Гмиря Борис Романович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Гмиря Борис Романович
Гмиря Борис Романович
Зображення
Основна інформація
Дата народження 23 липня (5 серпня) 1903
Місце народження Лебедин, Харківська губернія, Російська імперія
Дата смерті 1 серпня 1969(1969-08-01)[1][2] (66 років) або 1 вересня 1969(1969-09-01)[3] (66 років)
Місце смерті Київ, Українська РСР, СРСР
Поховання Байкове кладовище
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперія
Flag of the Ukranian State.svg УНР
СРСР СРСР
Національність українець
Професія оперний і камерний співак
Освіта Харківський інженерно-будівельний інститут
Харківський науково-дослідний інститут споруд
Харківська консерваторія
Праця в операх Національна опера України імені Тараса Шевченка
Співацький голос бас-баритонd
Нагороди Орден Леніна
Премії Сталінська премія
Звання Народний артист СРСР
CMNS: Файли у Вікісховищі
На вітчизняній марці

Бори́с Рома́нович Гми́ря (23 липня [5 серпня] 1903(19030805) Лебедин, Харківська губернія  — 1 серпня 1969, Київ, Українська РСР, СРСР)  — видатний український оперний і камерний співак (бас). Народний артист СРСР (1951), лауреат Сталінської премії (1952).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 1903 року в Лебедині (нині Сумська область, Україна) в бідній, багатодітній родині. Батько був майстром складати печі, мати — швачкою.

У 11 років, після закінчення початкової школи, іде працювати. Був підсобником у батька на будівництві, хлопчиком на побігеньках у суді, чорноробом на суднобудівному заводі і вантажником — у Севастополі, матросом і кочегаром на торгівельних пароплавах.

Під час Голодомору 1932—1933 років померли батько та сестра Гмирі, а матір співак дивом врятував.

У 1930 році вступив до Харківського інженерно-будівельного інституту, який закінчив з відзнакою у 1935.

У 19351936 роках — аспірант Харківського науково-дослідного інституту споруд. Встиг написати наукову статтю.

На четвертому курсі Гмирю запросили на прослуховування до консерваторії. Гмиря, як виняток, отримав право навчатися у двох вузах одночасно[4].

У 1939 році теж з відзнакою закінчив Харківську консерваторію. Навчався вокалу у відомого педагога Павла Голубєва, учня славнозвісного Федеріко Бугамеллі. Водночас (від 1936) став виступати на сцені Харківського оперного театру.

У 1939—1957 роках працював у Київському театрі опери та балету (з перервою). Від 19 вересня 1943 до 1 червня 1944 року працював у Кам'янці-Подільському: спочатку в переведеному сюди німцями Полтавському музично-драматичному театрі, а після приходу Червоної армії  — у міському музично-драматичному театрі.

У 1962 до Бориса Гмирі звертався Д. Шостакович з проханням заспівати на прем'єрі його 13-ї симфонії, проте Б. Гмиря відмовився, остерігаючись осуду партійних керівників[5].

Надгробок Бориса Гмирі

Помер Борис Гмиря 1 серпня 1969 року. Похований на Байковому цвинтарі в Києві. В 1979 році встановлено надгробок (граніт; скульптор Ксанфій Кузнецов, архітектор Василь Гнєздилов[6] за кошт дружини Гмирі Віра Августівна (ЦК КПУ відмовило у виділенні з держбюджету необхідної суми коштів).

Характеристика[ред. | ред. код]

Мав голос широкого діапазону, безмежних виражальних можливостей, м'якого, красивого тембру; Є співаком високої вокальної культури, неперевершеним виконавцем українських, російських та західних романсів. Гастролював за кордоном, але тільки в країнах колишнього соцтабору. До розвинутих країн співака радянська влада не випускала через виступи Б. Гмирі перед німцями на окупованій території під час війни. Працюючи в Київському оперному театрі, співак зазнавав постійних утисків. Замість басових партій йому доручали виконувати партії для баритона та тенора. Врешті-решт, його змусили взагалі залишити Київський оперний. До кінця життя співак концертував.

На гастролях часто виконував українські народні пісні та твори на вірші Т Шевченка. Зокрема, в Китаї чотири рази бісірував «Реве та стогне Дніпр широкий». На одній із прес конференцій в Шанхаї Гмиря поцікавився, чому китайським слухачам так сподобалася саме ця пісня і почув вражаючу відповідь: «В цій пісні Ви не тільки образно й барвисто передали красу вашого краю, а й поетичну душу українського народу, злиту воєдино з чудовою природою України». Концерти на вірші Т. Г. Шевченка Гмиря виконував у Москві, Ленінграді, Ризі, Празі та у інших містах і селах України. Саме в Росії звучали «Учітеся, брати мої», «Зацвіла в долині», «Така її доля», «Думи мої», «Гей, літа орел», «Мені однаково» (цей твір для І. С. Козловського, який жив у Москві чомусь був політично небезпечним. Здорово!) і так всі 24 твори Кобзаря.

Сенченко Л. І., професор, 1998.

« З вражаючою драматичною силою звучала у Бориса Гмирі фраза: «В Україну ідіть, діти.., а я тут загину». В ласкаве і широке «а» у слові «Україну» співак вкладав усю свою національну свідомість і любов до Батьківщини. Буква «и» в слові «загину» вимовлялась ним глибоко-густим тембром і трагічним тоном. Всі, кому пощастило слухати мистецтво Бориса Гмирі, не могли не дивуватися легкості (і це у баса), пружності та еластичності артикуляції, виразності роботи губ, язика, дихання, що були завжди в ідеальному співвідношенні. Під час співу робота органів мови у Гмирі була природною і технічно бездоганною, він без жодних зусиль «говорив-співав» у різних ситуаціях. «

Нестеренко Є. Є., російський співак, 1980:

«

Я був на концерті, в Ленінграді, в якому Гмиря виконував твори Тараса Григоровича. В якийсь момент виходить не ведуча, а сам Борис Романович і своїм м’яким, оксамитовим голосом оголошує«Думи мої, думи мої» з коментарем: «Цей вірш Тарас Шевченко написав тут, у Петербурзі, в 1839 році. В ньому він з надзвичайною силою виразив свою любов і тугу за рідною Україною, і свою безнадійність знову побувати в рідних місцях».

А потім полилася ця туга і безнадійність так, що зал плакав, а я повік не забуду це виконання Гмирею. Потім я купив платівку і безперестанку слухав його Шевченкові «Думи». Так Шевченкові твори більше ніхто не виконував, та навряд чи коли-небудь і виконає.

«
Меморіальна дошка Борису Гмирі на вулиці Хрещатик 15 в Києві

Гмиря не уявляв свого життя і творчості за межами України — не спокусився на неймовірно вигідні пропозиції жити і працювати в Москві, Ленінграді, Парижі чи Нью-Йорку. І на це звертали і звертають увагу видатні діячі культури.

Давид Бухін, диригент симфонічного оркестру, Санкт-Петербург, 1998 рік:

«

Проживи свой яркий век Борис Гмыря в отдельно взятой европейской, пусть маленькой, стране, он стал бы святым еще при жизни. Да и была бы она куда дольше и счастливей.

Но, правда, вопрос — пелось ли бы так этому редчайшему человеку? Ведь партитурой ему стала страшная и щемящая история украинцев, мирового народа, родившего его на страдания и память о себе. Гмыря-гигант, бездна. Он послан Украине, как национальная идея. Счастье, что у Бориса Романовича есть духовная дочь Ганна Принц…

«

У власному перекладі з французької і німецької мов українською виконував «Елегію» Ж. Масне і «Серенаду» Ф. Шуберта. Коли його питали, чи можливо виконувати світову класику українською мовою відповідав: «Не тільки можливо, а й треба. Мова українська, як й італійська вокально та милозвучно стоїть на першому місці у світі…»

Мріяв про українські варіанти «Зимової подорожі» Ф. Шуберта, всіх творів на музику П. Чайковського. З цього приводу звертався до відомих українських поетів В. Сосюри, О. Новицького, І. Пучка та ін., але всі їхні переклади забракував, а самому здійснити це забракло часу — він раптово помер.

Його учнями себе вважають М. Гяуров, М. Гюзелєв, Є. Нестеренко та інші.

ЮНЕСКО в своєму Посланні від 11.09.2003 р. констатувало: «…Гмиря відомий як „Борис Великий“ і його величний бас визнаний як унікальний феномен, що належить не лише Україні, а й світовій культурі в цілому. …Його філософські та епістолярні праці також становлять велику цінність для світової культури…».

Репертуар[ред. | ред. код]

  • Понад 600 камерних творів:
    • 300 українських народних пісень і романсів
    • 204 російських народних пісень і романсів. На знамениті концерти і вистави Гмирі в Москві артисти МХАТу «шли слушать изумительную русскую речь Гмыри»
    • понад 100 західних пісень і романсів
  • 44 оперні партії української, російської та західної класики.
  • 85 фрагментів із вокально-сценічних і симфонічних творів.
  • 30 трансляційних концертів.
  • 24 твори на вірші Т. Г. Шевченка. Гмиря — перший, і до того часу єдиний співак, який підготував цілу концертну програму з музичних творів на вірші Т.Шевченка і виконав її у найкращих концертних залах колишнього СРСР, за кордоном та записав на платівки. У 2000 році Фондом Гмирі випущений CD «Борис Гмиря Великому Кобзареві», а в 2011 — його перевидано і доповнено під назвою «Борис Гмиря. Великий Кобзар у серці моїм».
  • Знявся в фільмі-опері «Наймичка» (Трохим, 1964 р.).

Основні партії[ред. | ред. код]

Вокальні цикли[ред. | ред. код]

Записи[ред. | ред. код]

Протягом 1945—1982 рр. в колишньому СРСР (фірма «Мелодія», Москва) було випущено 7 мільярдів платівок із записами Б. Гмирі.

У 80-х роках ХХ ст. фірма «Мелодія» разом із французькою фірмою випускала серію платівок під рубрикою «Из сокровищницы мирового исполнительского искусства», в якій Україну представляв лише Борис Гмиря.

Фондом Бориса Гмирі випущено 15 CD із записами співака. Підготовлені ще 5, а всього буде випущено 45 різноманітних CD-дисків.

Епістолярна спадщина[ред. | ред. код]

  • 150 рукописів науково-популярних і мистецьких статей.
  • 8 зошитів-щоденників обсягом 1865 сторінок(1939—1969). Опубліковані в 2010, обсяг 890 стор.
  • 7 тисяч листів в яких і Гмиря і шанувальники роздумовують над значенням і призначенням високого класичного мистецтва в духовному розвитку людини, суспільства
  • 3,5 тис. офіційних, творчих та протестних листів. Сьогодні — це звинувачувальні акти урядовцям та бездарним артистам, режисерам і «колегам», які жорстоко й підло цькували генія, що й призвело до передчасної смерті.

Відзнаки[ред. | ред. код]

Пам'ять[ред. | ред. код]

З 2004 у Києві засновано Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі[7]. Ім'ям Б. Гмирі названі вулиці в Києві, Харкові, Сумах, Чернігові, Алевську. Квартира, в якій жив Б. Гмиря на вулиці Хрещатик, зберігається прижиттєвий інтер'єр, особисті речі, проводяться музичні вечори[8]

Ім'ям Гмирі названі музичні школи в Дніпропетровську, Лебедині, Харкові, Полтаві. З іменем Гмирі щорічно відбуваються дитячо-юнацькі фестивалі і конкурси в Дніпропетровську, Лебедині, Сумах.

У 2003 році до 100-річчя від дня народження співака Національний Банк України випустив ювілейну монету, а Укрпошта — марку і конверти.

У 2010 опубліковано унікальне видання «Борис Гмыря. Дневники*Щоденники.1936-1969», упорядник і автор супровідних текстів Г.Принц. Вид-во «Фоліо», Харків, обсяг 55 д.а.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Гмыря Борис Романович // Большая советская энциклопедия: [в 30 т.] / под ред. А. М. Прохорова — 3-е изд. — Москва: Советская энциклопедия, 1969.
  2. Bibliothèque nationale de France Ідентифікатор BNF: платформа відкритих даних — 2011.
  3. Find a Grave — 1995.
  4. Бражніченко С. О. (2018). Народжений для співу: Борис Романович Гмиря // Культурна спадщина Слобожанщини: збірка наукових статей. Число 37. Харків: Курсор. с. 149–156. 
  5. Wilson, Elizabeth, Shostakovich: A Life Remembered, Second Edition (Princeton, New Jersey: Princeton University Press, 1994, 2006) — c.403
  6. Київ: Енциклопедичний довідник / за редакцією А. В. Кудрицького. — К. : Головна редакція Української Радянської Енциклопедії, 1981. — 736 с., іл.
  7. Про Міжнародний конкурс вокалістів імені Бориса Гмирі. kmu.gov.ua. Архів оригіналу за 19 лютого 2021. Процитовано 19 лютого 2021. 
  8. Фонд Бориса Гмирі. Квартира-музей. hmyria.com. Архів оригіналу за 19 лютого 2021. Процитовано 19 лютого 2021. 


Література[ред. | ред. код]

  • Архімович Л. Б. Борис Гмиря (в оперному репертуарі). — К., 1981.
  • Атаманюк А. Назустріч 1 Травня // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 29 квітня. — С. 2.
  • Бондарчук П. М. Гмиря Борис Романович // Енциклопедія історії України. — Т. 2. — К., 2005. — С. 126.
  • Борис Гмиря. — К., 1975.
  • Борисевич Сергій. Борис Гмиря у нашому місті: Архівні знахідки // Подолянин плюс (Кам'янець-Подільський). — 1994. — 23 серпня. — С. 1.
  • Великий Борис // Мельничук Георгій. 1000 незабутніх імен України. — К. : Школа, 2005. — С. 217—219.
  • Гмиря Борис // Енциклопедія українознавства : Словникова частина : [в 11 т.] / Наукове товариство імені Шевченка ; гол. ред. проф., д-р Володимир Кубійович. — Париж—Нью-Йорк : Молоде життя, 1955—1995.. Словникова частина. — Т. 1. — С. 389.
  • Гмиря Борис Романович // Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1979. — Т. 3 : Гердан — Електрографія. — С. 69.. — 2-е видання. — Т. 3. — К., 1979. — С. 69.
  • Гмиря Борис Романович // Митці України: Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 164­­­–165.
  • Гмиря Борис Романович // Мистецтво України: Біографічний довідник. — К., 1997. — С. 156.
  • Голубев П. В. Борис Романович Гмыря. — М., 1959.
  • Жадько В. О. Некрополь на Байковій горі. — К., 2008. — С. 67, 114—116, 162, 267.
  • Жадько В. О. Український некрополь. — К., 2005. — С. 154.
  • І. М. Концерти театру // Бюлетень Кам'янець-Подільського міськкому КП(б)У та виконкому міської Ради депутатів трудящих. — 1944. — 12 квітня. — С. 2.
  • Кириченко Т. О. Борис Романович Гмиря. — К., 1958.
  • Стебун И. Борис Романович Гмыря — народный артист СССР. — К., 1960. (рос.)

Посилання[ред. | ред. код]