Арелатське королівство

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Regnum Arelatense
Арелатське королівство
Королівство у складі Священної Римської імперії (з 1032 року)
933 – 1378
Арелат: історичні кордони на карті
Арелат: історичні кордони на карті
Королівство Арелат на початку XI століття
Столиця Арль
Релігії християнство
Форма правління монархія
Історичний період Середньовіччя
 - Об'єднання Верхньої та Нижньої Бургундій в одне королівство 933
 - Ліквідовано 1378
Площа
 - 1000[1] 133 400 км2
Попередник
Наступник
Верхня Бургундія
Нижня Бургундія
Бургундське графство
Комта Венесен
Князівство Оранж

Арелатське королівство (також відоме як Арелат, лат. Regnum Arelatense) — середньовічна монархічна держава, заснована у 933 році шляхом злиття Верхнього та Нижнього Бургундських королівств за короля Рудольфа II. Королівство отримало назву на честь нижньобургундської резиденції в Арлі. Також відоме як Королівство обох Бургундій, або як Друге Бургундське королівство, на відміну від Першого Бургундського королівства (Королівства бургундів).

Його територія простягалася від Середземного моря до Верхнього Рейну на півночі, приблизно відповідаючи сучасним французьким регіонам Прованс — Альпи — Лазурний Берег, Рона-Альпи та Франш-Конте, а також західній Швейцарії. Управлялось незалежними королями Дому старійшин Вельфів до 1032 року, після чого було включене до складу Священної Римської імперії.[2]

Каролінгська Бургундія[ред. | ред. код]

Три частини Королівства Бургундія, прибл. 900 рік:

З часу підкорення франками Першого Бургундського королівства в 534 році його територія знаходилася під владою Франкської та Каролінгської імперій. У 843 році троє вцілілих синів імператора Людовика Благочестивого, який помер у 840 році, підписали Верденський договір, який розділив між ними імперію Каролінгів: колишнє Бургундське королівство стало частиною Середнього Франкського королівства, яке було відведене імператору Лотару I, за винятком пізнішого Бургундського герцогства — сучасної Бургундії — яке дісталося Карлу Лисому, королю Західної Франкії. Король Людовик Німецький отримав Східну Франкію, що охоплювала територію на схід від річки Рейн.

Незадовго до своєї смерті в 855 році імператор Лотар I, у свою чергу, розділив свої володіння між трьома синами відповідно до Прюмського договору. Його бургундська спадщина перейшла до його молодшого сина Карла Прованського (845—863). Потім у 869 році син Лотара І, Лотар II, помер без законних дітей, а в 870 році його дядько Карл Лисий та Людовик Німецький за Мерсенським договором 870 року розділили його територію: Верхня Бургундія, що розташовувалась на північ від Юрських гір (Трансюранська Бургундія), дісталась Людовіку Німецькому, а решта — Карлу Лисому. До 875 року всі сини Лотара I померли без спадкоємців, а інші бургундські території утримував Карл Лисий.

У розгубленості після смерті сина Карла Людовіка II Заїки у 879 року граф Західної Франкії Бозо Прованський заснував Королівство Нижньої Бургундії (Циз'юранська Бургундія) в Арлі. У 888 році, після смерті імператора Карла Товстого, сина Людовика Німецького, Рудольф Осерський, граф Бургундії, заснував Королівство Верхня Бургундія в Сен-Морісі, що включало Бургундське графство, на північному заході Верхньої Бургундії.

У 933 р. Гуго Арльський поступився Нижньою Бургундією Рудольфу II з Верхньої Бургундії в обмін на те, що Рудольф відмовився від своїх претензій на італійський престол. Рудольф об'єднав Верхню і Нижню Бургундію, утворивши Арелатське королівство (Арелат). У 937 році Рудольфа змінив його син Конрад Мирний. Спадкові претензії Гуго Арльського були відхилені за підтримки імператора Оттона I.

У 993 році Конрада змінив його син Рудольф III, який у 1006 році був змушений підписати договір про успадкування своїх володінь на користь майбутнього імператора Генріха II. Рудольф намагався відмовитись від договору в 1016 році, проте безуспішно.

Імперський Арелат[ред. | ред. код]

У 1032 році Рудольф III помер без жодного спадкоємця, що залишилися б в живих, і королівство перейшло згідно з договором 1006 року наступнику Генріха, імператору Конраду II із Салічної династії, і Арелат був включений до складу Священної Римської імперії, хоча королівство залишалось зі значною автономією.[2] Хоча з того часу імператори носили титул «король Арелату», мало хто йшов на коронування в собор Арля. Винятком був Фрідріх Барбаросса, котрий був коронований королем Бургундії архієпископом Арля в 1178 році.

У період з XI до кінця XIV століття кілька частин території Арелата відкололися, а саме Прованс, Віваре, Ліоне, Дофіне, Савойське графство, Вільне графство Бургундське (Франш-Комте) та частини західної Швейцарії.[2] Вільние графство Бургундське було здобуто Гогенштауфенами в 1190 році, а східні частини Верхньої Бургундії потрапили під володіння династії Церінгенів. Пізніше, коли лінія Церінгенів вимерла, ці землі успадкували Габсбурги. Більша частина території Нижньої Бургундії була поступово включена до складу Франції — графство Прованс потрапило до Анжуйської династії Капетінгів в 1246 році і, нарешті, до французької корони в 1481 році, Дофіне було анексовано і продано королю Франції Філіпу VI в 1349 році дофіном Юмбером II В'єннським. У 1361 році імператор Карл IV відокремив Савойське графство від Бургундського королівства.

У 1365 році Карл IV був останнім імператором, коронованим титулом «король Арелату». У 1378 році Карл призначив дофіна Франції (пізніше короля Франції Карла VI) постійним імперським вікарієм, який номінально керував від імені Імперії тим, що залишилося від Арелата, і з цього часу він фактично припинив своє існування. Однак титул «король Арелату» залишався одним із побічних титулів Імператора Священної Римської імперії до розпаду Імперії в 1806 р., і посада архієпископа Трієра продовжувала діяти як архіканцлер і принц-курфюрст Римського короля (призначений майбутній імператор Священної Римської імперії), статус, підтверджений Золотою буллою 1356 року.

Незважаючи на постійний поєднання титулу з Римським королем, Арелат кілька разів розглядався для відновлення як окрема держава. Найсерйозніший випадок був за часів Папи Миколая III за сприяння Карла Анжуйського. Між 1277 і 1279 роками Карл, на той час уже король Сицилії, король римлян і претендент на імператорську корону Рудольф Габсбург та королева Франції Маргарита Прованська вирішили свою суперечку щодо графства Прованс разом із претензією Рудольфа стати єдиним кандидатом на імперський престол. Рудольф погодився, що його дочка Клеменція Австрійська вийде заміж за онука Карла Карла Мартела Анжуйського і отриає в якості посагу імперські претензії на Арелат. Взамін Карл посприяє тому, щоб імператорська корона стала спадковою в династії Габсбургів. В свою чергу, папа Миколай очікував, що Італійське королівство в Північній Італії буде виокремлено з імперської території і передано у спадкове володіння його родині Орсіні. У 1282 році Карл був готовий відправити дитячу пару для повернення старого королівського титулу королів Арелату, але повстання Сицилійської вечірні та подальша війна з арагонцями зірвала його плани[3].

Влада над королівством Арелат була надана імператором Карлом IV дев'ятирічному Карлу VI, тодішньому французькому дофіну, на все життя (тобто без права успадкування) з нагоди візиту імператора до Парижа на початку 1378 року[4].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Площа порахована шляхом накладання території королівства на Google Earth.
  2. а б в The New Columbia Encyclopedia 1975, 150
  3. Runciman, Steven. "The Sicilian Vespers, p. 282. 1958: Cambridge University Press
  4. Jana Fantysová-Matějková (2012). The Holy Roman Emperor in the Toils of the French Protocol: The Visit of Charles IV to France. Imago Temporis / Medium Aevum, VI: 223-248: 229. Архів оригіналу за 12 жовтня 2021. Процитовано 12 січня 2021. 

Література[ред. | ред. код]