Дзвенигород

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Дзвенигород
Dzvenigorod coat of arms.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Борщівський район
Рада/громада Урожайнівська сільська рада
Код КОАТУУ 6120888302
Locator Dot2.gif
Розташування села Дзвенигород
Основні дані
Засноване бл. 11 століття
Населення 269
Територія 0.148 км²
Густота населення 1817.57 осіб/км²
Поштовий індекс 48755
Телефонний код +380 3541
Географічні дані
Географічні координати 48°32′43″ пн. ш. 26°16′47″ сх. д. / 48.54528° пн. ш. 26.27972° сх. д. / 48.54528; 26.27972Координати: 48°32′43″ пн. ш. 26°16′47″ сх. д. / 48.54528° пн. ш. 26.27972° сх. д. / 48.54528; 26.27972
Середня висота
над рівнем моря
178 м
Водойми Дністер
Найближча залізнична станція Іване-Пусте
Місцева влада
Адреса ради с. Урожайне
Карта
Дзвенигород is located in Україна
Дзвенигород
Дзвенигород
Дзвенигород is located in Тернопільська область
Дзвенигород
Дзвенигород

Дзвени́город — село (колишнє містечко) на південному сході Борщівського району Тернопільської області. Підпорядковане Урожайнівській сільраді. Розташоване на Дністрі.

Від вересня 2015 року ввійшло у склад Мельнице-Подільської селищної громади.

Населення — 266 осіб (2003).

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване на відстані 372 км від Києва, 122 км — від обласного центру міста Тернополя та 33 км від районного центру міста Борщів.

Історія[ред.ред. код]

Поблизу Дзвенигорода виявлено археологічні пам'ятки поморської та давньоруської культур.

Польські дослідники XIX століття Міхал Балінський i Тимотеуш Ліпінський вважали, що записи у давніх руських літописах про місто Звенигород стосуються цього придністровського села (наприклад, за 1126 рік). Згідно з ними, за це місто сперечалися князі з роду Рюриковичів, після 1199 (часу створення Галицько-Волинського князівства) Дзвенигород був певний час столицею окремого Звенигородського князівства. В 1126 році дістався від батька в спадок Володимирку Володаровичу. Останнім володарем замку був Михайло Всеволодович, званий Звенигородським. У 1240 був повністю спалений монголами[1]. Втім, набагато ймовірніше, що всі ці події відбувалися на місці теперішнього села Звенигород Львівської області.

З другої половини XIV століття Дзвенигород, як і все Поділля, був під владою князів Коріятовичів, які на місці старого городища збудували дерев'яний замок, який пізніше належав князям Острозьким. У 1516 році замок спалений татарами. У 1570 він ще стояв спустошеним.

2 жовтня 1656 польський король Ян ІІ Казимир надав вінницькому старості (майбутньому брацлавському воєводі) Анджею Потоцькому села Звенигород, Дзвиняч, Вовківці, Латківці, Бабинці, Трубчин на Поділлі, які пізніше були «доживоттям» його дружини[2].

1716 року під час ремонтних робіт у Дзвенигородському замку виявили багато людських кісток. Також було знайдено мармурову гробницю (довжиною 4,5 м) з кістками. Щоби всі ці кістки вивезти, знадобилося до 1000 возів.

У перепису 1765 року про замок не було згадано, лише про невеликі будівлі та незначну кількість людей. Старостою на той час був Адам Пісаржевський. Останнім (1772) дзвенигородським старостою був Казимир Ценський (Ціонський).

На початку 19 століття містечком володіла графиня Катерина Коссаковська. Близько 1830 року Дзвенигород купив Теодор Кеншицький. У XIX столітті тут було налагоджене виробництво тютюну й діяла гуральня.

На початку XX ст. син Теодора Кеншицького, Олександер (одружений з Ядвігою Ліпською) продав маєток Кімельманам. Оскар Кімельман мав закладені після 1931 виноградники й займався виноробством.

У 19201939 рр., коли Дзвенигород був частиною Польщі, у селі діяло товариство «Просвіта».

Населення[ред.ред. код]

У 1810 в селі були 72 житлових будинки, 51 родина та 213 мешканців[3].

У 1887 в Дзвенигороді було 76 будинків і проживало 437 людей (114 римо-католиків, 266 греко-католиків, 56 юдеїв).

За даними перепису населення 2001 року, населення села за рідною мовою розподілялося так[4]:

Мова Число осіб Відсоток
українська 99,63
російська 0,37

Пам'ятки[ред.ред. код]

архітектури[ред.ред. код]

  • мурована церква Успіння Пресвятої Богородиці (збудована 1801 року в стилі класицизму, перебудована в 1861)
  • будинок Оскара Кімельмана
  • вали городища та пізнішого замку — збереглися поблизу церкви, біля струмка (у північному валі видно місце давньої в'їзної брами).
  • могила на честь вояків УПА (насипана 1993 року)

Будинок Оскара Кімельмана[ред.ред. код]

Класицистичний палац Кеншинських був повністю спалений під час Першої світової війни, а на його місці Кімельмани збудували новий, який добре зберігся до наших часів (колони, балюстради, камін, дерев'яні паркет і сходи на другий поверх із перилами, а також австрійська кахельна грубка). Спорудження тривало у 19271928 роках, архітектор Іван Багенський. За будовою новий палац подібний на віллу Антонія Увєри, що на вулиці Франка, 152 у Львові, зведену двома роками раніше.[5]

Зараз у цьому приміщенні діє загальноосвітня школа I–II ступеня.

природи[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Географічний словник Королівства Польського
  2. Majewski W. Potocki Andrzej (Jędrzej) h. Pilawa (zm. 1663) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1983. — T. XXVII/4. — Zeszyt 115. — S. 773. (пол.)
  3. Акт передачі Тернопільського краю Австрією Росії // Leschyński Jan. Rzady Rosyjskie w kraju Tarnopolskim. 1809—1815. — Kraków, Warszawa, 1903. — S. 198—204.
  4. Розподіл населення за рідною мовою, Тернопільська область // Дані Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  5. Klimeniuk T. Jan Bagieński — architekt i konserwator // Ochrona Zabytków. — 1993. — № 46/2 (181). — S. 159.

Література[ред.ред. код]