Дубовий Гай (Прилуцький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Дубовий Гай
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Прилуцький район
Рада/громада Дубовогаївська сільська рада
Код КОАТУУ 7424182501
Основні дані
Засноване 1629[1]
Населення 867
Площа 3,435 км²
Густота населення 252,4 осіб/км²
Поштовий індекс 17590
Телефонний код +380 4637
Географічні дані
Географічні координати 50°29′10″ пн. ш. 32°14′09″ сх. д. / 50.48611° пн. ш. 32.23583° сх. д. / 50.48611; 32.23583Координати: 50°29′10″ пн. ш. 32°14′09″ сх. д. / 50.48611° пн. ш. 32.23583° сх. д. / 50.48611; 32.23583
Середня висота
над рівнем моря
125 м
Водойми річка Дубова
Місцева влада
Адреса ради 17590, Чернігівська обл., Прилуцький р-н, с.Дубовий Гай, вул.Шевченка,19а , тел. 66-6-41
Карта
Дубовий Гай. Карта розташування: Україна
Дубовий Гай
Дубовий Гай
Дубовий Гай. Карта розташування: Чернігівська область
Дубовий Гай
Дубовий Гай
Мапа

Дубо́вий Гай — село в Україні, у Прилуцькому районі Чернігівської області.

Географія[ред. | ред. код]

Селом протікає річка Дубова, права притока Руди.

Історія[ред. | ред. код]

Перший власник Дубового Гаю — прилуцький полковник Дмитро Горленко. 1692 року, після смерті Івана Стороженка, його призначили полковником.

П'ятнадцятирічне управління Дмитра Горленка було для прилуцького полку спрятливим періодом. Дмитро Горленко був одружений з донькою одного з братів дружини гетьмана Івана Самойловича Захара Голуба. Ці родинні зв'язки по суті повинні були віддаляти Горленка від Івана Мазепи, оскільки сім'я Самойловича переслідувалась його послідовником. Однак, ставши гетьманом, Іван Мазепа відразу ж позбавив генерального уряду молодшого брата колишньої гетьманші — Костянтина Голуба, а ось до старшого з братів — Захара Голуба, поставився милостиво. Вже у вересні 1687 р. був виданий Захару Голубу універсал, згідно з яким він брався під гетьманську опіку і на своїх хуторах мав господарювати вільно.

Через деякий час Іван Мазепа наблизив до себе і Дмитра Горленка. До 1692 року Дмитро Горленко не займав ніякої посади, а 1692 став прилуцьким полковником. 1697 року у власність отримав три села: Сергіївку, Ковтунівку, Яблунівку; 1699 — Білошапки, 1701 — Ярошівку (нині село Українське Талалаївського району Чернігівської області), 1705 — Калюжинці, а крім того, самовільно захопив Малу Дівицю. Він — один з найбагатших полковників Гетьманщини. Користувався особливою підтримкою Івана Мазепи. Дмитро Горленко разом з Мазепою став на бік шведського короля Карла XII. До 1715 року перебував у Волощині й пише після смерті гетьмана повернувся в Україну.

У Дмитра Горленка було два сини, які вчилися у Києві, в «латинських школах». Закінчивши навчання, молодший постригся у монахи в Києво-Печерську лавру, а старший — Андрій Горленко — повернувся до батька, одружився на доньці миргородського полковника Данила Апостола і почав служити у війську. Андрій Горленко повністю поділяв погляди батька і разом з ним пішов за Іваном Мазепою. Та незабаром повернувся і зумів виправдатись перед царем Петром І.

29 травня 1709 року, за універсалом гетьмана Скоропадського, Андрій Горленко одержав у володіння Дубовий Гай, Сергіївку, Білошапки, Яблунівку й ті хутори, які заселив батько на придбаних землях. Цей універсал викликав невдоволення серед прилуцької старшини. На той час прилуцьким полковником був Іван Ніс. Бачачи прихильнсть гетьмана до Андрія Горленка, Іван Ніс намагався особисто розправитись з супротивником.

Окрім одержаних образ від Івана Носа, Андрій Горленко підозрювався у зраді і був викликаний до Москви, де обіцяли йому «життя без утисків». Дубовий Гай і решта маєтностей, що повернулася до Горленків, залишилась без захисту. Такими обставинами поспішили скористатися їх супротивники.

Саме у цей час дружина гетьмана Скоропадського влаштувала Гамаліївський монастир неподалік від міста Глухова, який збиралася наділити маєтностями. Їй порадили скористатися маєтками Андрія Горленка, якого на той час не було в Україні.

Приховуючи ті обставини, що на монастир відбираються чужі маєтності, Скоропадські називають горленківські села «присілками», власністю гетьманші Насті Марківни. Так було зроблено для того, щоб одержати на ці села царську грамоту.

З часом Дубовий Гай став центром маєтностей Скоропадських, під назвою Дубогаївського староства, кордони якого були офіційно визначені в 1716 році.

Наприкінці XIX століття, відповідно до словника Брокгауза і Ефрона, село Дубовий Гай налічувало 375 жителів, мало 5 лавок, земське училище, в селі щорічно відбувалося три ярмарки[2]. Училище було відкрите за сприяння поміщика Давида Семеновича Горленка. Населення Дубового Гаю складалося з козаків та державних селян.

У 1929 році в селі був організоване колективне господарство «Гігант», 1935 року його реорганізовано — виокремлені три окремі колективні господарства: ім. В. Леніна, ім. Й. Сталіна і ім. К. Ворошилова.

Під час окупації села в 1941—1943 роках тут діяла невелика підпільна організація. У 1962 році було завершено будівництво нового бетонного мосту через річку Руду.

Сьогодні в селі існує пайове господарство «Дубогаївське».

Історична антропоніміка[ред. | ред. код]

На території села проживають нащадки давніх козацьких родів, а поряд — представники різних етносів — росіяни, євреї, молдавани, узбеки. Поширені прізвища: «Кашка», «Сім'ячко», «Ступак», «Дубина», «Збаранський», «Даниленко». Деяка частина місцевих антропонімів походить від прізвиськ. Наприклад, «Кульгун» — від «шкутильгати», «Пантюх» — прізвисько «Пантюх», «Кошланев» — «нечесаний», «кошлатий». Наявність специфічних промислів та ремесел вплинула на формування локальної антропоніміки — про що, зокрема, свідчить місцеве прізвище «Бондар».

Народні ремесла і промисли[ред. | ред. код]

Народні ремесла — ткацтво, вишивання (жінки), бондарство, деревообробні промисли (чоловіки), та виготовлення нородного вбання (як одягу, так і взуття). Нині збереглося вишивальництво; народні майстрині — переважно літні люди.

Історична топографія[ред. | ред. код]

село розміщене на річці Рудій-Росош.

Про походження назви села не збереглося ніяких документальних свідчень. Згідно з легендою — назва села може походити від річки Дубової, на якій воно було розташоване або дубового гаю, де розмістились перші поселенці. Ось як описують село в тодішніх Малоросійських історичних оповідях: «… верстах в 7 к востоку от станции, на берегу р. Удая лежит село Мамаевка с населением свыше 2 тысяч человек, при котором существует винокуренный завод Паневина с производством спирта на сумму свыше 12 тыс. рублей, и мукомольная мельница того же владельца, выручающая на размоле зерна около 5 т. руб. Верстах в 9 к западу от станции, по транспортной дороге, при речке Дубовой расположено село Дубовый Гай с населением свыше 2,5 тыс. челов. Верстах в 4 к юго-западу отсюда, также на торговой дороге, при речке Рудое, уже в Пирятинском уезде находится волостное людное и торговое Село Яблоновка, имеющее около 8 тыс. жителей, две православных церкви, еврейский молитвенный дом, несколько лавок и 4 ярмарки в году. В 8 верстах к западу от последнего села, при речке Переводе и при длинном болоте лежит еще людное село Сергеевка, в котором приблизительно 3 тыс. жителей и 4 ярмарки …»

Нині село не має ані гаїв, ані лісів, лише невеликі лісосмуги.

Урочища:

Село сьогодні поділене на вулиці, які мають офіційні назви, але, за традицією, село ділять на такі кутки:

На території села є два вигони для випасу худоби. Власних назв не мають.
Завдяки колективним господарствам (див. розділ «Історія») закріпилсь назви кутків: «Ленінське», «Сталінське», «Ворошиловське».
На північному сході села існує так званий "Льох" про який оповідається з прадавніх часів. І тоді як (льох) в більшості випадків означає погреб або підвал для зберігання продуктів, з оповідей до нас дійшло що там знаходилась система підземних ходів яка існувада з часів (монголо-татарських завойовників).

Особистості[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Виноски[ред. | ред. код]

  1. ВРУ
  2. http://be.sci-lib.com/article037879.html
  3. Відкрито меморіальну дошку. Архів оригіналу за 15 березня 2018. Процитовано 20 квітня 2017.