Мандичевський Євсевій

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Євсевій Мандичевський
Eusebius Mandyczewski
Зображення
Євсевій Мандичевський
Основна інформація
Дата народження 17 серпня 1857(1857-08-17)
Місце народження Австро-Угорщина с. Багринівка, Герцогство Буковина, Австро-Угорська імперія, тепер Глибоцький район, Чернівецька область, Україна
Дата смерті 13 липня 1929(1929-07-13)
Місце смерті м. Шульц, Австрія
Роки активності 18971929
Країна Австрія
Національність українець
Професія Музикознавець, композитор, диригент, педагог, Доктор музикознавства
Нагороди
Кавалер лицарського хреста ордена Франца Йосифа
CMNS: Файли на Вікісховищі

Євсевій Мандичевський (нім. Eusebius Mandyczewski, рум. Eusebie Mandicevschi; нар. 17 серпня 1857, с. Багринівка, тепер Чернівецької області — 13 липня 1929, м. Шульц поблизу Відня) — український і австрійський музикознавець, композитор, диригент, педагог, доктор музикознавства1897). Був відомим, шанованим і впливовим у австрійських, румунських та українських музичних колах.

Освіта та кар'єра[ред.ред. код]

Син православного священика. Музичну освіту отримав у Чернівцях (під керівництвом Сидора Воробкевича та Адальберта Гржималі), потім вдосконалювався у Відні, де його вчителями були Едуард Ганслік, Роберт Фукс, Мартін Густав Ноттебом. Закінчив філософський факультет Віденського університету.

Від 1875 р. мешкав у Відні, проте зв'язків з Україною не поривав, часто приїжджав до Чернівців (тут видано й деякі його твори). З 1879 року входив до найближчого оточення композитора Йоганнеса Брамса.

У Відні керував хоровими та оркестровими колективами. Від 1880 — хормейстер Віденської хорової академії. 1887 обійняв посаду архіваріуса Товариства друзів музики. У 1896—1921 роках професор Академії музики та сценічного мистецтва (віденської консерваторії), де вів класи, інструментування, історії музики та композиції. Серед його учнів — Ганс Ґаль, Карл Бем, Іларіон Веренко, Маноліс Каломіріс, Джордж Селл, Леоне Синіґалья, Карел Прохазка (старший), Марціан Неґря, Йозеф Алоїс Кріпс, Юліус Патцак, Фердинанд Ребай, Розаріо Скалеро, Ґустав Уве Єннер, Артур Шнабель, Карл Ґарінґер, Іґнац Брюлль, Генрі Кімболл Гедлі та інші.

Могила Євсевія Мандичевського

На протязі багатьох років він був віденським кореспондентом британського журналу «Музичний таймс[en]».

У 1901 році він одружився з Альбіною фон Вест, викладачкою співу та керівничкою жіночого хору Товариства друзів музики.

Євсевій Мандичевський похований на Центральному цвинтарі у Відні.

Творчість[ред.ред. код]

Написав 11 українських хорів, в тому числі два на слова Шевченка: «Ой Діброво» та канон на три голоси «І день іде, і ніч іде». Опрацьо́вував народні пісні — українські, російські та молдовські. Відомий також дослідженнями та виданням творів Гайдна, Брамса, Шуберта.

Відзнаки[ред.ред. код]

У 1909 році Євсевій Мандичевський був нагороджений лицарським хрестом ордена Франца Йосифа[1].

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • В. М. Акатріні. http://molodyvcheny.in.ua/files/journal/2017/11/171.pdf
  • О. Д. Огуй. Мандичевський Євсебій Васильович // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 488. — ISBN 978-966-00-1028-1.
  • О. В. Яцкив. Мандычевский Евсевий // Музыкальная энциклопедия. Москва: Советская энциклопедия, 1976, т. 3, стлб. 432-433. (рос.)
  • А. І. Муха. Композитори світу в їх зв'язках з Україною. Київ: Фан Дінь Тан & Fan's Company, 2000, с. 50-51.
  • Українська радянська енциклопедія : у 12 т. / гол. ред. М. П. Бажан ; редкол.: О. К. Антонов та ін. — 2-ге вид. — К. : Головна редакція УРЕ, 1974–1985.
  • Meyers enzyklopädisches Lexikon. Mannheim; Wien; Zürich: Lexikonverlag, 1980, Bd. 15, S. 551.
  • Дячков В. У цвітінні музики й любові: [про Є. Мандичевського] / Володимир Дячков // Вільна бесіда. — 1991. — 17-24 травня (№ 21). — С. 5.
  • Гусар Ю. Його називали «музичною енциклопедією» [про Є. Мандичевського] / Юхим Гусар // Буковинське віче. — 2014. — 3 липня (№ 27). — С. 3.
  • Ларіна О. Євсебій Мандичевський // Музика. — 1997.- № 1. — С. 26-27.
  • Щербанюк Л. «Гідним хвали вважаю Мандичевського…» / Леся Щербанюк // Буковина. — 2001.- 21 серпня.
  • Яківчук А. Великий буковинець: [проЄ.Мандичевського] / АвксентійЯківчук // Буковинське віче.- 1994. — 28 грудня.
  • Яцків О. Віденець родом з Буковини // До витоків назви краю Буковина. — Чернівці, 1992. — С. 112—113.

Посилання[ред.ред. код]