Користувач:Lily0018/Томас Чаттертон

"Смерть Чаттертона", 1856, Генрі Уолліс (Тейт Британія, Лондон)
Народився	20 листопада 1752, Бристоль, Англія
Помер	24 серпня 1770 (17 років) Голборн, Англія
Письменницький псевдонім	Томас Роулі, Десімус
Діяльність	Поет, фальсифікатор

Томас Чаттертон (20 листопада 1752 – 24 серпня 1770) був англійським поетом, чий талант обірвався разом із життям унаслідок самогубства, у віці 17 років. Поет уплинув на митців Романтизму, таких як Шеллі, Кітс, Вордсворт і Колрідж.

Хоча Чаттертон ріс без батьків і виховувався в бідності, він був виключно старанною дитиною, з 11 років публікував зрілі роботи. Йому вдавалося видавати свої праці під ім'ям вигаданого поета XV століття Томаса Роулі, головним чином через те, що досить мало його сучасників були знайомі з середньовічною поезією. Його викрив Горацій Волпол.

У 17 років він шукав можливості видання своїх політичних творів у Лондоні, справивши враження на лорда-мера Вільяма Бекфорда та лідера радикалів Джона Вілкса, але його заробітку не вистачало для власного забезпечення, й у відчаї він отруївся. Його незвичайне життя і смерть викликали чималий інтерес у поетів-романтиків. Альфред де Віньї написав про нього п’єсу, яка ставиться і сьогодні. Картина маслом «Смерть Чаттертона» художника-прерафаеліта Генрі Уолліса мала тривалу славу.

Дитинство

Будинок з меморіальною дошкою, в якому народився Чаттертон, Бристоль.

Стіна праворуч від будинку, у якому виріс Томас, належить школі, де працював його батько. Школу було знесено у 1939 році, з метою розширення Пайл-стріт до Редкліфф Вей, та фасад реставрували на лінії колишньої задньої стіни.

Чаттертон народився у Бристолі, де його сім'я довгий час опікувалась офісом дяка у церкві Св. Мері Редкліфф. Батько поета, якого також звали Томасом, був музикантом, поетом, нумізматом і любителем окультизму. Він був підспівувачем у Бристольському Катедральному Соборі та вчителем у безкоштовній школі на Пайл-стріт, поблизу церкви Редкліфф.

Після народження Чаттертона (а саме за 15 тижнів по смерті його батька 7 серпня 1752) його мати заснувала школу для дівчат і взялася за шиття й декоративне рукоділля. Томаса було прийнято до бристольської благодійної школи Едварда Колстона (Edward Colston's Charity), де навчальна програма була обмежена читанням, письмом, арифметикою і катехизмом.

Однак Томас завжди був захоплений своїм дядьком дяком і церквою Св. Мері Редкліфф. Лицарі, церковні діячі, громадські сановники на її вівтарних могилах стали звичними для нього. Згодом він виявив свіжий інтерес до дубових скринь, що стояли в кімнаті для зберігання речей над ґанком із північної сторони нави, де лежали забуті пергаментні грамоти, старі, як Війна Троянд. Свої перші літери Чаттертон вивчив із підсвічених великих літер старого музичного фоліанту, а читати навчився по Біблії з чорними буквами. Його сестра казала, що він не любив читати маленькі книжечки. Через те, що з раннього віку його не цікавили ігри інших дітей, його вважали відсталим у навчанні. Сестра Томаса розповіла, як його запитали, що би він хотів намалювати на своїй чаші, й відповідь була така: "Намалюй мені ангела з крилами та сурмою, щоб просурмити моє ім'я понад світом".

Із самих ранніх років хлопець мав схильність до нападів абстрагіювання, міг годинами сидіти, ніби в трансі, або плакати без причини. Самотність допомагала виховувати його природні здібності й створювала любов до таємничості, що сильно вплинуло на розвиток його поезії. Коли Томасу було 6 років, мати вже стала помічати його здібності. У 8 років він настільки прагнув до книг, що міг читати й писати цілий день, якщо його не турбували. З 11 років Томас став постійним дописувачем журналу Felix Farley's Bristol Journal.

Конфірмація надихнула його на написання деяких поем релігійної тематики, опублікованих в цьому журналі. У 1763 році церковний дзвонар знищив хрест, який більше трьох століть прикрашав подвір'я Св. Мері Редкліфф. У Чаттертоні вирував сильний дух пошани, й 7 січня 1764 року він надіслав до місцевого журналу сатиру на парафіяльного вандала. Він також любив замикатися на маленькому горищі, яке привласнив собі під кабінет. І там, із заповітними книгами, пергаментами, здобиччю, викраденою з кімнатки Св. Мері Редкліфф, і матеріалами для малювання хлопчик подумки жив зі своїми героїнями та героями XV століття.

Перші "середньовічні" твори

Перша з його літературних містерій – діалог «Елінур та Джуги» – була написана до того, як йому виповнилося 12 років, і він показав її Томасу Філіпсу, молодшому вчителеві школи-інтернату Colston's Hospital, де він був учнем, вдаючи, ніби це праця поета XV ст. Чаттертон залишався учнем цього інтернату більше шести років, і лише його дядько заохочував учнів писати. Троє із товаришів Чаттертона були юнаками, яких поезійний смак Філіпса спонукав до суперництва. Але Чаттертон нікому не розповідав про власні сміливіші літературні пригоди. Свої невеликі кишенькові гроші він витрачав на позичання книжок з обігової книгарні. Він намагався здобути прихильність колекціонерів книг, аби отримати доступ до Джона Вівера, Вільяма Дагдейла та Артура Коллінза, а також до Чосера, Спенсера у виданні Томаса Шпехта, та інших книг. У якийсь момент він натрапив на антологію віршів Елізабет Купер, яка, як кажуть, була основним джерелом його винаходів.

«Роуліанський» жаргон Чаттертона, з'явився, головним чином, унаслідок вивчення англо-британського словника Джона Керсі, і здається, що навіть знання Чосера в нього було досить слабким. Канікули хлопець здебільшого проводив у будинку матері, переважно в улюбленому місці для навчання – горищі. Здебільшого він жив у власному ідеальному світі, в добу правління Едуарда IV, у середині XV століття, коли великий бристольський купець Вільям II Кенінджес (який помер у 1474 р.), п’ять разів мер Бристоля, меценат і реконструктор Св. Мері Редкліфф «досі правив на громадському кріслі Бристоля». Кенінджес був знайомий Чаттертону з його лежачого опудала у церкві Редкліфф, і поет репрезентує його як освіченого покровителя мистецтва й літератури.

Хто такий Томас Роулі?

Незабаром Чаттертон замислив написати роман уявного Томаса Роулі – монаха XV століття – і взяв собі такий письменницький псевдонім. За словами психоаналітика Луїзи Дж. Каплан, утрата батька зіграла величезну роль у створенні фіктивного Роулі. Розвиткові його чоловічої ідентичності заважало те, що його виховували дві жінки: мати Сара й сестра Мері. Тому, «щоб відтворити втраченого батька у фантазії», він несвідомо створив «два переплетені сімейні романи, кожен зі своїм сценарієм». Першим з них був роман Роулі, для якого він створив заможного покровителя, подібного батькові, Вільяма Кенінджа. Другим був, як назвала його Каплан, роман «Джек і бобове стебло». Він уявляв, що стане відомим поетом, і завдяки своєму таланту врятує матір від злиднів.

Іронічно, що в той час у Вермонті справді мешкав поет на ім'я Томас Роулі, та наврядчи Чаттертон знав про його існування.

Пошуки покровителя

Аби втілити свої надії в життя, Чаттертон почав шукати покровителя. Спочатку він намагався здійснити це в Бристолі, де познайомився з Вільямом Барреттом, Джорджем Кеткоттом і Генрі Бюргемом. Він допомагав їм, надаючи "стенограми Роулі" для їхньої роботи. Антиквар Вільям Барретт покладався виключно на ці фальшиві стенограми, коли писав свою «Історію та старожитності Бристоля» (History and Antiquities of Bristol, 1789), яка стала величезним провалом. Але, оскільки його бристольські покровителі не були готовими платити йому достатньо, він звернувся до заможнішого Горація Волпола. У 1769 році Чаттертон надіслав зразки поезії Роулі та «Воскресіння Пейнктейнджа в Англії» (The Rise of Peyncteynge in England) Волполу, котрий запропонував надрукувати їх, «якщо вони ніколи не друкувалися доти». Однак пізніше, з'ясувавши, що Чаттертону було всього 16, і що твори нібито Роулі, ймовірно, були підробкою, він зневажливо послав його геть.

Політичні твори

Сильно вражений зневажливим ставленням Волпола, Чаттертон дуже мало писав упродовж літа. Як скінчилося літо, він звернув увагу на періодичну літературу й політику, змінив Farley's Bristol Journal на журнал Town and Country Magazine та інші лондонські періодичні видання. Перейнявши дух письменника під псевдонімом "Юніус", тоді він у запалі свого тріумфу спрямував перо проти герцога Графтона, графа Б’ютського та Авґусти Саксен-Готської, принцеси Уельської.

Покидаючи Брістоль

Він розіслав одну зі своїх політичних діатриб до Middlesex Journal, після чого на Великдень, 17 квітня 1770 року, написав свою «Останню волю і Заповіт» (Last Will and Testament) – сатиричне поєднання жартівливого і серйозного – де натякнув на свій намір покінчити з життям наступного вечора. Серед своїх сатиричних заповідань, таких як його «смиренність» преподобному містеру Кемпліну, «релігія» Діну Бартону і «добропристойність» разом із «просодією та граматикою» містеру Бургаму, він залишає «Бристолю весь свій дух і безкорисливість, пакунки із крамом, невідомим на його набережній з часів Кенінджа й Роулі». З більшою серйозністю він згадує ім’я Майкла Клейфілда - друга, з котрим їх пов'язувала інтелектуальна симпатія. Можливо заповіт був підготований з метою налякати свого вчителя, щоб той відпустив його. В такому разі, це мало бажаний ефект. Джон Ламберт, адвокат, у якого Томас навчався, скасував їхні договори. Друзі та знайомі хлопця пожертвували гроші, і він поїхав до Лондона.

Лондон

"Вихідний день Чаттертона" вигравіюваний Вільямом Ріджвеєм після В. Б. Морріса, опубл. 1875 р.

Читачі Middlsex Journal уже знали Чаттертона під псевдонімом "Децімус" як суперника Юніуса. Він також публікувався у журналах Hamilton's Town і Country Magazine, і швидко долучився до Freeholder's Magazine – ще одного політичного альманаху, що підтримував свободу і Джона Вілкса. Внески хлопця були прийняті, та редактори платили за них мало або геть нічого.

Чаттертон з надією писав матері та сестрі, і свій перший заробіток витратив на подарунки для них. Вілкс відзначив його виразний стиль і "виявив бажання дізнатись про автора". Лорд-мер Вільям Бекфорд доброзичливо визнав його політичне звернення і привітав "так чемно, як тільки може це зробити міщанин". Він був стриманим і надзвичайно старанним. Міг перейняти стиль Юніуса чи Тобіаса Смоллетта, відтворити гіркоту сатиричності Чарльза Черчилля, пародіювати "Оссіан" Джеймса Макферсона, чи писати в манері Александра Поупа або з вишуканою грацією Томаса Грея й Вільяма Коллінза.

Він писав політичні листи, еклоги, лірику, опери і сатири в прозі та віршах. У червні 1770 року, після дев'яти місяців у Лондоні, із Шордіча, де він тимчасово мешкав у родича, Чаттертон переїхав на горище Брук-Стріт, Голборн (зараз під будівлею Голборн Барс Альфреда Вотерхауса). Йому все ще бракувало грошей. Державне обвинувачення преси визнало листи в дусі Юніуса неприйнятними й відкинуло Томаса назад, до легших засобів пера. У Шордічу йому доводилося ділити кімнату, та зараз уперше він насолоджувався безперестанною самотою. Його сусід по кімнаті у містера Уолмслі зазначав, що Чаттертон більшу частину ночі проводив за письмом. Тепер він міг писати ніч напроліт. Романтика ранніх років відродилася, й він переписав з уявного пергаменту старого священика Роулі його "Чудову баладу милосердя" ("Excelente Balade of Charitie"). Цю поему, замасковану під архаїчну мову, він надіслав редакторові журналу Town and Country Magazine, де її було відхилено.

Містер Кросс, сусідський аптекар, неодноразово запрошував Томаса на обід та вечерю, але хлопець відмовляв. Його домовласниця, підозрюючи його нужденність, наполегливо кликала його на обід, проте марно. За її словами, вона "знала, що Томас нічого не їв протягом двох чи трьох днів". Та хлопець запевняв її, що не голодний. Нотатка про його фактичі квитанції, знайдена після його смерті у кишеньковому записнику, свідчить, що Гамільтон, Фелл та інші редактори, що були прудкими на лестощі, платили йому за статтю менш ніж один шилінг і вісім пенні, та менше восьми пенні кожен за свої пісні. Чимало прийнятих праць лишалися в резерві й, відповідно, не оплаченим. За словами його прийомної матері, він хотів вивчати медицину у Барретта, і в розпачі написав тому листа з проханням допомогти йому влаштуватися на посаду помічника хірурга на борту африканського торговця.

Смерть

У серпні 1770 року, прогулюючись цвинтарем церкви Св. Панкраса, Чаттертон занурився у думки й не помітив на своєму шляху щойно викопану відкриту могилу, а згодом у неї впав. Спостерігаючи це, його супутник допоміг Томасу вибратися з могили і в жартівливій манері сказав, що він щасливий допомогти воскресити генія. Чаттертон відповів: «Мій дорогий друже, я давно уже став на прю із могилою». Три дні потому Чаттертон пішов із життя внаслідок самогубства. 24 серпня 1770 року він востаннє завітав до свого горища на Брук-стріт, несучи із собою миш'як, котрий він випив, перед тим розірвавши на шматки всі залишки своїх літературних праць, які були під рукою.

Йому було 17 років і дев’ять місяців. Існують припущення, ніби Чаттертон ужив миш'як з метою лікування венеричного захворювання, адже в той час було звичним застосовувати дану речовину саме для цього.

Кілька днів потому деякий доктор Томас Фрай приїхав до Лондона з наміром надати фінансову підтримку молодому поетові, «будь він першовідкривачем, чи то автором». Фрагмент, імовірно, однієї з останніх робіт, написаних поетом-шахраєм, був зібраний доктором Фраєм із клаптиків паперу, які вкривали підлогу на горищі Томаса Чаттертона на Брук-стріт уранці 25 серпня 1770 року. Потенційний покровитель поета знався на літературних підробках і придбав уривки, які домовласниця хлопця, місіс Енджел, склала в коробку, плекаючи надію виявити серед шматочків передсмертну записку. Цей фрагмент, –  можливо, один із залишків останніх літературних зусиль Чаттертона, – був визначений доктором Фраєм як модифікація кінцівки трагічної інтерлюдії «Аелла» ("Aella"). Нині фрагмент знаходиться у "Публічній Бібліотеці та Художній Галереї" Бристоля (Bristol Public Library and Art Gallery).

Coernyke.
Awake! Awake! O Birtha, swotie mayde!
Thie Aella deadde, botte thou ynne wayne wouldst dye,
Sythence he thee for renomme hath betrayde,
Bie hys owne sworde forslagen doth he lye;
Yblente he was to see thie boolie eyne,
Yet nowe o Birtha, praie, for Welkynnes, lynge!
How redde thie lippes, how dolce thie deft cryne,
.......................................scalle bee thie Kynge!
.......................................a.
...........................................omme the kiste
................................................................

Фінальний Александрин було повністю втрачено разом із записами Чаттертона. Однак, за словами доктора Фрая, персонаж, який вимовляє останні рядки, повинен був бути Біртою, чиє останнє слово могло бути чимось на кшталт «kisste».

Посмертне визнання

У свій час смерть Чаттертона не привернула до себе значної уваги, бо для тих небагатьох, хто оцінював праці поета, він був простим переписувачем. Його поховали в могильнику, що відносився до робітничого дому Shoe Lane Workhouse в парафії Сент-Ендрю, Голборн, пізніше на місці ринку Farringdon Market. Існує дискредитована історія про те, що тіло поета було знайдене і таємно поховане його дядьком Річардом Філліпсом на цвинтарі церкви Редкліфф. Там йому встановлено пам'ятник із відповідним написом, взятим з його «Заповіту» ("Will"), і таким чином висмикнутим з-під пера самого поета:

"Пам'яті Томаса Чаттертона.
Читачу! Не суди.
Якщо ти християнин, вір, що його судитиме Вища Сила.
Лиш перед нею самою він тепер відповідальний."

("To the memory of Thomas Chatterton. Reader! judge not.

If thou art a Christian, believe that he shall be judged by a Superior Power.

To that Power only is he now answerable.")

Саме після смерті Чаттертона почалися суперечки щодо його творчості. Вірші, які, ймовірно, були написані в Бристолі Томасом Роулі та іншими, у XVIII ст. (1777) були відредаговані Томасом Тірвайтом, чосеріанським ученим, котрий вбачав у них справжні середньовічні твори. Однак у додатку до видання наступного року визнається, що вони, ймовірно, були власними роботами Чаттертона. Томас Вартон у своїй "Історії англійської поезії" (History of English Poetry, 1778) включив Роулі до числа поетів XV ст., але, очевидно, не вірив у давність віршів. У 1782 р. виходить нове видання віршів Роулі з «Коментарем, у якому розглядається і захищається їхня давність», написаним Єремією Міллесом, деканом Ексетера.

Суперечка, що розгорілася навколо віршів Роулі, обговорюється в "Біографії Британіці" (Biographia Britannica, том IV, 1789) Ендрю Кіппіса, де є детальний життєпис Чаттертона у викладі Джорджа Грегорі (с. 573–619). Це було передруковано у виданні (1803 р.) "Творів Чаттертона" (Chatterton's Works) Роберта Сауті та Джозефа Коттла, опублікованому з дозволу сестри поета. Лише занедбаний стан вивчення ранньої англійської мови у XVIII столітті пояснює тимчасовий успіх містифікації Чаттертона. Давно з'ясовано, що виключно Чаттертон відповідає за вірші Роулі: мова та стиль були проаналізовані на підтвердження цієї точки зору В. В. Скітом у вступному есеї тому II "Поетичних творів Томаса Чаттертона" (The Poetical Works of Thomas Chatterton, 1871) й у "Виданні Британських Поетів Елдіна" (Aldine Edition of the British Poets). Рукописи Чаттертона, якими спершу володів Вільям Барретт із Бристоля, були віддані його спадкоємцем Британському Музею в 1800 р. Інші зберігаються у Бристольській бібліотеці.

Спадщина

Геніальність Чаттертона та його смерть згадують Персі Біші Шеллі у пасторальній елегії "Адонаїс" ("Adonais", 1821) (хоча тут акцент головним чином робиться на вшануванні пам’яті Кітса), Вільям Вордсворт у "Резолюції та Незалежності" ("Resolution and Independence", 1807), Семюел Тейлор Колрідж у "Монодії на Смерть Чаттертона" (Monody of the Death of Chatterton, 1790), Данте Габрієль Россетті у «П'яти англійських поетах» ("Five English Poets") і Джон Кітс у сонеті «До Чаттертона» ("To Chatterton"). Кітс також підписав "Ендиміон" ("Endymion") «пам'яті Томаса Чаттертона». Два твори Альфреда де Віньї, «Стелло» ("Stello", 1832) та драма «Чаттертон» ("Chatterton", 1835), містять вигадані розповіді про поета. У першому є сцена, в якій різка критика Вільяма Бекфорда щодо творчості Чаттертона доводить поета до самогубства. П’єса «Чаттертон» у трьох актах була вперше поставлена у театрі Théâtre-Français, в Парижі, 12 лютого 1835 року. Герберт Крофт у свою книгу «Любов та Божевілля» ("Love and Madness", 1780) вставив довгу та цінну розповідь про Чаттертона, надавши чимало листів поета й багато інформації, отриманої від його родини та друзів (стор. 125–244, лист II.).

Найвідомішим зображенням Чаттертона в XIX ст. була картина "Смерть Чаттертона" ("The Death of Chatterton", 1856) написана Генрі Уоллісом, яка наразі перебуває у Національній Галереї Британського Мистецтва Тейт Брітанія, в Лондоні. Дві менші версії, ескізи або репліки, зберігаються в Бірмінгемському Музеї й Картинній Галереї і в Єльському Центрі Британського Мистецтва. Постать поета змоделював молодий Джордж Мередіт.

Дві поеми Чаттертона були покладені на музику англійським композитором Джоном Коллкоттом. Вони включають розділені постановки окремих куплетів у "Пісні до Аелли" ("Song to Aelle"). Його найвідоміший вірш «O synge untoe mie roundelaie» був підлаштований Семюелем Веслі під мадригал із п’яти частин. Творчість Чаттертона привертала до себе увагу як матеріял для оперної обробки протягом усієї історії, зокрема прикладом слугує невдалий двоактова опера "Чаттертон" ("Chatterton", 1876) Руджеро Леонкавалло. Прикладами є також модернізований "Томас Чаттертон" ("Thomas Chatterton", 1998) німецького композитора Маттіаса Пінчера і заплутана, лірична, проте драматична персональна міфографія під назвою "Смерть Чаттертона" ("The Death of Chatterton") австралійського композитора Метью Дьюї.

У Британській бібліотеці є колекція «Чаттертоніана» ("Chattertoniana"), що складається з робіт Чаттертона, газетних вирізок, статей, що стосуються полеміки Роулі та інших тем, із рукописними нотатками Джозефа Гаслвуда та кількох листів з автографами. Е. Х. В. Мейерштейн, який багато років працював у рукописній кімнаті Британського музею, написав остаточний твір — «Життя Томаса Чаттертона» ("A Life of Thomas Chatterton") — у 1930 році. Роман Пітера Акройда «Чаттертон» ("Chatterton", 1987) став літературним переказом історії поета, з акцентом на філософських і духовних наслідках фальсифікування. За версією Акройда, смерть Чаттертона була випадковістю.

У 1886 році архітектор Герберт Хорн і Оскар Вайлд безуспішно спробували встановити меморіальну дошку в школі Колстона у Бристолі. Вайлд, який в той час читав лекції про Чаттертона, запропонував зробити напис: «Пам'яті Томаса Чаттертона, одного з найвеличніших поетів Англії, колись учня цієї школи» ("To the Memory of Thomas Chatterton, One of England's Greatest Poets, and Sometime pupil at this school.").

У 1928 році на Брук-Стріт 39, у Голборні Чаттертонові була встановлена меморіальна дошка з написом унизу (згодом її було перенесено в те саме місце, у сучасну офісну будівлю):

"У будинку на цьому місці
Томас
Чаттертон
помер
24 серпня 1770."

("In a House on this Site
Thomas
Chatterton,
died
24 August 1770.")

У Бромлі-Коммон є дорога під назвою Chatterton road – головна магістраль у Чаттертон-Вілладж, розташована навколо пабу під назвою "The Chatterton Arms". На честь поета названо і дорогу, і пивну.

Французький співак Серж Генсбур назвав одну зі своїх пісень «Chatterton», ось її уривок:

"Чаттертон вбив себе
Ганнібал убив себе [...]
Щодо мене
Останнім часом мені погано".

("Chatterton suicidé
Hannibal suicidé [...]
Quant à moi
Ça ne va plus très bien".)

Сеу Джордж наживо виконав кавер на цю пісню португальською мовою та вніс її в альбом "Ana & Jorge: Ao Vivo". Пісня також була перекладена англійською мовою і внесена Міком Харвеєм до альбому "Intoxicated Man".