Маркаров Едуард Артемович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ф
Едуард Маркаров
Особові дані
Повне ім'я Едуард Артемович
Маркаров
Народження 20 червня 1942(1942-06-20) (77 років)
  Баку, СРСР
Громадянство Flag of the Soviet Union.svg СРСР
Flag of Armenia.svg Вірменія
Позиція нападник
Професіональні клуби*
Роки Клуб Ігри (голи)
1960 СРСР «Торпедо» (Армавір) ? (?)
1961–1970 СРСР «Нефтчі» 251 (88)
1971–1975 СРСР «Арарат» 119 (41)
Національна збірна
Роки Збірна Ігри (голи)
1966–1968 СРСР СРСР 3 (0)
Тренерська діяльність**
Роки Команда Посада
1975–1976 СРСР «Арарат»
1992 Вірменія «Малатія»
1992–1994 Вірменія Вірменія
1995–1996 Вірменія «Еребуні»
1996–1999 Ліван «Оменмен»
2000–2002 Вірменія «Міка»
2008 Вірменія «Кілікія»
2011 Вірменія «Міка» (в.о.)
Звання, нагороди
Нагороди
Ribbon bar of medal "For Merit" 1.png
Заслужений майстер спорту СРСР

* Ігри та голи за професіональні клуби
враховуються лише в національному чемпіонаті.

** Тільки на посаді головного тренера.

Едуард Артемович Маркаров (рос. Эдуа́рд Артёмович Марка́ров, вірм. Էդուարդ Արտյոմի Մարգարով, нар. 20 червня 1942, Баку) — радянський футболіст, що грав на позиції нападника. По завершенні ігрової кар'єри — радянський та вірменський футбольний тренер. Майстер спорту СРСР (1963), Заслужений майстер спорту СРСР (1973), Заслужений тренер Вірменської РСР (1983), Заслужений діяч фізичної культури та спорту Республіки Вірменія.

Клубна кар'єра[ред. | ред. код]

Едуард Маркаров народився в родині футболіста Артема Агаларовича Маркарова, майстра спорту СРСР, який і став його першим тренером. За прикладом батька, Едуард захопився футболом і з хлопцями часто ганяв м'яч у дворі. У 14 років став тренуватися в бакинському «Локомотиві».

У 1961 році Маркарова помітив Борис Аркадьєв і запросив грати за бакинський «Нафтовик». Його партнерами по клубу були Юрій Кузнєцов, Алекпер Мамедов, Адамас Голодець і звичайно Анатолій Банішевський, з яким вони складали пару нападників бакинського клубу. Незважаючи на зіграність цієї пари, в збірну команду їх запрошували рідко, а коли запрошували, то майже не давали грати разом.

Наприкінці 1960-х років Маркарова почали переслідувати травми, і вирішивши змінити обстановку, він у 1971 році перейшов в єреванський «Арарат». З цим клубом у Маркарова пов'язаний найвдаліший період кар'єри. Спочатку як гравець він став дворазовим володарем Кубка СРСР, золотих і срібних медалей чемпіонату, а потім в 1976 році, вже як тренер срібним призером чемпіонату і фіналістом Кубка. У 1975 році поряд з Гердом Мюллером став найкращим бомбардиром Кубка європейських чемпіонів.[1] Завершив професійну кар'єру футболіста виступами за команду «Арарат» (Єреван) у 1975 році.

Виступи за збірну[ред. | ред. код]

1966 року дебютував в офіційних матчах у складі національної збірної СРСР.

У складі збірної був учасником чемпіонату світу 1966 року в Англії, де зіграв у матчі проти Чилі.

Протягом кар'єри у національній команді, яка тривала усього 3 роки, провів у формі головної команди країни лише 3 матчі.

Кар'єра тренера[ред. | ред. код]

На тренерську роботу потрапив Маркаров несподівано. З команди «Арарат», за яку грав Едуард, пішов старший тренер Віктор Маслов, і йому, як гравцю, що мав найбільший авторитет в команді, у 33 роки було запропоновано спробувати себе в новій якості. З ним весняний чемпіонат 1976 року «Арарат» закінчив на другому місці, завоювавши срібні медалі. У кубку під керівництвом Маркарова «Арарат» дійшов до фіналу. Після вдалого дебюту Маркаров все-таки пішов з команди і став тренувати дітей у республіканській школі Вірменської РСР.

У 1979 році поїхав у Алжир, викладати в Інституті науки і спорту.

Після повернення знову працював в «Арараті», помічником Микити Симоняна. До розпаду СРСР працював асистентом тренера юнацької збірної СРСР. Потім знову працював з місцевими командами.

В період з 1995 по 1999 рік пропрацював у Лівані з командою «Оменмен», яка стала срібним призером чемпіонату Лівану і фіналістом національного кубка.

У 2001-2002 роках був віце-президентом аштаракської «Міки», в якій також і працював у статусі головного тренера.

У сезоні 2008 року Маркаров був головним тренером єреванської «Кілікії»[2]. З приходом Маркарова команда покращила свої результати, проте з останнього місця так і не вибралася. В кінці року Маркаров за власним бажанням залишив посаду і перейшов на посаду тренера-селекціонера клубу[3].

З 2010 року працював віце-президентом з тренерським питань і директором школи клубу «Міка». Згодом в зв'язку із звільненням головного тренера «Міки» від займаної посади, дана вакансія була запропонована Маркарову[4] і з червня по липень 2011 року він був виконуючим обов'язки головного тренера клубу[5].

Статистика виступів[ред. | ред. код]

Клуб Сезон Чемпіонат Кубок Єврокубки Всього
Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи Матчі Голи
«Нефтчі» (Баку) 1961 11 1 1 0 0 0 11 1
1962 30 16 1 0 0 0 31 16
1963 37 12 1 0 0 0 38 12
1964 27 8 1 0 0 0 28 8
1965 31 10 0 0 0 0 31 10
1966 26 12 0 0 0 0 26 12
1967 31 14 5 3 0 0 36 17
1968 25 7 4 3 0 0 29 10
1969 14 5 0 0 0 0 14 5
1970 19 3 5 2 0 0 24 5
Всього 251 88 ? 8 0 0 ? 96
«Арарат» (Єреван) 1971 25 14 4 1 0 0 29 15
1972 22 2 2 0 4 2 28 4
1973 24 10 8 5 0 0 32 15
1974 21 5 5 2 3 5 29 12
1975 27 10 5 2 6 5 38 17
Всього 119 41 24 10 13 12 156 63
Всього за кар'єру 370 129 ? ? 13 12 ? ?

Титули і досягнення[ред. | ред. код]

Гравця[ред. | ред. код]

Тренера[ред. | ред. код]

Почесний громадянин[ред. | ред. код]

Нагороди[ред. | ред. код]

Як гравця[ред. | ред. код]

«Арарат» (Єреван): 1973

Як тренера[ред. | ред. код]

«Міка»: 2000, 2001

Література[ред. | ред. код]

  • Винокуров В. Научится тот, кто хочет. — «Футбол-Хоккей», 1971 г.
  • Григорян А. Г. Эдуард Маркаров: В мое время технари не были в фаворе. Еженедельник «Аргументы и факты», 03.10.1997.
  • Григорян А. Г. Эдуард Маркаров: легенда двух республик. Газета «Спорт», Тбилиси, № 8, 1997 г.
  • Григорян А. Г. К 100-летию армянского футбола. Маркаровы. Журнал «Мужчины». Ереван, № 1-2 — 1997 г., № 3-6 — 1998 г.
  • Григорян А. Г. Маркаровы — «Бразильцы» армянского футбола. — Ереван: Амарас, 2002. ISBN 99930-1-032-4
  • Григорян А. Г. Где Вы, Эдуард Маркаров? — Газета Ноев Ковчег, август 2005 г.
  • Григорян А. Г. Золотые голы как в чемпионате, так и в Кубке приближали «Арарат» к заветной цели. — Газета Ноев Ковчег, август 2013 г.
  • Григорян А. Г. Гол имеет национальность. — Газета «Урарту» — № 23, 2000 г.
  • Григорян А. Г. Первый «бразилец» армянского футбола. — Газета «Урарту» — № 38, 2001 г.
  • Григорян А. Г. Берегись, вратарь, ударов — надвигается Маркаров. — Газета «Урарту» — № 44, 2001 г.
  • Григорян А. Г. «Классные мужики» советского футбола против Маркарова. — Газета «Собеседник Армении» — № 5, 2007 г.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б UEFA Champions League 1974/75 - History - Statistics – UEFA.com
  2. Єреванську «Кілікію» очолив Едуард Маркаров Архівовано 23 жовтень 2013 у Wayback Machine. (рос.)
  3. МАРКАРОВ СТАВ КОНСУЛЬТАНТОМ (рос.)
  4. Маркаров очолив «Міку» (ru). Armsport.am. 13.06.2011. Архів оригіналу за 15.02.2012. Процитовано 14.06.2011. 
  5. Маркаров буде працювати до кінця сезону (ru). Armsport.am. 14.06.2011. Архів оригіналу за 15.02.2012. Процитовано 16.06.2011. 
  6. а б в Григорян А. Маркаровы — «Бразильці» вірменського футболу. — Єреван, 2002.
  7. Про Кавказ
  8. Вік Дарчинян, Артур Абраам, Аркадій Андриасян і Едуард Маркаров нагороджені медаллю[недоступне посилання з квітень 2019]

Посилання[ред. | ред. код]