Даниленко Костянтин Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Костянтин Іванович Даниленко
Даниленко Костянтин Іванович.jpg
Народився 24 жовтня (6 листопада) 1910(1910-11-06)
Харків, Російська імперія
Помер 24 червня 1957(1957-06-24) (46 років)
Харків, Українська РСР, СРСР
Поховання міський цвинтар № 2 у Харкові
Громадянство Flag of Russia.svg Російська імперіяСРСР СРСР
Національність українець
Звання генерал-директор тяги III рангу
Нагороди
Герой Соціалістичної Праці
Орден Леніна Орден Трудового Червоного Прапора Орден Трудового Червоного Прапора Орден Кутузова II ступеня
Орден Вітчизняної війни II ступеня Орден «Знак Пошани»
Медаль «За оборону Сталінграда»

Даниленко Костянтин Іванович (24 жовтня (6 листопада) 1910(19101106), Харків, Російська імперія24 червня 1957, Харків, Українська РСР, СРСР) — український радянський залізничник, Герой Соціалістичної Праці (1943).

Біографія[ред.ред. код]

Народився 24 жовтня (6 листопада) 1910(19101106) року в Харкові в родині українських залізничників.

Після закінчення 7 класів залізничної школи № 1 розпочав трудову діяльність учнем слюсаря на Харківському паровозоремонтному заводі. По закінченні у 1927 році школи ФЗУ при заводі працював слюсарем у паровозному депо «Жовтень» станції Харків-Пасажирський Південної залізниці.

З 1928 року працював помічником машиніста, з 1930 року — машиністом.

У 1932 році призваний до лав РСЧА.

До 1934 року був курсантом Об'єднаної військової школи ВЦВК у Москві. У зв'язку з рішенням Радянського уряду про посилення кадрів на залізничному транспорті, у 1935 році був відрахований зі складу РСЧА. Повернувся до Харкова, де працював машиністом паровозу Су-210-02 у депо «Жовтень». Одним із перших на Південній залізниці підтримав новаторський почин машиніста Петра Кривоноса.

У 1936 році на своєму паровозі зробив 30 000 кілометрів міжпромивочного пробігу. За перевиконання плану перевезень, у тому ж році був нагороджений орденом «Знак Пошани» і знаком «Почесний залізничник».

У серпні 1937 року призначений начальником депо «Жовтень». За нетривалий час він зробив своє депо одним з найкращих на залізниці.

У січні 1939 року призначений заступником начальника Південної залізниці. З початком німецько-радянської війни впритул займався збільшенням міжремонтних термінів роботи і скороченням термінів ремонту у депо. У жовтні 1941 року, з наближенням німецьких військ до Харкова, керував евакуацією найцінніших паровозів з Південної залізниці в тилові райони СРСР.

Навесні 1942 року очолив сформовану в місті Кашира Московської області з паровозів Південної залізниці колону особливого резерву паровозів № 10 (ОКРП-10) НКШС СРСР. Колона працювала на Південно-Західному, потім — на Сталінградському фронті. На початку червня 1942 року паровози колони під нищівними нальотами ворожої авіації здійснили масове перекидання радянських військ і боєприпасів до Сталінграда. Протягом літа-осені 1942 року колона працювала на лініях Баскунчак — Ахтуба, підвозячи підкріплення й боєприпаси військам, що безпосередньо захищали Сталінград і Фролове-Гумрак, по якій йшли перевезення військ Донського фронту.

У грудні 1942 року відкликаний з фронту до Москви й призначений начальником новоствореного відділу паровозних колон особливого резерву Головного управління паровозного господарства Народного комісаріату шляхів сполучення СРСР.

4 березня 1943 року генерал-директор тяги 3-го рангу К. І. Даниленко звільнений з посади начальника відділу ОКРП у зв'язку з поверненням на попереднє місце роботи — заступником начальника Південної залізниці. Проте майже відразу був призначений начальником цієї ж залізниці. Посаду начальника Південної залізниці обіймав до 1945 року. У березні 1945 року, залишаючись начальником залізниці, був відряджений до Німеччини, де опікувався організацією залізничних перевезень фронтам на завершальному етапі війни. Під Бреслау був контужений, проте залишився в строю. День Перемоги зустрів у Берліні.

З листопада 1945 року обіймав посаду першого заступника начальника Донецького округу залізниць. У 1946 році призначений на посаду начальника Північно-Донецької залізниці (м. Артемівськ). У цьому ж році повернувся на посаду заступника начальника Донецького округу залізниць.

У 1950 році закінчив Всесоюзний заочний технікум залізничного транспорту в Москві.

У 1951 році, у зв'язку з ліквідацією округ залізниць, К. І. Даниленко був направлений на навчання до Харківського інституту інженерів залізничного транспорту, який закінчив у 1954 році.

У листопаді 1954 року призначений начальником Одесько-Кишинівської залізниці. У жовтні 1956 року переведений на посаду начальника Улянівського відділення Куйбишевської залізниці.

Помер 24 червня 1957 року. Похований на міському цвинтарі № 2 у Харкові.

Нагороди і почесні звання[ред.ред. код]

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 5 листопада 1943 року за особливі заслуги у забезпеченні перевезень для фронту і народного господарства та видатні досягнення у відновленні залізничного господарства в важких умовах військового часу, Даниленку Костянтину Івановичу присвоєне звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот» (№ 200).

Нагороджений двома орденами Трудового Червоного Прапора, орденами Кутузова 2 ступеня, Вітчизняної війни 2 ступеня, «Знак Пошани» (1936) і медалями.

Також нагороджений трьома нагрудними знаками «Почесний залізничник».

Посилання[ред.ред. код]