Мандичевський Євсевій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євсевій Мандичевський
Eusebius Mandyczewski
фотографія
Євсевій Мандичевський
Основна інформація
Дата народження 17 серпня 1857(1857-08-17)
Місце народження Австро-Угорщина с.Молодія, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія, тепер Глибоцький район, Чернівецька область, Україна
Дата смерті 13 липня 1929(1929-07-13) (71 рік)
Місце смерті м.Шульц, Австрія
Роки активності 18971929
Країна Австрія
Національність українець
Професія Музикознавець, композитор, диригент, педагог, Доктор музикознавства

Євсевій Мандичевський (нім. Eusebius Mandyczewski, рум. Eusebie Mandicevschi; * 17 серпня 1857, с.Молодія, тепер Чернівецької області — 13 липня 1929 м.Шульц поблизу Відня) — австрійський і український музикознавець, композитор, диригент, педагог. Доктор музикознавства1897).

Освіта та кар'єра[ред.ред. код]

Син православного священика. Музичну освіту отримав у Чернівцях (під керівництвом Сидора Воробкевича та Адальберта Гржималі), потім вдосконалювався у Відні, де його вчителями були Едуард Ганслік, Роберт Фукс, Мартін Густав Ноттебом. Закінчив філософський факультет Віденського університету.

Від 1875 р. мешкав у Відні, проте зв'язків з Україною не поривав, часто приїжджав до Чернівців (тут видано й деякі його твори). З 1879 року входив до найближчого оточення композитора Йоганнеса Брамса.

У Відні керував хоровими та оркестровими колективами. Від 1880 — хормейстер Віденської хорової академії. 1887 обійняв посаду архіваріуса Товариства друзів музики. У 1896–1921 роках професор Академії музики та сценічного мистецтва (віденської консерваторії), де вів класи, інструментування, історії музики та композиції. Серед його учнів — Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедлі та інші.

Творчість[ред.ред. код]

Написав 11 українських хорів, в тому числі два на слова Шевченка: «Ой Діброво» та трьохголосий канон «І день іде, і ніч іде». Оброблював народні пісні — українські, російські та молдовські. Відомий також дослідженнями та виданням творів Гайдна, Брамса, Шуберта.

Джерела[ред.ред. код]

  • О. В. Яцкив. Мандычевский Евсевий // Музыкальная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1976, т. 3, стлб. 432-433. (рос.)
  • А. І. Муха. Композитори світу в їх зв'язках з Україною. Київ: Фан Дінь Тан & Fan's Company, 2000, с. 50-51.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / за ред. М. Бажана. — 2-ге вид. — Київ: Гол. редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Meyers enzyklopädisches Lexikon. Mannheim; Wien; Zürich: Lexikonverlag, 1980, Bd. 15, S. 551.
  • Дячков В.У цвітінні музики й любові: [про Є. Мандичевського] / Володимир Дячков // Вільна бесіда. - 1991. - 17-24 травня (№ 21). - С. 5.
  • Гусар Ю. Його називали "музичною енциклопедією" [про Є. Мандичевського] / Юхим Гусар // Буковинське віче. - 2014. - 3 липня (№ 27). - С. 3.
  • Ларіна О. Євсебій Мандичевський // Музика. - 1997.- № 1. - С. 26-27.
  • Щербанюк Л. "Гідним хвали вважаю Мандичевського..." / Леся Щербанюк // Буковина. - 2001.- 21 серпня.
  • Яківчук А. Великий буковинець: [проЄ.Мандичевського] / АвксентійЯківчук // Буковинське віче.- 1994. - 28 грудня.
  • Яцків О. Віденець родом з Буковини // До витоків назви краю Буковина. - Чернівці, 1992. - С. 112-113.

Посилання[ред.ред. код]


Персоналії Це незавершена стаття про особу.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.