Мілорад Павич

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Милорад Павич
серб. Милорад Павић
Milorad Pavic.jpg
Дата народження: 15 жовтня 1929(1929-10-15)
Місце народження: Белград
Дата смерті: 30 листопада 2009(2009-11-30) (80 років)
Місце смерті: Белград
Національність: серб
Громадянство: Сербія Сербія
Рід діяльності: письменник, історик, літературознавець, перекладач
Жанр: постмодернізм, магічний реалізм
www.khazars.com

Милора́д Па́вич (серб. Милорад Павић; *15 жовтня 1929, Белград — 30 листопада 2009, Белград) — сербський поет, прозаїк, літературознавець, перекладач, фахівець з історії сербської літератури XVIIXIX ст.ст., сербського бароко та поезії символізму. Один з найчитаніших письменників екс-Югославії ХХ століття, його твори перекладено 30 мовами.

Письменника вважають одним з найяскравіших представників постмодернізму і магічного реалізму XX століття. Його найбільш відомий роман «Хозарський словник», який Павич видав 1984 року, приніс авторові всесвітню славу. Серед інших його творів — «Пейзаж, намальований чаєм», «Ящик для письмового приладдя», «Зоряна мантія» та інші. Свою останню книгу, «Мушка», письменник видав в 2009 році.

М. Павич викладав у багатьох європейських університетах (в Парижі, Відні, Фрайбурзі, Реґензбурзі, Белграді), переклав сербською Байрона і Пушкіна, був номінований на Нобелівську премію в галузі літератури у 2004 році.

Перший голова Товариства сербсько-української дружби.

Біографія[ред.ред. код]

Пам'ятник Милораду Павичу

Милорад Павич народився 15 жовтня 1929 року в Белграді. Його батько був скульптором і походив з інтелігентної сім'ї, мати викладала філософію і була знавцем сербського фольклору. Писати Павич почав з раннього віку і завжди вважав літературу своїм родовим покликанням — серед його родичів і предків по лінії батька були письменники, і Павич у своїх інтерв'ю віддавав їм належне.

Дитинство Павича прийшлося на німецьку окупацію. Переживши два бомбардування Белграда, при яких загинули 25 тисяч чоловік, письменник одного разу мало не загинув від рук німецьких солдат: його зупинив патруль, але крім учнівського квитка ніяких документів у 15-річного Павича не було. Лише завдяки зусиллям батька, який трохи знав німецьку і зумів порозумітися з солдатами, Павича не розстріляли. Згодом, у 1999-му, письменнику довелося пережити третього в його житті бомбардування — ці враження знайшли відображення в його романі «Зоряна мантія».

У 1953 році Павич закінчив філософський факультет Белградського університету, а потім отримав докторський ступінь у Загребському університеті. Попри те, що Павич не залишав письменництва, за видом діяльності він залишався вченим, літературознавцем, журналістом, перекладачем і викладачем — ким завгодно, але не письменником. Так було до 1973 року, коли в Югославії була опублікована його перша книга — збірка оповідань «Залізна завіса». Втім, навіть після цього Павич, як він скаже пізніше, був «найнечитанішим письменником своєї країни».

У світову літературу Павич увійшов завдяки роману «Хозарський словник», що вийшов в 1984 році. Цей роман, перший для письменника, став європейським відображенням магічного реалізму, гіпертекстовою фантазією на тему Борхеса. Влаштований так, щоб кожен мав читати його по-своєму, роман без початку і кінця вийшов ідеальним втіленням того, що передбачив Борхес у своєму «Саді, де розбігаються стежки». Критики, не чекали появи настільки сильного автора в тому місці, де, здавалося, не існувало літературної традиції, захоплено прийняли роман, назвавши його першим зразком нелінійної прози, а самого Павича — першим письменником XXI століття.

Книги, опубліковані після «Хозарського словника», не мали такого успіху, але й письменником одного роману Павич не став. Постмодерні експерименти успішно продовжилися в романі-клепсидрі («Повість про Геро і Леандро»), романі-кросворді («Пейзаж, намальований чаєм») та романі-ворожінні на картах Таро («Остання любов у Константинополі»). Зрештою Павич завернув свій творчий досвід в ультимативну літературну форму — «Унікальний роман», детектив з сотнею кінцівок, що пропонує читачеві максимальну участь у вигляді порожніх сторінок, на яких кожен може дописати свій фінал.

Сербський класик, за його власним визнанням боявся набриднути читачеві, зумів підкорити читача, зробивши його співавтором своїх творів. Експерименти з інтерактивністю, персонажі і місця, що час від часу міняють агрегатний стан, де розходяться сюжетні лінії — у своїх творах Павич змішував сон з дійсністю, не намагався робити між ними відмінностей і в цьому залишився неперевершений.

Був одружений з Ясміною Михайлович, письменницею й літературним критиком.

Помер у віці 80 років від інфаркту міокарда.

Автобіографія[ред.ред. код]

« Я письменник уже дві сотні років. Далекого 1766 р. один Павич,[1] видав у Будимі[2] свою збірку віршів і відтоді нас вважають письменницькою родиною.
Народився я 1929 р. на узбережжі однієї із чотирьох райських річок[3] о 8:30 ранку під знаком Терезів (підзнак Скорпіона), за ацтецьким гороскопом - Змія.
Уперше зазнав бомбардувань у 12 років. Удруге у віці - 15 років. Поміж тими двома бомбардуваннями я уперше закохався і під німецькою окупацією примусово вивчив німецьку. Тоді ж я потайки навчився англійської від одного пана, який курив люльку з духмяним тютюном. У той же час я вперше забув французьку (пізніше я забував її ще двічі). Нарешті, на одній псарні, куди я потрапив, ховаючись від англо-американського бомбардування, один російський емігрант, царський офіцер, почав мені давати уроки російської з книжок Фета і Тютчева. Інших російських книжок у нього не було.Тепер я думаю, що вивченням мов було до певної міри перевтіленням у різноманітних заворожених звірят.

Я любив двох Іоанів - Іоанна Дамаскіна і Іоанна Золотоустого (Хризостома)

У моїх книжках я реалізував набагато більше любові, аніж у своєму житті. Лише за одним винятком, який і досі триває. Ніч у сні солодко прилипала до обох моїх щік.

До 1984 р. я був найменш читаним письменником у своїй країні, а від того року поспіль - найбільш читаним.

Я написав роман у вигляді словника, другий у вигляді кросворда, третій - у вигляді клепсидри і четвертий - у вигляді довідника гадання картами Таро Я намагався якнайменше перешкоджати тим романам. Вважаю що роман - це рак. Існує завдяки своїм метастазам. З кожним днем я дедалі менше є автором своїх уже існуючих книжок, але дедалі більше майбутніх, яких можливо, так ніколи і не напишу.
На мій подив мої книжки дотепер перекладені 66 разів на різні мови. Словом, я не маю біографії. Маю лише бібліографію.
Критики у Франції та Іспанії відзначили що я - перший письменник XXI ст., а жив я у ХХ ст., коли треба було довести невинність а не провину.
Найбільше розчарувань від життя я спізнав від перемог. Перемога не виплачується.
Я знав що треба торкатися живих рукою.
Я нікого не вбив. Зате мене вбили. Задовго до смерті. Для моїх книжок було б краще, якби їх автор був якимось турком чи німцем. Я був найвідомішим письменником найненависнішого народу у світі - сербського народу.
XXI ст. для мене почалося avant la date 24 березня 1999 р. коли НАТО впродовж 78 днів бомбардувало Белград та Сербію. Відтоді Дунай, на берегах якого я народився вже не судноплавний...
Гадаю, що Бог осипав мене безмежною милістю, подарувавши мені радість писання, але тією ж мірою покарав мене, либонь, що через ту таки радість".
 »

Бібліографія[ред.ред. код]

  • Залізна завіса (Гвоздена завеса) 1973
  • Хозарський словник (Хазарски речник) 1984
  • Пейзаж, намальований чаєм (Предео сликан чајем) 1988
  • Внутрішня сторона вітру (Унутрашња страна ветра) 1991
  • Вивернута рукавиця (Изврнута рукавица) 1993
  • Остання любов у Царгороді (Последња љубав у Цариграду) 1994
  • (Кутија за писање) 1999
  • Зоряна мантія (Звездани плашт) 2000
  • Сім смертних гріхів (Седам смртних грехова) 2002
  • Унікат (Уникат) 2004
  • Інше тіло (Друго тело) 2006
  • (Свадба у купатилу) 2007

Українські переклади[ред.ред. код]

  • Хозарський словник (чоловічий примірник) (Львів, Класика, 1998; Харків, Фоліо, 2004).
  • Хозарський словник (жиночій примірник) (Харків, Фоліо, 2004).
  • Остання любов в Царгороді (Львів, Класика, 1999).
  • Автобіографія / Павич М.; пер. з серб. І. Лучук // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 15. – С. 45-48.
  • Скляний слімак / Павич М.; пер. з серб. І. Лучук // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 15. – С. 49-63.
  • Початок і кінець роману / Павич М.; пер. з серб. Н. Чорпіта // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 15. – С. 64-67.
  • Коні святого Марка, або роман про Трою / Павич М.; пер. з серб. О. Рось // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 15. – С. 60-67.
  • Принц Фердинанд читає Пушкіна / Павич М.; пер. з серб. А. Татаренко // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 15. – С. 68-73.
  • Корсет / Павич М.; пер. з серб. Н. Чорпіта // Незалежний культурологічний часопис «Ї». – 1999. – № 15. – С. 74-90.
  • Зоряна мантія (Львів, Класика, 2002).
  • Дамаскин: Оповідання для комп'ютера та циркуля / Павич М.; пер. з серб. О. Микитенко // Всесвіт. – 2002. – № 7-8. – С. 3-26.    
  • Скляний слимак: вистава на дві перші дії / Мілорад Павич; пер. з серб.   І. Лучук // Всесвіт. – 2008. – № 9-10. – С. 35-52.
  • Еротичні історії (Харків, Фоліо, 2008) — зібрання творів.
  • Вірші з трьох збірок / Мілорад Павич; пер. зі серб. І. Лучука //  Сучасність. – 2009. – № 9. – С. 16-36.      
  • Ікар: [поезії] / Мілорад Павич; пер. з серб. І. Лучука //  Кур'єр Кривбасу. – 2011.–  № 254–255. – С. 216–220.    

Література про творчу діяльність М. Павича[ред.ред. код]

  • Павич Мілорад // Зарубіж. письм.: енцикл. довід. У 2 т. Т. 2: Л-Я. – Тернопіль, 2006. – С. 311-313.
  • Татаренко, А. Чарівник Павич / Алла Татаренко // ЛітАкцент: альм.: суч. л-ра в колі твого читання; вип. 2 (4). – К., 2010. – С. 5-604.
  • Адамович, М. Внутренняя сторона ветра: [проза М. Павича] / Адамович М. // Вопр. лит. – 2003. – № 11-12.
  • Бульвінська, О. Перший письменник третього тисячоліття, або Мілорад Павич і гіпертекст / Бульвінська О. // Заруб. л-ра. в навч. закл. – 2003. – № 5. – С 35-39.
  • Буряк, О. Оповідання М. Павича «Скляний равлик» в контексті осмислення теоретико-методологічних проблем постмодернізму / Буряк О. // Всесвіт. літ. та культура. – 2008. – № 2. – С. 19.
  • Воропаєва О. Постмодернізм і втілення його рис в оповіданні М. Павича «Дамаскин» // Всесвіт. літ. та культура. – 2007. – № 10. – С.21.
  • Егерева, Е. Павич, нарисованный за чаем / Е. Егерева // Новое время. – 1999. – № 36. – С.41.
  • Євтич, М. Розмови з Павичем: [урив. з книги] / Євтич М. // Тема. – 2002. – № 4. – С.62-79.
  • Интервью с Милорадом Павичем // Иностр. лит. – 2002. – № 2. – С.7.
  • Ковбасенко, Ю. Архіпелаг «Павич», острів «Дамаскин»/ Ковбасенко Ю. // Всесвіт. л-ра. та культура. – 2003. – № 12. – С. 33.
  • Літературу веде у майбутнє читач, а не письменник: інтерв’ю А. Татаренко з М. Павичем // Поступ. – 2000. – № 212.
  • Лучук, І. Поетична іпостась Мілорада Павича / Іван Лучук // Сучасність. - 2009. - № 9. - С. 14-15.
  • Лучук, І. Прогноз на минуле, чи спогади про майбутнє: [«Зоряна мантія» М. Павича ]/ Лучук І. // Дзеркало тижня. – 2002. – 14 – 20 груд. – С.18.
  • Мельник, В. На перехресті вічності й сьогодні: [творчість М. Павича] / В. Мельник / Ї: незалеж. культуролог. часопис. – 2000. – № 19.
  • Ратушняк О. Хозарська міфологія від Мілорада Павича // Всесвіт. л-ра в серед. навч. закл. України. – 2003. – № 4. – С.60.
  • Цофнас, А. Дивлячись на пейзаж, намальований чаєм: [М. Павич] / Цофнас А. // Філос. думка. – 2001. – № 5. – С. 137 – 150.
  • Шатько, Е. Читать Павича - обманываться и верить / Евгения Шатько // Иностр. лит.. – 2013. – № 4. – С. 171-175: ил.

Джерела[ред.ред. код]

Світова Література 11кл Ю. І. Ковбасенко «Грамота» Київ 2011 ISBN 978-966-349-309-1

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Павич Емерик (*1696 - †1780) - латиномовний письменник богослов; автор історичних праць про Сербію та Боснію
  2. Будим (Буда) - правобережна частина сучасного Будапешта (з 1872 р.); а до того - окреме місто. На титулі "Русалки дністрової" зазначено: У Будимі. Письмом корол. Всеучилища Пештанського, 1837.
  3. Дунай, Дністер, Дніпро, і Дон