Юліан (Сас-Куїловський)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Jump to navigation Jump to search
Юліан Сас-Куїловський
Юліан Сас-Куїловський
Митрополит Галицький,
Архієпископ Львівський,
єпископ Кам'янецький
30 серпня 1899 — 4 травня 1900
Обрання: 30 серпня 1899
Церква: Українська Греко-Католицька Церква
Попередник: Сильвестр Сембратович
Наступник: Андрей Шептицький
Єпископ Станіславівський
22 вересня 1891 — 30 серпня 1899
Обрання: 22 вересня 1891
Попередник: Юліан Пелеш
Наступник: Андрей Шептицький
Єпископ-помічник Перемиський, титулярний єпископ Hephaestus
26 червня 1890 — 22 вересня 1891
 
Народження: 1 травня 1826(1826-05-01)
Конюшки-Королівські
Смерть: 4 травня 1900(1900-05-04) (74 роки)
Львів
Похоронений: Львів, Личаківський цвинтар
Батько: Венедикт Куїловський
Мати: Катерина Кущикевич
Прийняття священичого сану: 1 квітня 1854
Єпископська хіротонія: 1890

Митрополи́т Юліа́н Сас-Куїло́вський (у світі Юліа́н Куїло́вський гербу Сас, пол. Julian Kuiłowski herbu Sas; 1 травня 1826, Конюшки-Королівські — 4 травня 1900, Львів) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви; з 30 серпня 1899 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.

Життєпис[ред.ред. код]

Народився 1 травня 1826 року в сім'ї пароха села Конюшки-Королівські, шляхтича гербу Сас Венедикта Куїловського та його дружини — Катерини з Кущикевичів. Навчався у тривіальній школі в Рудках, головній німецьмовній школі (Самбір), гімназії у Львові, яку закінчив 1845 року. З 1846 року — на філософському факультеті Львівського університету, цього року його відрахували за участь (чи підозри) у революційному русі. Перевівся навчатись до Перемишля (філософія). 1847 року перервав навчання, почав практику в Дирекції скарбу.

Поновився під час революції 1848-го на 2-й курс Львівського університету, водночас був сотником Академічної гвардії в Перемишлі. Після розгрому революціонерів у Львові 1 листопада 1848 року був на короткий час арештований. Звільнившись, виїхав до Пряшева, де вступив до легіону генерала Висоцького.[1] Потім воював у складі польського легіону генерала Юзефа Бема угорської революційної армії, учасник битви під Сегедом. Після поразки повстання в серпні 1849 перебував тимчасово в Сербії та Болгарії. Упродовж 1848—1850 рр. — капітан турецької армії під командуванням Османа-Паші.

За сприянням князя Адама Чарторийського отримав дозвіл на мешкання в Парижі. За сприяння колишнього «змартвихвстанця» о. Іполита Терлецького був прийнятий навчатись у новоствореному руському колегіумі для східних місій. Богослів'я закінчив у Парижі (18511854), під час навчання познайомився з Адамом Міцкевичем. Висвячення в ієреї отримав за католицьким обрядом в Римі 1 квітня 1854 року з обов'язком відправляти літургії за східним обрядом. Війна в Криму перешкодила виїхати з місіями до Болгарії, тому 2 роки був душпастирем в Парижі. 1856 року був викликаний до Риму, відправлений на острів Керкіра; звідти через хворобу повернувся до Парижу.

Амністований 1857 року, невдовзі прибув до Перемиської єпархії, де жив у монастирі. Вікарій в Руському Селі, в 1859 році — перший парох УКГЦ тут; провів в Руському Селі 25 років. Сапіги поважали його як шляхтича, що навчався в Парижі, сприяли спільній з Перемиським єпископом Іваном Ступницьким поїздці до Риму в 1878 році. 1878 року отримав від Папи Льва ХІІІ титул таємного папського камергера.

1882 року був іменований крилошанином Перемиського собору. Потім став катедральним проповідником, парохом, ректором духовної семінарії в Перемишлі (1883—1884), віце-офіціялом суду єпископів. В березні 1887 року став архипресвітером та керуючим новоствореної Станіславівської єпархії УГКЦ.

1890—1891 — єпископ-суфраган (помічник) Перемиський та титулярний єпископ Hephaestus — помічник Перемиського єпископа Івана Ступницького, єпископські свяченя прийняв 26 червня 1890.

З 3 серпня 1891 року — єпископ Станіславівської єпархії. З вересня 1891 до 1899 року — другий єпископ-ординарій Станіславівської єпархії УГКЦ.

В 1893 році з галицькими прочанами побував у Римі, мав спеціальну аудієнцію Папи Лева ХІІІ. Під час зворотньої дороги 8 червня 1893 на «двірці» у Відні його та митрополита Сильвестра Сембратовича «зневажили» представники радикальної української молоді.[2]

23 травня 1898 року став асистентом папського трону. 16 (28) грудня 1898 року став наступником Митрополита Галицького. 22 січня 1899 — номінований на посаду цісарем, затверджений Ватиканом 30 серпня. 14 вересня 1899 року: відмовився від пишної церемонії входження на посаду Митрополита Галицького, 6000 ринських офірував бідним. В квітні 1900 року отримав від цісаря Франца Йозефа І придворний чин таємного радника з титулом ексцеленції.

Жив скромно, багато жертвував на церковні потреби, найбільше — 15000 ринських — на оновлення «катедрального храму». За даними польського досліника Чеслава Лєхіцького (ПСБ, 1970), був мало популярним серед українців через «просякнутість» західноєвропейською та польською культурами.

Помер 4 травня 1900 року у Львові і був похований у гробниці галицьких митрополитів і крилошан на Личаківському цвинтарі[3].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Lechicki Czesław. Kuiłowski Julian (1826—1900)… S. 111
  2. Lechicki Czesław. Kuiłowski Julian (1826—1900)… S. 112
  3. Встановлено таблицю з іменами похованих у гробниці Львівської капітули – Львівська Архиєпархія Української Греко-Католицької Церкви. ugcc.lviv.ua (uk). Процитовано 2018-04-22. 

Джерела[ред.ред. код]