Верхнє Бургундське королівство
 | Ця стаття містить перелік джерел, але походження окремих тверджень у ній залишається незрозумілим через практично повну відсутність виносок. (жовтень 2023) |
| Верхнє Бургундське королівство фр. Royaume de Haute-Bourgogne | ||||
| ||||
 | ||||
| Столиця | ||||
| Державний устрій | Не вказано | |||
| Історія | ||||
| - Засновано | 888 | |||
| - Ліквідовано | 933 | |||
Верхнє Бургу́ндське королівство (фр. Royaume de Haute-Bourgogne), відоме також як Транс'юранська Бургу́ндія (лат. Burgundia Transiurana, фр. Bourgogne transjurane) — франкська феодальна держава, заснована у 888 році королем Рудольфом I з дому Вельфів на території колишнього Середнього Франкського королівства.
Королівство складалось з каролінзької марки Транс'юранська Бургундія (фр. Bourgogne transjurane, дослівно — «Бургундія за горами Юра») на південний схід від гір Юра та Бургундського графства, що знаходилось на північному заході від цих гір. В 933 році Верхнє Бургундське королівство було воз'єднане з Нижнім в єдине Бургундське королівство, що пізніше (з XII століття) стало відоме як Арелатське королівство або Арелат, від його столиці в Арлі (Арелаті).
Назва «Верхня Бургундія» походить від розташування території королівства вище по річці Рона, на відміну від «Нижньої Бургундії» (вона ж Цис'юранська Бургундія або Провансальське королівство), що розташовувалось «нижче» по течії Рони.
Назва «Трансюранська Бургундія» походить від розташування королівства «за горами Юра» на відміну від «Цис'юранської Бургундїї» (вона ж Нижння Бургундія), що лежала «з цього боку» гірського масиву Юра.
Транс'юранське герцогство було складовою Каролінзької імперії і охоплювало Швейцарське плато від гір Юра до перевалу Великий Сен-Бернар у Західних Альпах. Таким чином, його територія приблизно включала західну частину сучасної Швейцарії (до лінії Брюніг — Напф — Ройс, включаючи Романдію з містами Женева, Лозанна та Сьйон, а також кантони Ааргау, Берн і Вале) і прилеглі частини сучасних французьких департаментів Верхня Савоя та Ен, а також долину Валле-д'Аоста, яка сьогодні належить Італії. В 843 році, після розділу Каролінзької імперії за Верденським договором, території Транс'юранії, разом із бургундськими графствами навколо Безансона та Доля на річці Ду з північно-західної сторони гір Юра, стали частиною недовгочасного Середнього Франкського королівства імператора Лотара I.
В 855 році Середнє Франкське королівство було в свою чергу розділено між синами Лотара I за Прюмським договором. Старший Людовик отримав Італійське королівство, Верхня Бургундія увійшла до складу королівства Лотара II (Лотаринзьке королівство), а їх молодший брат Карл отримав Нижню Бургундію і Прованс, що разом сформували Провансальське королівство. Після смерті Карла у 863 році, Лотар II додатково отримав деякі північні райони королівства покійного, а територія Провансу на півдні перейшла до їх старшого брата, короля Італії Людовика II.
Транс'юранським герцогством тоді правив Гукберт, нащадок династії Босонідів, молодший син Бозо Старшого, графа Арля, який через свою сестру Теутбергу був зятем короля Лотара II. Гукберт, однак, потрапив у немилість після того, як Лотар II розлучився з Теутбергою, зазнав поразки в битві при Орбі в 864 році і був замінений графом Конрадом II Осерським із Старшого дому Вельфів (Рудольфінги), який з 866 року правив Транс'юранією як маркграф. У 869 році Лотар II помер без спадкоємців і його Лотаринзьке королівство за Меерсенським договором 870 року було поділено між Західним та Східним Франкським королівствами, що очолювались його дядьками Карлом Лисим і Людовиком Німецьким.
Імператор Карл Товстий, син Людовика Німецького, до 884 року знову об'єднав усі території Каролінгів, за винятком Прованського королівства (Королівства Нижньої Бургундії), заснованого Бозо В'єннським у 879 році.
Після того, як імператор Карл III Товстий був скинутий і помер у 888 році, імперія Каролінгів знову розпалася. Дворяни та провідне духовенство Верхньої Бургундії зібралися в абатстві Св. Моріса, Агаунум, і обрали Транс'юранського маркграфа Рудольфа I, сина Конрада II, королем Верхньої Бургундії.
Спочатку король Рудольф I намагався об'єднати усе Лотаринзьке королівство Лотара II, але сильна опозиція з боку короля Східного Франкського королівства Арнульфа Каринтійського, що також претендував на його залишки, змусила Рудольфа зосередитися на території Транс'юранії та західних володіннях у Бургундському графстві. Арнульф спочатку визнав правління Рудольфа у Верхній Бургундії, але пізніше, в 895 році оголосив королем Лотарингії свого позашлюбного сина Цвентібольда.
Рудольф був одружений з Гіллою (Віллою) Провансальською, ймовірно, дочкою Бозона, короля Нижньої Бургундії (Провансальського королівства) . Після смерті Рудольфа в 912 році, Верхню Бургундію успадкував його син Рудольф II, а його вдова Гілла вдруге вийшла заміж за графа Гуго Арльського, який став королем Нижньої Бургундії в 924 році.
Рудольф II спробував розширити своє королівство, нападаючи на сусідні території німецького герцогства Швабія на північному заході. Він просунувся до Верхнього Рейну і в 916 році захопив місто Базель. Однак він знову втратив швабські володіння Тургау та Цюріхгау, коли зазнав поразки від військ герцога Бурхарда II у битві під Вінтертуром 919 року. Щоб укласти мир, він одружився з дочкою Бурхарда Бертою Швабською.
З цього моменту Рудольф II змінив напрямок своїх теріторіальних претензій і розпочав кампанію на півдні - в Італійському королівстві, де він об'єднався із бунтівним маркграфом Іврейським Адальбертом I і в в 923 році завдав поразки імператору та королю Італії Беренгару I під Фіоренцуолою. Наступного року він був коронований італійським королем. Однак його правління було оскаржене повсталими дворянами, і вони викликали його вітчима, короля Нижньої Бургундії Гуго Арльського, який рушив з військом в Італію. У напруженій ситуації тесть Рудольфа, герцог Швабський Бурхард II, поспішив на допомогу, але був убитий у Новарі поплічниками архієпископа Ламберта Міланського. Гуго Арльський вигнав Рудольфа з Італії та сам був коронований залізною короною Ломбардії в Павії в 926 році.
У 933 році Рудольф II нарешті порозумівся з Гуго: він відмовився на користь Гуго від усіх претензій на Італію і натомість отримав від Гуго Нижнє Бургундське королівство, таким чином знову об'єднавши під своєю владою обидва Бургундських королівства. Нащадки Рудольфа зі Старшого Дому Вельфів, Конрад Мирний (937—993) і Рудольф III (993—1032) правили в об'єднаному Бургундському (Арелатському) королівстві.
Після вимирання лінії Вельфів у 1032 році, Бургундія була інкорпорована імператором Конрадом II як третє королівство Священної Римської імперії, разом з королівствами Німеччини та Італії, кинувши виклик претензіям графа Еда II Блуасського. Після цього король римлян і імператор Священної Римської імперії Конрад II прийняв титул короля Бургундії. Титул бургундського «ректора», що відноситься до колишнього маркграфства Транс'юранії, був відновлений для швабського герцогського дому Церінгена королем Німеччини Лотарем II у 1127 році.
- Гукберт (? — 864)
- Конрад II, герцог Транс'юранської Бургундії (864—876)
- Рудольф I Бургундський (? — ?), король з 888 року
- Рудольф II Бургундський (? — ?), також король Нижньої Бургундії з 933 р.
- Конрад I Бургундський (937—993), також король Нижньої Бургундії
- Рудольф III Бургундський (993—1032), також король Нижньої Бургундії
Лінія вимерла і Бургундське королівство було інкорпороване в склад Священної Римської імперії.
- René Poupardin:
- Le royaume de Provence sous les Carolingiens (855—933), É. Bouillon, 1901 (lire en ligne).
- Le royaume de Bourgogne (888—1038) : étude sur les origines du royaume d'Arles, Librairie Honoré Champion, Paris, 1907 (lire en ligne).
- Honoré Bouche, Histoire de Provence.
- Frédéric Charles Jean de Gingins de la Sarraz, Mémoires pour servir à l'histoire des royaumes de Provence et de Bourgogne jurane, Lausanne, 1851.
- E.-F. Grasset, Notice sur les chartes impériales du royaume d'Arles, existant aux archives départementales des Bouches-du-Rhône, parue dans : Répertoire des travaux de la société de statistique de Marseille.
- François Demotz:
- L'An 888. Le Royaume de Bourgogne. Une puissance européenne au bord du Léman, Lausanne, Presses polytechniques et universitaires romandes, coll. " Le savoir suisse ", 2012, 142 p., chap. 83.
- La Bourgogne, dernier des royaumes carolingiens, Lausanne, Société d'histoire de la Suisse romande, 2008.
- Bertrand Schnerb, L'État bourguignon 1363—1477, Éditions Perrin, 1999.
- Paul Bonenfant:
- Philippe le Bon: sa politique, son action, De Boeck Université, 1996, 476 p., ISBN 2804121151.
- La persistance des souvenirs lotharingiens, dans Bulletin de l'Institut Historique Belge de Rome, fascicule XXVII, 1952, p. 53 — 64.
- Les projets d'érection des Pays-Bas en royaume du XV au XVIII, dans Revue de l'Université de Bruxelles, tome XLI, 1935—1936, p. 151—169.
- Chaume (Abbé), Le sentiment national bourguignon de Gondebaud à Charles le Téméraire, 1922, dans Mémoires de l'Académie de Dijon, p. 195—308.
- Yves Cazaux, L'idée de Bourgogne, fondement de la politique du duc Charles, " 10e rencontre du Centre Européen d'Études Burgondo-médianes ", Fribourg, 1967, Actes publiés en 1968, p. 85 — 91.
- État bourguignon et Lotharingie, Académie royale de Belgique, dans Bulletin de la classe des lettres et des sciences morales et politiques, 5e série, tome XLI, 1955, p. 266—282.
- Alexandre Pahud, Les assemblées judiciaires du royaume de Bourgogne (xe — xie siècles), Orbe, Alexandre Pahud, coll. Cahiers d'études indépendantes, 2019, 83 p.