Йосафат (Булгак)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук


Йосафат Булгак
біл. Ігнацій Іасафат Булгак
Йосафат Булгак
Йосафат Булгак (1838 р., худ. Іван Хруцький)
POL COA Syrokomla.svg
Митрополит Київський, Галицький та всієї Руси
27 січня 1817 — 23 лютого 1838
Обрання: 1817
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Спільнота: ЧСВВ
Попередник: Григорій Коханович
Наступник: Любомир Гузар
Архієпископ Полоцький
14 квітня 1833 — 23 лютого 1838
Єпископ Литовський
1828 — 1833
Попередник: Яків Мартушевич
Єпископ Володимирський і Берестейський
12 жовтня 1798 — 1828
Попередник: Симеон Млоцький
Наступник: Лев Яворовський
Єпископ (спочатку як коад'ютор) Пінський і Турівський
24 квітня 1787 — 1795
Попередник: Ґедеон Горбацький
 
Освіта: Колегія Пропаганди Віри у Римі
Народження: 20 квітня 1758(1758-04-20)
POL COA Pogoń Litewska Książęca.svg Велике Князівство Литовське,
Берестейське воєводство
(сучасна Білорусь Білорусь)
Смерть: 3 березня 1838(1838-03-03) (79 років)
Санкт-Петербург,
Flag of Russia.svg Російська імперія
Похоронений: Петергоф, Свято-Сергіївський монастир
Прийняття священичого сану: 27 березня 1785
Прийняття монашества: 1774[1][2]
Єпископська хіротонія: 26 вересня 1790 від Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського
 
Нагороди:

Орден Святого Андрія Первозванного

Митрополи́т Йосафа́т Булга́к (біл. Ігнацій Іасафат Булгак, світське[2] Ігна́тій Булга́к гербу Сирокомля, пол. Jozafat Ignacy Bułhak herbu Syrokomla, лат. Josaphat Bulhak; 20 квітня 1758 р., Берестейське воєводство Великого Князівства Литовського провінції Речі Посполитої території сучасної Білорусі — 25 лютого (3 березня) 1838[1][2] р., м. Санкт-Петербург) — білоруський[1] церковний діяч, ієрарх Української Греко-Католицької Церкви в Російській імперії, чернець ЧСВВ, предстоятель Української Греко-Католицької Церкви, доктор теології та доктор канонічного права, останній греко-католицький київський митрополит перед ліквідацією Унійної ієрархії в 1838 р. владою Російської імперії на Київщині[3].

Життєпис[ред.ред. код]

Народився в шляхетній католицькій родині гербу Сирокомля на теренах Берестейського воєводства Великого князівства Литовського[2]. Після окупації Великого князівства Литовського Російською імперією його родина білорусинів була записана як «польські» поміщики Слонімського повіту Гродненської губернії Російської імперії[4].

У 1763—1774 рр. навчався у василіянській школі Свято-Успенського Жировицького монастиря Слонімського повіту Великого князівства Литовського[1][2].

У 1774 р. Ігнатій Булгак вступив у чернечий орден василіян (ЧСВВ)[1] та отримав чернече ім'я Йосафат[2]. Викладав у монастирських школах в районі Беразвечі (зараз м. Глибоке) і у Жировичах[2].

У 1782—1785 рр. здобув освіту в римській колегії лат. de propaganda fidei, де став доктором теологічних наук та доктором канонічного права[1][2].

27 березня 1785 р. отримав хіротонію на пресвітера[5][6]. Хіротонію на єпископство отримав з рук Теодосія Ростоцького, Симеона Млоцького та Стефана Левинського.

Від 1786 р. — був єпископом пинським[3].

24 квітня 1787 р. був офіційно номінований на єпископа[5], Турово-пінський вікарний єпископ[4]

З 1789 р. — коад'ютор Пінської єпархії (пінсько-туровська дієцезія)[2][1].

У 1790—1799 рр. — єпископ туровський (пінсько-туровська дієцезія)[1][2].

У 1795 р. насильно усунутий Катериною II від церковного керівництва[3]; вікаріатства російською окупаційною владою були закриті з відправленням керівництва вікаріату на пенсію[4].

У 1797 р. письмово звертався до папського нунція в Росії кардинала Лоренцо Літа[pl] про факти релігійної дискримінації Російській імперії над греко-католиками Київської єпархії та Пінської єпархії[3][2].

Від 12 жовтня 1798 р. до 1828 р. — єпископ берестейської дієцезії (з резиденцією в м. Новогрудок, а з 1810 р. — у Жировичах)[2][1][3][5] (Володимиро-Берестейського єпископства).

У 1804 р. — призначений бути членом Римо-католицької колегії в Петербурзі[4].

У 1814 р. — став адміністратором дієцезії Вільно[5].

Від 1817 року — митрополит Київський, Галицький і всієї Русі (уніатський «Київський митрополит»[2] без права офіційного титулування повністю на теренах Російської імперії[3], до 1838 р.); від 27 січня 1817 р. — адміністратор Києво-Галицької архидієцезії[5]; затверджений Святим Престолом як «Апостольський делегат»[3]. Номінований російською владою без згоди Святого Престолу на «уніатського митрополита для Російської імперії»[7].

З 1818 р. — голова другого департаменту Римо-католицької духовної колегії, голова перетвореної цієї колегії з 1828 р. в окрему «особливу греко-уніатську колегію»[1][2] (до 1838 р.[7]). І з 1818 р. — єпископ дієцезії Вільно, від 22 серпня 1818 р. — архієпископ Києво-Галицької архидієцезії[5]. У 1818 р. — призначений віце-президентом Російського Біблійного товариства й був причетний до популяризації перекладу Святого Письма на польську мову для римо-католиків.

З середини 1822 р. відбулося посилення тенденцій внутрішньої політики[4] російських націоналістів з подальшою державною реформою щодо керування уніатською церквою 1828 р.[2][1], що призвело до зменшення ролі уніатської єпархії та особисто Йосафата Булгака. Його оточили відступниками, котрих об'єднувала інтрига прихильності «зближення» і поступового «об'єднання» греко-католиків з Російською православною церквою Московського патріархату[2][1].

У 1828 р. — єпископ діоцезії в Жировичах)[5]. У 1828—1933 рр. — єпископ Литви (Литовсько-Вільнюська єпархія[7]).

Змушуваний був російською владою виступити публічно проти польського повстання 1830—1831 років, що прогнозовано підірвало його авторитет і вплив на католиків[2][1]. Це його пастирське послання 16 грудня 1830 р. було розповсюджене у кількості 2000 копій.

Від 14 квітня 1833 р. до 1838 р. — архієпископ полоцький (архідієцезія Полоцька)[2][1][5][4][7].

6 грудня 1833 р. був нагороджений орденом святого Андрія Первозваного[8].

Після відновлення російським імператором Павлом I Берестейської «греко-уніатської єпархії», здійснював протекцію на користь василіян, користувався великим впливом завдяки підтримці князя Олександра Голіцина[4], повертав греко-католицькі парафії колись відібрані Російською православною церквою Московського патріархату[2][1][9].

Після смерті в місті Санкт-Петербурзі був похований на православному цвинтарі «Сергієвої пустині[ru]», біля Петергофу. За свого життя він протистояв тиску влади Російської імперії у справі ліквідації Берестейської унії[7]: був проти знищення Білоруської греко-католицької церкви та Української греко-католицької церкви. Підозріло саме перед Полоцьким собором одночасно він помер разом з пінським вікарним єпископом Йосафатом Жарським, котрий також був противником насильного приєднання греко-католиків до російського православ'я[10]. Його смерть зняла останню перешкоду для російської дискримінації релігії на теренах Білорусі та України[1][2]. Одразу ж відбувся Полоцький собор інспірований інтриганами (див. Уніатська церква в Російській імперії[pl]).

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т В. В. Антонаў, А. М. Філатава. Булгак Ігнацій Іасафат // Энцыклапедыя гісторыі Беларусі. У 6 т. Т. 2: Беліцк — Гімн / Беларус. Энцыкл.; Рэдкал.: Б. І. Сачанка (гал. рэд.) і інш.; Маст. Э. Э. Жакевіч. — Мінск: БелЭн, 1994 г. — С. 123. (біл.)
  2. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц «Вялікае княства Літоўскае: Энцыклапедыя». 2-е выданне / Рэд. кал.: Г. П. Пашкоў (галоўны рэд.), Т. У. Бялова і інш.; Маст. З. Э. Герасімович — Мінск: Выд. «Беларуская Энцыклапедыя імя Пятруся Броўкі», 2007 г. — Т. 1, С.355 — ISBN 978-985-11-0393-1 (біл.)
  3. а б в г д е ж Булгак Йосафат // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — С. 192—193. — ISBN 966-00-0734-5.
  4. а б в г д е ж «Иосафат Булгак», сайт «Биографическая энциклопедия» (рос.)
  5. а б в г д е ж и Archbishop Jozafat Bułhak, O.S.B.M. †, The Hierarchy of the Catholic Church (англ.)
  6. BUŁHAK JOZAFAT OSBM abp. (пол.)
  7. а б в г д BUŁHAK Ignacy Jozafat (1758—1838) metropolita unicki // Polski Słownik Biograficzny, PAN, PAU, Kraków, 1937 — T. 3, Str. 127—129. (пол.)
  8. Карабанов П. Ф. Списки замечательных лиц русских / [Доп.: П. В. Долгоруков]. — М.: Унив. тип., 1860. — 112 с. — (Из 1-й кн. «Чтений в О-ве истории и древностей рос. при Моск. ун-те. 1860») (рос.)
  9. На теренах України та Білорусі до окупації Великого князівства Литовського Російською імперією не було Російської православної церкви Московського патріархату, котра при сприянні російського політичного режиму набула присутності.
  10. Кірэеў Віктар, «Полацкі царкоўны сабор 1839», Энцыклапедыя гісторыі Беларусі: У 6 т., Мінск, 1999 г., — Т.5, С.540-541 — ISBN 985-11-0141-9. (біл.)

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]