Коріятовичі

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Родовий герб Коріятовичів Погоня Руська або Св. Юрій

Коріятовичі (Коріатовичі, Корятовичі, Коріотайтіси)  — династія литовсько-руських (білорусько-українських) князів (одна з ліній Ґедиміновичів), що правили у Подільському князівстві та Закарпатті. Першим представником династії Коріятовичів був Коріят-Михайло Гедимінович, що князював у Новогрудку та був братом великого литовського князя Ольґерда.

Відомості про князів[ред.ред. код]

В період з 1345 до 1351 року, після смерті князя Коріята, втративши Новогрудське (Новгород-Литовське) князівство та політичні впливи в Литві і шукаючи нові підвладні території, русько-литовські князі Коріатовичі — небожі Великого литовського князя Ольгерда, онуки литовського князя Ґедиміна — брати Юрій, Олександр, Костянтин, Борис та Федір прийшли на Поділля. Поява нових князів на Поділлі не викликала протистояння — навпаки, їх вважали захисниками краю від татар.

1363 року великий литовський князь Ольґерд, разом з іншими литовсько-руськими князями, вирушив походом проти татар і здобув перемогу у битві біля річки Синюхи в степу (на межі теперішнього Поділля й Херсонщини). Після цього подоляни піддалися під руку Ольґерда, а він затвердив князями на Поділлі князів Коріятовичів: Юрія, Олександра, Костянтина й Федора. Коріятовичі, як розказує літопис, «увійшли в приязнь з отаманами, почали боронити Подільську землю від татар, а баскакам дані вже не давано».

Князі звернули увагу передусім на те, що треба укріпити Поділля й захистити його від татар, які подались далі в степи на південь і звідти почали робити набіги й пустошити край: побудували замки в Бакоті, в Смотричу, Вінниці, відбудували замок і заселили місто Кам'янець. Також було побудовано замки в Червоногороді, Скалі, Брацлаві, Сокільці, Меджибожу, Божську. За часів Коріятовичів було побудовано у Кам'янці кілька православних церков і католицьких костелів. Саме князі Коріатовичі започаткували розбудову замків на Поділлі, яке в цей час мало у своєму складі 11 округів.

За часів князювання Коріятовичів на Поділля почав проникати католицизм. 1370 року в Кам'янці почав функціонувати домініканський чернечий орден, був заснований монастир, незабаром і францисканці заснували в місті свій монастир. Князь Олександр навіть перейшов на католицький обряд. 1378 (1380) року, Римський папа Урбан VI видав князю Олександру Коріятовичу буллу на заснування в Кам'янці католицької єпископії (дієцезії).

Влада Коріятовичів на Поділлі тривала з 40-х по 90-ті роки XIV ст. Вони намагалися реорганізувати адміністративну структуру Поділля, де боярська еліта складалася переважно з русинів (українців) і незначної частини польської шляхти. 1374 року Юрій та Олександр Коріятовичі видали Кам'янцю грамоту, намагаючись розбудувати місто і збільшити його населення. Місто на 20 років звільнялося від податків, а також отримувало 200 ланів землі на околицях, частину берега Дністра для риболовлі, вигін для пасовиська, ліс. В грамоті закладено основи міського самоврядування: «А судитися їм (міщанам) своїм правом, перед своїми райцями (радниками), а воєводі в то не треба вступати». Ця грамота дала значний поштовх розвитку міста.

Правління братів Коріятовичів: Юрія, Олександра, Бориса, Костянтина та Федора — перетворило одне з периферійних князівств Великого князівства Литовського на самостійне державне утворення з суверенною зовнішньою та внутрішньою політикою.

Спочатку столицею Подільського князівства був Смотрич, згодом — Кам'янець, який 1374 року, один з перших на територіі України, отримав від Коріятовичів право на самоврядування.

Деякий час Коріятовичі були у певній васальній залежності від короля Угорщини та Польщі Людвіка (1342—1382). Відомо, що 1377 року брати Олександр та Борис  склали Людвіку І васальну присягу.

Про Бориса Коріятовича літописні джерела взагалі не згадують. Уперше його ім'я було зазначене в листі короля Людвіка I Великого до Франциска Каррари від 29 вересня 1377 р. про ленну присягу обох подільських князів «короні Угорського королівства».

Юрій Коріатович[ред.ред. код]

Юрій Коріатович (*? — †1400 Бирлад, Молдавія) — подільський князь, молдавський та валаський воєвода, столицю мав в місті Смотрич, в 1374 р. при ньому було реконструювано місто-фортецю Кам'янець, надав йому магдебурзьке право.

В 1372 р. був запрошений на князівство в Молдавії, столицю збудував в Сучаві. 3.07.1374 р. видав в Берладі грамоту, в якій він вказаний як правитель Молдавської землі.

Юрій Коріятович помер в Василюй (Васильків), був похований в монастирі біля міста Бирлад.

Олександр Коріатович[ред.ред. код]

Олександр Коріатович (*?- †1388/1392) — подільський, волинський та покутський князь, у Володимирі, Крем'янці, Олеську, пізніше — в Смотричі (1375 р.). 1366 — 1370 рр. володимир-волинський князь.

Загинув у 1392 р. битві з татарами на Поділлі, був похований в смотрицькому костелі.

Костянтин Коріятович[ред.ред. код]

Смотрич
Подільський полугрошик кн. Констянтина

Наступником Бориса став після 1386 р. його співправитель Костянтин, (*бл. 1335). Пізніше джерело — Биховця хроніка (16 ст.) — приписує Костянтинові Коріятовичу володіння Костянтина Ольгердовича, Чернігів і Чорторийськ (нині с. Старий Чорторийськ Маневицького р-ну Волинської обл.) та двох його синів Гліба й Василя — предка князів Чорторийських.

Костянтин Коріятович мав сина Гридка (Григорія), за якого близько 1390 р. спеціяльною грамотою ручалася намісникові короля польського і великого князя литовського Владислава II Ягайла в Литві Скиргайлу Ольгердовичу група литовсько-руських князів і бояр.

Монета Костянтина Коріатовича[ред.ред. код]

При князі Костянтині (1380 — до 1391) почалося карбування власної монети, відомої з історичних джерел як подільський полугрошик, на якій було зображення Юрія Змієборця (геральдічного герба князівського роду Коріятовичів). На аверсі монети був напис латиною: «Монета Констянтина», на реверсі — «Князя, дідича і господаря Поділля».

Впродовж цього часу Поділлям правили по черзі всі Коріатовичі. Після смерті старших братів, Подільським князівством почав правити молодший брат Федір. Коли після смерті Ольґерда в Литві став правити його син Ягайло і небіж Вітовт, то під зверхність Вітовта було віддано й Поділля. Федір Коріятович не погодився з таким рішенням.

Федір Коріятович[ред.ред. код]

За польським істориком Мацєєм Стрийковським, було два Федори Коріатовичі: один воював проти Ольгерда, інший проти Вітовта.

Замок Паланок

За легендою, Федір Коріятович І 1339 року: покинув Новгородок і з 40000 русинів оселився в Підкарпатті; за сприяння князя було збудовано замок в Мукачевому.

Людвік I Угорський в 1352 році надав Федору К. Уйхели (Шаторальяуйхей) в Зеплинському комітаті, 1359 року також Мукачево, Мармароський та Ужгородський (Унгарський) комітати.

1360 року кн. Федір Коріатович заснував монастир Василіян в Мукачевому.

Монета Федора Коріатовича[ред.ред. код]

Крім Костянтина, свою монету також карбував подільський князь Федір Коріатович (1388—1394). Відома його унікальна монета — денарій із зображенням особистого княжого знаку Федора — подвійного хреста з розсіченими кінцями, який проростае з фігури, схожої на літеру «М». На іншому боці монети Федора під короною зображені дві готичні літери: «С» та «О», які більшість дослідників пов'язують з карбуванням монети в Кам'янці — «Camenec» латиницею.

1393 р. Вітовт завоював Брацлав у Федора Коріатовича, потім всі подільські замки. Федір Коріятович разом з молдавськими військами Романа I зазнав під Брацлавом поразки від Вітовта, після чого втратив Подільське князівство, Роман I — Молдавське. Свидригайло 1400 року взяв в полон Романа І.

Вітовт, захопивши Поділля, поділив його на 2 частини: верхнє Побожжя (з Меджибожем, Божськом і Вінницею), західну частину віддав Ягайлові, той від себе призначив управителем — воєводу Спитка ІІ з Мельштина.

Подільсько-молдавський князь Федір Коріятович — мармароський князь, Брацлавський князь — після того, як Вітовт завоював Брацлав, перейшов до Мукачева, де він став князем Карпатської Руси.

У 1412-1413 рр. старий князь Федір Коріятович разом з бароном Перені прогнав з Королева синів Драга — внуків воєводи Саса, які тероризували місцеве населення та заваджали торгівлі.

Помер у 1414 р., був похований в соборі мукачівського монастиря. Дружина Ольга померла в 1416 р. Обидві дочки вийшли заміж за угорських магнатів. Марія — за Емеріха Марцалі, Анна — за палатина Гарая. Живих синів у них на той час не було і володіння відійшли назад до угорських королів.

1394 рік став початком «сорокалітньої війни» (1394—1434 рр.) між Литвою та Польщею за Поділля, в якій найпослідовнішим супротивником Польщі виступав брат Ягайла — великий литовський князь Свидригайло.

Дарча грамота подільського князя Федора Коріатовича

Ми, князь Федір Коріатович, Божою милістю дідич і господар Подільської землі, чиним свідомо цим листом всякому доброму, хто на цей лист гляне і почує, поважаючи його, даруємо, але не чужих земель, а земель нами самими перетвореного Поділля за вірну службу землі Крапивни долів Буга («місцевість», по-сучасному «басейн» Бугу) недалеко від Бердичева (землі Великого князівства Литовського) пану Гринькові зі всіма тими ріками, землями, лісами, полями, дібровами і селами, хто там сидять і прислужують (проживають)…

Княжий писар Андрій Морхина, город Смотрич, 1 липня 1392 року.

Фрагмент копії дослівного трактування Князь-Грамоти зі старослов'янської на сучасну українську мову, підготовлений археографом Олександром Грушею у 2001 році з оригіналу, написаному кирилицею на пергаменті, що знаходиться в Національному історичному архіві Бєларусі (Радзивілівська папка, Беларускі гістарычны агляд).[1]

Василь Коріятович[ред.ред. код]

Наймолодший з Коріятовичів — Василь (Костянтинович) титулується як «князь Поділля» ще в документі угорського короля Сіґізмунда I Люксембурга від 2 лютого 1398 р. На той час цей титул уже не мав реального значення, міг вказувати лише на те, що раніше, приблизно від 1390 р., його власник був співправителем Федора Коріятовича.

Наприкінці 1394 року Василь разом із братом Федором змушений був шукати пристанища в Угорщині, яке вони й отримали на тер-ії комітату Берегове (Закарпатська Україна). 1 липня 1403 у м. Грубешеві (нині Польща) Василь видав грамоту, якою обіцяв королю польському і великому князю литовському Владиславу II Ягайлу ніколи більше не виступати проти нього. З цього присяжного запису випливає, що Василь Коріятович відмовився від титулу подільського князя й, можливо, отримав якісь володіння від польського короля.

12 серпня 1399 року у битві на р. Ворсклі загинули молодші князі Корятовичі — Гліб та Семен.

Михайло Костянтинович[ред.ред. код]

Серед сподвижників Свидригайла є фігура князя Михайла Костянтиновича. Цей князь у 1439-1448 рр. мав невеликі володіння в Галицькій землі. 1452 р. — йому підтвердили право на Буремлю та інші землі на Волині, надані свого часу Свидригайлом. Від Михайла Коріятовича пішли князі Курцевичі, які вважали себе нащадками Коріята. Дослідники вважають, що Михайло Коріятович міг бути племінником Василя і сином Костянтина Коріятовича. Втративши володіння на Поділлі, Василь Коріятович разом з племінником залишився васалом Свидригайла Ольгердовича і, зрештою, Корятовичі-Курцевичі отримали володіння на Волині.

Дмитро Коріятович[ред.ред. код]

Інший син Коріята-Михайла Гедиміновича — Дмитро Коріятович (у російських хроніках відомий як воєвода Боброк Волинський) був одружений на сестрі Великого князя московського Дмитра Донського. Після цього Юрій Змієборець стає гербом Московських князів та Москви, а син Дмитра Донського — князь Василь починає карбувати монети з зображенням святого Юрія на коні зі списом (копьєм) — звідси й пішла назва «копійка». Від Дмитра Коріятовича пішов рід російських князів Волинських.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]