Держава Хулагуїдів

ایلخانان Держава Хулагуїдів
↓ 1256 – 1335 ↓
Прапор
Держава Хулагуїдів: історичні кордони на карті Держава Хулагуїдів (1256-1335)
Столиця	Марага Тебриз Сольтаніє
Мови	середньомонгольська перська
Релігії	шаманізм та буддизм (1256–1295) іслам (1295–1335)
Форма правління	Монархія
Законодавчий орган	Курултай
Історія
• Засновано	1256
• Ліквідовано	1335
Площа
• 1310	3 750 000 км2
Населення
Попередник Наступник Монгольська імперія Шахи Хорезму Аббасидський халіфат Музаффариди Картіди Еретна Чобаніди Інжуїди Сербедари Джалаіриди Мамлюкський султанат
Сьогодні є частиною	Іран Азербайджан Вірменія Афганістан Туреччина Туркменістан Пакистан Ірак Грузія Сирія Таджикистан Росія
Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Держава Хулагуїдів

Держава Хулагуїдів — прийняте в українському сходознавстві (в західній історіографії — Ilkhanate, Il-Khanate) позначення держави, заснованої чингізидом Хулагу, управляння якою здійснював він, а потім його нащадки. Самовільно створена Хулагу під час завойовницьких походів (1256–1260), держава була визнана в 1261 ханом Монгольської імперії Хубилаєм, який дарував Хулагу титул Ільхан («хан племені», в значенні улусний хан). До вступу на престол Газана (1295–1304) Хулагуїди визнавали номінальну залежність від великого хана (імператора Юань).

Держава, що була до 1290-х років у важкому економічному стані, продовжила своє існування завдяки реформам Газа-хана, проведеним міністром Рашид ад-Діном, але лише до 1335 року. Після смерті ільхана Абу Саїда (30 листопада 1335) безсилі Ільхани зводилися на престол лише для надання законності владі нових династій, Чобанідів і Джалаїридів.

Територія

Держава Хулагуїдів включала в себе Іран, Арран, Ширван, Азербайджан, більшу частину Афганістану, Ірак, Курдистан, Джезіру (Верхня Месопотамія) і східну частину Малої Азії (до р. Кизил-Ірмак). Васалами і платниками данини Хулагуїдам були Грузія, Трапезундська імперія, Конійський султанат, Кілікійська Вірменія, кіпрське королівство, держава куртів в Гераті; столицями були послідовно Мераге, Тебриз, Сольтаніє, потім знову Тебриз.

Передісторія

Вперше монгольські війська з'явилися на територіях, що пізніше увійшли до Хулагуїдської держави, в 1220—1221 роках. Загони Субедея і Джебе, що переслідували хорезмшаха Мухаммеда, розорили багато перських міст, зокрема Казвін, Хамадан, Ардебіль і Марагу. Тебриз, майбутня столиця ільханів, уникнула спустошення, двічі виплативши контрибуцію. Останній хорезмшах Джелал ад-Дін, закріпившись в Західному Ірані, в 1227 році досяг відносного успіху в битвах з монгольськими військами, але в підсумку зазнав поразки і загинув (1231). Хорасан був завойований військами Толуя в 1221 році. Мерв і Нишапур були спустошені, жителі Герату скорилися і отримали пощаду. У 1231—1239 роках нойон Чормаган завоював Арран, Ширван, Картлі і Вірменію. Хазараспіди Лурестану, Салгуріди Фарсу і Кутлугшахі Керману виплатили контрибуцію і визнали верховну владу хана Угедея.

Історія

Похід Хулагу і створення держави

До початку 1250-х монгольським намісникам в Ірані не підпорядковувалися лише ісмаїліти-нізарити (асасини) в горах Ельбурса і Кухістані і халіфи — Аббасиди в Іраку і Хузестані. Прийшовши до влади в 1251 році, Мунке вирішив довершити завоювання регіону, для чого був організований загальноімперський похід на чолі з Хулагу, молодшим братом хана. До 1257 року було взято переважна більшість ісмаїлітських фортець, включаючи Аламут і Меймундіз; у 1258 році захоплений Багдад, останній халіф був забитий на початку 1260 року монголами, що ввійшли до Сирії й зайняли Дамаск і Халеб. Поразки від мамелюків при Айн-Джалуті і Хомсі зупинили монгольський наступ, і Сирія на десятиліття стала лінією фронту воєн мамлюків і Хулагуїдів

За Рашид ад-Діном Мунке з самого початку планував передати іранські землі в особистий уділ Хулагу. Однак, Рашид як придворний історик ільханів, міг бути тенденційним і повідомляти відомості, що легітимізували владу його покровителів. І. П. Петрушевський вважає, що Хулагу самовільно створив новий улус, а Хубілай пізніше (1261) визнав вже фактично незалежну державу. Держава Хулагуїдів, хоча і визнавала номінальну залежність від великого хана, користувалася повною самостійністю у зовнішній і внутрішній політиці.

Боротьба з сусідами

Після сходження Абаки він одразу зіткнувся з вторгненням Берке, хана Золотої Орди, яке закінчилося смертю Берке в Тифлісі. У 1270 році Абака відбив вторгнення Барака, хана Чагатайського улуса. Брат Абаки, Текудер, у відповідь розграбував Бухару. У 1277 році до Румського султана вдерся мамлюцький султан Бейбарс, що підтримав Кей-Хосрова III та розгромив монголів у битві при Елбістані. Вражений поразкою, Абака стратив румського Муїн ад-Діна Парвану та замінив його монгольським нойоном Конкортаєм. У 1281 році Абака відправив Мунке Темура проти мамлюків, але він також зазнав поразки під Хомсом.

Смерть Абаки в 1282 році спровокувала боротьбу за владу між його сином Аргуном, якого підтримували карауни, та його братом Текудером, якого підтримувала аристократія Чингісидів. Текудера обрали ханом Чингісиди. Текудер був першим мусульманським правителем Ільханату, але він не робив активних спроб навернення населення до ісламу. Але намагався замінити монгольські політичні традиції ісламськими, що призвело до втрати підтримки з боку армії. Аргун використав це проти нього, звернувшись за підтримкою до немусульман. Коли Текудер усвідомив це, він стратив кількох прихильників Аргуна та захопив Аргуна в полон. Прийомний син Текудера, Буак, звільнив Аргуна та скинув Текудера. Аргуна затвердив ільханом у лютому 1286 року.

Під час правління Аргуна він активно боровся з мусульманським впливом і воював як проти мамлюків, так і проти еміра Навруза, хакіма Нікудерійської орди. Щоб фінансувати свої кампанії, Аргун дозволив своїм візирам Буці та Саад-уд-даулі централізувати витрати, але це було дуже непопулярно і змусило його колишніх прихильників повстати проти нього. Обох візирів було вбито, а 1291 року загинув й Аргун.

Внутрішня криза

Зі сходження на трон Гайхату починають посилюваться внутрішні негаразди в економіці та релігійне напруження у вищому суспільстві та війську. Візир Садр-уд-Дін Занджані намагався зміцнити державні фінанси, прийнявши паперові гроші за зрозком імперії Юань. Проте місцеві традиції суперечили використанню паперових грошей. купці та ремісники часто відмовлялися приймати ці гроші, почалися заворушення. Тому вже у 1295 році ільхан скасував паперові гроші. Втім це суттєво підірвало авторитет хана, до чого додалося негативне ставлення до особистого життя Гайхату через його розбещеність. 1295 року Гайхату було повалено внаслідок змови, а володарем став Байду, що загалом продовжив політику попередника. Тому вже того ж року останнього було повалено Газаном.

Відновлення потуги

Спочатку було відбито напад чагатайського хана Дуви, потім підкорено еміра Навруза. За цим було укладено союз з імперією юань проти Чагатайського улуса. Також знову змусив грузинські, вірменських та румських правителів визнати свою владу. За цим почалися війни проти Мамлюцького султанату. Спочатку 1299 року вдалося захопити Сирію. У 1300—1303 роках боровся за Палестину, але у битві при Мардж аль-Саффара зазнав ніщивної поразки, практино втративши усі завоювання.

Здебільшого політика Газана продовжувалася за його брата Ольджейту. 1312 року в союзі з державами хрестоносців розпочато нову війну проти Мамлюцького султанату. Але після перших успіхів монголи зазнали поразки і 1313 року відступили з Сирії.

Розпад

З самого початку панування нового ільхана Абу-Саїд-хана відбувалися повстання караунасів в Хорасані (1318 рік), турок в Малій Азії (1318—1319 роки), а також вторгнення золотоординського війська, яке вдалося перемогти. 1321 року встановлено зверхність над Кілікійською Вірменією. 1325 року відбито новий напад Золотої Орди.

1327 року було відсторонено від влади Чобанідів, що набули надмірної ваги. 1328 року придушено заколот останніх в Малій Азії. Разом з цим це призвело до солаблення влади над сельджуцькими беліками, яка до 1330 року скоротилася до міста Анкіра.

У 1330 році почалася епідемія чуми (Чорної смерті), яка вирувала до середини 1330-х. В результаті Абу-Саїд та його сини померли. Після його смерті Держава Хулагуїдів фактично розпалася, розпочалася боротьба за владу в державі між Джалаїрідами і Чобанідами. У більшій частині владу взяв Арпа Ке'уна, а в Хорасані, Кандагарі і Кермані посів трон Тога-Темур з роду Хасаридів. Втім доволі швидко почалися повстання та заколоти в цих землях. 1336 року було повалено Арпу Ке'уна й замінено на Мусу-хана, але вже 1338 року останнього повалили Джалаїриди, зробивши номінальним правителем Мухаммед-хана. Невдовзі Чобаніди оголосили володаркою Сата-бегу, перемігши і стративши Мухаммелд-хана. У відповідь Джалаїриди поставили на трон Джахан Темура. 1340 року останнього були змушено зректися влади на користь Джалаїридів.

Держави — нащадки Держави Хулагуїдів у 1345 році

Але Чобаніди оголосили ільханом ще одного представник династії Хулагуїдів — Сулейман-хана, який мешкав у Тебризі. 1344 року його було замінено на Ануширван-хана, під час номінального правління якого у 1356 році Тебриз захопив Джанібек, хан Золотої Орди. Після загибелі Ануширвана 1357 року Джалаїриди оголосили ільханом Газан-хана II, від імені якого розпочали боротьбу за відновлення Держави Хулагуїдів, в якій зазнали поразки від чагатайського аміра Тимура у 1401 році. Тоді ж загинув і Газан-хан II.

Під час цих подій Того-Темур в східній частині колишньої Держави Хулагуїдів поступово втрачав владу на користь держав Куртів і сербедарів, володіючи на момент смерті 1353 року лише Астрабадом, частково Хорасаном і Мазандераном. З них лише частку Хорасану отримав його син Лукман-хан, що перетворився на дрібного місцевого правителя. 1384 року амір Тимур встановив тут фактичну владу, а 1388 року приєднав ці землі до своєї держави.

Столиці

За часів Хулагу столицею було місто Марага. Його син Абака переніс столицю до Тебріза. 1305 року Олджейту зробив столицею місто Конкур Еленг, що розпочав будувати Аргун. Міто було перейменовано на Солтаніє і залишалося столицею держави до кінці 1330-х років, після чого повернуто до Тебрізу.

Устрій

Ільхану належала вища політична, військова та судова влада. При цьому він фактично повинен був враховувати думки монгольської знаті. Також до Газан-хана ільхани визнавали зверхність імперії юань. Але й потім при дворі Хулагуїдів перебував юаньський представник.

Основу цивільної адміністрації становили жидівські (часто навернені до ісламу) та перські чиновники на чолі із візирием. Візир займався державною скарбницею. До його обов'язків також входив нагляд за збором податків та державними витратами. Візир також наглядав за маєтками Ільхана та його родини.

Іншими чиновниками адміністрації були секретарі та переписувачі (бітікчі), довірені посланціі (ельчі), даруга (представник ільхана в провінціях). Поліцейські функції для осілого мусульманського населення здійснював ісфахсалар-бітікчі.

Суспільство

Протягом усього періоду монголи, які змішалися з тюрками, швидко утворивши єдину правлячу групу, але залишалися за своїм менталітетом і способом життя залишалися кочовками. Самі ільхани, незважаючи на те, що теоретично мали столицю, постійно перебували у русі зі своїм наметовим табором. Аристократи-кочівники мало розуміли сільське господарство та міське життя, тому були зосереджені на захопленні землі для пасовищ або на хижацькій експлуатації містян (ремісників і торгівців) та селян. Останні дві групи обіймали найнижчий статус в соціальній структурі. Мін ними стояла перськомовна вища бюрократія.

Право

Основу правової системи була «Яса» Чингізхана. Цей закон в Державі Хулагуїдів називався «Великою книгою заборон». Цей закон містив багато покарань. Наприклад, страчували перелюбників, а також карали гомосексуалістів, тих, хто сексуально знущався над тваринами, тих, хто свідомо займався чаклунством, тих, хто забруднював воду тощо. Серед законів були такі норми, як слухняність дітей батькам, молодших братів старшим братам і дружин чоловікам. Хоча деякі закони відповідали ісламському праву, деякі повністю суперечили йому. Оскільки мусулмьанам було важко дотримуватися цих законів, вони призначали між собою хаджибів, а суперечки вирішувалися за рішенням хаджибів.

Для вирішення окремих питань ільхани видавали накази (ярлики). Ця печатка писалася чорним (кара тамга), або золотим чорнилом (алтун тамга). Особа, відповідальна за запечатування указу, називалася тамгачі.

Судочинство

Судова система була дуже слабкою та несправедливою. Хабарництво було поширеним явищем, судді купували свої посади за гроші, а потім вимагали хабарі від населення. Ільхани та еміри використовували свій вплив, щоб втручатися в роботу судів та виносити спеціальні вердикти. Іноді в одній і тій самій справі виносилися суперечливі рішення. Загальна ситуація погіршувалася збільшенням кількості фальсифікацій документів та лжесвідчень. Щоб змінити цю ситуацію, Газан-хан після сходження на владу підписав чотири укази, що регулювали судові процеси відповідно до ісламського права. Ці укази охоплювали повноваження суддів, терміни ведення справ, неоспорюваність справ, що старші за 30 років, докази права власності продавця, підтвердження попередніх рішень та підготовку майбутніх термінів. Суддям (яргучі) стали виплачувати високу зарплату, вони були захищені від хабарництва та їм забороняли приймати гроші чи подарунки. Населенню також заборонялося відвідувати будинки суддів, супроводжувати велику кількість людей до суду (яргу), а тих, хто висловлювався непристойною мовою перед суддями, карали. Суддя, який складав нове рішення, мав знищувати старі документи. Судді повинні були допитувати свідків окремо, щоб переконатися в їхній чесності та чистоті намірів. Невідповідності у свідченнях свідків розкривали правду. Тих, хто вчиняв шахрайство, голили оголеними, возили по місту на волах і суворо карали як приклад іншим. Газан-хан також контролював судову систему за допомогою шпигунів та інформаторів, виявляв і карав тих, хто порушував закон.

Економіка

Монголи спочатку не втручалися у традиційне господарювання, де зберігалися землеробство і ремісництво. Монголи і тюрки займалися переважно кочовим і напівкочовим скотарством. Вся земля поділялася на чотири категорії: державні землі (дивані), землі хана та його родини (час інджу), приватні землі (мулькі) та землі, що належали до вакуфів, тобто вакфів. Теоретично, дохід від першого мав використовуватися для приватних витрат правителя та його родини, тоді як другий використовувався для державних цілей, але на практиці цей поділ не дотримувався суворо. Ікта, яка підтримувала армію, також виділялася з земель дивані.

Разом з тим війни з сусідами та внутрішні розгардіяжи завдавали чималої шкоди сільському господарству. Лише Газан-хан розпочав заходи з поліпшення ситуації. Занедбані землі віддані на пільгових умовах землевласникам (зі скороченням суми хараджа до 3/4, 3/5 і 7 га в залежності від якості землі та умов обробки і зрошення) із зобов'язанням окропити, заселити і обробити ці землі. Вжито заходів для огородження селян від сваволі і насильств чиновної і військової знаті і її слуг. Проведено широкі зрошувальні роботи, проводились канали. Реформи Газа-хана привели до часткового відновлення сільського господарства. Законодавство Газан-хана підтвердило прикріплення селян до землі і встановило 30-річний термін для розшуку втікачів. Загальний дохід держави до 1300 року збільшився з 17 млн до 21 млн динарів на рік.

Також вироблялися високоякісні шовкові тканини. Найважливішим збереженим екземпляром – можливо, єдиним, який точно можна віднести до періоду Хулагуїдів – є великий фрагмент поховального вбрання австрійського герцога Рудольфа IV, що було виготовлено з перського шовку. Текстиль спочатку було виготовлено у державній майстерні Ільханідів, найімовірніше, у Тебризі, і носить ім'я та титули Абу Саїда. Його виткано лампасами та складним переплетенням коричнево-червоних кольорів із золотими утканими нитками. Він має мотив широких смуг, що чергуються: один набір смуг заповнений повторюваним візерунком з ромбоїдів та вишуканих медальйонів з рослинними мотивами та павичами між ними, а інші смуги заповнені великими епіграфічними написами арабською писемністю. Між ними знаходяться вужчі смуги, заповнені зображеннями інших тварин. Використання цього виробу для монаршого савану в Європі свідчить про те, що перський текстиль все ще високо цінувався за кордоном у цей період.

У металообробці вироби часто були більшими та багатшими, ніж попередні іранські вироби. Основними центрами виробництва були Тебріз та Шираз. Вироби, що збереглися, часто виготовляються з латуні, інкрустованої міддю, а також з латуні, інкрустованої золотом, новішої тенденції, яка використовувалася для більш коштовних придворних речей. Серед цих прикладів є основа найбільшого збереженого свічника, замовленого одним із візирів Олджейту в 1308–1309 роках заввишки 32,5 см.

Керамічне виробництво було гарної якості, але не таким вишуканим та різноманітним, як кераміка попереднього століття. Поширеним типом була так звана «Султанабадська» кераміка. Її виготовляли з м'якшої білої пасти із зеленим або сіро-коричневим шликером. Чаші цього типу зазвичай розписували під глазур'ю фігурками тварин на тлі листя. Кашан залишався важливим центром виробництва глянцевого посуду до кінця XIII століття, хоча після 1284 року виробництво керамічних посудин припинилося, а потім до 1340 року виробляли лише плитку. Розпис був менш досконалим, ніж у попередні періоди, але він почав включати нові мотиви, натхненні китайською культурою, такі як лотоси та сімурги. Починаючи приблизно з 1270-х або 1280-х років, почав вироблятися новий стиль коштовної кераміки, відомий як лайвардина, що часто мала темно-синю або іноді блакитно-бірюзову глазур, а потім розписувалися зверху червоним, чорним, білим та золотим кольорами.

Багато зусиль докладалося для відновлення караванних шляхів та розвитку торгівлі, насамперед з державами хрестоносців, Візантією. Вони підтримували торговельні шляхи відкритими та забезпечували безпеку купців і краму в рамках своєї частки Монгольського світу. Держава контролювала більшу частину Азійського континенту, вони контролювали два з трьох основних шляхів, якими транспортувалися східні товари до Європи – Північний (Великий Шовковий шлях) та Південний (морський і сухопутний) шлях. Ці шляхи вели до Перської затоки, а звідти до міст Іраку та Ірану, а потім на північ до узбережжя Чорного моря, або до порту Аяс та ринків Сирії. 1304 року надано дозвіл на облаштування генуезької колонії в Тебризі.

Фінанси

Держава перебувала у стані фінансової кризи до того, як на престол зійшов Газан-хан. Ця криза була спричинена надмірними витратами та епідеміями, що призвели до загибелі худоби. Худоба була основним джерелом доходу держави.

Опадаткування

Одним з перших кроків Хулагу стало запровадження подимного податку (кубчир). Основним податком був харадж (податок на прибутком), який часто доповнювався додатковою платою (фар). Новим податком, запровадженим монголами, був торговельний податок, який спочатку застосовувався лише до кочівників і становив 1% від кількості худоби. Невдовзі його поширили на селян та ремісників. Ремісники також обкладалися новим податком під назвою тамга, що був важким тягарем. Населення було зобов'язане утримувати державних сановників, які перебували в певній місцевості, а також кур'єрів, і забезпечувати армію їжею та водою під час її маршу. Вони також відповідали за утримання каналів та будівництво фортець і доріг. Податковий тягар був, отже, важким, але його найбільшим недоліком була непередбачуваність. Податкивці і митарі часто збирали податки кілька разів, залишаючи собі надлишок.

За панування Гахан-хана було встановлено точні розміри податків (харадж і купчур) і визначені терміни їх сплати. Всякі довільні побори суворо заборонені. Заборонено постій військових і цивільних чинів, як і гінців, в будинках раятів. Також було скасовано систему розплати по асигновки (паперові гроші). Тамга (основний податок) в одних містах скасована зовсім, в інших скорочена наполовину. Переводилися на оброк раби, що працювали в казенних майстерня (кархане), які раніше отримували тільки мізерний пайок. В результаті Ірак, Аль-Джазіра та Хорасан не досягли свого домонгольського економічного рівня, але Фарс і Керман відновилися, а Азербайджан, якому сприяли Ільхани, фактично процвітав.

Гроші

Хулагу продовжив карбувати срібні монети монгольського типу, які до того вже карбувалися у Тебрізі. Вже за Абаки стали карбувати золоті динари і срібні дирхеми. Завершив формування грошової системи Аргун, за правління якого діяло 26 монетних дворів.

Через фінансову кризу ільхан Гайхату запровадив паперові гроші за прикладом імперії Юань, заборонивши металеві гроші. Втім через несприйняття місцевим населення їх обіг вже у 1295 року скасували. За Газан-хана було відновлено карбування срібної монети: 1 динар, рівний 6 дирхемам, містив 13 г срібла. також почалася боротьба з підробкою монет.

• 
  Золотий динар Абаки
• 
  Срібний дирхем Газан-хана
• 
  Мідний пул Ануширван-хана

Війська

Основними видами військ були кіннота, частково піхота і облагові машини. Для організації і набору війська надавалася ікта. Специфічною особливістю монгольської системи було те, що вона надавалася лише старшим командирам, тоді як солдати нижчого рангу служили за винагороду в натуральній формі, одяг та їжу для своїх тварин та себе. Ця система не працювала на практиці – солдати нижчого рангу були бідними і, як наслідок, часто погано екіпірованими та навченими. Газан, розподіляючи ікту старшим командирам, наказував їм потім роздавати землі рядовим членам своїх підрозділів, що покращувало стан армії. Також існувала ільханська гвардія — кешик.

Армія поділялася на десятки, сотни, мінгани (1 тис.) та тумени (10 тис.). Командири підрозділів до мінгана включно мали титул еміра або бега, тоді як командир тумену мав титул нойона. Для розподілу материального забезпечення у війську призначався букаула.

Армія складалася з центру, правого та лівого крил. Сили в центрі були поділені на 2 частини: групи, що рухалися вперед, і тил. Вояки першої групи разом кіньми були повністю вкриті обладунками. Вони також були оснащені мечами та списами. Сили в тилу використовували легку зброю, таку як луки та стріли.

Також за крайної потреби могла бути сформована нерегулярна армія з мобілізованих купців і ремісників, що називалася хашар.

Релігія

Перші ільхани активно підтримували тенгріанство, буддизм і несторіанство, також прихильно ставилися до католицьких місіонерів, що прибували з держав хрестоносців, й православних ченців з Нікейської імперії. Навіть за Абаки ісламська більшість опинилася у пригнобленому стані через спроби несторіанського оточення ільхана християнізувати державу.

З часів Гайхату відбувається поступово ісламізація власне монголів, але ільханський двір залишався прихильним буддизму й частково несторіанству. Гайхату надав численні пільги, грошові та земельні дарунки несторіанській церкві.

1295 року Газан-хан зробив іслам офіційною релігією, ставши переслідувати прихильників інших релігій та вірувань. Християнські та юдейські піддані втратили свій рівний статус і були змушені сплачувати джизью. Газан надав буддистам вибір: навернення або вигнання, і наказав зруйнувати їхні храми; хоча після 1297 року він послабив цю суворість. Нові заходи з ісламізації шамаїстів, буддистів і християн розпочав Олджейту у 1306 році. У 1310 року після навернення останнього до шиїзму розпочато політику насильно навертати до цієї конфесії 12-річних християн і юдеїв. Водночас посилюється підтримка суфізму.

Культура

Мова і писемність

В офіційних документах протягом усього існування держави використовували монгольську мову і монгольсько-уйгурську абетку. При цьому кожна група підвладного населення використовували власні мови: тюркські, арабську, перську, грузинську, вірменську.

Наука

Було створено численні твори, присвячені історії. Зазвичай вони призначалися для сановників або навіть певних ільханів. Найвідомішою роботою цього часу є «Джамі ат-таваріх» («Збірка історій») Рашид ад-Діна, спочатку замовлений Газаном, але подарований Олджейту після його завершення в 1307 році. Його перший том, що зберігся, — це історія монгольської династії, а другий — історія іранського та ісламського світу, а також історії інших культур.

Газан також був покровителем Абу аль-Касіма Кашані, який склав «Таріх-і Ульджайту» («Історію Олджейту»), та Шихаба аль-Діна Васафі — автора «Таджзіят аль-амсар ва-тазджіят аль-а'сар» («Розподіл міст та рух епох»). Остання була задумана як продовження дещо ранішої роботи Ала аль-Діна Джувейні «Таріх-і джахангуша» («Історія завойовника світу»), яка розповідає про падіння Хорезмійської імперії та піднесення Монгольської імперії.

Наприкінці існування держави найзначущим був історик Хамдаллах Муставфі, що склав «Таріх-і гузіда» («Уривок з історії»), «Зафарнаме» («Книга перемоги») та «Нужат аль-Кулуб» («Блаженство сердець»).

Ільхани через схильність до астрології велику увагу приділяли астрономічним дослідженням. Вже 1258 року Хулагу наказав спорудити в Маразі астрономічну обсерваторію, від якої на тепер залишилися лише руїни. На її будівництво було видано 20 тис. динарів. Астрономічні дослідження очолив Насир ад Дін ат-Тусі. Хулагу на прохання ат-Тусі розпорядився щоб усіх учених, які потрапляли до рук його воїнів, не вбивати, а привозити до Мараги, туди ж монголи звозили всі рукописи, що потрапили в їхні руки, і астрономічні прилади. В результаті в Маразі виникла потужна обсерваторія, яка була першою астрономічною обсерваторією у сенсі цього слова; вона була розташована в декількох значних будівлях і мала в своєму розпорядженні велику бібліотеку. Побудована з цегли та оздоблена черепицею, вона мала велику центральну вежу з квадрантом. Крім доставлених сюди астрономічних інструментів з інших міст, були збудовані нові інструменти, виготовленням яких керував Муаяяд ад-Дін ал-Урді ад-Димашкі. Серед інструментів обсерваторії був армілярні сфери та інструмент із двома квадрантами для одночасного виміру горизонтальних координат двох світил. Ал-Урді описав ці інструменти в «Трактаті про спосіб астрономічних спостережень, про те, що необхідно для знання цього і дії з цим з методів, що ведуть до пізнання повернень планет» («Рисала фі кайфійя ал-арсадвамаюхтадж мулу `ілміхіва` амаліхі мін ат-турук ал-муаддійя мулу ма'рифа `аудат ал-кавакіб»). У Магрибські обсерваторії працювали Наджм ад-дін ал-Катібі аль-Казвіні, Абу-л'Фарадж Юханна ібн аль-Ібрі (відомий у Європі як Бар Гебреус), автор керівництва з астрономії та географії «Піднесення дудха», Шамс ад-дін ас-Самарканді, Кутб ад-дін аш-Ширазі. Ат-Тутсі за перших ільханів склав праці з астрономії «Ільханський зидж», «Пам'ятку з науки астрономії» (перську версію цього трактату «Му`їнів трактат з науки астрономії»), «Двадцять розділів про пізнання астрономії», «Тридцять розділів про пізнання календаря»

У 1290-х роках за наказом Газан-хана у Тебрізі було споруджено ще одну обсерваторію, куди було перенесено приклади з Маргинської обсерваторії. Її очолив Кутб ад-дін аш-Ширазі, що склав праці «Межа розуміння в пізнанні небесних сфер» і «Шахський подарунок з астрономії». У Тебризькій обсерваторії також працювали Нізам ад-дін аль-Хасан ан-Найсабурі та Камаль ад-дін аль-Фарісі. Перший був автором «Розкриття істин Ільханського зиджа» (коментар до праці ат-Тусі), коментарів ат-Тусі з астрономії, був автором «Ала ад-Діно-в-зидж» й трактату з льмукантаратного квадранту. Значним астрономом часів Олджейту був Шамс ад-дін Мухаммед ал-Вабканді ал-Бухарі, автор «Поточненого султанського зиджа за принципами ільханських спостережень». Ал-Вабканді повідомляє про свої спостереження планет у 1286, 1305 та 1306 роках.

В обсерваторіях також займалися математичними дослідженнями. Відомим математиками були ат-Тусі, аль-Самарканді, аль-Найсабурі, Ібн аль-Суккарі. Ат-Тусі автор «Трактату про повний чотиригранник» (1260 рік), що було присвячено сферичний тригонометрії. Аль-Найсабурі є автором «Сонячного трактату з арифметики».

Розвивалася медична наука, насамперед при дворі ільханів. Відомими медикками були аш-Ширазі, Джелал аль-Дін ібн аль-Харрані (особистий лікар Олджейту).

Мистецтво

Ільханами насамперед підтримувалося виробництво ілюмінованих рукописів. Основними центрами цього були Мосул і Багдад. Вони відповідали якості тогочасного виробництва в Мамлюцькому султанаті та, можливо, вплинули на останній, оскільки між рукописами мамлюків та ільханідів існує художня схожість.

Вироблялися рукописи з дуже великими сторінками, розміром до 70 на 50 см, з відповідно великими шрифтами, особливо в стилі мугаккак. Ілюстрації були поширеними і зустрічаються в роботах на різні теми, такі як історія, природа, релігія та астрономія.

Великий монгольський Шахнаме

Відомі численні копії «Шахнаме». Найвідомішим примірником є «Великий монгольський Шахнаме», великий рукопис, ймовірно, створений для Абу Саїда. Його сторінки містять дуже виразні ілюстрації, що відображають впливи з усієї Євразії, включаючи Китай та Європу. Близько двох десятків великомасштабних Коранів збереглися і є одними з найвражаючих художньо виконаних Коранів, створених на сьогодні. Кожен з них створювався протягом багатьох років – один з менших екземплярів з Багдада переписувався 4 роки, а декорувався 8 років – і має складні різнокольорові фронтиспіси з геометричними візерунками, подібними до тих, що можна побачити в ільханідській архітектурі

Архітектура

Мукарна в гробниці Абд ас-Самада

Розвинулися попередні іранські традиції. Зокрема, більше уваги приділялося внутрішнім просторам та їх організації. Кімнати були зроблені вищими, застосовувалося поперечне склепіння, а стіни були відкриті арками, що дозволяло всередину потрапляти більше світла та повітря. Мукарна, який раніше обмежувався покриттям обмежених перехідних елементів, таких як шовкові склепіння, тепер використовувався для покриття цілих куполів та склепінь виключно з декоративним ефектом. Наприклад, гробниця Абд ас-Самада в Натанзі (1307–1308) вкрита зсередини вишуканим куполом мукарнас, зробленим з штукатурки, підвішеним під пірамідальним склепінням, що вкриває будівлю.

Цегла залишалася основним будівельним матеріалом, але більше кольору додавалося завдяки використанню мозаїчної плитки, яка полягала в розрізанні монохромних плиток різних кольорів на шматки, які потім складалися разом, утворюючи більші візерунки, особливо геометричні мотиви та квіткові мотиви.

Міхраба в мечеті Джаме

Різьблене ліпне оздоблення також продовжувалося. Деякі виняткові приклади походять з цього періоду, включаючи стіну з різьбленого ліпного каменю в мавзолеї Пір-і Бакран у Лінджані (поблизу Ісфагана), та міхраб, доданий у 1310 році до мечеті Джаме в Ісфагані. Останній є одним із шедеврів ісламського скульптурного мистецтва цієї епохи, що містить кілька шарів глибоко вирізьблених рослинних мотивів, а також різьблений напис.

Абака збудував палацовий комплекс над залишками стародавнього зороастрійського храму вогню в Тахт-е Сулейман, руїнах колишнього сасанідського храму Шиза. Хоча зараз він зруйнований, це єдиний палац Ільханідів, залишки якого все ще збереглися. Одна з головних споруд мала внутрішній двір з центральним басейном, оточеним галереями та чотирма айванами, один з яких вів до великої куполоподібної зали, можливо, тронної кімнати, на місці колишнього храму. Навпроти внутрішнього двору знаходилася головна резиденція. На цьому місці також знайдено багато прикладів розкішно оздобленої глазурованої плитки, деякі з яких були розписані сценами та посиланнями на «Шахнаме».

Аргун створив новий район у Тебризі під назвою Шанб, який Газан згодом розвинув. Він містив багато святилищ, гробниць. Візир Рашид ад-Дін, один з найважливіших культурних діячів Ільханату, також побудував ще один релігійний та благодійний район або комплекс у Тебризі, який включав мечеть, медресе, лікарню та інші служби. Неподалік від Конкур Еленг Аргун розпочав будівництво скельного комплексу, який поєднував традиційну ісламську архітектуру з буддійським декором.

Було збудовано або розширено різні мечеті, зазвичай за схемою чотирьох айванів для соборних мечетей (наприклад, у Вараміні та Кірмані), за винятком північно-західних районів, де холодні зими не дозволяли мати відкритий внутрішній двір, як-от у мечеті Джаме в Ардебілі (наразі зруйнована). Айван з боку кібли (у напрямку молитви) зазвичай вів до баняподібної молитовної зали позаду. Ще однією відмінною рисою цього періоду є поява монументальних порталів мечетей, увінчаних двома мінаретами, як це видно в соборній мечеті Джаме в Єзді. Окрім мечетей, також було побудовано медресе та ханки, знову ж таки за схемою чотирьох айванів. Яскравим прикладом є медресе аль-Імамі в Ісфагані, що датується 1354 роком.

Першою мусульманською гробницею був мавзолей Газана в Тебризі. Найвражаючим пам'ятником, що зберігся з цього періоду, є мавзолей Султанія, побудований для Олджейту між 1307 і 1313 роками. Він складається переважно з масивноїх бані діаметром майже 25 м і заввишки близько 50 м, що спирається на багаторівневу восьмикутну структуру з внутрішніми та зовнішніми галереями. Тонка двошарова конструкція бані була посилена арками між оболонками. Додавання зовнішньої склепінчастої галереї, що огинає верхню частину будівлі, було особливістю, яка отримала подальший розвиток у пізніші періоди та зрештою була вдосконалена в Тадж-Махалі. Сьогодні збереглася лише баняподібна будівля, яка втратила більшу частину свого оригінального оздоблення з бірюзової плитки, але колись вона була центральним елементом більшого релігійного комплексу, що включав мечеть, лікарню та житлові приміщення.

Менші гробниці та святилища на честь місцевих суфіїв також було побудовано або відремонтовано Хулагуїдами, такі як святиня Баязида Бастамі в місті Бастам, мавзолей Пір-і Бакран та гробниця Абд-аль-Самада. Також у Бастамі побудували традиційну баштову гробницю для зберігання рештків немовляти Олджейту. Незвично, замість того, щоб бути незалежною спорудою, гробниця була зведена за стіною кібли головної мечеті міста.

Караван-сараї знову будувалися по всій територі, хоча Хан-аль-Мірджан у Багдаді є єдиним збереженим прикладом. Він має великий прямокутний центральний зал, покритий складною стелею з восьми поперечних арок, що підтримують склепіння, що завершуються куполами з розкосами, а також вікнами для пропускання світла ззовні. Менші залишки караван-сараїв були знайдені в сільській місцевості, що свідчить про те, що вони були прямокутними спорудами з вхідними порталами та бастіонами, що виступають із зовнішніх стін.

Побут

Окрім міст, ільхани, їх оточення, частина монгольської й тюркської знаті продовжували мешкати в сільській місцевості у складних наметах значних розмірів та коштовного виготовлення. Інші споруди також були встановлені у тимчасових наметових спорудах, включаючи мечеті. Ці та інші крихкі споруди не збереглися.