На стрімчаках божевілля

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
На стрімчаках божевілля
Astounding stories 0063.jpg
Обкладинка журналу «Astounding stories», де вперше було опубліковано твір
Оригінал англ. At the Mountains of Madness
Жанр horror novel[d], новела і Lost World fiction[d]
Автор Говард Лавкрафт
Мова англійська
Написаний 1931
Виданий 1936

На стрімчаках божевілля (англ. At the Mountains of Madness) — фантастична повість американського письменника Говарда Філліпса Лавкрафта, написана 1931 року і вперше видана частинами впродовж лютого, березня та квітня 1936 року в журналі «Astounding Stories».

В повісті розповідається про експедицію на південний полюс і жахливе відкриття, яке зробили вижилі її учасники.

Сюжет[ред.ред. код]

Міскатонікський університет посилає в Антарктику дослідницьку експедицію, оснащену за останнім словом дослідницької техніки. Практично відразу ж експедиція натрапила на незвичайні знахідки: при бурінні було виявлено незвично велику кількість скам'янілих залишків живих істот, а при розвідці місцевості з літака були виявлені дивні скельні формування, чия форма виглядала надто правильною. Через деякий час, одна з груп дослідників виявила дивні п'ятикутні камені зеленуватого відтінку з незвичайним візерунком з точок. А потім був виявлений чудово збережений екземпляр невідомої істоти.

Коли знайдені екземпляри (14 штук) були доставлені в табір, і було здійснено пробний розтин одної з них, результати виявилися вражаючими — тканини істот не мали клітинної будови, а їх збереженість була вражаючою, враховуючи їх вік. Незважаючи на явну спорідненість з примітивними формами життя, істоти мали високорозвинену нервову систему. В цілому отримана інформація небагато що прояснила. Залишилось незрозумілим, коли вони встигли еволюціонувати до такого стану, якщо їх сліди виявлялися навіть у архейських відкладеннях. Було висунуто думку про схожість істот зі Старцями з окультної книги «Некрономікон».

Наступного дня група не вийшла на зв'язок. Витративши декілька годин на спроби зв'язатися по радіо, друга група вирушила до їхнього тимчасового табору. Їх очам постало похмуре видовище: ураган практично розніс весь табір, більша частина обладнання виявилася безнадійно зіпсована. Але деякі дивні речі виявилися ще страшнішими, ніж міць урагану: з чотирнадцяти знайдених екземплярів були знайдені лише шість, причому вони були поховані в снігу і укриті п'ятикутними крижаними плитами з нанесеним на них точковим візерунком. Решта вісім «тіл» істот зникли.

Тіла ж людей і собак були пошматовані і понівечені; з декількох тіл були вирізані (або вирвані) шматки плоті, а в одному з уцілілих наметів було знайдено тіло одного з учасників і труп собаки, що мали сліди невмілого патологоанатомічного розтину. Один учасник групи, Гедні, пропав безвісти. Це настільки вразило учасників експедиції, що вони вирішили передати на базу лише короткий, без подробиць, звіт, в якому повідомлялося про загибель всієї групи. Надалі було прийнято рішення про декілька розвідувальних вильотів у бік гірського хребта, чиї незвично правильні форми були згадані в перших звітах. Прорвавшись крізь смугу туману, екіпаж літака побачив руїни безсумнівно штучного походження.

Вибравши підходяще місце для посадки, дослідники пішли до міста, що складалося з циклопічних будов, похованих під багатометровою товщею льоду. Стіни були складені з кам'яних блоків химерної форми, невідомим чином ідеально точно суміщених один з одним. Меблів в кімнатах не було, що створювало враження планомірної евакуації, а не поспішної втечі. Велика частина стін була прикрашена різьбленням, в якій була відбита історія міста.

Просуваючись вглиб міста і читаючи на стінах його історію, дослідники помітили сліди, що нагадували сліди саней, і відчули слабкий запах бензину. Це наштовхнуло їх на думку про зниклого Гедні. Рухаючись далі, вони наткнулися на декілька віднесених з табору речей, серед яких були зошити, поцятковані точками, і замальовка приблизного плану міста, а також маршруту руху по ньому від високої вежі до тунелю, що йде під воду, причому малюнки були виконані в виразній манері Старців. Діставшись до зазначеної на плані високої вежі, дослідники виявили там й інші речі; на зв'язаних разом санях, сповиті разом, лежали тіла Гедні і труп собаки.

Знахідка не змогла погасити цікавість, і вони продовжили рух по тунелю, який виявився населений незвичайним видом гігантських, сліпих від довгого перебування в темряві, пінгвінів. Нарешті, на підлозі чергового коридору вони знайшли чотири трупи Старців, з відкушеними головами і забруднених слизом (так на барельєфах виглядали жертви шогготів, згадуваних в «Некрономіконі»). Коли неподалік стали чутні трубні вигуки сліпих пінгвінів «Текелі-лі!», жах дослідників досяг межі, і з криками вони кинулися бігти назад коридорами. Озираючись, вони побачили одного з представників шогготів:

« … За нами гналася, синусоїдно звиваючись, кошмарна чорна блискуча тварюка, завдовжки не менше п'ятнадцяти футів, котра вивергала сморід і все більш набирала швидкість; густа пара оточувала її, повсталу з морських глибин. Це неймовірне чудовисько — безформна маса булькаючої протоплазми — вона здавалося реальним втіленням чужого, чужорідного організму, які люблять зображувати наші фантасти, і найбільше нагадувало рухомий потяг, якщо дивитися на нього з платформи станції метро. Темна маса, усіяна яскравими світними різнокольоровими точками, рвалася з підземного мороку, як куля зі ствола, слабо ілюмінуючи, утворюючи тисячі спалахів зеленуватого світла і вічок, що тут же гасли, і мчала просто на нас…  »

Дослідники дивом зуміли врятуватися, оскільки шоггот, очевидно, звернув не в той тунель на черговому перехресті і загубив їх. Вибравшись з міста і діставшись до літака, вони вилетіли на основну базу експедиції.

Герої[ред.ред. код]

  • Вільям Даєр (William Dyer) — головний герой, геолог Міскатонікського університету і керівник експедиції. Він також фігурує в «Тіні з позачасся», де очолює експедицію до Австралії.
  • Денфорт (Danforth) — студент Міскатонікського університету, любитель окультної та езотеричної літератури, знавець тексту «Некрономікона».
  • Френк Х. Пебоді (Frank H. Pabodie) — професор Міскатонікського університету.
  • Професор Лейк (Professor Lake) — університетський біолог.
  • Професор Етвуд (Professor Atwood) — метеоролог експедиції.
  • Гедні (Gedney) — ще один учасник експедиції, перший зниклий.

Історія написання[ред.ред. код]

Говард Лавкрафт з дитинства цікавився подорожами до Антарктики. Ще в 9 років він написав низку коротких оповідань, події яких відбувалися там[1]. З 12 років Лавкрафт написав кілька статей, присвячених дослідженням Південного полюсу[2]. Антарктика в 1920, коли Лавкафт почав активну творчість, залишалася малодослідженим регіоном, що підігрівало інтерес письменника до неї.

У 1928-30 роках відбувалася експедиція Річарда Берда, яку Говард Лавкрафт згадував у листах. Зокрема він зазначав про знахідки скам'янілостей, які свідчать про тропічне минуле Антарктиди[3]. Письменник Лін Картер припускав, що до написання повісті Лавкрафта підштовхнула його посилена чутливість до холоду, через яку письменник навіть втрачав свідомість, коли температура опускалася всього до -1 градуса за Цельсієм[4]. Дослідник творчості Говарда Лавкрафта Сунанд Джоші вважає, що джерелом натхнення послужив роман Едгара По «Оповідь про пригоди Артура Гордона Піма» (1838). Лавкрафт цитує цей твір в «На стрімчаках божевілля» і запозичує звідти ж крик птахів «Теке-лі». За спогадами Августа Дерлета, Лавкрафт прагнув досягти такого ж ефекту фіналу, як і По[5].

Іншим джерелом називається роман «Біля земного ядра» (1914) Едгара Берроуза. Між тамтешньою расою магар і Старцями, так само як і між слугами магарів саготами і шогготами, можна провести чіткі паралелі. На це вказує критик Вільям Фулвілер[6]. В іншому творі самого Лавкрафта, «Безіменне місто» (1921) вже піднімалася тема виявлення міста прадавньої цивілізації, із зображень в якому дослідник довідується минуле істот, що збудували його[7].

Адаптації[ред.ред. код]

  • «At the Mountains of Madness» — відкладений фільм Гільєрмо дель Торо за повістю, робота над яким триває з 2006 року[8].
  • «At the Mountains of Madness» — графічна новела Яна Кулбарда, видана Self Made Hero в 2010 році[9].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Joshi and Schultz, p. 132
  2. S. T. Joshi, The Annotated Lovecraft, p. 175
  3. H. P. Lovecraft, Selected Letters Vol. 3, p. 144; cited in Joshi, p. 183; see also Joshi, p. 186.
  4. Lin Carter, Lovecraft: A Look Behind the Cthulhu Mythos, p. 84.
  5. H. P. Lovecraft, letter to August Derleth, May 16, 1931; cited in Joshi, pp. 329—330.
  6. William Fulwiler, «E.R.B. and H.P.L.», Black Forbidden Things, p. 64.
  7. H. P. Lovecraft, «The Nameless City», Dagon and Other Macabre Tales, pp. 104—105; cited in Joshi, pp. 264—265.
  8. At the Mountains of Madness. 2000-01-01. Процитовано 2015-08-27. 
  9. Journal, The Comics. At the Mountains of Madness with H.P. Lovecraft «  The Comics Journal. classic.tcj.com. Процитовано 2015-08-27. 

Посилання[ред.ред. код]

Текст повісті(англ.)