Джеймс Гедлі Чейз

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Джеймс Гедлі Чейз
James Hadley Chase
Джеймс Гедлі Чейз. Фото.jpg
При народженні Рене Брабазон Реймонд
Псевдоніми, криптоніми Джеймс Л. Догерті, Реймонд Маршалл, Емброз Грант
Народження 24 грудня 1906(1906-12-24)
  Лондон, Лондонське графство[d], Англія, Сполучене Королівство
Смерть 6 лютого 1985(1985-02-06) (78 років)
  Корсо[d]
Поховання Веве
Національність англієць
Громадянство Велика Британія Велика Британія
Мова творів англійська
Рід діяльності письменник
Роки активності: 1939
Жанр детектив, трилер

Джеймс Гедлі Чейз (англ. James Hadley Chase справжнє ім'я — Рене Брабазон Реймонд англ. Rene Brabazon Raymond) — британський письменник.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 24 грудня 1906 р. в Лондоні в родині офіцера-відставника. Навчався у королівській школі в Рочестері. У вісімнадцятирічному віці покинув рідну домівку. 1932 року одружився з Сильвією Рей, з якою мав сина. Під час Другої світової війни служив у Повітряних силах Великої Британії. 1956 року разом із сім'єю переїхав до Франції, а 1969 року — до Швейцарії, де вів розмірене життя на території комуни Корсо, поблизу Женевського озера. Помер 6 лютого 1985 року.

Письменницька кар'єра[ред.ред. код]

Залишивши рідну домівку у вісімнадцять років, Чейз почав займатися торгівлею, головним чином зосереджуючи увагу на книгах та літературі. Працюючи у книгарні, продавав дитячі енциклопедії. Перед тим, як розпочати письменницьку кар'єру та написати 90 детективних книг, Чейз також працював на книжкового оптовика. Серед його зацікавлень: фотографування, читання, класична музика та опера. Також складав надзвичайно важкі макети іграшок Meccano[en], відпочиваючи у такий спосіб від написання романів.

1938 року зробив перші спроби в написанні бойовика в дусі «пригоди американських гангстерів». Заборона продажу спиртних напоїв, а відтак Велика депресія (1929-39) спричинила напередодні Другої світової війни зріст уваги до чиказької гангстерської культури. Чейзів досвід роботи на книжковому ринку дозволив йому збагнути, що існує великий попит на гангстерські історії. Прочитавши про Ма Баркер[en] та її синів, а також роман Джеймса Кейна «Листоноша завжди дзвонить двічі», Чейз за допомогою мап та словника американського сленгу написав роман «Орхідей для міс Блендіш не буде[en]», який мав величезний успіх та став бестселером десятиліття. Роман послугував темою для есе Джорджа Орвелла «Раффлз та міс Блендіш[en]». Невдовзі Чейз та Роберт Несбітт адаптували роман для театральної сцени, написавши однойменну п'єсу, яку ставили на Лондонському Вест-Енді. Через зображення насильства та сексу однойменну екранізацію 1948 року[en] називали непристойною. 1971 року світ побачив фільм-ремейк Роберта Олдріча — «Банда Грісомів[en]».

Під час Другої світової війни Чейз став редактором офіційного журналу Повітряних сил Великої Британії. У цей період Чейз написав незвичне для себе оповідання «Дзеркало у кімнаті 22» (англ. The Mirror in Room 22), що не мало нічого спільного з жанром кримінальної літератури. Події оповідання відбуваються у старому будинку, де посилилися офіцери ескадрильї. Колишній власник будинку наклав на себе руки у спальні, а два останні пожильці цієї кімнати також були знайдені мертвими з бритвою в руках та перерізаною горлянкою. Вінг-командер розповідає історію про те, як він голився у цій кімнаті перед дзеркалом, коли раптом побачив чуже обличчя. Примара піднесла до його горла бритву, але за словами вінг-командера: «Я користуюся станком для гоління, якби не користувався, то на мене би чекав нещасний випадок, особливо, якби я використовував старомодну небезпечну бритву». 1946 року оповідання увійшло до складу збірки оповідань Повітряних сил Великої Британії «Потік» (англ. Slipstream); надруковане під справжнім ім'ям письменника — Рене Реймонд.

У роки Другої світової війни Чейз потоваришував з Мерріл Пенітт (згодом стала редактором у TV Guide), яка дістала для нього словник американського сленгу, детальні мапи та довідники про американський злочинний світ. Дія багатьох романів Чейза відбувається в Америці, хоча письменник ніколи в ній не жив. Ретельно вивчивши американський сленг за словниками, життя — за довідниками, Чейз фактично скопіював схему американського детектива, іноді опускаючись до прямого плагіату. За це він одного разу був притягнутий до суду відомим Реймондом Чандлером і був визнаний винним. Чандлеру вдалося довести, що Чейз вдався до плагіату в романі «Реквієм блондинкам» (1945). Суд зобов'язав Чейза написати вибачення на сторінках британського журналу «The Bookseller». 1942 року британська влада заборонила його роман про торгівлю людьми «Міс Каллаган впадає у сум» (1941). Суд визнав письменника та видавництво «Jarrolds» винними у публікації непристойної книги та зобов'язав їх виплатити по 100 фунтів кожен. Під час судового розгляду Чейз заручився підтримкою письменників Геберта Бейтса та Джона Бетчемана.

Наприкінці Другої світової війни, Чейз загалом опублікував одинадцять романів та вирішив змінити свій письменницький підхід. Усі видані ним книги порівнювалися одна з одною, тому він вирішив залишити тему американських гангстерів та переключитися на лондонський злочинний світ, який виник внаслідок війни з німцями. Таким чином, 1947 року світ побачив роман «Небезпечніший за чоловіка» (англ. More Deadly Than the Male), який вийшов під псевдонімом Емброуз Грант у видавництві «Eyre and Spottiswoode».

В одному з розділів роману «Обережний вбивця» (англ. The Wary Transgressor, 1952) Чейзу вдалося створити яскравий образ фанатичного генерала. Згодом письменник Ганс Геллмут Кірст вдався до плагіату та скопіював цю частину Чейзового твору до свого найвідомішого роману «Ніч генералів[en]». 1967 року вийшла однойменна екранізація роману з Пітером О'Тулом у головній ролі — «Ніч генералів». Після того, як Чейз пригрозив судовим позовом, Кірст та кінокомпанія «Columbia Pictures» визнали Чейзову оригінальну ідею, яка лягла в основу книги та однойменної екранізації.

1962 року світ побачила італійсько-французька екранізація роману «Ів[en]» — «Єва [en]»; режисером стрічки став Джозеф Лоузі. Роман досліджував психологічні аспекти діяльності повії (з дозволу своєї дружини, Чейз найняв «леді ночі», яка б за 5 фунтів та добрий ланч дозволила йому поритися у її мізках). Незважаючи на те, що події роману відбуваються в Америці, екранізація переносить нас до Венеції, де Стенлі Бейкер у ролі валлійського письменника закохується у холоднокровну фатальну жінку.

Адаптації[ред.ред. код]

Латиські кінематографісти створили за його повістю телефільм «Міраж» (1983, 3 с). На Київській кіностудії ім. О. П. Довженка за його романами знято кінокартини «Бухта смерті» (1991), «Викрадення» (1992), в Російській Федерації — «Казино», «Він своє отримає» (1992).

Переклади українською[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]