Генеральний директорат зовнішньої безпеки

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 48°52′28″ пн. ш. 2°24′26″ сх. д. / 48.87444° пн. ш. 2.40722° сх. д. / 48.87444; 2.40722

Генеральний директорат зовнішньої безпеки
Direction générale de la Sécurité extérieure
Boulevard Mortier, 141.jpg
Країна: Франція Франція
Дата заснування: 2 квітня 1982
Юрисдикція: Уряд Франції
Штаб-квартира: 141, бульвар Мортьє, Париж (XX округ), Франція
Бюджет: 592,8 млн. євро(2012)[1]
Чисельність: 4750
Попередня
служба:
Службу зовнішньої документації та контррозвідки[ru]
Керівництво
Генеральний директор Бернар Бажоле[2]
Сайт
defense.gouv.fr/dgse

Генеральний директорат зовнішньої безпеки (фр. Direction générale de la Sécurité extérieure,DGSE) — спецслужба французького розвідувального співтовариства, головний орган зовнішньої розвідки Франції, знаходиться в підпорядкуванні міністра оборони.

Девіз DGSE: «Скрізь, де треба закон» (за іншими даними[3], «Ad augusta per angusta» (Великі результати малими зусиллями) ).

Завдання[ред.ред. код]

Генеральний директорат зовнішньої безпеки створений указом президента від 2 квітня 1982, відповідно до якого створювана спецслужба заміняла раніше існуючу — Службу зовнішньої документації та контррозвідки[ru].

Завдання Директорату описані в статтях D 3126-1 і D3126-4 Кодексу оборони, де зазначено, зокрема, що його «місія полягає у тісній співпраці з іншими відповідними організаціями, в пошуку та використанні інформації, що відноситься до безпеки Франції, а також у виявленні та запобіганні за межами національної території шпигунської діяльності, спрямованої проти інтересів Франції»[4]".

Діяльність DGSE включає в себе:

Ведення контррозвідувальної діяльності на території Франції не входить до компетенції DGSE, це є прерогативою Головного управління внутрішньої розвідки (DCRI), підвідомчого міністерству внутрішніх справ.

Організаційна структура[ред.ред. код]

У структуру DGSE входять такі підрозділи:

  • Адміністративне управління (DA);
  • Оперативне управління (DO);
  • Розвідувальне управління (DR);
  • Стратегічне управління (DS);
  • Технічне управління (TD).

Адміністративне управління[ред.ред. код]

Адміністративне управління несе відповідальність за спільні завдання управління для всіх підрозділів DGSE. Управляє бюджетом, персоналом, закупівлями, технічним обслуговуванням устаткування та інфраструктури, а також регулює юридичні питання DGSE[8].

Оперативне управління[ред.ред. код]

В 2000 році включало такі підрозділи:

  • Service Action[fr] («Підрозділ активних дій») — підрозділ сил спеціального призначення, призначений для виконання секретних операцій (диверсії, саботаж, фізичні ліківідаціі, тощо.);
  • підрозділ місій, призначений для ведення агентурної розвідки в місцях, де звичайні дії DGSE неможливі[9]
  • підрозділ сприяння, призначений для надання допомоги спецслужбам іноземних держав[10]
  • оперативний підрозділ, призначений для збору даних про іноземців на території Франції різними методами (проникнення в готельні номери, перлюстрація кореспонденції, таємне відкривання валіз із дипломатичною поштою, тощо.)[11].

Розвідувальне управління[ред.ред. код]

Розвідувальне управління вважається серцем DGSE, у ньому працює близько третини всього персоналу Директорату. З моменту свого створення 2000 року, воно виконує дві основні функції: збір інформації (фр. service de Recherche, SR) і контррозвідка (фр. Contre-Espionnage, CE).

Служба збору інформації має у своєму складі підрозділи за регіонами (арабський світ, чорна Африка, тощо.) і проблематикою (військова розвідка). Підрозділи за регіонами підрозділяються на операційні підрозділи, які спеціалізуються на пошуку (вибір та обробка джерел) та обробці даних (обробка інформації та видача інформаційної продукції).

Служба контррозвідки відповідає за моніторинг загроз для діяльності DGSE і контроль джерел служби збору інформації в цілях запобігання дезінформації. Ця діяльність включає в себе роботу зі специфічними кадрами, в тому числі подвійними агентами. Прихована підтримка іноземними спецслужбами повстанських та терористичних організацій привела до розширення діяльності контррозвідки на цьому напрямку[12].

Співробітники DGSE, зазвичай, працюють під прикриттям, іноді під чужим ім'ям. Зазвичай, підрозділи DGSE є у французьких посольствах за кордоном.

2000 року Розвідувальне управління було реорганізовано, в ньому виділені два напрямки — Політична розвідка (фр. service de renseignement politique, PRS) і Служба безпеки та розвідки (фр. service de renseignement de sécurité, SRS) [13], призначена для боротьби із злочинністю, контррозвідкою, боротьби з розповсюдженням зброї масового знищення та тероризмом. Зарубіжна агентура DGSE отримує вказівки від обох цих служб.

Розвідувальне управління також включає в себе Департамент зовнішніх зносин (SEREX)[14], пізніше перейменований в службу зовнішніх зв'язків, відповідальну за підтримання відносин з дружніми іноземними спецслужбами.

Стратегічне управління[ред.ред. код]

Стратегічне управління відповідає за передачу та контроль інформації, зібраної GDSE, керівництву країни та загальну оцінку діяльності Директорату. Директор зі стратегії завжди є представником Міністерства закордонних справ Франції.

Технічне управління[ред.ред. код]

Технічне управління в 2000 році мало 3 підрозділи[15]:

  • Служба технічних розробок (STR): радіоелектронна розвідка, злом комп'ютерних систем, шифрування та дешифрування;
  • Інформаційних технологій та послуг зв'язку (CIS);
  • Служба технічної підтримки (ОВС): технічна підтримка, спеціальна техніка, обробка зображень.

Інфраструктура[ред.ред. код]

Станція радіоелектронної розвідки в Домме, департамент Дордонь

Штаб-квартира DGSE розташована в Парижі (бульвар Мортьє, 141, недалеко від Порт де Ліла, XX округ Парижа). Співробітники штаб-квартири називають її «Центр» або «Мортьє» за його місцезнаходженням. ЗМІ охрестили штаб-квартиру DGSE «басейном» через його близькість до басейну Жорж-Валері[fr] (басейну, спорудженому до Олімпійських ігор 1924 в Парижі), а інтер'єру штаб-квартири дали прізвисько «ящик» [16].

Штаб-квартира Service Action розташована у форті де Нуазі[fr] в містечку Роменвіль, департамент Сена-Сен-Дені, на північний схід від Парижа. До складу підрозділу входять військовослужбовці 44-го піхотного полку. 1992 року було розпочато проект «Форт-2000», метою якого було переміщення штаб-квартири DGSE в форт де Нуазі, але через скорочення фінансування, а також протести місцевих жителів, які не бажали шуму гелікоптерів біля своїх будинків, 1996 року проект був згорнутий. Замість цього DGSE отримав додаткові приміщення на бульварі Мортьє, а також тунель для полегшення пересування персоналу з одного боку бульвару на інший.

Поряд із штаб-квартирою, DGSE має у розпорядженні мережу станцій радіоелектронної розвідки, включаючи об'єкти в Куру, Французька Гвіана, деякі з них експлуатує спільно з Управлінням військової розвідки (DRM).

Персонал та кадрова політика[ред.ред. код]

2011 року персонал DGSE налічував 4747 штатних співробітників[17], в тому числі:

  • 1 259 цивільних службовців категорії А;
  • 855 цивільних службовців категорії B;
  • 1 308 цивільних службовців категорії С;
  • 558 офіцерів;
  • 750 унтер-офіцерів;
  • 17 військовослужбовців рядового складу.

Крім штатних співробітників, DGSE має мережу агентури, що базується у Франції та за її межами, яку на своєму сленгу називають «почесними кореспондентами[fr]». Відповідно до Білої книги з оборони[fr] в період з 2009 по 2014 роки передбачається можливість збільшення їх числа до 690 осіб[18].

DGSE проводить набір цивільних службовців подібно іншим французьким державним службам. При цьому всі кандидати проходять перевірку для отримання допуску до секретної інформації. Кандидати також проходять психологічні тести та співбесіди для всебічного вивчення їх особистих, ділових та моральних якостей[16].

Генеральні директори[ред.ред. код]

Рене Імбо — генеральний директор DGSE (1985 — 1987)
Генеральний директор Звання/класний чин Дата вступу на посаду
П'єр Маріон 22 червня 1981[19]
П'єр Лакост адмірал 12 листопада 1982[20]
Рене Імбо генерал армії 25 вересня 1985[21]
Франсуа Мерме генерал авіації 2 грудня 1987[22]
Клод Сільбержан префект 23 березня 1989[23]
Жак Деватр префект 4 червня 1993[24]
Жан-Клод Куссеран дипломат 14 лютого 2000[25]
П'єр Брошан дипломат 25 липня 2002[26]
Ерар Корбен де Мангу префект 9 жовтня 2008[27]
Бернар Бажоле дипломат 11 Квітень 2013[28]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б Projet de loi de finances pour 2012: Défense: environnement et prospective de la politique de défense. Архів оригіналу за 2013-09-03. 
  2. http://conjuncture.ru/france_15-04-2013/ Военную разведку Франции возглавит специалист по мусульманским вопросам
  3. Michel Roussin, Le gendarme de Chirac, éd. Albin Michel, 2006, P. 112.
  4. Code de la défense. — Article D3126-2 | Legifrance. 
  5. L’art du renseignement|périodique=Armées d’aujourd’hui|numéro=276|année=décembre 2002-janvier 2003
  6. http://www.rue89.com/2009/05/28/halimi-le-coup-de-main-de-la-dgse-pour-les-e-mails-de-fofana " Halimi: le coup de main de la DGSE pour les e-mails de Fofana "
  7. Jean-Marc Manach, Frenchelon: la DGSE est en " 1ère division ", Bug Brother, blog hébergé par Le Monde, 2 octobre 2010
  8. http://www.legifrance.gouv.fr/affichTexte.do?cidTexte=JORFTEXT000026924549 arrêté du 21 décembre 2012 portant organisation de la direction générale de la sécurité extérieure
  9. Jean-Christophe Notin, La guerre de l’ombre des Français en Afghanistan (1979 — 2011) , P.
  10. d’après l’organigramme donné en annexe à la fin du livre de Pierre Siramy et Laurent Léger, 25 ans dans les services secrets
  11. Intelligence Online: l’information stratégique globale. Архів оригіналу за 2013-09-03. 
  12. Dominique Fonvielle avec Jérôme Marchand, Mémoires d’un agent secret, P.
  13. La chasse aux sorcières, actualité Politique — Le Point
  14. Ce que les services français savaient de Ben Laden en 2000. 
  15. Pierre Siramy, Laurent Léger, 25 ans dans les services secrets
  16. а б http://www.rue89.com/2009/03/18/carrieres-despion-12-entrer-dans-la-boite-la-dgse Carrières d’espion (1/2): entrer dans "la boîte", la DGSE
  17. Avis présenté au Sénat par M. Didier Boulaud sur le projet de loi de finances pour 2012.
  18. Le Livre blanc de la Défense. Архів оригіналу за 2013-09-03. 
  19. Décret du 22 juin 1981, JORF № 146 du 23 juin 1981, P.1779.
  20. Décret du 12 novembre 1982, JORF № 265 du 14 novembre 1982, P.3423.
  21. Décret du 25 septembre 1985, JORF № 225 du 27 septembre 1985, P.11200.
  22. Décret du 2 décembre 1987, JORF № 282 du 5 décembre 1987, P.14191, NOR DEFM8700119D.
  23. Décret du 23 mars 1989, JORF № 72 du 25 mars 1989, P.3957, NOR DEFM8900033D.
  24. Décret du 4 juin 1993, JORF № 129 du 6 juin 1993, P.8200, NOR DEFM9301579D.
  25. Décret du 14 février 2000, JORF № 38 du 15 février 2000, P.2400, NOR DEFM0001193D.
  26. Décret du 25 juillet 2002, JORF № 173 du 26 juillet 2002, P.12817, texte № 46, NOR DEFM0201919D.
  27. Décret du 9 octobre 2008, JORF № 237 du 10 octobre 2008, texte № 98, NOR DEFM0823549D.
  28. Décret du 11 avril 2013, JORF № 86 du 12 avril 2013, texte № 57, NOR DEFM1308618D.

Література[ред.ред. код]

  • Claude Faure, Aux services de la République: du BCRA à la DGSE, Paris, Fayard, 29 septembre 2004, 792 p. (ISBN 2-213-61593-4)
  • Dominique Fonvielle et Jérôme Marchand, Mémoires d’un agent secret, Paris, éd. Flammarion, 11 octobre 2002, 405 p. (ISBN 2-08-068348-9)
  • Pascal Junghans, Les services de renseignements français, Paris, éd. Edmond Dantès, coll. " De l’ombre à la lumière ", 2006 (ISBN 978-2-35372-003-3)
  • Hervé Jaubert, Il n’y a plus de secrets dans les services: les révélations d’un officier de la DGSE, Paris, éd. Odilon-Media, 1er juillet 1995, 146 p. (ISBN 2-84213-003-0)
  • Pascal Krop, Les secrets de l’espionnage français de 1870 à nos jours, Paris, JC Lattès, 1993 (ISBN 2-7096-1315-8)
  • Pierre Lacoste, Alain-Gilles Minella (dir.) et Perrine Simon-Nahum, Un amiral au secret, Paris, éd. Flammarion, 26 septembre 1997, 220 p. (ISBN 2-08-067416-1)
  • Pierre Lethier, Argent secret: L’espion de l’affaire Elf parle, Paris, Albin Michel, 2001, 252 p. (ISBN 2-226-12186-2).
  • Une centaine de pages sont consacrées à la carrière de l’auteur dans le SDECE/DGSE ; il fut notamment assistant du directeur général de 1981 à 1988.
  • Pierre Marion, La Mission impossible: à la tête des services secrets, Paris, éd. Calmann-Lévy, 1991, 259 p.
  • Pierre Marion, Mémoires de l’ombre: Un homme dans les secrets de l’État, Paris, éd. Flammarion, 7 mai 1999, 300 p. (ISBN 2-08-067692-X)
  • Jean-Christophe Notin, La guerre de l’ombre des Français en Afghanistan (1979—2011), Paris, Fayard, 2011 (ISBN 978-2-213-65496-6)
  • Claude Silberzahn et Jean Guisnel, Au cœur du secret: 1 500 jours aux commandes de la DGSE (1989—1993), Paris, éd. Fayard, coll. " Documents ", 29 mars 1995, 336 p. (ISBN 2-213-59311-6)
  • Pierre Siramy et Laurent Léger, 25 ans dans les services secrets, Paris, éd. Flammarion, 17 mars 2010, 341 p. (ISBN 978-2-08-123261-7)
  • Sophie Merveilleux du Vignaux, Désinformation et services spéciaux, Paris, éd. du Rocher, 25 mai 2007, 241 p. (ISBN 978-2-268-06117-7)
  • Patrick Denaud, Le silence vous gardera, Paris, éd. des Arènes, 5 avril 2013, 264 p. (ISBN 978-2-35204-238-9)

Посилання[ред.ред. код]