Голенко Максим Георгійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Максим Голенко)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Максим Голенко
Максим Георгійович Голенко
Народився 6 квітня 1978(1978-04-06) (42 роки)
Миколаїв, УРСР
Громадянство Україна Україна
Діяльність кінорежисер
Відомий завдяки театральний режисер
кінорежисер

Голе́нко Макс́им Гео́ргійович (6 квітня 1978(19780406), м. Миколаїв, Україна) — український режисер театру і кіно, головний режисер незалежного «Дикого театру»[1][2].

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився 6 квітня 1978 року у місті Миколаїв. У 1993 — 1995 роках навчався у театральній студії при Миколаївському українському академічному театрі драми та музичної комедії, після чого у 1995 — 2000 роках працював у тому ж театрі актором.

Період 2000 — 2001 років — навчався у Харківському університеті мистецтв ім. Котляревського на кафедрі режисури драматичного театру (викладач Олександр Барсегян).

З 2001 по 2006 рік навчався у Київському національному університеті театру, кіно і телебачення ім. Карпенко-Карого (КНУТКТ), де здобув кваліфікацію режисера драматичного театру та отримав диплом спеціаліста (викладач Ростислав Коломієць).

З 2003 по 2008 роки працював керівником театральної студії при Національній академії управління у Києві та здійснив декілька вистав з професійними та непрофесійними артистами.

З 2013 по 2015 рок викладав «Основи режисури» на кафедрі сценографії та екранних мистецтв Національної академії образотворчого мистецтва та архітектури.

У період з 2006 по 2020 рік створив 40 вистав у професійних державних та недержавних театрах різних міст України: Миколаїв, Рівне, Коломия, Луганськ, Київ[3]. Був запрошений на резиденцію у Theater Magdeburg (Німеччина), де у 2016 році поставив виставу «Вій» за п'єсою Наталії Ворожбит у рамках проекту «Дикий Схід»[4].

З 2016-го року — головний режисер недержавного «Дикого театру» (м. Київ).

У 2017 році увійшов в топ-10 кращих режисерів країни за версією театральних критиків [5].

Постановки неодноразово брали участь у фестивалях та отримували відзнаки.[6]

Режисерські роботи в театрі[ред. | ред. код]

Перелік робіт наведено за каталогом порталу «Театральна риболовля»[7].

Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича
Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії
Миколаївський академічний художній російський драматичний театр
  • 2012 — «Мата Харі» Олени Грьоміної
  • 2019, 15 листопада — «Хаос, або Жінки на межі нервового зриву» Міка Мюллюахо
«Дикий Театр» (м. Київ)
Театральна агенція «ТЕ-АРТ»
  • 2017, 12 грудня — «Хаос» Міка Мюллюахо[21]
  • 2018, 11 листопада — «Холостяки і холостячки» Ханоха Левіна[22]
Одеський академічний український музично-драматичний театр імені В. Василька
Різні театри

Робота на телебаченні[ред. | ред. код]

Нагороди та визнання[ред. | ред. код]

  • Вистава «Boa constricttor» (Коломийський академічний обласний український драматичний театр імені Івана Озаркевича)[28][29]
    • 2006 — VІІІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон) — лауреат у номінації «Краща режисура»
    • 2006 — VІІ Всеукраїнський фестиваль «Тернопільські театральні вечори» (м. Тернопіль) — «Дебют-2006»
    • 2011 — XLI Всеукраїнський фестиваль театрального мистецтва «Вересневі самоцвіти» (м. Кіровоград)
    • 2016 — Х Фестиваль «HOMO LUDENS» (м. Миколаїв) — Гран-прі фестивалю
  • Вистава «Сон смішної людини» (Національний академічний драматичний театр ім. Івана Франка)
    • 2013 — XXI Премія в галузі театрального мистецтва «Київська пектораль» — лауреат категорії «Краще пластичне рішення» (Ольга Семьошкіна), номінант категорії «Найкраще виконання жіночої ролі другого плану» (Тетяна Міхіна)
    • 2013 — XXVI Театральний фестиваль «Грудневі театральні вечори» (м. Чернігів)
  • Вистава «Вій 2.0» («Дикий Театр»)
    • 2014 — III Фестиваль молодої режисури (м. Київ)
    • 2015 — Мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «ГогольFest» (м. Київ)
    • 2015 — Kiev Theatre Showcase (ETC)
    • 2016 — Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» — відзнака журі у номінаціях «Краща вистава», «Краща режисура», «Краще музичне оформлення»
    • 2016 — Festival divadiel strednej Európy (Словаччина)
  • Вистава «Палац насолод (Попи, мєнти, бабло, баби)» («Дикий Театр»)
    • 2016 — Мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «ГогольFest» (Арт-завод «Платформа», м. Київ)
  • Вистава «Der Wij» (Theater Magdeburg)
    • 2016 — Фестиваль «Wild Osten» — участник фестивалю
  • Вистава «Пишка» (Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії)
    • 2016 — XVIII Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон)
  • Вистава «Хазяїн» (Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії)
    • 2017 — XIX Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон)
    • 2018 — І Всеукраїнський театральний фестиваль «СвітОгляд» (м. Луганськ)
    • 2020 — Міжнародний фестиваль «Слов’янські театральні зустрічі» (м. Чернігів)
  • Вистава «Віталік» («Дикий Театр»)
    • 2017 — Театральний фестиваль-лабораторія новаторських вистав молодіжних театрів України (м. Мукачево)[30]
    • 2018 — XX Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон)
    • 2018 — Театрально-урбаністичний фестиваль «Parade-Fest» (м. Харків)
    • 2018 — ІІ Міжнародний фестиваль кабаре «Велика сходка» (м. Дніпро)
    • 2018 — Мультидисциплінарний міжнародний фестиваль сучасного мистецтва «ГогольFest» (м. Маріуполь)[31]
    • 2018 — I Всеукраїнський театральний фестиваль-премія GRA (м. Київ) — Краща камерна вистава України[32]
  • Вистава «Кицюня» («Дикий Театр»)
    • 2017 — Taking the Stage — фіналіст театрального конкурсу
  • Вистава «Біла Ворона» (Рівненський обласний академічний український музично-драматичний театр)
    • 2017 — Фестиваль «Тернопільські театральні вечори. Дебют» — лауреат у номінаціях «За музичне вирішення вистави» (аранжувальник Зіновій Крет), «За пластичне вирішення вистави» (балетмейстер Максим Булгаков), «За чоловічу роль другого плану» (Ігор Ніколаєв за роль Блазня-диявола), «Глядацькі симпатії», «Фатальний чоловік» (Ігор Ніколаєв за роль Блазня-диявола)
  • Вистава «Біла Ворона» (Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії)
    • 2018 — I Всеукраїнський театральний фестиваль-премія GRA (м. Київ)
  • Вистава «Захід» (Миколаївський академічний український театр драми і музичної комедії)
    • 2019 — ХХІ Міжнародний театральний фестиваль «Мельпомена Таврії» (м. Херсон) — відзнаки у номінаціях «Вистави великої сцени», «Краща сценографія» (Юлія Заулична), «Краща акторська робота» (Максим Руденко за роль Бені Крика)
  • Вистава «Кайдаші 2.0.» («Дикий Театр»)
    • 2020 — Театральний рейтинг «Київський рахунок» за підсумками 2019 року
    • 2020 — Блогерський рейтинг «Театральної риболовлі» за підсумками 2019 року
  • Вистава «Пеніта. Опера» (Незалежний проект, м. Київ)
    • 2020 — Театральний рейтинг «Київський рахунок» за підсумками 2019 року
  • Вистава «Зойчина квартира» (Київський академічний драматичний театр на Подолі)
    • 2020 — Театральний рейтинг «Київський рахунок» за підсумками 2019 року
    • 2020 — Блогерський рейтинг «Театральної риболовлі» за підсумками 2019 року
    • 2020 — XXVIII Премія в галузі театрального мистецтва «Київська пектораль» — лауреат у номінаціях «За краще виконання жіночої ролі другого плану» (Лариса Трояновська), «За краще виконання чоловічої ролі» (Роман Халаімов)

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б Олег ВЕРГЕЛІС (15 серпня 2020). Еволюція українського Шарікова та Путін в ролі Вія. Інтерв'ю з режисером, у якого нема табу інтерв'ю (ua). «Главком». Процитовано 2020-8-20. 
  2. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 січня 2019. Процитовано 9 січня 2019. 
  3. Максим Голенко на порталі my.Рейтинги
  4. а б Theater Magdeburg «Der Wij»
  5. Максим Голенко і «Дикий Театр»
  6. Вистава «Віталік» на ГогольФесте. Архівована копія. Архів оригіналу за 10 січень 2019. Процитовано 9 січень 2019. 
  7. Максим Голенко на порталі «Театральна риболовля»
  8. Театр імені Івана Озаркевича «Boa constrictor»
  9. Надія СТЕФУРАК. Україні потрібний Дикий театр. VІЙ 2.0. Апгрейд (ua). «Teatrarium.com». Процитовано 2020-8-20. 
  10. http://wild-t.com.ua/vii-2-0/ Дикий Театр. «Вій 2.0»
  11. Людмила ОЛТАРЖЕВСЬКА (30 грудня 2016). Цікаво, страшно, революційно (ua). «Урядовий кур’єр». Процитовано 2020-8-20. 
  12. Анастасія ГАЙШЕНЕЦЬ (6 січня 2017). ​Естетизація потворного, або «Гран Гіньйоль» по-українськи (ua). «Лівий берег». Процитовано 2020-8-20. 
  13. Галина ДУБ (22 грудня 2016). ​«Афродизіак» чистої любові (ua). «CultUA.media». Процитовано 2020-8-20. 
  14. Анастасія ГОЛОВНЕНКО (16 вересня 2017). Півцарства за «Віталіка» (ua). «Український тиждень». Процитовано 2020-8-20. 
  15. Юрій ВОЛОДАРСЬКИЙ (5 вересня 2017). Улисс нашего времени (ru). Г-та «2000» №36(832). Процитовано 2020-8-20. 
  16. https://aristocrats.fm/kitsyunya-ukraino-anglijskaya-kollaboratsiya-dikogo-teatra/
  17. https://pushkinska.net/news/v-odesskom-teatre-pokazali-spektakl-o-nasilii
  18. https://mariupol.tv/news/theatre/mariupol/26475/dikij_teatr_pokazal_v_mariupole_spektakl_zhenshina_syad.html
  19. http://mashaa.org/zhenshhina-syad-ili-dikij-v-harkove/
  20. 10 днів команда київського «Дикого театру» провела в селі Сорокотяга, Жашківського району, Черкаської області. Репетирували «Кайдаші 2.0». kyivdaily.com.ua, 23 серпня 2019
  21. Те-АРТ «Хаос»
  22. Архівована копія. Архів оригіналу за 12 січень 2019. Процитовано 12 січень 2019. 
  23. Золоті ворота «Королева краси»
  24. http://dramteatr.com.ua/vist/item/2868 Рівненський музично-драматичний театр «Біла ворона»
  25. Ампулка «Homo Soveticus»
  26. https://www.umoloda.kyiv.ua/number/3330/164/124499/
  27. https://detector.media/medialife/article/135394/2018-03-07-tse-yak-variti-borshch-yak-ictv-novikh-lesyu-i-romu-shukae/
  28. Театр імені Івана Озаркевича «Boa constrictor»
  29. Золоті сторінки історії Коломийського театру
  30. Мукачево знову запрошує на театральний фестиваль
  31. Фестиваль STARTUP ГОГОЛЬFEST оголосив лайнап музичної сцени
  32. Оголошені переможці театрального фестивалю-премії «Гра» (ua). «Главком». 1 грудня 2018. Процитовано 2020-3-03. 

Посилання[ред. | ред. код]