Кастелорізо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кастеллорізо
грец. Καστελλόριζο
Port of Castelorizo.jpg
Meyisti.png
Географія
36°09′ пн. ш. 29°35′ сх. д. / 36.150° пн. ш. 29.583° сх. д. / 36.150; 29.583
Місце знаходження Егейське море
Площа 8.9 км²
Найвища точка гора Вігла — 273 м м
Країна
ГреціяГреція
Населення 430 (2001)
Вебсайт www.megisti.gr

Кастеллорізо у Вікісховищі

Кастеллорізо (грец. Καστελλόριζο), інша назва Мегісті (грец. Μεγίστη) — острів Греції і муніципалітет. Розташований за 1 300 м від південного берегу Туреччини, на відстані близько 570 км від Афін і 110 км від Родоса. Діє Цивільний аеропорт острів Кастеллорізо.

Острів став популярним в останні роки серед туристів, які шукають серед островів Додеканеса тихого відпочинку, а також завдяки оскароносному фільму «Mediterraneo», знятого на Кастеллорізо 1991 року режисером Габріеле Сальваторесом.

Історія[ред.ред. код]

В давнину острів Кастеллорізо населяли дорійські греки, які брали участь в Троянському поході. В елліністичну епоху перебував під контролем Родосу, хоча і карбував свою власну монету. У візантійську епоху включений у єпархію островів з центром в Родосі. 1306 року зайнятий лицарями ордена госпітальєрів Святого Іоанна. 1440 року піддався нальоту єгиптян, але був відвойований Альфонсом Арагонським в 1450 році. 1513 року острів залишений туркам і був тимчасово відвойований венеціанцями 1659 року.

Новогрецький період[ред.ред. код]

1788 року грецький пірат і полковник російської армії Ламброс Кацоніс вигнав з острова турків. Цікаво, що Кацоніс помер у Криму, закріпивши за своїм маєтком ім'я свого рідного міста Лівадія, і донині місто іменується Лівадія. Мешканці острова, переселивши для безпеки свої сім'ї на інші грецькі острови, брали активну участь у визвольній війні Греції 1821–1829 років. Відомо, що кастеллорізоти потопили два турецькі кораблі в бухті Анталії. Однак згідно з міжнародними угодами острів залишився поза межами відродженої Грецької держави.

Тільки отримавши амністію, перша група остров'ян повернулася на зовсім безлюдний острів 19 липня 1830 року. Яке ж було їх здивування, коли місцевий священик, який прожив всі ці роки на острові на самоті, кинувся у воду в рясі, зустрічаючи їх. Донині щороку 19 липня кастеллорізоти обливають один одного водою або самі кидаються у воду в ознаменування 19 липня 1830 року.

1913 року остров'яни повстали за підтримки добровольців з Криту, вимагаючи енозісу — возз'єднання з Грецією. У Першу світову війну 1915 року острів зайняли французи, а за участь остров'ян у військових діях нагороджений французьким орденом «За Мужність». 1921 року французи передали острів італійцям. 1926 року острів постраждав від руйнівного землетрусу.

<div class="thumb tnone" style="margin-left: auto; margin-right:auto; width:99%; max-width:Помилка виразу: незрозумілий розділовий знак «�»px;">

Панорама Кастеллорізо 1921 року

Під час Другої світової війни (лютий 1941 року), коли грецька армія вела в Албанії переможні бої проти італійців (див. італо-грецька війна), англійські союзники висадилися на острові, але італійці повернулися через кілька днів. 1943 року з виходом Італії з війни острів піддався двомісячному бомбардуванню німецькою авіацією і був потім окупований німцями. Населення залишило острів і до кінця війни залишалося у таборах в Палестині. 1943 року почалася історія легендарної Деспіни Ахладіоті, яка мешкала на прилеглому безлюдному острівці Ро і до самої своєї смерті 1982 року піднімала прапор Греції, заявляючи тим самим про приналежність островів. На честь Деспіною Ахладіоті грецька пошта випустила марку «Господиня острова Ро». Ті кастеллорізоти, що вижили у війні, повернулися на острів 1945 року.

Від 1945 року Кастеллорізо, як і всі Додеканеські острови, перебував під британським протекторатом, але за Паризькими угодами 1947 року, враховуючи прагнення мешканців Кастеллорізо до енозісу, а також внесок Греції в союзну перемогу і її жертви, всі Додеканеські острови, возз'єднані з Грецією.

Література[ред.ред. код]

  • Bertarelli, L.V. (1929). Guida d'Italia, Vol. XVII (Italian). Milano: Consociazione Turistica Italiana. 
  • Pappas, Nicholas (1994). Castellorizo: An Illustrated History of the Island and its Conquerors. Sydney: Halstead Press. 
  • Hatzifotis, I.M. (1996). Kastelorizon. Athens: Topio Publications. 
  • Pappas, Nicholas (2002). Near Eastern Dreams: The French Occupation of Castellorizo 1915–1921. Sydney: Halstead Press. 

Посилання[ред.ред. код]