Герцогство Бургундія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Герцогство Бургундія (фр. duché de Bourgogne) — середньовічне герцогство, що склалось на землях колишнього королівства Бургундія, які відійшли за Верденською угодою 843 року до Франції, та проіснували під сюзеренітетом королів Франції до 1482 року. Територія герцогства Бургундія приблизно відповідала сучасним департаментам Кот-д'Ор та Сона і Луара.

Історія герцогства[ред.ред. код]

Франкська Бургундія[ред.ред. код]

Походження герцогства пов’язано із франкським королівством Бургундія, що існувало з перервами з VI по VIII століття в якості одного з трьох основних королівств Меровінгів, поряд із Австразією та Нейстрією. Франкська Бургундія, у свою чергу, займала територію розселення давньогерманського племені бургундів, підкорених 534 року синами Хлодвіга I. Після утворення імперії Карла Великого ці землі було включено до складу єдиної Франкської держави.

Маркграфство Бургундія (843—863)[ред.ред. код]

Бургундські графства у IX столітті

На території майбутнього герцогства вже у VIII столітті стали утворюватись графства. Після розгрому арабської армії в битві при Пуатьє, у 733 році Карл Мартел підкорив собі Бургундію, передавши володіння своїм наближеним. Він утворив графства Шалон, де графом став Адалард [1], й Отен, графом якого став Теодерік [2].

У 843 році король Карл Лисий передав графства Отен, Оксуа і Десмуа графу Гверіну (помер 853), що володів на той час вже бургундськими графствами Шалон, Макон і Мермонтуа, що зробило його наймогутнішим феодалом в Бургундії. З цього моменту Гверін став маркграфом або маркізом Бургундії. Його основним місцезнаходженням був Шалон. Маркграфство проіснувало до 864 року, коли граф Гумфрід (Онфруа) висловив непокору Карлу Лисому. Король направив війська до Бургундії і захопив володіння Гумфріда, роздавши їх, а сам Гумфрід втік спочатку до Італії, а потім до Швабії.

У 872 році графства Отен, Макон і Шалон знову об’єднались в руках графа Екхарда II (810877), але центром його володінь вже був не Шалон, а Отен. По його смерті графства знову були розділені, але 879 року граф Бозон В'єннський (850887), власник практично всієї долини Рони і Сони (Прованс, В'єнн, Ліон, Макон, Шароле) приєднав Отен до своїх володінь. Того ж року Бозон був обраний бургундською знаттю королем Бургундії, що призвело до виступу проти нього королів Франції та Німеччини. Наприкінці 880 року Отен, Безансон, Шалон, Макон і Ліон були захоплені та перейшли під контроль Каролінгів. Отен було віддано брату Бозона, Ричарду Заступнику (бл. 856921), який зберіг вірність Каролінгам. Отенське графство стало ядром, навколо якого утворилось Бургундське герцогство. Послідовно отримавши Невер, Осер, Сенс і Труа, Ричард значно збільшив свої володіння. Окрім того, до 898 року сюзеренітет Ричарда визнавали сімнадцять із вісімнадцяти бургундських графств (окрім Макона, котрий належав герцогу Аквітанії Гільйому I), і король Карл III визнав за ним титул маркграфа Бургундії, у 918 — герцога Бургундії.

Герцогство Бургундія наприкінці IX — у першій половині X століття[ред.ред. код]

Бургундія у XI - XII століттях

Ричард був досить помітною фігурою в історії Франції. Будучи прибічником Каролінгів, Ричард підтримував Карла Простоватого, що призвело до його протистояння з Робертінами та графом Вермандуа. Ставши наймогутнішим феодалом в Бургундії він проголошує себе маркізом Бургундії, що було визнано королем Едом у 898 році, а в 918 король Карл визнає за Ричардом титул герцога Бургундії. Он розповсюджує свій контроль також на єпископства Отен, Лангр і Труа. Оскільки королем Верхньої Бургундії був брат дружини Ричарда, Рудольф I, а королем Нижньої Бургундії племінник, Людовік III, зв’язки між двома королівствами і герцогством були дуже тісними.

Після смерті короля Еда у 898 році Ричард міг претендувати на королівський титул, але він підтримав Карла Простоватого. Посинаючи з 901 року Ричард посідав у королівській раді перше місце.

У цей час почастішали набіги норманів на Францію. У 888 році вони дійшли до Бургундії, де спустошили місто Безьє. У 892 й 898 Ричард зміг успішно відбити чергові набіги норманів, а в 911 в союзі із Робертом Нейстрійським та Еблем де Пуатьє розбив норманів під предводительством Роллона при Шартрі. У 918 році Ричарда було проголошено герцогом Бургундії. Столицю він переніс із Отена до Діжона.

Після смерті Ричарда у 921 році йому спадкував старший син Рауль, а другий син, Гуго Чорний, став архі-графом Бургундії [3]. Після загибелі короля Роберта I в битві при Суассоні у 923 році, ряд крупних феодалів королівства, не бажаючи передавати корону Карлу Простоватому, влаштували вибори короля. Гуго Великий, син Роберта, розумно відмовився від корони (він остерігався, що із залишенням своїх графств втратить свій вплив на магнатів). Після цього вибір баронів ліг на Рауля Бургундського, одруженого із дочкою Роберта, і 13 липня 923 року він був коронований у Сен-Медарі де Суассон.

Восени 924 року до Бургундії з північного заходу вторглись нормани на чолі з герцогом Роллоном, розкрадаючи все на своєму шляху. Король Рауль в цей час перебував у Лотарингії, а дорогу армії перетнули графи Манассія II Лангрський та Гарньє де Труа. Зрештою Гарньє загинув, але напад було відбито за допомогою Гуго Великого та Рауля. Нормани були розбиті і Рауль переслідував їх до Нормандії, поки Роллон не запрохав миру. В обмін на його обіцянку припинити розбійницькі набіги, Рауль подарував йому ряд територій. Наприкінці того ж року, 6 грудня 924 року, Рауль під Шальмоном завдав страшної поразки іншому вождю вікінгів, Рагенольду. Того ж року Рауль провів у Отені й Шалоні декілька асамблей, щоб нейтралізувати бургундських сеньйорів, перед усім графа Шалона Жильбера.

Влітку 925 року нормани знову порушили мир. Рауль за допомогою Герберта II де Вермандуа, Ельго де Понтьє, Арнульфа I Фландрського та його брата Адалольфа Булонського, знову здобуває крупну перемогу. Однак, наступного року нормани взяли реванш й у битві під Фокембергом (поблизу Теруанна) розбили королівське військо. У цій битві загинув Ельго де Понтьє, а Рауль, тяжко поранений, відступив до Лана. Нормани спустошили землі аж до кордонів з Лотарингією.

926 року помер Роже I, граф Лану, і Герберт II де Вермандуа вимагає графство Ланнуа для свого старшого сина, Еда. Рауль чинить цьому перепони, але зрештою поступився, остерігаючись, що Герберт II звільнить Карла Простоватого, якого той утримував в ув’язненні в Перонні.

Після смерті Карла Простоватого 7 жовтня 929 року, позиції Рауля значно посилились. Ряд крупних васалів корони визнають його королем. Так, у 930 році герцог Вільгельм Довгий Меч, який змінив свого батька Роллона, приніс йому омаж. Також присягнув Раулю його кузен, граф Вьєнна Карл-Костянтин, завдяки чому до сфери впливу французького королівства увійшли Ліонне та Вьєннуа.

Однак, Герберт II де Вермандуа не заспокоївся і того ж року захопив замок Вітрі-ан-Пертуа, що належав Бозону, молодшому брату Рауля. У відповідь на це, Рауль в союзі з Гуго Великим почав війну з Гербертом II. У 931 році їх спільна армія проникла до Реймсу й вигнала архієпископа Гуго, сина Герберта II. Герберт II поступився та віддав Вітрі, Лан, Шато-Тьєррі і Суассон. Однак, невдовзі він отримав допомогу від короля Генріха I Птахолова і спустошив землі навколо Реймса і Лана. Війна закінчилась тим, що Рауль повернув Герберту II всі землі, за винятком Реймса, Шато-Тьєррі та Лана.

У 931/932 році Рауль був змушений усмиряти заколот графів Шалону Жильбера і Сенса Ричарда, спричиненого конфіскацією королем замка Авалон.

У 935 році до Шампані та Бургундії вторглись угорці. Рауль завдав їм поразки та відкинув їх за межі свого королівства. Того ж року Рауль уклав угоду з королем Німеччини Генріхом Птахоловом стосовно Лотарингії, яка лишилась у складі Німеччини. Брат Рауля, Бозон, що володів у Лотарингії абатствами Мармутьє та Реміремон, а також рядом інших земель, присягнув королю Генрвху. Тоді ж Рауль призначив Бозона, сина графа Сенса Гарньє, віконтом Діжону.

15 січня 936 року, після 13 років неспокійного царювання, король Рауль несподівано помер в Осері від «заразної хвороби». В Бургундії йому спадкував брат Гуго, який не став претендувати на королівський титул. Окрім герцогства Бургундія він володів графствами Макон та Ліон.

Гуго відмовився визнати королем Людовіка IV. Людовік і Гуго Великий захопили Лангр і Пінічну Бургундію. Восени Гуго Чорний уклав мир з королем, за яким ряд графств у Північній Бургундії (Осерр, Труа, Сенс) відійшли до Гуго Великого, а Південна Бургундія з Лангром, Діжоном та абатством Сен-Жермен залишились в руках у Гуго Чорного. У 937 році Гуго Чорний підтримував короля в походах до Лотарингії, а також у вторгненні до володінь іншим берегом Сони (майбутнє графство Франш-Конте), скориставшись малолітством короля Бургундії Конрада. Але після вторгнення короля Німеччини Оттона I у 940 році Гуго був змушений здатись й обіцяти Оттону лишатись поза боротьбою.

Після смерті Гуго Чорного у 952 році герцогство перейшло до його шурина Жильбера де Вержі, графа Шалона. Але у нього не було синів, тому ще за життя Жильбер передав усі права на герцогство Гуго Великому, який одружив зі старшою дочкою Жильбера, Лієгардою, свого другого сина Оттона, який зрештою успадкував після смерті Жильбера у 956 році Бургундію. Друга дочка, Аделаїда, вийшла заміж за Ламберта, молодшого сина Роберта, віконта Діжону, подарувавши йому Шалон.

Герцогство у другій половині X століття під управлінням Робертинів[ред.ред. код]

За 2 місяці після смерті герцога Жильбера помер Гуго Великий, лишивши трьох малолітніх синів (Гуго Капета, Оттона та Еда-Генріха), опікуном яких став герцог Нормандії Ричард I. Оскільки Оттон був неповнолітнім, то король Франції Лотар далеко не одразу погодився дарувати тому інвеституру на герцогство.

У 957 році в Бургундії спалахнув заколот графа Мо Роберта, одруженого з молодшою дочкою Жильбера, Аделі/Верре, який пред’явив права на частину Бургундії. Король Лотар здійснив похід до Бургундії, в результаті чого Роберт був змушений підкоритись і здатись на милість короля. В підсумку Роберту, судячи з усього, дісталось графство Труа.

На початку 958 року повстав інший бургундський сеньйор. Рауль, віконт Діжону, старший брат графа Шалону Ламберта, вирішив збільшити свої володіння за рахунок спадщини Жильбера. Він захопив дружину Оттона Лієгарду, а також замок Бон. За словами хроніста, він одружився з нею. Але цей нахабний задум успіху не мав, 1 травня Оттон отримав назад Бон і дружину.

Восени 958 року король Лотар здійснив новий похід до Бургундії. 11 листопада в селі Марзі під Невером було зібрано асамблею, ворожу герцогу Аквітанії Гільйому Патлатому, де король вирішив підтримати претензії Робертинів на герцогство Аквітанія. Але невдовзі між королем і Гуго Капетом відбувся розкол, оскільки король вирішив присвоїти собі декілька бургундських міст, включаючи Діжон. Він поводив себе в Бургундії як суверенний государ. Це викликало гнів Робертинів. Лише втручання Бруно, герцога Лотарингії, що доводився їм дядьком, який поспіхом прибув до Бургундії з Лотарингською армією, дозволило уникнути війни. Примирити супротивників йому не вдалось, але було укладено перемир’я.

У 959 році знову повстав Роберт, граф Труа, що намагався домогтись головування в Бургундії. Він захопив Діжон, що став до того часу найбільш значущим містом у герцогстві. Він зміг вигнати королівський гарнізон. Король Лотар був змушений запросити допомоги Бруно. В жовтні французька і лотарінгська армії взяли в облогу Діжон, але невдовзі на допомогу Ричарду прийшов його син Аршамбо, архієпископ Санса, разом з графом Санса Ренаром Старим, які розбили саксонську армію. Бруно був змушений повернутись до Лотарингії, зняв облогу і Лотар. Воєнні дії було відновлено восени 960 роеку. Лотар взяв в облогу Діжон, Бруно — Труа. Лише наприкінці 960 року Лотар зміг захопити Діжон.

960 року Бруно вдалось помирити Лотара і Робертинів. Гуго Капет і Оттон принесли королю присягу вірності. В результаті Оттон 7 квітня 961 року нарешті отримав Бургундське герцогство. Але реально в Бургундії Оттону належали тільки графства Отен, Бон і Невер. Всю решта Бургундії було розділено на численні графства — Шалон, Діжон, Макон, Тоннер, Груа, Санс та ін., цілком незалежні від герцога. Також великі володіння мали єпископи Осера, Лангра і Шалона. Внаслідок цього, герцог Бургундський був набагато слабшим за короля, який мав у герцогстві відчутний вплив. Він зберіг за собою головне місто герцогства Діжон, а також Лангр. Він призначав архієпископів Санса, єпископів Лангра й Осера.

Оттон помер 23 лютого 965 року бездітним. Бургундські сеньйори, не довідавшись думку короля, обрали своїм герцогом молодшого брата Оттона Еда-Генріха (бл. 9481002). До цього з 956 року він володів графством Невер. Король, що мав свої види на Бургундію, знову посварився з Робертинами. Лише у вересні Бруно, незадовго до своєї смерті, зміг примирити своїх племінників. вірогідно, тоді Лотар затвердив герцогство за Едом-Генріхом.

У 967 році король Лотар знову побував у Бургундії. 30 серпня в Діжоні передав єпископу Лангра Ашарду графство Діжон.

971 року Ед-Генріх надав притулок в Отені колишньому королю Італії Адальберту II Іврейському з дружиною та сином. Того ж року він зблизився із графом Шалону Ламбертом, що став його другом до самої смерті. Цей союз було закріплено після смерті Адальберта, коли 972 року Ед-Генріх одружився із його вдовою Гербергою, дочкою Ламберта. Окрім того, Ед-Генріх виховав сина Адальберта, Отто-Гільйома, призначаючи йому герцогство по собі (своїх синів у нього не було). У 973 році єпископ Лангра поступився герцогу замком Шатільйон-сюр-Сьєн.

976 року Ед-Генріх одружив свого пасинка з Ерментрудою де Русі, вдовою графа Обрі II, завдяки чому він у 982 році успадкує графства Макон та Отр-Саон (d’Outre-Saone). У 978 році Ед-Генріх здійснив разом з королем Лотарем похід проти імператора Оттона II.

У 978 році Ед-Генріх передав своєму пасинку Отто-Гільйому графство Невер. Того ж року шурин Отто-Гільйома, Бруно де Русі, став графом-єпископом Лангра. У 982 році, після смерті двох синів Обрі II, Отто-Гільйом отримав у володіння графство Макон. У 986 році Ед-Генріх зробив Отто-Гільйома своїм намісником і графом Бургундії. До 987 року Отто-Гільйом розповсюдив свою владу на обидва берега Сони. 989 року він передав графство Невер своєму зятю Ландрі.

Після смерті своєї дружини Герберги Ед-Генріх одружився вдруге — із Герсендою, дочкою герцога Гасконі Гільйома II. Цей шлюб викликав невдоволення Отто-Гільйома, що остерігався за свою спадщину. Але 996 року Ед-Генріх розлучився, відправивши її на батьківщину.

Приєднання герцогства до французького королівства[ред.ред. код]

Королівство Франція у 1030 році
   Королівський домен
   Герцогство Бургундія

Ед-Генріх помер 15 жовтня 1002 року бездітним. Бургундська знать обрала новим герцогом Отто-Гільйома. Його визнали граф Невера Ландрі, граф-єпископ Лангра Бруно. У підпорядкуванні Отто-Гільйома опинились Отен, Авалон, Діжон та Бон. Ландрі, окрім того, скориставшись з відсутності графа Шалону та єпископа Осера Гуго, захопив Осер.

Проте король Франції Роберт II не визнав герцогом Отто-Гільйома, вважаючи себе спадкоємцем свого дядька. Підтриманий графом Шалону Гуго і герцогом Нормандії Ричардом II, король взяв в облогу Осер. Але, не зумівши взяти його, союзники повернулись до Парижу. Воєнні дії відновились 1004 року. Королівська армія взяла Авалон, який контролювали люди Ландрі Неверського, після тримісячної облоги. Зрештою Отто-Гільйом був змушений підкоритись королю Роберту. За ним було визнано володіння й титул графа Бургундії, а також збереження своїх прав рядом графств, що входили до складу герцогства Бургундія (Бомон, Фувен, Ошере).

На початку 1005 року король взяв в облогу Осер й Ландрі капітулював. В обмін на визнання Роберта він зміг виторгувати собі титул графа Осера й домовився про шлюб свого сина Рено й дочки Роберта Адель.

До 1006 року сторони остаточно помирились, що було закріплено шлюбом сина Отто-Гільйома, Рено, з дочкою Ричарда II Нормандського. Бургундське герцогство опинилось у підпорядкуванні короля Роберта. Він не проголосив себе герцогом, оскільки король не може бути володарем апанажу, але й не призначив нікого герцогом. Автономію зберегло лише графство-єпископство Лангр.

У 1015 році Роберт II втрутився до конфлікту в Сенсі між графом Ренаром та архієпископом Лієрі, за контроль над містом. В результаті у квітні Роберт захопив місто, долучивши його до королівського домена. Саме графство Санс було долучено до королівства у 1055 році. Тоді ж Роберт спробував захопити й Діжон, що контролювався архієпископом Лангра. Тільки втручання абата Клюні Оділона завадило королю. Але на початку 1016 року помер архієпископ Бруно. Новий архієпископ Лангра Ламберт передав Діжон королю, відмовившись від своїх прав на нього. В результаті графство Діжон було ліквідовано, а місто Діжон стало столицею герцогства.

У 1017 році Роберт змусив знать визнати герцогом Бургундії свого другого сина Генріха. Але після смерті старшого брата Гуго 1026 року Генріх став спадкоємцем престолу. Він був коронований батьком в Реймсі. Але проти нього виступив молодший брат Роберт, підтриманий матір’ю. Король постарався помирити синів, але в результаті вони об’єднались і виступили проти нього. Але у підсумку Роберту вдалось захопити Бургундію, після чого сини підкорились йому.

У 1028 році в Бургундії був жорстокий голод. У 1030 році Генріх та Роберт знову повстали проти батька, який був змушений ховатись в Бургундії у свого зятя Рено Неверського. За декілька місяців вони помирились.

Після смерті Роберта II 1031 року йому спадкував Генріх I. Але проти нього повстав молодший брат Роберт, якого підтримувала матір і граф Блуа Ед II. Союзниками Генріха були герцог Нормандії Роберт I, граф Анжу Фульк III Нерра і граф Фландрії Бодуен IV. Міжусобиця тривала два роки. Лише у 1034 році було укладено мир, в результаті чого герцогство Бургундія було передано Роберту, що став родоначальником Старшого Бургундського дому.

Бургундія під управлінням Старшого Бургундського дому (10341361)[ред.ред. код]

Спорідненість герцогів Бургундських з династією, що веде початок від Роберта і французьких королів, ймовірно й пояснює добрі стосунки, що в цілому підтримував бургундський васал зі своїм сюзереном.

У часи Філіпа-Августа герцог Гуго III на короткий час вирішив об’єднатись з ворогами короля. Королівське військо вступило до Бургундії, взяло 1186 року Шатійон-сюр-Сен й захопило у полон спадкоємця герцога. Останній негайно уклав мир з королем Франції. Невдовзі Гуго III супроводжує короля Філіпа у хрестовий похід на Схід.

Бургундія Валуа (13631477)[ред.ред. код]

Франція у 1477 році

У пізньому Середньовіччі герцогство Бургундія виокремилось 1363 з Франції. З півдня воно межувало з Савойєю, на південному заході з Овернью. Вже за Філіпа II Бургундія поглинула Фландрію й Лотарингію. Західним кордоном Бургундії залишалась Шампань. Столицею Бургундії був Діжон. Останнім значним герцогом Бургундії був Карл Сміливий, після його смерті 1477 року Бургундію було розділено між Францією та Священною Римською імперією (Франш-Конте та Фландрія).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Скоріше за все племінник Карла Мартела. Адалард вважається родоначальником першого дому Вержі, що правив у графстві Шалон до середини X століття.
  2. Родоначальник Отенського дому.
  3. Архі-граф Бургундії — правитель земель на іншому боці Сони, з яких у XI столітті утворилось графство Бургундія.

Бібліографія[ред.ред. код]

  1. Лот Ф. Последние Каролинги. — СПб.: Евразия, 2001. (рос.)

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]