Коронавірусна хвороба 2019 на Тайвані

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Коронавірусна хвороба 2019 на Тайвані
Хвороба COVID-19
Вірус SARS-CoV-2
Місце Китайський Тайбей Китайський Тайбей
Походження Ухань, Хубей, КНР
Підтверджені випадки 15511[1][2][3]
Одужало ? [1][2][3]
Смертей
 782[1][2][3]
Офіційний сайт
Taiwan Centers for Disease Control

Спалах коронавірусної хвороби 2019 у Тайвані — це поширення пандемії коронавірусної хвороби 2019 на територію Тайваня.

Тайвань протягом 2020 року продемонстрував один найуспішніших випадків подолання епідемії шляхом короткочасного карантину та відслідковування хворих.[4]

Значну роль у боротьбі з епідемією відіграв віцепрезидент Тайваню, міністр охорони здоров'я часів спалаху атипічної пневмонії 2003-2004 років лікар-епідеміолог Чень Цзяньжень. При цьому Тайвань не є членом ВООЗ через протидію Китайської народної республіки.

З січня до листопада 2020 року в країні з 23-мільйонним населенням захворіли менше 600 осіб.

Проте з початку травня 2021 року на Тайвані почався спалах захворювання. Його пояснюють низьким рівнем вакцинації та більшою здатністю до передачі нових штамів. У середині липня було майже 15 тисяч хворих, з яких понад 750 померли.

Поширення епідемії[ред. | ред. код]

Перший випадок захворювання був виявлений у чоловіка, який потрапив до країни з Уханя 26 січня 2020 року.[5]

На 31 серпня 2020 року в країні було зафіксовано 488 випадків, з них 7 завершилися смертю пацієнтів. Випадки було зареєстровано в 20 з 22 провінцій Тайваню.[4]

Весняний спалах 2022 року зосереджений на півночі Тайваню, особливо у столиці Тайбеї, але випадки захворювання Омікрон-варіантом були зареєстровані всюди, включаючи віддалені острови[6][7].

Реакція Тайваню різко контрастує із сусіднім Китаєм, чий комерційний центр Шанхай пережив чотири тижні жорстких обмежень.

Протиепідемічні заходи[ред. | ред. код]

31 грудня Тайвань обмежив авіасполучення з материковим Китаєм, а всі пасажири з Уханю мали проходити скринінг на захворювання в аеропорті. У кінці січня такий скринінг було введено для всіх пасажирів з країн, де поширилася хвороба, на початку лютого - для всіх пасажирів, що в'їжджають до Тайваню. У середині березня в'їзд для іноземців у Тайвань було обмежено. У лютому також було продовжено на 2 тижні канікули студентам університетів і школярам. У березні були заборонені масові зібрання в приміщеннях більше ніж 100 осіб та на вулиці більше як 500 осіб.[4]

Відмінною рисою тайванських заходів була дія урядового наказу 2007 року, що дозволяв збирати інформацію про переміщення інфікованих осіб. Завдяки йому лікарі в лікарнях могли мати всю інформацію про кожного пацієнта та його чи її контакти в режимі реального часу. Іншою рисою було повсюдне масове носіння медичних масок з лютого.[4]

Станом на жовтень 2020 року заборони на в'їзд до Тайваню було знято, але всі, хто подорожує до цієї країни, мають пройти 14-денний карантин при в'їзді.[5]

У червні 2021 року опубліковані попередні результати I фази клінічних досліджень вакцини проти COVID-19, розробленої на Тайвані, які вказували на стійку імунну відповідь, спричинену вакциною.[8]

Членство у ВООЗ[ред. | ред. код]

Попри успіхи в боротьбі з епідемією Тайвань не приймають до Всесвітньої організації охорони здоров'я через протидію Китайської Народної Республіки. Представники країни навіть не можуть узяти участь у засіданнях організації.[9]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ↑ а б в Taiwan Centers for Disease Control. Taiwan Centers for Disease Control. Архів оригіналу за 20 лютого 2020. Процитовано 22 липня 2021.
  2. ↑ а б в Taiwan COVID-19 Corona Tracker. Corona Tracker. Архів оригіналу за 21 квітня 2021. Процитовано 19 січня 2021.
  3. ↑ а б в Corona Dash Board. Архів оригіналу за 31 березня 2020. Процитовано 19 січня 2021.
  4. ↑ а б в г Summers, Dr Jennifer; Cheng, Dr Hao-Yuan; Lin, Professor Hsien-Ho; Barnard, Dr Lucy Telfar; Kvalsvig, Dr Amanda; Wilson, Professor Nick; Baker, Professor Michael G (2020). Potential lessons from the Taiwan and New Zealand health responses to the COVID-19 pandemic. The Lancet Regional Health - Western Pacific: 100044. doi:10.1016/j.lanwpc.2020.100044. ISSN 2666-6065.(англ.)
  5. ↑ а б Emma Graham-Harrison. Taiwan marks 200 days without domestic Covid-19 infection [Архівовано 8 листопада 2020 у Wayback Machine.]. The Guardians, Oct 2020(англ.)
  6. ↑ News, Taiwan (28 квітня 2022). Taiwan surpasses 10,000 local COVID case mark with 11,353 infections | Taiwan News | 2022-04-28 14:14:00. Taiwan News. Архів оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 28 квітня 2022.
  7. ↑ Welle (www.dw.com), Deutsche. Concerns for vulnerable as Taiwan gives up on 'zero-COVID' | DW | 20.04.2022. DW.COM (en-GB) . Архів оригіналу за 28 квітня 2022. Процитовано 28 квітня 2022.
  8. ↑ Hsieh SM, Liu WD, Huang YS, Lin YJ, Hsieh EF, Lian WC, Chen C, Janssen R, Shih SR, Huang CG, Tai IC, Chang SC (25 червня 2021). Safety and immunogenicity of a Recombinant Stabilized Prefusion SARS-CoV-2 Spike Protein Vaccine (MVCCOV1901) Adjuvanted with CpG 1018 and Aluminum Hydroxide in healthy adults: A Phase 1, dose-escalation study. EClinicalMedicine: 100989. doi:10.1016/j.eclinm.2021.100989. ISSN 2589-5370. PMC 8233066. PMID 34222848. Архів оригіналу за 30 грудня 2021. Процитовано 22 липня 2021. (англ.)
  9. ↑ Chao Deng. Taiwan Stopped Covid-19’s Spread, but Can’t Talk About It at WHO Meeting. [Архівовано 29 листопада 2020 у Wayback Machine.] Wall Street Journal, Nov. 12, 2020

Джерела[ред. | ред. код]

  • Summers, Dr Jennifer; Cheng, Dr Hao-Yuan; Lin, Professor Hsien-Ho; Barnard, Dr Lucy Telfar; Kvalsvig, Dr Amanda; Wilson, Professor Nick; Baker, Professor Michael G (2020). Potential lessons from the Taiwan and New Zealand health responses to the COVID-19 pandemic. The Lancet Regional Health - Western Pacific: 100044. doi:10.1016/j.lanwpc.2020.100044. ISSN 2666-6065.(англ.)

Посилання[ред. | ред. код]

Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Коронавірусна_хвороба_2019_на_Тайвані&oldid=41359151