Гуамська операція 1941

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Гуамська Операція 1941
Друга світова війна, Війна на Тихому океані
Japan Guam Landing 1941.gif
Головна висадка японців на острові Гуам.
Малюнок Кохей Азукі.
Дата: 810 грудня 1941
Місце: Гуам, Маріанські острови
Результат: Перемога Японії
Сторони
США США Прапор Японської Імперії (1870—1999) Японська Імперія
Командувачі
США Джордж МакМіллін Військовий прапор Японської Імперської Армії Томітаро Хорі
Військові сили
Піхота:
547
Судна:
1 тральщик,
1 вантажне судно,
2 патрульні човни
Піхота:
5 900
Судна:
4 важких крейсери,
4 ескадрених міноносці,
2 канонерські човни,
6 винищувачів субмарин,
2 тральщики,
Повітряні сили:
невідомо
Втрати
17 вбито,
35 поранено,
406 взято в полон,
1 тральщик потоплений,
1 патрульний човен захоплено,
1 патрульний човен потоплено,
1 вантажне судно пошкоджено
1 убитий,
6 поранено,
1 повітряне судно збито

  • 13 цивільних і 5 полонених було вбито японцями під час битви.
  • 3 японських солдати було захоплено в полон, але були звільнені після здачі острова.
Карта захоплення о. Гуам 10 грудня 1941 Японською Імперією
Інша ілюстрація маршруту японських сил під час вторгнення

Гуа́мська опера́ція 1941 — військове вторгнення, битва між Японією та США в період Тихоокеанської та Другої світової війн. Відбулася з 8 по 10 грудня 1941 року на острові Гуам, одному з Маріанських островів. Американський гарнізон був розбитий японськими силами, що призвело до окупації, яка продовжилася аж до Другої Гуамської операції в 1944 році.

Обстановка[ред.ред. код]

Гуам — це найпівденніша частина Маріанських островів в Тихому океані. Гуам — найбільший із островів і має площу 362 км2. Острів має нерівний кам'янистий рельєф, з тропічними кліматом[1] , лісами на півночі та лісистими пагорбами на півдні. Більша частина берегової лінії оточена кораловими рифами та скелями, хоча пляжі, які зручні для висадки військ існують в центрі західного узбережжя.[2] США захопили Гуам у Іспанії 21 червня 1898 під час Іспансько-американської війни 1898[1]. Наступного року Іспанія продала інші острови в Маріанському ланцюзі Німеччині.[3] В 1899 Військово-морські сили США побудували військові об'єкти біля поселення Піті, а в 1901 Корпус морської піхоти США відкрив бараки в поселенні Сумай. В 1909 захист острова був зміцнений прибережною артилерійською установкою. Капітан Військово-морських сил США на острові Гуам, виконував функцію губернатора і командуючого, але елементи цивільного регулювання також були присутні[1].

Під час Першої світової війни, в жовтні 1914 р., Японія захопила німецьку частину Маріанських островів і залишила, там, частину військового контингенту. У грудні 1920 Японія отримала від Ліги Націй право на управління островами. Японським колоністам було дозволено поселятися на Маріанських островах і до кінця 1930-х кількість колоністів перевищувала кількість місцевого населення[3]. У 1935 році Японська влада закрила доступ до підконтрольних островів мешканцям західних країн, а в 1939 створила 4-й Імперський флот Японії для захисту регіону[4].

США вважали за необхідне підвищити військову присутність на острові Гуам, але ніяких заходів, окрім перекидання гідроплану Корпусу морської піхоти США, не було здійснено. Згідно з Вашингтонською морською конференцією (1922) США і Японія зобов'язувалися не зміцнювати військову присутність на підконтрольних ними островах, включаючи Маріанські острови. В результаті, впродовж 1920-х та 1930-х років не було здійснено ніяких кроків до зміцнення захисту острова. В 1930 була навіть знята прибережна артилерійська установка, в наступному році з острова був відкликаний гідроплан Корпусу морської піхоти США[1]. У 1938 році Морській піхоті США було дозволено будувати оборонні споруди на острові, але цей дозвіл швидко був відмінений[1]. У 1941 році острів Гуам мав населення 23 394 особи, більшість з яких жили недалеко від столиці острова Хагатни.

Переддень[ред.ред. код]

Японські плани включали в себе захоплення Гуаму в перші дні війни. В березні 1941 Японією була проведена повітряна фоторозвідка острова[5]. Плани по захопленню острова були завершені у вересні того ж року, і Південно-морський загін був відповідальний за їх здійснення. Південно-морський загін складався з 144-го Піхотного полку та підрозділів 55-ї дивізії і мав чисельність військ в 4 886 солдатів. Війська Південно-морського загону були сконцентровані в Кореї впродовж листопада 1941 р. і після нетривалого перебування в Японії, рушили до острова Тітідзіма, що є частиною Островів Оґасавара, в кінці листопада того ж року. 5-та Рота 2-го підрозділу Морської піхоти Імператорського флоту Японії, чисельністю в 380 осіб, теж мала взяти участь у захоплені Гуаму[6]. Всі військові ресурси повинні були бути перекинутими на Гуам дев'ятьма транспортами, які супроводжуватимуться мінним загороджувачем та чотирма ескадреними міноносцями. 4-та Крейсерна дивізія, яка складалася з чотирьох важких крейсерів, теж мала надати допомогу при необхідності. 18-ий підрозділ повітряно-десантних військ Морської піхоти Імператорського флоту Японії, який був сконцентрований на острові Сайпан, повинен був супроводжувати транспортуючі та військові підрозділи[7].

Уряд США не вірив в можливість захисту острова при нападі. Положення острова не було корисним для зміцнення військової присутності на Філіппінах, тому він слугував точкою для заправки літаків компанії «Pan American World Airways» і був проміжною ланкою телеграфного з'єднання між Філіппінами та західним берегом США[8]. В 1941 році острову була надана категорія захисту «F», згідно з якою заборонялося будувати нові захисні споруди і яка зобов'язувала військовий контингент знищити всі споруди військового значення, при вторгненні на острів[1]. Незважаючи на всі причини, в тому числі і малу кількість зброї для захисту, морпіхи, під командуванням Бригадного Генерала К. МакНулті, розмістилися і укріпилися на острові побудувавши захист проти подальшого повітряного удару японців[9].

Незважаючи на низький пріоритет захисту острова, все ж було здійснено декілька незначних кроків для його захисту. У квітні 1941 р. був виданий наказ про поліпшення обладнання військових об'єктів на території острова, роботи почались у наступному місяці[1][5]. В травні також був розширений Гуамський Острівний Захисний Підрозділ. 23 жовтня секретарю морської піхоти США Франку Ноксу, був наданий звіт, у якому рекомендувалося не посилювати військову присутність на острові, в зв'язку з неможливістю його захисту, і розподіляти ресурси згідно інших пріоритетів[5]. Проте у звіті говорилося про необхідність і далі удосконалювати гавань і споруди для зберігання та використання гідропланів[10].

На початок війни на острові були присутні загони морської піхоти та військово-морських сил США, але в невеликій кількості, і Гуамський Острівний Захисний Підрозділ. Губернатором та командувачем військовими силами був Капітан Джордж МакМіллін. Більша частина кораблів була частиною Азіатського флоту і більшість їх персоналу була неозброєна. Берегове судно захисту острова «USS Gold Star» попливло до Філіпін, де поповнювало запаси та дало змогу екіпажу купити різдвяних подарунків, завдяки чому й залишилося там[5]. Тральщик «USS Penguin» був присутній на Гуамі, разом з небойовим кораблем «Robert L. Barnes», який був призначений для перевезення нафти[6]. У бараках у поселенні Сумай проживали 145 солдатів[5]. Гуамський Острівний Захисний Підрозділ мав у своєму розпорядженні 246 солдатів, більшість з яких пройшли невеличке тренування[6][10]. Загалом усі військові загони були озброєні 170 рушницями Springfield M1903, 13 кулеметами Lewis і 15 кулеметами Browning M1918. Захисники острова не мали мінометів чи артилерійської зброї, окрім гармат на борту «USS Penguin»[10] На острові існувала також місцева поліція чисельністю 80 чоловік, які були озброєні лише пістолетами.[6].

Битва[ред.ред. код]

Рівно о 4:45 8 грудня губернатор острова, Джордж МакМіллін, був проінформований про напад на Перл-Гарбор. О 8:27 японська авіація з Сайпану атакувала: бараки на Маріанських островах, військову верф, Лібугонську радіостанцію, компанію «Standart Oil» і готель. Під час атаки тральщик «USS Penguin» був потоплений після підбиття одного літака[11]. Також був убитий один офіцер і поранено декілька солдатів. Повітряні атаки продовжувалися весь ранок та вечір і закінчилися ввечері о 17:00.

Наступного дня о 8:30 повітряні удари відновилися, але атакувало не більше ніж 9 літаків за удар. Об'єктами для бомбардування були колишні цілі, але додалися Урядовий Дім в Агані і декілька поселень. Того дня японський флот, який складався з 4 важких крейсерів, 4 ескадрених міноносців, 2 канонерських човнів, 6 винищувачів субмарин, 2 тральщиків, залишили Сайпан і вирушили до острова Гуам. Помилка в розвідці японців призвела до атаки острова більшими силами, ніж потребувалося[12].

Японці висадилися 10 грудня 1941  на пляжі Дунгкас, північ Агани, в кількості 400 осіб[11]. Вони атакували і завдали поразки Гуамському Захисному Острівному Підрозділу в Агані. Далі війська просунулися до поселення Піті і почали рухатися в сторону поселення Сумай. Головний прорив захисту відбувся на Аганській Площі de España о 4:45. Військові загони здалися о 5:45, а сам Джордж МакМіллін, за офіційною версією, здався о 6:00[11]. Декілька сутичок все ж таки відбулося на острові, доки звістка про поразку не розлетілася. Патрульний літак YP-16 був збитий під час битви, а YP-17 був захоплений японцями. Вантажне судно теж було пошкоджено під час битви.

Тим часом південно-морський загін (близько 5 500 солдатів) під командуванням Томітаро Хорі, здійснив паралельну висадку в бухті Тумон, що на півночі, на південно-західному пляжі біля Мерізо і на східному березі острова, в бухті Талафофо[11].

Втрати морпіхів склали 5 убитих і 13 поранених (разом з повітряними нальотами втрати склали 13 загиблих і 37 поранених[13]). Військово-морські сили США втратили 8 солдатів. Гуамський Острівний Захисний Підрозділ втратив 4 солдатів і 22 було поранено. Зі сторони японців втрати склали: 1 вбитого[11] та 6 поранених. Рядовий першого класу Кауфман був вбитий японцями, після їхньої перемоги[14].

13 цивільних загинули під час битви. 5 американських радистів вирішили уникнути полону і здійснили спробу покинути острів, 5 із них були спіймані та пізніше обезголовлені. Джордж Рей Твійд, останній із 6 радистів, вижив за допомогою місцевого населення, народу чаморро. Вони перевозили його від поселення до поселення, іноді навіть наражаючи на небезпеку свої родини. Японці знали, що невідомий американець не може ховатися без сторонньої допомоги. Підозрюваних допитали та пізніше обезголовили, але Джон не був зданий японцям. Він, ховаючись, пережив усі роки окупації острова[15].

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж Rottman (2004), ст. 13
  2. Rottman (2004), ст. 14
  3. а б Rottman (2004), ст. 12
  4. Rottman (2004), ст. 12–13
  5. а б в г д Rottman (2004), ст. 18
  6. а б в г Rottman (2004), ст. 19
  7. Williford (2010), ст. 208
  8. Williford (2010), ст. 137
  9. Thomas Wilds, «The Japanese Seizure of Guam», Marine Corps Gazette, July, 1955
  10. а б в Williford (2010), ст. 138
  11. а б в г д L, Klemen (1999–2000). Chronology of the Dutch East Indies, December 1941. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941-1942. 
  12. Again, Thomas Wilds, «The Japanese Seizure of Guam», Marine Corps Gazette, July 1955
  13. Again, Thomas Wilds, «The Japanese Seizure of Guam», Marine Corps Gazette, July, 1955 «З островом ослабленим бомбардуваннями та обстрілами впродовж двох днів, … Його (Томітаро Хорі) припущення що головний опір буде на півострові Орот було добре обґрунтовано, для піхотинців під командуванням лт. Кол Вільяма К. МакНулті, менше 28 чоловік зайняли позиції на відстань вистрілу на пагорбах біля Сумаю. Острівний Захисний Підрозділ, захищав площу в Агані, а капітан МакМіллін свою штаб-квартиру в Урядовому Домі в Агані. … Підрозділ Хайоші став гордістю японських морпіхів (після висадки на о. Гуам). Але їхня слава трималася не більше японського перебування на острові.»
  14. Mansell, Roger (1999–2000). The death of Private Kauffman, USMC Sumay Barracks, Guam Island, December 10th, 1941. Forgotten Campaign: The Dutch East Indies Campaign 1941-1942. 
  15. War in the Pacific: Outbreak of the War

Джерела[ред.ред. код]