Вулиця Дерібасівська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Вулиця Дерібасівська
Одеса
Вигляд вулиці з будинку Ісаковича
Вигляд вулиці з будинку Ісаковича
Місцевість Центр
Район Приморський
Назва на честь Жозепа де Рібаса
Історичні відомості: колишні назви
Гімназична, Лассаля, Чкалова
радянського періоду (українською) Дерібасівська
радянського періоду (російською) Дерибасовская
Загальні відомості
Протяжність 950м
Координати початку 46°29′01″ пн. ш. 30°44′42″ сх. д. / 46.483612° пн. ш. 30.744969° сх. д. / 46.483612; 30.744969
Координати кінця 46°29′04″ пн. ш. 30°43′58″ сх. д. / 46.484559° пн. ш. 30.732785° сх. д. / 46.484559; 30.732785
Поштові індекси 65082, 65045, 65026
Транспорт
Тролейбуси Тр1, 2 (до 1984)
Рух пішохідний, автомобільний
Покриття бруківка
Будівлі, пам'ятки, інфраструктура
Будівлі Будинки Ісаковича
Парки Міський сад
зовнішні посилання
В проекті OpenStreetMap пошук в номінатім
commons:Вулиця Дерібасівська у Вікісховищі

Ву́лиця Деріба́сівська — пішохідна вулиця в центрі міста Одеси (Україна), яку вважають головною вулицею.

Історія вулиці[ред.ред. код]

На карті міста вулиця з'явилася у 1811 році під назвою Гімназична. Свою назву вулиця отримала на честь Жозепа де Рíбаса у 1812 році, за розташуванням його будинку на цій вулиці, у якому пізніше жив його брат, Фелікс де Рібас. Із приходом до влади комуністів назву вулиці було змінено на Лассаля (з 1920 року), а після загибелі у 1938 році Чкалова — Чкалова (з 1939 року). Історичну назву було повернено із включенням Одеси до складу Королівства Румунії у 1941 році, і за дивним збігом обставин зберігатися після повернення більшовиків.

Наразі це загальновідома пішохідна вулиця міста, яка є традиційною приймальницею таких свят міста, як: Одеська Гуморина та День міста.

Визначні пам'ятки[ред.ред. код]

Міський сад[ред.ред. код]

Докладніше у статті Міський сад (Одеса)
У Міському Саду на Дерібасівській — статуя лева

Поряд з Дерібасівською, між вулицями Преображенська та Гаванна, розташований перший парк Одеси, побудований у 1803 році, майже відразу після заснування міста, братами Хосе і Феліксом де Рібас. У 1806 році Фелікс подарував місту ділянку землі, що стала першим міським садом.

З середини 2006 року міський сад перебував на реставрації, а в травні 2007 року знов відкрився для відвідувачів. У парку з'явився співаючий фонтан, було відреставровано круглу криту сцену, де проходять виступи симфонічних оркестрів. Також міський сад (в Одесі кажуть: міськсад) відомий своїми пам'ятниками: деякі з них стали символами Одеси. Це пам'ятники левові, монумент «Дванадцятий стілець», встановлений на честь книги Ільфа і Петрова «Дванадцять стільців», пам'ятник Леоніду Утьосову, і пам'ятник пілоту та спортсмену початку XX століття Сергію Уточкіну.

Пам'ятник Йосипу де Рібасу[ред.ред. код]

Пам'ятник Де Рібасу

Установлений на самому початку Дерібасівської вулиці, на розі з вул. Качинського. Скульптор — заслужений художник України Олександр Князик. Де Рібас зображений таким чином, що в одній руці він тримає лопату, а в другій — план міста.

Бюст Людовика Лазаря Заменгофа[ред.ред. код]

Докладніше у статті Бюст Заменгофа

Перший і єдиний в Україні бюст творця мови есперанто Людовіка Лазаря Заменгофа розташований у дворику Дерібасівської, будинок 3. Встановлений у 1959 році. Скульптор Микола Блажков.

Пісні[ред.ред. код]

Дерібасівська як місце дії фігурує в багатьох так званих «одеських» піснях, найвідомішими з яких є «На Дерибасовской открылася пивная» та «Как на Дерибасовской, угол Ришельевской».

Див. також[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

  • Пилявский В. А. Здания, сооружения, памятники Одессы и их зодчие. — 2-е изд. — Одесса: Optimum, 2010. — 276 с.

Джерела[ред.ред. код]