Ліпранді Павло Петрович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Па́вло Петро́вич Ліпра́нді (15 січня 1796 — 27 серпня 1864) — російський генерал, герой Кримської війни.

Біографія[ред.ред. код]

Народився 15 січня 1796 р. З початком франко-російської війни 1812 року відправився в діючу армію і намагався поступити в Охтирський 12-й гусарський полк, але йому довелося задовольнятися роллю волонтера при штабі 6-го корпусу (Дохтурова), в якому його брат, Іван Петрович, обіймав посаду обер-квартирмейстера.

Війна з Наполеоном 1812[ред.ред. код]

Ліпранді брав участь у битвах при Тарутині, Малоярославці і Красним і, відмінно зарекомендував себе, в 1813 р. був зарахований підпрапорщиком в Псковський мушкетерський полк. В рядах полку він брав участь в Закордонному поході проти французів, був у битвах при Кацбасі (за відмінність підвищений у прапорщики) і Дрездені; у 1814 р. знаходився у битвах при Брієнні, Ла-Рот'єре, Лаферте-су-Жоар, за яке підвищений був у підпоручики, при Монміралі, Битва при Шато-Т'єррі, Мері, Краоні, Лаоні, Суассоні і при узятті Парижу.

У 1816 р. Ліпранді був призначений ад'ютантом начальника 16-ої дивізії генерала Тализіна; у 1818 р. він був, вже в чині штабс-капітана, переведений в Лейб-гвардії гренадерський полк. У 1822 р. перейшов в армію майором, з призначенням ад'ютантом до командира корпусу генерала Сабанєєва, з яким швидко зійшовся і через якого став відомий графові Воронцову і П. Д. Кисельову. Близьке спілкування з цими воєначальниками справило великий вплив на Ліпранді і проявилося згодом, коли він став командувати окремими частинами.

Російсько-турецька війна 1828—1829[ред.ред. код]

Перед початком воєн 1828 р. з Туреччиною Ліпранді, що перебував ад'ютантом при начальнику штабу діючої армії генералові Кисельові, з наказу головнокомандувача відправився у фортецю Ісакчі доставити паші звістку про оголошення війни; крім того, він мав таємне доручення оглянути укріплення цього пункту і дізнатися, чи не мають турки відомостей про рух нашої армії. Блискуче виконавши це доручення, він був відправлений до Галац з метою зібрати відомості про те, чи є зручні судна для перевезення військ з нагоди експедиції, що припустила, в Ісакчі; це доручення було ним виконано також успішно. У травні 1828 р. Ліпранді брав участь в облозі і занятті фортеці Браїлова, а після переправи російських військ через Дунай посланий до генерала Рудзевичу з наказом взяти в облогу Ісакчи і зайняти дороги до Браїлова, Бабадагу і Тульчі. 8 липня він брав участь у битві при Шумені і за відмінність дарований був орденом Володимира 4-го ступеня з бантом. У 1829 р., будучи в чині підполковника, Ліпранді мав таємне доручення спостерігати за усім, що відбувалося в австрійських володіннях, і зібрати по усій межі Молдавії найточніші відомості про дії австрійців. У 1830 р. він управляв Сатуновським карантином, а з нагоди появи холери в Новоросійському краю був призначений головним начальником фортець Кінбурна і Очакова.

Польське повстання 1830—1831[ред.ред. код]

У 1831 р. Ліпранді був командиром Єльського піхотного полку, з яким брав участь в придушенні Польського повстання 1830 року, перебуваючи спочатку в загоні генерала Рідігера для дії проти військ Юзефа Дверницького, потім при блокаді фортеці Замосття, де за відзнаку йому було надано звання полковник. Потім він брав участь при штурмі варшавських укріплень, де командував 1-ою бригадою 2-ої піхотної дивізії; коли був поранений генерал барон Гейсмар, Липранди приняль командування усією штурмовою колоною і перший зійшов на вали укріплень № 54 і 22, за що був нагороджений орденом св. Георгія

« В подяку за проявлену мужність та хоробрість, 25 і 26 серпня 1831 року при штурмі варшавських укріплень  »

Після підкорення Варшави він вступив в авангард генерал-лейтенанта Сіверса, переслідував бунтівників, що відступили в Люблін, і брав участь у блокаді цієї фортеці.

Після закінчення військових дій Ліпранді приступив до втілення в життя поліпшення солдатського побуту, які він розробляв спільно з генералами Сабанєєвим, Кисельовим і Воронцовим. Через два роки Єльський полк настільки виділився в усіх відношеннях, що Ліпранді 28 січня 1833 р. був призначений флігель-ад'ютантом до Його Імператорської Величності, а в 1835 р. йому був дарований майорат в Царстві Польському. 26 березня 1839 р. Ліпранді був підвищений в генерал-майори і отримав в командування гренадерський короля Фрідріха-Вільгельма III полк (згодом Лейб-гвардії Санкт-петербурзький), а в 1842 р. призначений командиром Лейб-гвардії Семенівського полку, в 1844 р. він був дарований орденом св. Станіслава 1-го ступеня. Продовжуючи діяльно піклуватися про поліпшення солдатського побуту, Ліпранді виробив особливу інструкцію ротному командирові по постачанню роти, прийняту потім до керівництва в усіх частинах гвардії, влаштував для полку на березі Крюкова каналу водопідіймальну вежу з фільтром і довів засоби полку до такого стану, що міг відмовитися від посилки солдатів на вільні роботи. За весь час свого 17-річного командування різними полками Ліпранді не заарештував жодного офіцера і не піддав тілесному покаранню жодного нижнього чину, довівши тим, що суворі способи командування, що панували у той час, були забобоном. У 1848 р. Ліпранді був підвищений у генерал-лейтенанти і призначений начальником штабу Гренадерського корпусу, із зарахуванням по гвардійській піхоті і Генеральному штабу і в списки Лейб-гвардії Семенівського полку.

Революція в Угорщині[ред.ред. код]

З оголошенням у 1849 р. військового походу в Угорщину, головнокомандувач граф Паскевич запропонував Ліпранді командування 12-ою піхотною дивізією, з якою останній і брав участь у військових діях.

Кримська війна[ред.ред. код]

Коли почалася Східна війна, Ліпранді був призначений начальником Мало-Валахського загону, для прикриття правого флангу Південної армії і охорони Малої Валахії. Поруч посилених рекогносцирувань, а потім наступом усім загоном і заняттям з бою села Чепурчеї Ліпранді поклав край усім пошукам турок з Калафата, за ці справи він отримав орден Білого Орла з мечами. З Бесарабії дивізія Ліпранді була просунута форсованим маршем в Крим. Імператор Микола I рекомендував Ліпранді головнокомандувачеві в наступних виразах: «Генералові Ліпранді можна доручить окремий загін, і на нього можна сміливо покластися, як на досвідченого генерала». Ліпранді не забарився виправдати цю Найвищу рекомендацію в першому ж самостійно веденном справі під Балаклавою, під час якої він сам був поранений осколком гранати в ногу, але залишився у строю. Потім Ліпранді брав участь у битвах при Інкермані і на Чорній річці.

У 1855 р. Ліпранді отримав у командування 6-й піхотний корпус, але в 1856 р. узяв безстрокову відпустку. Отримавши в 1858 р. у спадок с. Єфім'єво Нижегородської губернії, і ставши поміщиком, Ліпранді негайно ж відпустив своїх селян на волю із землею. До 1859 р., по особистому бажанню імператора Олександра II, Ліпранді прийняв у командування 2-й піхотний корпус, розташований у Царстві Польському, але в 1861 р. внаслідок незгоди в поглядах з намісником графом Ламбертом, був призначений членом Військової ради, а в 1862 р. — інспектором військ.

Помер 27 серпня 1864 р., похований в Санкт-Петербурзі на Митрофанівському кладовищі.

Посилання[ред.ред. код]