Власенко Ілля Архипович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ілля Архипович Власенко
ВласенкоІА.jpg
Народження 19 липня (2 серпня) 1902(1902-08-02)
Добруш (Гомельська область)
Смерть 11 травня 1963(1963-05-11) (60 років)
Київ
Поховання
Освіта Військово-політична академія імені Леніна[d]
Роки служби 19241926
19321957
Партія КПРС
Звання гвардіїCCCP army Rank general-major infobox.svg Генерал-майор
Війни / битви
Нагороди
Герой Радянського Союзу
Орден Леніна Орден Леніна Орден Червоного Прапора Орден Червоного Прапора
Орден Червоного Прапора Орден Кутузова II ступеня Орден Богдана Хмельницького II ступеня Орден Трудового Червоного Прапора
Орден Червоної Зірки Орден Червоної Зірки
Медаль «За бойові заслуги»
Медаль «За оборону Москви»
Медаль «За оборону Сталінграда»
Медаль «За взяття Берліна»
Медаль «За визволення Варшави»
Медаль «30 років Радянській Армії та Флоту»
Інші рядянські та іноземні медалі
Власенко Ілля Архипович у Вікісховищі?

Ілля Архипович Власенко (* 19 липня (2 серпня) 1902(19020802), Добруш — † 11 травня 1963, Київ) — радянський офіцер, учасник Радянсько-німецької війни, заступник командира 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії Центрального фронту, Герой Радянського Союзу (17.10.1943), гвардії полковник [1], пізніше гвардії генерал-майор.

У роки радянсько-німецької війни військовий комісар 69-ї бригади військ НКВС з охорони особливо важливих промислових підприємств[ru], військовий комісар 13-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС[ru], військовий комісар 95-ї стрілецької дивізії (2-го формування), заступник командира 75-ї Бахмацької двічі Червонозоряної ордена Суворова гвардійської стрілецької дивізії, начальник політвідділу 61-го стрілецького корпусу.

Воював на фронтах: Західний (1941–1942), Південно-Західний (1942), Сталінградський (1942–1943), Центральний, Воронезький (1943), 1-й Український (1943–1944), 1-й Білоруський (1944–1945) [2].

Брав участь у головних битвах війниОборона МосквиХарківська операція (1942)Сталінградська битваБитва на Курській дузіБитва за Дніпро та визволення Києва • Операція "Багратіон"Вісло-Одерська операціяБерлінська операція.

Біографія[ред. | ред. код]

Народився 19 липня 1902 року в місті Добруші (нині Гомельська область, Білорусь) в сім'ї робітника Добрушської паперової фабрики. Закінчив початкову школу. З 1917 року працював на Добрушський паперовій фабриці [3]. У 19241926 роках — строкова служба у Червоній Армії (червоноармієць 2-го радіополку). Після армії працював у Добруші, був обраний до комітету Профспілки працівників паперової промисловості. Член ВКП/б/ (пізніше КПРС) з 1929 року.

У 1929 році переведений до ЦК Профспілки в Москву, зав. відділом кадрів. 1931 року призначений директором паперової фабрики «Червона Зірка» [4] м. Чашники (Білорусь), потім зав. відділом технічного контролю фабрики імені 7-ї річниці Жовтня у Москві [5]. Був обраний депутатом Московської міської ради (Моссовет). За партійною мобілізацією в 1932 році направлений на посилення партполітроботи у військах НКВС. Служив на посадах від помічника командиру дивізіону до начальника політвідділу 14-ї дивізії військ НКВС. Вчився у Вищій прикордонній школі [6][7]. У зв'язку із реорганізацією політвідділів у березні 1941 року призначений до 180-го полку НКВС заступником командира полку з політчастини.

У роки війни[ред. | ред. код]

Батальйонний комісар І. А. Власенко розпочав війну на посаді військового комісара 69-ї бригади військ НКВС з охорони особливо важливих підприємств промисловості[ru], яка у складі 50-ї армії брала участь у боях на Західному фронті. Брав активну участь в обороні м. Тула, відбиваючи наступ 2-ї танкової групи Г. Гудеріана. За мужність і героїзм, проявлені під час оборони Тули, більше п’ятдесяти бійців та командирів 69-ї бригади були нагороджені орденами і медалями[8]. І. А. Власенко за особисту хоробрість, мужність та вміле керівництво у бою нагороджений орденом Червоного Прапора [9].

У лютому 1942 року старший батальйонний комісар І. А. Власенко призначений військовим комісаром 13-ї мотострілецької дивізії внутрішніх військ НКВС[ru] Південно-Західного фронту. Бере участь у її формуванні, а з травня 1942 года — у боях проти наступаючих німецьких військ у Харківській операції в районі м. Ізюм, в обороні по річці Сіверський Донець, в районі м. Куп'янськ, м. Воронеж, по річці Хопер на схід від м. Борисоглібськ.

Зазнавши значних втрат у боях, 15 червня 1942 року 13-та мотострілецька дивізія за наказом Ставки ВГК була переформована, введена до складу Червоної Армії і отримала найменування 95-ї стрілецької дивізії. І. А. Власенко призначений комісаром дивізії, а після скасування інституту військових комісарів[10] — заступником командира дивізії з політчастини.

З 19 вересня 1942 року 95-та стрілецька дивізія у складі 62-ї армії бере участь в обороні Сталінграду, веде кровопролитні бої за Мамаїв курган, заводи «Червоний Жовтень», «Барикади», Тракторний до кінцевого розгрому німців 2 лютого 1943 року. За оборону Сталінграду 95-й стрілецькій дивізії було присвоєне звання гвардійської, 1 березня 1943 року вона була переформована у 75-ту гвардійську стрілецьку дивізію. Начальник политвідділу дивізії полковник І. А. Власенко за мужність, рішучість та вміле керівництво частинами дивізіїї у бою був нагороджений другим орденом Червоного Прапора [11].

З 6 липня 1943 року у районі Понирі-Ольховатка дивізія у складі 13-ї армії бере участь у відбитті німецького наступу на Курській дузі, а потім у розгромі та переслідуванні німців. За зразкове виконання бойових завдань, виявлені при цьому мужність і героїзм Указом Президії Верховної Ради СРСР 21 липня 1943 року дивізія нагороджена орденом Червоного Прапора. І. А. Власенка нагороджено орденом Червоної Зірки [12].

В боях за визволення України у складі 30-го стрілецького корпусу 60-ї Армії 26 серпня з початком Чернігівсько-Прип’ятської операції дивізія переходить у наступ і 27 серпня вступає на терени України, звільнивши станцію Хутір-Михайлівський. Визволяє Ямпіль, Батурин, а 9 вересня, після жорстоких боїв, місто Бахмач. За звільнення Бахмача дивізія отримує найменування "Бахмацька"[13].

У ході Чернігівсько-Прип'ятської операції дивізія першою в полосі 60-ї армії форсує ріку Десна, а 23 вересня 1943 року першою сходу форсує ріку Дніпро за 35 км на північ від Києва і біля села Ясногородка захоплює перший на правому березі плацдарм. 2325 вересня 1943 року І. А. Власенко при форсуванні Дніпра на північ від Києва в районі сіл Глібівка та Ясногородка Вишгородського району Київської області керував партійно-політичною роботою у військових частинах, мобілізував воїнів на успішне виконання бойових завдань, особисто організував форсування Десни і Дніпра та своїм прикладом надихав воїнів в бою. Постійно знаходився у бойових частинах, проявив мужність і самовідданість.

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 17 жовтня 1943 року за мужність і героїзм, проявлені при форсуванні Дніпра і утриманні плацдарму гвардії полковникові Власенку Іллі Архиповичу присвоєне звання Героя Радянського Союзу з врученням ордена Леніна і медалі «Золота Зірка» (№ 1551) [14].

У листопаді 1943 року дивізія бере участь у боях за визволення правобережної України. Після доукомплектування через великі втрати, дивізія бере участь в Калінковицько-Мозирській операції, за визволення Калінковичей нагороджена орденом Суворова II-го ступеню. І. А. Власенка нагороджено другим орденом Червоної Зірки.

Із січня 1944 року дивізія бере участь в операції «Багратіон» з визволення Білорусі. За розгром супротивника під Бобруйськом та визволення міста Барановичі дивізію нагороджено другим орденом Червоного Прапора. І. А. Власенка нагороджено орденом Кутузова II-го ст.[15].

У червні 1944 року І. А. Власенко призначений начальником політвідділу 61-го стрілецького корпусу [https://web.archive.org/web/20130410034729/http://bdsa.ru/index.php?option=com_content&task=view&id=2840&Itemid=28 69-ї Армії 1-го Білоруського фронту. Він бере участь у боях з визволення Польщі, в форсуванні ріки Вісла та у Вісло-Одерській операції, в Берлінській наступальній операції і у захопленні Берліна. Нагороджений орденом Богдана Хмельницького II-го ст. І. А. Власенко закінчив війну 1 травня 1945 року з виходом 61-го стрілецького корпусу на ріку Ельба в районі м. Магдебург[16].

Післявоєнні роки[ред. | ред. код]

У червні 1945 року призначений начальником Політвідділу Радянської військової адміністрації [17] провінції Мекленбург (Радянська окупаційна зона Німеччини), потім навчався у Військово-політичній академії ім. Леніна[ru]. Остання посада — начальник політуправління Південно-Уральського військового округу.

Звання «генерал-майор» присвоено у 1954 році. У післявоєнні роки нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора, орденом Червоного Прапора, орденом Леніна.

З 1957 року генерал-майор І. А. Власенко у відставці, жив у Києві. Помер 11 травня 1963 року. Похований в Києві на Лук'янівському військовому кладовищі поруч із дружиною В.І. Власенко (Суббочевою), з якою пов'язав свою долю ще у Сталінграді.

Нагороди[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

Меморіальна дошка у Києві
Searchtool.svg [3] Пам'ятник на Лукьянівському військовому цвинтарі в Києві
  • На батьківщині Героя, в місті Добруш (Гомельська обл., Білорусь), його ім'ям названо вулицю. У Меморіалі, присвяченому землякам, що загинули у Велику Вітчизняну війну та Героям Радянського союзу, встановлена стела з ім'ям І.А.Власенка.
  • В Києві на будинку № 4 по вул. Лаврській, де мешкав Герой, встановлено меморіальну дошку.
  • В Киеві на Лук'янівському військовому цвинтарі встановлено пам'ятник (скульптори А.С.Фуженко і Г.Н.Кальченко).

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Посада та військове звання подані на дату здійснення подвигу
  2. [1]
  3. http://govorim.by/gomelskaya-oblast/dobrush/stati-o-dobrushe/2574-dobrushskaya-bumazhnaya-fabrika.html
  4. http://8549.by.all.biz/
  5. Список фондов Центрального архива города Москвы. п. 187
  6. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 січень 2014. Процитовано 18 квітень 2011. 
  7. Воєнний інститут КДБ при Раді міністрів СРСР[ru]
  8. Хроника событий. 1941 год. Архів оригіналу за 2012-07-23. Процитовано 2011-04-18. 
  9. ЦАМО фонд 33 опись 682524 ед. хран. 7 стр.5 запись 12111869
  10. [2]
  11. ЦАМО фонд 33 опись 682524 ед. хран. 1010 стр. 5 запись 12048177
  12. ЦАМО фонд 33 опись 682526 ед. хран. 1251 стр. 3 запись 16919933
  13. Приказ Верховного Главнокомандующего от 9 сентября 1943
  14. ЦАМО фонд 33 опись 682525 ед. хран 48 стр.2 запись 12057358
  15. ЦАМО фонд 33 опись 686043 единица хранения 107 стр.3 запись 20558922
  16. Командир 61-го стр. корпуса Григорьевский И.Ф. Архів оригіналу за 2012-06-11. Процитовано 2011-04-18. 
  17. Радянська військова адміністрація в Німеччині[ru]