Вояджер
«Вояджер» (раніше званий: «Марінер») — назва космічної програми НАСА та двох американських космічних зондів, виведених на орбіту ракетоносіями типу Титан-3 (Центавр) у межах цієї програми.
Зміст
Траєкторія руху[ред. | ред. код]
«Вояджер-1» було запущено 5 вересня 1977, він минув Юпітер у березні 1979, досяг Сатурна в листопаді 1980. «Вояджер-2» було запущено раніше, 20 серпня 1977, повільнішою траєкторією, і він пролетів повз Юпітер у липні 1979, повз Сатурн — у серпні 1981, облетів Уран у січні 1986 і Нептун — у серпні 1989. Як і зонди «Піонер», «Вояджери» вийшли за межі Сонячної системи. Сьогодні їхнє завдання — допомогти вченим визначити розташування геліопаузи — межі, де вплив Сонця стає меншим впливу інших зірок.
Особливістю траєкторій цих космічних апаратів є те, що на момент запуску, розташування зовнішніх планет Сонячної системи дозволяло інтенсивно застосовувати пертурбаційні маневри. Завдяки маневрам у гравітаційному полі планет-гігантів космічні апарати змогли облетіти планети й вийти за межі геліосфери з мінімальними витратами палива для прискорення.
Слід зазначити, що коли 12 вересня 2013 року NASA офіційно підтвердили вихід «Вояджер-1» у міжзоряний простір за межами геліосфери, значна кількість ЗМІ помилково оголосила про вихід апарату за межі Сонячної системи. Насправді, останнє може статися лише через 30 тисяч років. Справа в тому, що Сонячна система — це сфера в космічному просторі, де гравітація Сонця переважає над гравітацією будь-якої іншої зорі[1], у той час як геліосфера — це набагато менша сфера всередині Сонячної системи, де сонячний вітер переважає над випромінюванням будь-якого іншого космічного об'єкта. Вояджер-1 нині подолав лише 1/7 від відстані до афелію карликової планети Седна, до якої ще близько 250 років подорожі. Основна ж частина хмари Оорта, яка є джерелом комет у Сонячній системі, взагалі перебуває на відстані 1-2 світлових роки від Сонця (10-20 трильйонів км)[2].
Ізотопне джерело живлення[ред. | ред. код]
Оскільки апарати мали працювати на значній відстані від Сонця, джерелом живлення для бортового обладнання було обрано ізотопний термоелектричний генератор. Джерелом тепла служить ізотоп плутонію — 238Pu. Початкова потужність джерел живлення становила по 470 Ват. Однак із часом потужність зменшується. Станом на рік 2010 це зменшення становило близько 5 Ват/рік[3]. Щоб подовжити час роботи апаратів деякі підсистеми поступово вимикають, що дозволить експлуатувати апарати до 2020 року[3]:
VOYAGER 1[ред. | ред. код]
1998 — Зменшено споживання енергії контролю температури системи UVS (11,0 Ват)
- Вимкнено обігрівач WA Vidicon (5,5 Ват)
- Вимкнено обігрівач NA Vidicon (5,5 Ват)
2002 — Завершено роботу системи UVS (43,9 Ват).
- Вимкнено обігрівач WA Electronics Replacement (10,5 Ват)
- Вимкнено обігрівач IRIS Replacement (7,8 Ват)
- Вимкнено обігрівач NA Electonics Replacement (10,5 Ват)
- Вимкнено обігрівач Azimuth Actuator Supplemental (3,5 Ват)
- Вимкнено живлення UVS (2,4 Ват)
- Вимкнено обігрівач UVS Replacement (2,4 Ват)
- Вимкнено обігрівач Azimuth Coil (4,4 Ват)
- Вимкнено живлення Scan platform (2,4 Ват)
2010 — Закінчено працю системи DTR (5,8 Ват)
2011 — Система gyro operations буде вмикатись тільки на короткий час
2015 — Буде вимкнено живлення Pyro Instrumentation (2,4 Ват)
2016 — Буде вимкнено живлення PLS instrument
VOYAGER 2[ред. | ред. код]
1996 — Зменшено споживання енергії контролю температури системи UVS (11,0 Ват)
1998 Завершено роботу систему UVS (43,9 Ват).
- Вимкнено обігрівач WA Electronics Replacement (10,5 Ват)
- Вимкнено обігрівач IRIS Replacement (7,8 Ват)
- Вимкнено обігрівач NA Electonics Replacement (10,5 Ват)
- Вимкнено обігрівач Azimuth Actuator Supplemental (3,5 Ват)
- Вимкнено живлення UVS (2,4 Ват)
- Вимкнено обігрівач UVS Replacement (2,4 Ват)
- Вимкнено обігрівач Azimuth Coil (4,4 Ват)
- Вимкнено живлення Scan platform (2,4 Ват)
2006 — Вимкнено обігрівач AP Branch 2 (11,8 Ват)
2010 — Система gyro operations вмикається тільки на короткий час
2012 — Завершено роботу системи DTR (5,8 Ват)[джерело?]
2016 — Буде вимкнено живлення Pyro Instrumentation (2,4 Ват)
Здобутки програми[ред. | ред. код]
- Відкриття активного вулкана на поверхні Іо — перший знайдений позаземний вулкан.
- Відкриття кілець Юпітера, подібних до кілець Сатурна.
- Дослідження магнітних полів у космосі.
- Дослідження космічних променів.
- Дослідження плазмових хвиль.
- 17 лютого 1998 р. «Вояджер-1» віддалився на найбільшу відстань від Землі серед усіх об'єктів, створених людиною, і залишив межі Сонячної системи. Зараз він перебуває на відстані понад 10,4 млрд км від Землі.
- 2004 року «Вояджер-1», а 2007 — «Вояджер-2» перетнули одну з меж сонячної системи, що називається межею ударної хвилі сонячного вітру), і розташована на відстані близько 100 астрономічних одиниць від Сонця. Апарати передали інформацію про структуру цієї ударної хвилі[4].
Позаземний контакт[ред. | ред. код]
«Золоті» платівки[ред. | ред. код]
Керівництво проекту цілком серйозно поставилось до можливості зустрічі представників позаземної цивілізації з апаратами «Вояджер» — на борту апаратів перебувають вкриті золотом мідні грамофонні платівки (30 сантиметрів у діаметрі) і пристрої для їх відтворення. На платівках є записи звуку й зображення, що мають дати уявлення про життя й культуру на Землі. Там є записи грому, вітру, музичні твори, а також привітання різними мовами (крім мов сучасних народів, є й записи так званими «мертвими» мовами). Зображення записано в аналоговій формі.
Покриття «золотої» платівки[ред. | ред. код]
Платівку вкрито пластиною, на якій викарбувано зображення, що мають пояснити, як відтворити записи. Там визначено з якою швидкістю має обертатись диск (на основі частоти основного коливання молекули водню). Показано, як треба поставити голку для відтворення звуку, і зазначено, що починати відтворення слід із зовнішнього краю платівки. Подано інструкцію, якої форми має бути сигнал для відтворення зображень з платівки.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Сонячна система // Астрономічний енциклопедичний словник / за заг. ред. І. А. Климишина та А. О. Корсунь. — Львів : Голов. астроном. обсерваторія НАН України : Львів. нац. ун-т ім. Івана Франка, 2003. — С. 433—434. — ISBN 966-613-263-X.
- ↑ «Вояджер-1» в очередной раз не покинул Солнечную систему Архівовано 26 лютого 2015 у Wayback Machine.(рос.)
- ↑ а б Тридцятирічний план програми Вояджер
- ↑ Voyager 2 Proves Solar System Is Squashed. Voyager: The Interstellar Mission. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-12-27.(англ.)
Посилання[ред. | ред. код]
- Сторінка на сервері NASA де подана інформація про програму «Вояджер»
- Опис апаратів
- Тридцятилітній план програми Вояджер
Див. також[ред. | ред. код]
| |||||||||||||||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||
| |||||||||||
