Костел і монастир францисканців (Львів)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Костел Непорочного Зачаття Діви Марії і монастир францисканців
Franciscan monastery in Lviv.jpg
49°50′32″ пн. ш. 24°02′28″ сх. д. / 49.8424306° пн. ш. 24.0413306° сх. д. / 49.8424306; 24.0413306Координати: 49°50′32″ пн. ш. 24°02′28″ сх. д. / 49.8424306° пн. ш. 24.0413306° сх. д. / 49.8424306; 24.0413306
Тип споруди церква
Розташування Україна УкраїнаЛьвів
Засновник ченці ордену Капуцинів
Поч. будівництва 1708
Кін. будівництва 1718
Відбудовано 18351838, 1902
Стиль бароко
Належність Церква Християн Адвентистів Сьомого Дня
Адреса вул. Короленка, 1, 1-а
Костел і монастир францисканців (Львів). Карта розташування: Україна
Костел і монастир францисканців (Львів)
Костел і монастир францисканців (Львів) (Україна)
Костел і монастир францисканців у Вікісховищі?

Косте́л Непоро́чного Зача́ття Ді́ви Марі́ї і монасти́р франциска́нців — комплекс сакральних споруд у Львові на вулиці Короленка. Збудований капуцинами, належав їм до 1785 року.

Історія[ред. | ред. код]

Рання історія монастиря пов'язана із орденом капуцинів, що виник у 1619 році в Італії. Перші капуцини на території тогочасної Польщі з'явились у 1681 році завдяки старанням Яна III Собеського.

У 1708 році Ельжбета Софія[джерело?] з Любомирських Сенявська — дружина львівського старости Адама Миколая Сенявського — вирішила оселити їх також у Львові. Купивши у львівського магістрату земельні ділянки на Личаківському передмісті, в тому ж році розпочала будівництво Костелу Непорочного зачаття і монастиря для цього ордену. Будівництво завершено 1730 року. Поява капуцинів була негативно сприйнята монахами із сусіднього кармелітського монастиря. Ворожі дії кармелітів близько 1740 року призвели до конфліктів і багаторічних судових процесів. Конфлікт двох монастирів був описаний істориком Денисом Зубрицьким.

1785 року йосифінською касатою орден капуцинів ліквідовано. 1787 року монастирський комплекс переданий францисканцям конвентуальним, котрих виселено з монастиря при костелі св. Хреста що знаходився на нишній вулиці Театральній. 1799 року капуцини покинули Львів остаточно.[1] 1833 року пожежа знищила монастир і пошкодила інтер'єр храму. Згоріли образи XVII ст. авторства Юрія Семигновського. Три роки тривала відбудова.

1946 року францисканці покинули Львів. У приміщенні розмістили військову частину. Пізніше — школу-інтернат № 6 для дітей із важкими розладами мови. Монастирський храм використовувся як кухня і їдальня. Школа існує дотепер. У 1990-х роках костел і частину монастиря викуплено громадою Церкви Християн Адвентистів Сьомого Дня.

Будівля, що має номер 1а, також була споруджена францисканцями у 19321934 роках. Тут розміщувався кінотеатр «Пакс» (лат. Pax — мир). Тут демонструвались вистави та фільми на релігійну тематику. Від 1939 року це кінотеатр ім. Фелікса Дзержинського. Пізніше — ім. В. Короленка. Від 1990 до 2016 р. тут було розташовано Російське культурне товариство імені Пушкіна, а від жовтня 2018 р. в цьому приміщенні функціонує Будинок воїна.

Відомо, що у 1907 році до канцелярії францисканців у монастирі, із проханням вступити до ордену, звернувся Раймунд Кольбе. 1911 року прийняв перші монаші обітниці, взявши ім'я Максиміліан Марія Кольбе. Нині це відомий святий Римо-католицької церкви (канонізований 1982 року)[2].

Описання[ред. | ред. код]

Костел[ред. | ред. код]

Костел і монастир францисканців. Художник Йосиф Свобода, 1860-ті роки

Костел — тринавова базиліка, вирішена в простих архітектурних формах. Збудована з цегли із підмуровком із тесаного каменю, тинькована. Від храму з півночі відгалужується каплиця. Центральна неф значно вища і ширша від бічних, перекрита двома пряслами циліндричних склепінь з розпалубками. Бічні нави та каплиця перекриті хрестовими склепіннями. Бічні нави відділені від головної півциркульними аркадами, що спираються на стовпи (по два стовпи з кожного боку). У стінах бічних нав влаштовано входи. У північній стіні вхід до каплиці, у південній — до монастирських приміщень. Презбітерій перекритий одним пряслом хрестового склепіння із двома вікнами в бокових розпалубках. В люнеті влаштоване маленьке кругле вікно із вітражем. За шириною презбітерій дорівнює головній наві, але відділений від неї підвищенням в одну сходинку і фланкованим двома опорами, замкнутими півциркульною аркою.

Фасад значною мірою повторює форми Костелу Преображення Господнього при монастирі капуцинів у Варшаві, що постав раніше — у 1694 році. Двоярусний фасад скромно оформлений, плаский, увінчаний трикутним фронтоном із круглим вікном на осі тимпану. Площина фасаду розділена двома пілястрами у місцях, де межують нави. Поля фасаду, що відповідають бічним навам, мають по два вікна розміщених одне над другим. На другому ярусі центрального поля прорізано два вікна, між якими знаходиться рельєф що символізує Непорочне зачаття Діви Марії. Під рельєфом знаходиться ще одне вікно. Інтер'єр головної нави прикрашений розбудованим карнизом, що ділить її на два яруси. У стінах другого ярусу прорізано вікна, по два з кожного боку.

Нинішній вигляд споруда отримала під час реставрації у 18351838 роках, після пожежі 1833 року. У 1902 році добудовано портал-присінок в барокових формах за проектом Антонія Куніцького. У каплиці зправа є розпис, що зображує св. Роха — захисника від морних хвороб і покровителя живописців. Автор — австрійський художник Мартин Альтомонте. У каплиці зліва є образ св. Казимира, намальований Юзефом Хойницьким, львівським живописцем XVIII ст[3]. У 1990-х роках архітектором Миколою Рибенчуком проведено реконструкцію і адаптацію костелу для громади адвентистів.

Монастир[ред. | ред. код]

Монастир триповерховий, цегляний, тинькований із невеликим внутрішнім подвір'ям. Примикає до храму з півдня. Початково мав два поверхи. Також реконструйований після пожежі 1833 року. У 1840 році добудовано будинок новіціяту. Відомо, про прокладення каналізації до монастиря у 1882 році. Третій поверх західного і частково — південного крила добудовано у 1926 році за проектом Міхала Лужецького. Фасад нового поверху завершено фронтоном простої трикутної форми із півкруглим вікном, що відповідало модному на той час стилеві Арт Деко.

Кінотеатр[ред. | ред. код]

Кінотеатр «Пакс» — найпізніша споруда монастирського комплексу. Збудований у стилі конструктивізму в 19321934 роках. Архітектор Вавжинець Дайчак. Фасад обіграний шляхом зіставлення рівних тинькованих поверхонь і відкритих фрагментів цегляної кладки. Початково був розрахований на 324 місця (240 у партері і 84 на балконі).

Сад[ред. | ред. код]

Францисканцям належав також сад значних розмірів. На кадастрових планах XIX століття видно його чітке прямокутне планування. Земельні володіння монастиря розширювались поступово. Уся територія була обнесена цегляним муром (місцями кам'яним), а зі сторони нинішньої вул. Короленка — кованою огорожею (нинішня походить з 1920-х років). Частина цегляного муру збудована за проектом Казимира Крижановського у 1883 році після набуття чергових земельних ділянок. До кінця XVIII ст. відразу за храмом і монастирем знаходився невеликий цвинтар.

Сучасний стан[ред. | ред. код]

Під час Першої світової війни австрійська влада реквізувала три дзвони. У радянський час знищено головний вівтар, орга́н, дзвіницю, котру видно на літографії 1865 року. Втрачено сигнатурку з даху і усі хрести. Головна нава побілена в кінці XX ст. Застосовано скупий мотив із легких білих хмар.

Монастирський сад розділено між кількома установами. У північній частині саду розміщені господарські будівлі школи-інтернату № 6. Збереглась північна стіна що відділяла сад від вулиці Лисенка, а також фрагменти східної і південної стін. Збереглась металева огорожа із заходу. Збереглись залишки двох алей зі старими деревами. Частина саду переобладнана на спортивний майданчик. Південна частина саду відокремлена стіною і повністю перетворена на спортивний майданчик школи-інтернату № 2.

23 вересня 2008 року комплекс монастиря внесено до переліку пам'яток культурної спадщини, що не підлягають приватизації.[4]

У липні 2010 року було зруйновано частину південної монастирської стіни із метою будівництва житлового будинку. Головний фасад будинку планувався на вулиці Лисенка. Будівництво було негативно сприйняте мешканцями вулиці Лисенка. У засобах масової інформації відбувається бурхлива дискусія щодо законності будівництва. Зокрема не ясною залишається ситуація із дозвільною документацією. Суперечливою є також ситуація із дотриманням пам'яткоохоронного законодавства[5][6].

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Brzezina K. Kościół p. w. Św. Franciszka z Asyżu i klasztor oo. kapucynów na Zamarstynowie // Kościoły i klasztory Lwowa z wieków XIX i XX. — Kraków : Międzynarodowe Centrum Kultury, 2004. — С. 226. — ISBN 83-85739-17-9.
  2. ZAXID.NET Святий мученик Максиміліан Кольбе Переглянуто 2 серпня, 2010
  3. Овсійчук В. А. Архітектурні пам'ятки Львова. — Львів : Каменяр, 1969. — С. 79.
  4. Закон України Про Перелік памʼяток культурної спадщини, що не підлягають приватизації на сайті Верховної Ради України. Переглянуто 24 квітня, 2010
  5. ZAXID.NET Документи щодо будівництва на вул. Лисенка, 14 сфальсифіковані? (14:20, 29.07.2010) Переглянуто 17 жовтня, 2010
  6. Західна інформаційна корпорація: Прокуратура Львова пішла до суду з Лисенка, 14 (09:34, 04 серпня 2010) Переглянуто 17 жовтня, 2010

Джерела[ред. | ред. код]

  • Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст. — Львів : Центр Європи, 2008. — С. 131, 547. — ISBN 978-966-7022-77-8.
  • Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 27, 175. — ISBN 5-7745-0358-5.
  • Костел францисканців (Костел Непорочного Зачаття Діви Марії) // Енциклопедія Львова / За редакцією А. Козицького. — Львів : Літопис, 2010. — Т. 3. — С. 545—547. — ISBN 978-966-7007-99-7.
  • Крип'якевич І. В. Історичні проходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991. — С. 90. — ISBN 5-7745-0316-X.
  • Бойко О., Слободян В. З історії латинських монастирів Львова. Монастир отців францисканів, первісно отців капуцинів // Вісник інституту «Укрзахідпроектреставрація». — Вип. 16, Львів, 2006 — С. 54—59. — ISBN 966-95066-4-15

Посилання[ред. | ред. код]