Перейти до вмісту

Поляки в Україні

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Українські поляки
Кількість112 000 (2009 р.)[1] (0,2% від усього населення)
АреалУкраїна Україна
Расаєвропеоїди
Близькі дополяки, українці
Входить дослов'янська група
Моваукраїнська, польська
Релігіякатолицтво

Поляки в Україні — національна меншина України, що за переписом 2001 р. налічувала 144 130 осіб. Розселення поляків в Україні історично було пов'язане перш за все з Правобережжям і Східною Галичиною. Саме тут сформувались найчисленніші польські етнографічні громади в межах українського етнічного масиву. Найбільше поляків у 2001 р. проживало у Житомирській (49046 осіб, 3,5% населення), Хмельницькій (23005 осіб, 1,6%) та Львівській (18948 осіб, 0,7%) областях.

Термін

[ред. | ред. код]

Під терміном "українські поляки" варто розуміти не лише тих осіб, які є етнічними поляками за національністю і народилися в Україні, але й значно ширшу групу:

Етнічні поляки, що є громадянами України: Це люди, які ідентифікують себе як поляки за національністю, є громадянами України та мешкають на її території. Для багатьох із них польська мова та культура є рідними.

Змішане походження з польськими коренями: Це дуже велика група, яка включає тих, хто має польське походження по батьківській або материнській лінії. Це можуть бути люди, які мають польське прізвище, знають про польське походження своїх бабусь, дідусів, прабабусь чи прадідусів. У їхній родині зберігаються польські традиції, релігійні обряди (переважно римо-католицькі), або пам'ять про польську історію родини. Для українських поляків, незалежно від рівня їхньої мовної асиміляції, вихідною точкою є польська етнічна приналежність. Їхня культура та традиції, навіть якщо вони змішані з українськими, мають польське коріння. Вони можуть зберігати польську мову (хоча й з впливом української), римо-католицьку віру, польські прізвища та сімейні традиції.

Не варто плутати українських поляків з ополяченими українцями. Хоча ці групи мають спільні історичні точки дотику та можуть мати певні подібні культурні риси, вони відображають різні процеси національної ідентифікації та асиміляції.

Історія

[ред. | ред. код]
Графік зміни чисельності поляків в Україні

Перші поселення

[ред. | ред. код]

Поляки становили значний відсоток на теренах сучасної України ще за часів раннього середньовіччя. Ярослав Мудрий, після походів на Польщу 1030—1031 рр., захопив полонених і розселив їх у долині річки Рось, де вони займалися сільським господарством, а пізніше асимілювалися.

У Києві існував окремий польський квартал поблизу Лядської брами, де у XII ст. була заснована католицька місія.

Детальніші відомості з цієї теми ви можете знайти в статті Поляки в Києві.

У Галицько-Волинській державі чимало поляків служили при князівських дворах.

Середні віки

[ред. | ред. код]

Перша хвиля польської колонізації була пов'язана із загарбанням у XIV ст. Галицько-Волинського князівства. Полонізації цього регіону сприяло створення у 1275 р. римо-католицької єпархії з архієпископом у Галичі (з 1412 р. у Львові) та єпископствами у Перемишлі, Холмі й Володимирі-Волинському (з 1428 р. у Луцьку) і щедре обдарування латинського духовенства та чернечих чиновників земельними наділами.

З середини XVI ст. посилилось переселення селян і міської бідноти із східних районів Жешувського, Келецького, Краківського і особливо Люблінського воєводств на західноукраїнські землі, що було спричинене наявністю «свобод» та ослабленням Речі Посполитої після приєднання України до Росії і поразкою у війні з Туреччиною (Бучацький мир 1672 р.).

У XVII—XVIII ст. після Люблінської унії збільшилася кількість переселенців з центральних районів Польщі, Мазовії і частково Мазурського Поозер'я. З часу Люблінської унії лише у Києві налічувалось 6 тис. польських жовнірів.

У період Речі Посполитої (XV-XVIII століття), польська шляхта, духовенство та магнати стали домінуючою верхівкою на Правобережній Україні та Галичині. Вони володіли великими земельними маєтками, активно розвивали міста, будували костели, замки, палаци, що стало невід'ємною частиною українського архітектурного ландшафту.

XVIII—XIX ст.

[ред. | ред. код]
Розселення поляків в Україні за даними переписів 1897/1900 рр.
Розселення поляків на території України за даними переписів 1897/1900 рр.
Розселення поляків на території України за даними переписів 1926/1930/1931 рр.
Розселення поляків в УРСР за даними перепису 1926 р.
Розселення поляків в УРСР за даними перепису 1926 р.
Розселення поляків на території України за даними перепису 1959 р.
Розселення поляків на території України за даними перепису 1959 р.
Поляки в Україні (%, 2001)

Наприкінці XVIII ст. в усій Правобережній Україні налічувалось близько 350 тис. поляків. У цей період вони становили більшість серед пануючої поміщицької верхівки, католицького духовенства, службовців і меншою мірою — серед «чиншевої шляхти», міщан і селян. Поляки брали участь і у військово-землеробській колонізації Півдня України, заснували ряд селищ у складі поселенців козацького полку.

Відчутного удару зазнало польське населення України після поразки повстання 1830—1831 рр. Царський уряд конфіскував маєтки польських поміщиків — учасників повстанського руху. Було вжито ряд репресивних заходів до польської освіти та культури. Таким чином у 30—40-х рр. XIX ст. поляки на правобережжі з панівної нації перетворилися на соціально пригнічений етнос, який надалі помітно зменшився кількістю. Водночас чимало поляків, що втратили маєтки, поселилися у Києві, Одесі, Харкові, Миколаєві та ін. За переписом 1897 року їх кількість становила 1,6 % населення України (без західних земель).

Польські жителі села Банилів-Подільський, 1923

ХХ—XXI ст.

[ред. | ред. код]

У 1925—1935 роках на Житомирщині існував Мархлевський польський національний район, у якому мешкало 28 332 поляків, що становило 69,4 % населення.

Після Другої світової війни чисельність польського населення України скоротилася внаслідок здійснення репатріаційних договорів між ПНР і СРСР. З Рядянського Союзу було репатрійовано близько 1526 тис. поляків, у тому числі з УРСР — 810,4 тис. чоловік (91,6 % всього польського населення).

Динаміка чисельності

[ред. | ред. код]

Чисельність поляків та їх частка у населенні України в сучасних межах[2]
1795 — 660,3 тис. (6,2% населення)
1858 — 835,2 тис. (4,9%)
1920 / 26 — 1550,0 тис. (4,6%)
1939 — 2104,7 тис. (5,1%)
1959 — 363,3 тис. (0,9%)
1970 — 235,1 тис. (0,6%)
1979 — 258,3 тис. (0,5%)
1989 — 219,2 тис. (0,4%)
2001 — 144,1 тис. (0,3%)

Динаміка чисельності поляків у деяких регіонах за переписами, тис.[3]:

1959 1970 1979 1989 2001
Житомирська область  103,0  90,7  82,4  69,4  49,0
Хмельницька область  70,1  52,6  43,9  36,7  23,0
Львівська область  59,1  41,5  32,9  26,9  18,9
Тернопільська область  23,5  14,7  9,2  6,8  3,8
Вінницька область  20,8  13,4  10,8  8,4  3,7
Київ  8,5  9,7  10,5  10,4  6,9
Україна  363,3  295,1  258,3  219,2  144,1

Динаміка частки поляків у населенні:

1959 1970 1979 1989 2001
Житомирська область  6,3%  5,6%  5,2%  4,5%  3,5%
Хмельницька область  4,4%  3,3%  2,8%  2,6%  1,6%
Львівська область  2,8%  1,7%  1,3%  1,0%  0,7%
Тернопільська область  2,2%  1,3%  0,8%  0,6%  0,3%
Вінницька область  1,0%  0,6%  0,5%  0,4%  0,2%
Київ  0,8%  0,6%  0,5%  0,4%  0,3%
Україна  0,87%  0,63%  0,52%  0,43%  0,30%

Розселення

[ред. | ред. код]

За даними перепису 2001 року в Україні налічувалось 144 130 поляків (у 1989 р. — 219 200). Найбільше їх проживало у правобережних областях, особливо Житомирській, Хмельницькій та Львівській.[4]

регіон чисельність
поляків
2001
частка
у населенні
Житомирська область 49 046 3,53%
Хмельницька область 23 005 1,61%
Львівська область 18 948 0,73%
м. Київ 6 924 0,27%
Донецька область 4 343 0,09%
Автономна Республіка Крим 3 879 0,19%
Тернопільська область 3 856 0,34%
Вінницька область 3 794 0,22%
Чернівецька область 3 367 0,37%
Дніпропетровська область 3 288 0,09%
Одеська область 3 247 0,13%
Київська область 2 846 0,16%
Луганська область 2 107 0,08%
Рівненська область 2 031 0,17%
Харківська область 1 936 0,07%
Івано-Франківська область 1 864 0,13%
Запорізька область 1 774 0,09%
Херсонська область 1 625 0,14%
Миколаївська область 1 317 0,10%
Полтавська область 813 0,05%
Волинська область 788 0,07%
Черкаська область 729 0,05%
м. Севастополь 580 0,15%
Кіровоградська область 556 0,05%
Чернігівська область 528 0,04%
Закарпатська область 518 0,04%
Сумська область 421 0,03%
Україна 144 130 0,30%

Райони компактного розселення поляків за переписом 2001 р.:[5]

Урбанізація поляків за переписом 2001 р.
Населення Кількість
міського 99.646 69,1%
сільського 44.484 30,9%
Всього 144.130 100,0%

Для поляків України дуже характерні процеси старіння, що пов'язані передусім з асиміляцією, та, меншою мірою, міграцією. Процесам асиміляції сприяє відсутність місць компактного проживання поляків (за винятком деяких сіл у Львівській, Чернівецькій, Хмельницькій та Житомирській областях) та мовною асиміляцією (тільки 13% українських поляків назвали рідною польську, 71% — українську).

Вікова структура, 2001 рік
Вік Чисельність
0-14 11.019 7,6%
15-64 93.200 64,7%
>65 39.911 27,7%

За результатами перепису 1959 р. в УРСР мешкало 363 297 поляків, переважно в Галичині, Поділлі та у Житомирській області. Місцями компактного проживання поляків у 1959 р. були[6]:

Мовна ситуація серед поляків в Україні є досить складною і відображає багатовікову історію та асиміляційні процеси. Хоча польська мова є їхньою етнічною мовою, не всі поляки в Україні вільно нею володіють або вважають її рідною. Більшість поляків в Україні є білінгвами, тобто володіють двома мовами. Переважно це українська та російська мови. За переписом 2001 року, лише близько 13% поляків в Україні назвали польську мову рідною. Це свідчить про високий рівень асиміляції, особливо щодо мови.

Українська мова є домінуючою мовою спілкування для більшості українських поляків, особливо на Західній Україні, де українська мова є поширеною, а також серед молоді та в містах. 71% поляків за переписом 2001 року назвали українську мову рідною. У деяких селах та невеликих містах Житомирської, Хмельницької, Львівської та Тернопільської областей, де історично компактно проживали поляки, польська мова (часто у вигляді місцевих говірок) краще зберігається, особливо серед старшого покоління.

Поширення польської мови у Львівській області за переписом 2001 р.
Рідна мова поляків України за переписом 2001 року
Українська 71,0%
Російська 15,6%
Польська 12,9%
Інша 0,5%


Історична динаміка рідної мови поляків України[7]
1926[8] 1959 1970 1979 1989 2001
польська  44,2%  18,8%  14,9%  14,1%  12,5%  12,9%
українська  48,4%  68,4%  68,6%  66,1%  66,6%  71,0%
російська  6,9%  12,5%  16,1%  19,3%  20,3%  15,6%
інші мови  0,5%  0,3%  0,4%  0,5%  0,6%  0,5%


За переписом 2001 року, серед поляків України вказали на вільне володіння мовами:[9][10]

За переписом 1970 року, серед поляків Української РСР вказали на вільне володіння мовами:[11]

Населені пункти, у яких польську мову назвали рідною понад 20% населення.[12]

Населений пункт Район Область % польськомовних
с. Стрілецьке Мостиський Львівська 97,7
с. Лановичі Самбірський Львівська 91,0
с. Олександрівка Старосинявський Хмельницька 78,1
с. Добощівка Мостиський Львівська 64,3
с. Мацьківці Хмельницький Хмельницька 63,9
с. Стара Красношора Сторожинецький Чернівецька 61,6
с. Пнікут Мостиський Львівська 48,1
с. Липники Мостиський Львівська 41,4
с. Тщенець Мостиський Львівська 34,7
с. Кордонівка Ружинський Житомирська 33,3
с. Крисовичі Мостиський Львівська 32,2
с. Волиця Мостиський Львівська 30,3
с. Аршиця Сторожинецький Чернівецька 25,2
с. Сусідовичі Старосамбірський Львівська 21,5

Особливості діалекту

[ред. | ред. код]

"Кресові" діалекти (Kresowe dialekty): Історично на теренах сучасної України, що раніше належали до Речі Посполитої (т. зв. "Креси Східні"), поширювалися специфічні польські діалекти, які мали значний вплив української мови. Ці діалекти, зокрема так звана "львівська ґвара" (Lwowska gwara), містили багато запозичень з української, німецької та інших мов. З часом ці діалекти зазнали змін, але їхні сліди все ще можна почути в мовленні старших людей.

Вплив української мови: Мова українських поляків, навіть тих, хто вважає польську рідною, часто має певні відмінності від сучасної літературної польської мови, що обумовлено багаторічним впливом українського мовного середовища (лексичні запозичення, фонетичні особливості, інколи граматичні конструкції).

Релігія

[ред. | ред. код]

Переважна більшість поляків, що проживають в Україні, сповідують римо-католицизм. Для багатьох поляків в Україні, особливо старшого покоління та мешканців сільської місцевості, римо-католицька церква є не лише місцем богослужінь, а й центром збереження польської культури, мови та традицій. Багато богослужінь у римо-католицьких костелах, особливо в регіонах компактного проживання поляків (наприклад, Житомирщина, Хмельниччина), проводяться польською мовою.

Впродовж століть, особливо під час перебування українських земель у складі Речі Посполитої, римо-католицизм був тісно пов'язаний з польською шляхтою та магнатами, що сприяло його поширенню та закріпленню серед польської громади на цих територіях. Навіть у часи радянських репресій, коли католицька церква зазнавала переслідувань, віра допомагала полякам зберігати свою національну ідентичність.

Хоча переважна більшість є римо-католиками, можуть бути й представники інших християнських конфесій. Внаслідок історичних процесів та змішаних шлюбів, деякі люди польського походження можуть належати до Православної або Української греко-католицької церкви, хоча це менш поширено.

Відомі українські поляки

[ред. | ред. код]

Воєводи

[ред. | ред. код]
  1. Станіслав Жолкевський

Політичні діячі

[ред. | ред. код]
  1. Предслав Лянцкоронський
  2. Криштоф Нечковський
  3. Самійло Зборовський
  4. Криштоф Косинський
  5. Стефан Куницький
  6. Михайло Чайковський
  7. Францішек Потоцький

Діячі культури

[ред. | ред. код]
  1. Казимир Малевич
  2. Юліуш Зарембський
  3. Джозеф Конрад (Юзеф Теодор Конрад Коженьовський)
  4. Генріх Семирадський

Архітектори

[ред. | ред. код]
  1. Владислав Городецький
  2. Кароль Іваницький

Релігійні діячі

[ред. | ред. код]
  1. Ян Ценський
  2. Ян Ольшанський
  3. Мар'ян Яворський
  4. Ян Пурвінський
  5. Броніслав Бернацький

Галерея

[ред. | ред. код]

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Статистичний довідник «Україна в цифрах», 2010
  2. Кабузан В. М. «Украинцы в мире. Динамика численности и расселения» — М., 2006
  3. http://demoscope.ru/weekly/2004/0173/analit05.php
  4. http://pop-stat.mashke.org/ukraine-ethnic2001.htm
  5. Про кількість та склад населення України за підсумками Всеукраїнського перепису населення 2001 року
  6. Кабузан В. М. «Украинцы в мире: динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год: формирование этнических и политических границ украинского этноса». Архів оригіналу за 5 жовтня 2013. Процитовано 24 травня 2019.
  7. Кабузан В. М. Украинцы в мире динамика численности и расселения. 20-е годы XVIII века — 1989 год Форм. этн. и политических границ укр. этноса. [Архівовано 2013-10-05 у Wayback Machine.] Ин-т рос. истории РАН. М. Наука, 2006. 658 с.
  8. у кордонах УРСР 1926 року
  9. Перепис 2001 року. Розподіл населення окремих національностей за іншими мовами, крім рідної, якими володіють
  10. Перепис населення 2001 року. Розподіл населення за національністю та рідною мовою.
  11. Итоги Всесоюзной переписи населения 1970 года. Том IV — М., Статистика, 1973
  12. Розподіл населення регіонів України за рідною мовою у розрізі адміністративно-територіальних одиниць. Архів оригіналу за 6 жовтня 2013. Процитовано 20 березня 2013.

Посилання

[ред. | ред. код]

Джерела

[ред. | ред. код]