Генуезько-монгольські війни
| Генуезько-монгольські війни | |||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|
| Монгольське вторгнення в Європу | |||||||
| |||||||
| Сторони | |||||||
 Генуезька республікаЗа підтримки  Держава Хулагуїдів (1280–1320-ті) Генуезька Газарія Венеційська республіка (1343—1346).svg){kind=small} Кримське ханство (1460s–1475)
|
Монгольська імперія Країни-наступники  Золота Орда Кримське ханство (до 1460-х)Велика Орда | ||||||
Генуезько-монгольські війни — серія конфліктів між Генуезькою республікою з Монгольською імперією та її державами-спадкоємцями, зокрема Золотою Ордою та Кримським ханством. Війни велися за контроль над торгівлею та політичним впливом у Чорноморському узбережжі та на Кримському півострові протягом XIII—XV століть.
Війни велися одночасно з венеційсько-генуезькими війнами, візантійсько-генуезькими війнами, монгольськими громадянськими війнами і перемежовувалися періодами ворожнечі, ембарго, розрядки та співпраці.
Передумови[ред. | ред. код]
Взаємодія між Генуезькою республікою та Монгольською імперією розпочалася на початку XIII століття, коли монгольське вторгнення до Європи просувалося далі на захід. Успішні вторгнення в Київську Русь, Куманію та Болгарію в 1240-х роках встановили монгольський контроль над Кримським півостровом, дозволивши імперії впливати на Чорне море[1].
Італійська морська республіка Генуя, яке вже контролювало торгову імперію в Середземномор'ї, прагнула розширити свою торговельну владу і в Чорноморському регіоні. Генуезькі купці вели активну діяльність у Чорному морі з середини XIII століття, підштовхнуте підписанням Німфейського договору 1261 року та відвоюванням Візантією Константинополя. Скориставшись своїм договором з Візантійською імперією та її клієнтськими державами, Генуя заснувала низку торговельних колоній на узбережжі Чорного моря (Генуезька Газарія) на Кримському півострові, в Анатолії та Румунії. Найвідомішою серед цих колоній була Каффа (заснована в 1266 р.), яка закріпила генуезьку торгівлю з Близьким Сходом[2][1].
Конфлікти[ред. | ред. код]
Непряма взаємодія між монголами та генуезцями почалася на початку-середині XIII століття та зміцнилася в 1260-х роках. Монгольська влада остерігалася іноземного впливу і безжалісно придушувала відкритий опір їх правлінню, але загалом привітно ставилася до купців — дихотомія відповідно до Pax Mongolica. Ці незмінні відносини збереглися після поділу Монгольської імперії в 1266 році, після якого Золота Орда контролювала північне узбережжя Чорного моря, а Ільханат контролював частину південного узбережжя[3]. Торгові відносини між ханствами-спадкоємцями та генуезькими колоніями тривали, хоча суперечки щодо прав на торгівлю та перебування Італії в Криму час від часу призводили до зростання напруженості[3].
Генуезькі купці придбали права заснувати постійну колонію в Каффі в 1266 році за згодою Золотої Орди, але відносини між генуезцями, що розширювалися, і монголами залишалися нестабільними; торгівля процвітала під час правління Менгу-Тимура, але погіршилася в 1280-х роках після того, як Генуя невдало[4]. послала кораблебудівників і солдатів для підтримки Ілханату у війні проти альянсу Золотої Орди та мамлюків[3]. Відносини покращувалися до приходу на престол хана Токти в 1291 році, який не погоджувався з правами, наданими італійським купцям, і ввів ембарго на італійські товари. У 1307 році Токта обложив Каффу, змусивши генуезців евакуюватися та спалити порт у 1308 році[5]. Відносини відновилися після смерті Токти в 1312 році, і Каффа була відновлена в 1313 році[2]. Під час правління Узбек-хана відносини між монголами та генуезцями залишалися дружніми[5]. Під час правління Тохтамиша хан підтримав спроби генуезців перемогти володаря Соргата, кримського полководця[1].
Відносини переросли у ворожнечу під час правління Джанібек-хана, який намагався знищити італійську (як генуезьку, так і венеціанську) владу в регіоні. У 1343 році криза через резиденцію та торгівлю між владою Венеції та Золотої Орди призвела до спільних генуезько-венеціанських дій проти орди, блокуючи монгольські порти. Конфлікт тривав у 1345 році, коли монгольські війська взяли в облогу Каффу. Облога тривала до 1346 року, і монгольська армія не змогла захопити місто. Під час облоги спалах бубонної чуми в монгольському таборі поширився на місто, а Каффа зрештою стала джерелом поширення чуми до Європи[6][7].
На початку 1430-х років татарський вельможа Хаджі I Ґерай, на той час васал Золотої Орди, вторгся до Криму, захопивши порти та стягуючи данину, перш ніж його вигнали конкуруючі дворяни. Він повернувся в 1433 році, знову вторгшись до Криму і захопивши генуезькі колонії. Генуезці у відповідь відправили військо до Криму, відбили колонії республіки, перш ніж зазнали поразки в битві з Гіреєм біля Старого Криму . Потім Генуя заплатила викуп Гірею і визнала його ханом в обмін на мир, тоді як Гірей був змушений втекти з Криму після вторгнення казанатів у Крим у 1434 році. Гірей повернувся до Криму в 1440 році, знову зайнявши півострів і заснувавши Кримське ханство[8]. Через два роки генуезька влада в Каффі зібрала армію, об'єдналася з Золотою Ордою і напала на володіння Гірея в Криму. Хан розбив генуезців, поступився Золотій Орді й був змушений тікати до Перекопу, де витримав облогу Золотої Орди. Невдовзі Гірей відновив свій вплив на Кримському півострові, вторгшись і вигнавши Золоту Орду. Тоді він об'єднався з князівством Феодоро проти Генуї та вигнав генуезців із фортеці Інкерман[9].
У 1453 році до Криму прибув османський флот і спробував захопити генуезькі колонії. Гірей об'єднався з османами, надавши 7000 солдатів для допомоги в османській облозі Каффи. Хоча союзники не змогли прорвати оборону Кафи, союз зміцнив зв'язки між Кримським ханством і Османською імперією[10].
Відрізана від своїх чорноморських колоній через падіння Константинополя в 1453 році, Генуя швидко втратила вплив у регіоні, після чого її колонії залишилися вразливими для нападу Османської імперії[11]. Починаючи з 1460-х років, генуезька влада в Каффі та хан Менлі I Герай співпрацювали в серії військових кампаній[5], включаючи невдалу спробу захопити Чуфут-Кале у Великої Орди (підрозділу ранішої Золотої Орди). Хан спробував укласти антитурецький договір з Феодоро, але не зміг зупинити посилення турецької влади в Криму. У 1475 році османи обложили Каффу, захопивши місто та Менлі, який був присутній у місті під час облоги. Після того, як Велика Орда вторглася та окупувала Крим у 1478 році, Менлі було звільнено та повернуто на трон як турецький васал, оскільки Османська імперія витіснила Генуезьку та Монгольську держави як головну силу в Чорному морі[9].
Див. також[ред. | ред. код]
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ а б в Di Cosmo, Nicola (2010). Black Sea Emporia and the Mongol Empire: A Reassessment of the Pax Mongolica. Journal of the Economic and Social History of the Orient. 53 (1/2): 83—108. ISSN 0022-4995.
- ↑ а б Balard, Michel. «The Black Sea: Trade and Navigation (13th–15th Centuries).» Vorträge und Forschungen 83 (2016): 181—194.
- ↑ а б в Khvalkov, Ievgen Alexandrovitch (2015). The Colonies of Genoa in the Black Sea Region: Evolution and Transformation. European University Institute — Florence. Volume 1. URL:https://cadmus.eui.eu/bitstream/handle/1814/40744/2015_AlexandrovitchKhvalkov_Vol_I.pdf?sequence=1&isAllowed=n
- ↑ Richard, Jean (1996). Histoire des croisades. [Paris] : Fayard. с. 468.
- ↑ а б в Khvalkov, E. «THE VENETIAN TANA IN THE SYSTEM OF INTERNATIONAL RELATIONS IN THE NORTHERN BLACK SEA REGION IN THE 1430s.» World 4 (2019): 113.
- ↑ Wheelis, Mark (September 2002). Biological Warfare at the 1346 Siege of Caffa. Emerging Infectious Diseases. 8 (9): 971—975. doi:10.3201/eid0809.010536. ISSN 1080-6040. PMC 2732530. PMID 12194776.
- ↑ Decameron Web | Plague. www.brown.edu. Процитовано 13 січня 2022.
- ↑ Bakhchisaray - Bakhchisaray Khan Palace - Official website : Formation of the Crimean Khanate. 6 січня 2009. Архів оригіналу за 6 January 2009. Процитовано 19 грудня 2021.
- ↑ а б Thomas Milner, Thos Milner (1855). The Crimea: Its Ancient and Modern History: the Khans, the Sultans, and the ... (English) . Longman.
- ↑ The Crimean Khanate in the 17th Century Ukraine (амер.). 15 вересня 2016. Процитовано 20 жовтня 2021.
- ↑ De Negri, Teofilo Ossian (2003). Storia di Genova (італ.). Giunti. ISBN 88-09-02932-1. OCLC 51825381.
.
| ||||||||||||||||||||||||||||
