відновлювати виробництво. Але місто мало напівзакритий статус у зв'язку зі стратегічним положенням і великою кількістю військ. Для іноземців ж місто було повністю закрите — за винятком рідкісних візитів дружби з сусідньої Польщі іноземці практично не відвідували його.

Владою не приділялося ніякої уваги спадку німецької культури: старе місто не відновлювався, а руїни замку були знесені в кінці 1960-х років, незважаючи на протести архітекторів, істориків, краєзнавців та мешканців міста.

Сучасний стан[ред.ред. код]

Зміни 1990-х років, пов'язані з розпадом СРСР, поклали початок новому етапу розвитку Калінінградської області. Розпочався підйом суспільного життя: проведено вільні вибори мера міста, а потім і губернатора Калінінградської області.

З 1991 місто відкрито для міжнародного співробітництва зі закордонними країнами у сфері бізнесу, культури й освіти, — в першу чергу з Німеччиною і Польщею.

Сьогодні в місті функціонує безліч іноземних установ, що забезпечують необхідну місту інформаційну, адміністративну і візову підтримку, серед яких:

  • Генеральне консульство Німеччини
  • Генеральне консульство Республіки Польща
  • Генеральне консульство Литовської Республіки
  • Генеральне консульство Латвійської Республіки
  • Генеральне консульство Королівства Швеція
  • Представництво Торгової палати Гамбурга в Калінінграді
  • Бюро радника з координації данських проектів
  • Центр німецької культури «Німецько-Російський дім»
  • Регіональне Бюро підтримки проектів (ТАСІС)

Адміністративно-територіальний поділ[ред.ред. код]

Місто поділяється на три адміністративні райони: Московський, Ленінградський, і Центральний. Довоєнні назви міських районів (наприклад Хуфен, Юдіттен тощо) зараз маловідомі: залишилися тільки назви Шпандін(ен), Кальген, Понарт.

Основу адміністративно-територіального поділу міста було закладено відразу після війни, коли місто перебувало не під не цивільним, а під військовим управлінням. У травні 1945 року в Кенігсбергу було створено вісім військових комендатур, кожна з котрих відповідала за частину міста: їх було пронумеровано. У квітні наступного року, під час переходу міста під цивільне управління комендатури були перетворені в райони; спочатку райони також не мали назв, згодом їх укрупнено — і їм надано назви. 21 червня 1947 р. вийшов у світ наказ № 250 міського управління, згідно з яким було утворено чотири міських району: Балтійський, Ленінградський, Московський і Сталінградської (5 листопада 1961 останній перейменований на Жовтневий). У січні 1952 р. утворено Центральний район Калінінграда, до складу якого увійшла частина території Сталінградської району. У червні 2009 року Балтійський район увійшов до складу Московського, а Жовтневий - до складу Центрального.

До складу міста входять кілька селищ та віддалених районів: Чкаловський, Селище Олександра Космодем'янської, Прибережний, Борисову та ін. Кожен з них відноситься до одного з трьох адміністративних районів міста.

Органи місцевого самоврядування[ред.ред. код]

Див також статтю градоначальники Калінінграда

19962007 в Калінінграді діяв Статут міста Калінінграда від 25 вересня 1996 року, згідно з яким органами місцевого самоврядування були:

  • Голова міста (мер) — найвища посадова особа міста;
  • мерія (виконавча-розпорядчий орган);
  • міська Рада депутатів (представницький орган).

У 2007 році у внаслідок реформи місцевого самоврядування було змінено функції органів місцевого самоврядування, а також введена нова посада — голова адміністрації.

В даний час влада в місті здійснюється на базі Статуту, який був прийнятий міською Радою депутатів Калінінграда 12 липня 2007 року.

Вищою посадовою особою міста є голова міського округу «Місто Калінінград» (мер), який обирається шляхом проведення муніципальних виборів строком на 5 років. Одночасно він є головою окружного Ради депутатів Калінінграда. З 2007 року мером міста є Ярошук Олександр Георгійович.

Органом місцевого самоврядування, здійснює виконавчу-розпорядчі функції, є Адміністрація міського округу, очолювана головою адміністрації (сіті-менеджером). Голова адміністрації призначається на посаду рішенням окружного Ради депутатів за підсумками конкурсу. Термін повноважень голови адміністрації — 2 роки. 14 травня 2008 року на цю посаду був призначений Лапін Фелікс Феліксович.

представницьку владу у місті здійснює окружна Рада депутатів міста Калінінграда, що складається з 27 депутатів, що обираються жителями міста за мажоритарною системою по одномандатних округах терміном на 5 років.

Адміністрація Калінінграда і Рада депутатів розміщуються в будівлі мерії за адресою Площа Перемоги, 1.

Економіка[ред.ред. код]

Після розпаду СРСР місто відчуло на собі притаманну для того часу економічну кризу, що затягнулася через підірваний стану виробничої сфери, а також віддаленого ексклавного положення Калінінградської області. Після прийняття Федерального закону про надання статусу особливої економічної зони Калінінграду, кризу вдалось дещо послабити, але ліквідувати її не вдалося.

Приблизно з 1999 року можна говорити про економічний підйом Калінінградської області, викликаний загальним зростанням економічної стабільності в Росії і в цілому, а також зростанням міжнародних інвестицій і вигідним геополітичним розташуванням регіону. Відновлено виробництво на важливих підприємствах області — вагонобудівному заводі (1998) суднобудівному заводі «Янтар» (колишня судноверф «Шіхау»), Калінінградгазавтоматіка (КГА). В області створені принципово нові для регіону виробництва. Наприклад, в Калінінграді з'явилося автомобілебудівне підприємство «Автотор» (1996), де збирають автомобілі за ліцензіями концернів BMW (Німеччина), КІА (Корея), «General Motors» (США).

Зростає вантажообіг Калінінградської залізниці та Калінінградського морського торгового і рибного портів. Нафтові термінали, розташовані в акваторії Калінінградського морського каналу, забезпечують експорт з Росії в країни Західної Європи та Скандинавії більше 2-х млн тонн нафтопродуктів на рік.

Транспорт[ред.ред. код]

Автошляхи[ред.ред. код]

Калінінград — вузол автодоріг. Найважливіші автошляхи, що підходять до міста:

У серпні 2008 року розпочалося будівництво автомагістралі «Приморське кільце», яка зв'яже Калінінград з Свєтлогірськом, Піонерським, Зеленоградським, Балтійськом Світлим та міжнародним аеропортом Храброво.

Навколо міста проходить Окружна дорога, але на заході кільце дороги не замкнуте через відсутність переходу через Калінінградську затоку.

Водний транспорт[ред.ред. код]

У Калінінграді розташований найзахідніший і єдиний незамерзаючий порт Росії на Балтійському морі (див. Порт Калінінград). Вантажні і пасажирські поромні переправи з'єднують Калінінград і Аванпорт Калінінград Балтійська із Санкт-Петербургом, портами з Німеччиною і Швецією.

Повітряний транспорт[ред.ред. код]

Боїнг 737–300 «КД авіа»
(бортовий номер EI-DJK) в аеропорту Дюссельдорф а

Кенігсберзький аеропорт Девау, що відкрився в 1919 році, став одним з перших цивільних аеропортів світу і першим в Німеччині. В 1922 році у сюди вперше прибули літаки авіалінії Москва — Рига — Кенігсберг, першої міжнародної авіалінії Радянського Союзу.

Залізничний транспорт[ред.ред. код]

Калінінград-Пасажирський
(Південний вокзал)
Калінінград-Північний (Північний вокзал)
Перони Північного вокзалу розташовані у двох рівнях

Калінінград є найважливішим вузлом залізничної мережі Калінінградської області. Тут розташовано управління Калінінградської залізниці.

Головна пасажирська залізнична станція міста — Калінінград-Пасажирський (в розмовній мові відоміший як Південний вокзал). Ця станція обслуговує як приміські, так і далекого слідування поїзди.

До 2012 року ходив прямий поїзд Берлін—Калінінград (через Польщу).

Станція Калінінград-Північний (Північний вокзал) обслуговує поїзди, що з'єднують Калінінград з приморськими курортами Зеленоградський, Світлогірськ і Піонерський.

Інші залізничні станції, розташовані на території міста:

Міжміське та міжнародне автобусне сполучення[ред.ред. код]

Регулярні автобусні маршрути пов'язують Калінінград з Білоруссю, Литвою, Латвією, Польщею і Німеччиною.

У Калінінграді є два автовокзали. «Старий» автовокзал розташований на площі Калініна, поруч із залізничною станцією Калінінград-Пасажирський. Через конфлікт з дирекцією вокзалу автоперевізника «Кенігавто» перестав користуватися цим автовокзалом і влаштував свій власний автовокзал на початку Московського проспекту.

Проблеми транзиту[ред.ред. код]

Після входження Польщі та Литви (травень 2004 року) до складу Європейського союзу жителі Калінінградської області зіткнулися з труднощами при перетині кордонів і проїзду на територію іншої Росії. Сьогодні проїзд сухопутним транспортом з Калінінградської області та в Калінінградську область для громадян Росії можливий тільки за наявності закордонного паспорта і литовської візи або спеціального проїзного документа, що дає право на одноразовий перетин литовського кордону.

Міський громадський транспорт[ред.ред. код]

Трамвай проїжджає через Бранденбурзькі ворота

Міський громадський транспорт представлений трамваями, тролейбусами автобусами і маршрутними таксі.

Калінінградська трамвайна мережа є найстарішою на території сучасної Росії (відкрита як конка в 1881 році, а як електричний трамвай — в 1895). Має вузьку колію (ширина 1000 мм), яка в Росії, крім Калінінграда, є тільки у П'ятигорську. Проте останнім часом трамвайна мережа скоротилася: за станом на 2014 рiк в місті діє лише два трамвайних маршрути.

Тролейбуси вперше з'явилися в Кенігсберзі в 1943 році, але після війни тролейбусне господарство не відновилося. Сучасна тролейбусна система міста діє з 1975 року. За станом на 2014 рік у місті діє чотири маршрути. Планується розширення тролейбусної мережі, частково за рахунок ліквідованих ліній трамваю.

Визначні місця, пам'ятки[ред.ред. код]

Катедральний собор (Калінінград), головний фасад.
Ляльковий театр (Калінінград)

Особи, пов'язані з Кенігсбергом — Калінінградом[ред.ред. код]

Пам'ятник Вільгельму I перед Кенігсберзьким замком, робота Фрідріха Ройша 1894 рік, після Другої світової війни переплавлений

Мости[ред.ред. код]

Двоярусний міст
Медовий міст
високий міст, на задньому плані — частина недобудованого другого естакадного мосту

Рукави річки Преголя ділять місто на чотири частини. Більша частина міста (Центральний і Ленінградський адміністративні райони) розташовані на північ від річки, Московський район — на південь від річки. Острів Канта (Кнайпхоф) і Октябрський (Ломзе) розташовані між рукавами річки.

У Калінінграді розташовано сім діючих мостів через Преголю, один розібраний та один недобудований.

  • Двоярусний міст — з'єднує вулиці генерала Буткова (північний берег) та залізничних (південний берег). Розвідний міст, розводиться підняттям середнього прольоту. Верхній ярус мосту займає залізниця (Двоярусний міст є єдиним залізничним мостом через Преголю в Калінінграді), нижній — проїжджа частина і пішохідні тротуари.
  • Естакадний міст — перекинутий над обома рукавами Преголі і проходить над островом Кнайпхоф. Міст є частиною траси Ленінського проспекту. Естакадний міст був побудований в 1972[1] році замість двох з семи мостів Кенігсберга — Лавочне і Зеленого. Є пішохідний спуск з мосту на острів, автомобільного з'їзду із мосту на острів немає. По мосту проходять маршрути всіх видів громадського транспорту Калінінграда.
  • Дерев'яний міст — один з Семи мостів Кенігсберга. З'єднує Московський проспект з Октябрським островом (вул. Октябрська). По мосту проходить трамвайний маршрут. Міст розвідний.
  • Медовий міст — один з Семи мостів Кенігсберга. З'єднує Октябрський острів та Кнайпхоф. Оскільки Кнайпхоф є пішохідною зоною, міст де-факто теж є виключно пішохідним. Спорадично міст використовується службовим автотранспортом (підвіз матеріалів для реставрації Кафедрального собору, а також для проїзду весільних кортежів) Міст розвідний.
  • Ювілейний міст — з'єднує Октябрський острів (район Рибна деревня) з вул. Епроновською. Міст побудований у 2005 році на опорах старого Імператорського мосту, зруйнованого під час війни. Міст пішохідний, розвідний.
  • Високий міст — один з Семи мостів Кенігсберга. З'єднує вул. Октябрську (Октябрський острів) з вул. Дзержинського. По мосту проходить трамвайна лінія.
  • Берлінський (Пальмбургський) міст — Є частиною Калінінградської окружної дороги, перекинутий через обидва рєсла Преголі. Найвіддаленіший від центру міста. Після війни відновлений тільки частково (одна смуга).
  • Старий залізничний міст — розташований в районі Музею Світового океану. Розвідний міст, розводився підняттям середнього прольоту. Середній проліт розібраний, міст ніяк не використовується. Через міст проходить покинута лінія залізниці.
  • Другий естакадний міст — Другий естакадний міст мав з'єднати Московський проспект і вулицю Дзержинського і розвантажити, таким чином, Дерев'яний і Високий мости. Він розташований на схід від Дерев'яного та Високого мостів. Міст почав будуватися в 1980-х роках, у дев'яностих роках будівництво було зупинено, в наш час[Коли?] будівництво відновлено.

Сім мостів Кенігсберга — існували в Кенігсбергу в XVIXX століттях. Взаємне розташування мостів наштовхнуло математика Леонарда Ейлера на роздуми, що призвели до виникнення теорії графів. Також з сімома мостами пов'язана Задача про мости Кенігсберга.

Населення[ред.ред. код]

Населення 453 461 мешканців (2015)

Національний склад за переписом-2010

Народ Чисельність, осіб  % Від тих, хто вказав нац.
Росіяни 351186 87,4%
Українці 16053 4,0%
Білоруси 15077 3,7%
Вірмени 3062 0,8%
Татари 2075 0,5%
Литовці 1789 0,4%
Німці 1676 0,4%
Поляки 1114 0,3%
Інші національності 10041 2,5%
Всього 401649 100,0%

Назви міста[ред.ред. код]

  • До 1255 — Твангсте
  • У 12551946 — Кенігсберг (Königsberg) — в Німеччині ця назва нерідко використовується дотепер
  • У Польщі — Крулевець (Królewiec)
  • У Чехії — Краловець (Královec)
  • У Литві — Караляучюс (Karaliaučius)

Див. також[ред.ред. код]

Виноски[ред.ред. код]

  1. Історичний календар Калінінграда / / Журнал «Захід Росії», № 1 (18) 1997 рік, стр 40.


Росія Це незавершена стаття з географії Росії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.