Перейти до вмісту

Держава Хулагуїдів

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.

ایلخانان
Держава Хулагуїдів
1256 – 1335

Прапор Держава Хулагуїдів

Прапор

Держава Хулагуїдів: історичні кордони на карті
Держава Хулагуїдів: історичні кордони на карті
Держава Хулагуїдів (1256-1335)
Столиця Марага
Тебриз
Сольтаніє
Мови середньомонгольська
перська
Релігії шаманізм та буддизм
(1256–1295)
іслам
(1295–1335)
Форма правління Монархія
Законодавчий орган Курултай
Історія
 - Засновано 1256
 - Ліквідовано 1335
Площа
 - 1310 3 750 000 км2
Попередник
Наступник
Монгольська імперія
Шахи Хорезму
Аббасидський халіфат
Музаффариди
Картіди
Еретна
Чобаніди
Інжуїди
Сербедари
Джалаіриди
Мамлюкський султанат
Сьогодні є частиною Іран Іран
Азербайджан Азербайджан
Вірменія Вірменія
Афганістан Афганістан
Туреччина Туреччина
Туркменістан Туркменістан
Пакистан Пакистан
Ірак Ірак
Грузія Грузія
Сирія Сирія
Таджикистан Таджикистан
Росія Росія
Вікісховище має мультимедійні дані
за темою: Держава Хулагуїдів

Держава Хулагуїдів — прийняте в українському сходознавстві (в західній історіографії — Ilkhanate, Il-Khanate) позначення держави, заснованої чингізидом Хулагу, управляння якою здійснював він, а потім його нащадки. Самовільно створена Хулагу під час завойовницьких походів (12561260), держава була визнана в 1261 ханом Монгольської імперії Хубилаєм, який дарував Хулагу титул Ільхан («хан племені», в значенні улусний хан[1]). До вступу на престол Газана (12951304) Хулагуїди визнавали номінальну залежність від великого хана (імператора Юань).

Держава, що була до 1290-х років у важкому економічному стані, продовжила своє існування завдяки реформам Газа-хана, проведеним міністром Рашид ад-Діном, але лише до 1335 року. Після смерті ільхана Абу Саїда (30 листопада 1335) безсилі Ільхани зводилися на престол лише для надання законності владі нових династій, Чобанідів і Джалаїридів.

Територія

[ред. | ред. код]

Держава Хулагуїдів включала в себе Іран, Арран, Ширван, Азербайджан, більшу частину Афганістану, Ірак, Курдистан, Джезіру (Верхня Месопотамія) і східну частину Малої Азії (до р. Кизил-Ірмак). Васалами і платниками данини Хулагуїдам були Грузія, Трапезундська імперія, Конійський султанат, Кілікійська Вірменія, кіпрське королівство[2], держава куртів в Гераті; столицями були послідовно Мераге, Тебриз, Сольтаніє, потім знову Тебриз.

Передісторія

[ред. | ред. код]

Вперше монгольські війська з'явилися на територіях, що пізніше увійшли до Хулагуїдської держави, в 1220—1221 роках. Загони Субедея і Джебе, що переслідували хорезмшаха Мухаммеда, розорили багато перських міст, зокрема Казвін, Хамадан, Ардебіль і Марагу. Тебриз, майбутня столиця ільханів, уникнула спустошення, двічі виплативши контрибуцію. Останній хорезмшах Джелал ад-Дін, закріпившись в Західному Ірані, в 1227 році досяг відносного успіху в битвах з монгольськими військами, але в підсумку зазнав поразки і загинув (1231). Хорасан був завойований військами Толуя в 1221 році. Мерв і Нишапур були спустошені, жителі Герату скорилися і отримали пощаду. У 1231—1239 роках нойон Чормаган завоював Арран, Ширван, Картлі і Вірменію. Хазараспіди Лурестану, Салгуріди Фарсу і Кутлугшахі Керману виплатили контрибуцію і визнали верховну владу хана Угедея.

Історія

[ред. | ред. код]

Похід Хулагу і створення держави

[ред. | ред. код]

До початку 1250-х монгольським намісникам в Ірані не підпорядковувалися лише ісмаїліти-нізарити (асасини) в горах Ельбурса і Кухістані і халіфи — Аббасиди в Іраку і Хузестані. Прийшовши до влади в 1251 році, Мунке вирішив довершити завоювання регіону, для чого був організований загальноімперський похід на чолі з Хулагу, молодшим братом хана. До 1257 року було взято переважна більшість ісмаїлітських фортець, включаючи Аламут і Меймундіз; у 1258 році захоплений Багдад, останній халіф був забитий на початку 1260 року монголами, що ввійшли до Сирії й зайняли Дамаск і Халеб. Поразки від мамелюків при Айн-Джалуті і Хомсі зупинили монгольський наступ, і Сирія на десятиліття стала лінією фронту воєн мамлюків і Хулагуїдів

За Рашид ад-Діном Мунке з самого початку планував передати іранські землі в особистий уділ Хулагу. Однак, Рашид як придворний історик ільханів, міг бути тенденційним і повідомляти відомості, що легітимізували владу його покровителів. І. П. Петрушевський вважає, що Хулагу самовільно створив новий улус, а Хубілай пізніше (1261) визнав вже фактично незалежну державу. Держава Хулагуїдів, хоча і визнавала номінальну залежність від великого хана, користувалася повною самостійністю у зовнішній і внутрішній політиці.

Правляча династія

[ред. | ред. код]
Докладніше: Хулагуїди

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. {{{Заголовок}}}. — С. 187.
  2. Петрушевський І. П.  // Татаро-монголи в Азії та Європі.