Ніагарський водоспад

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Координати: 43°04′41″ пн. ш. 79°04′33″ зх. д. / 43.07806° пн. ш. 79.07583° зх. д. / 43.07806; -79.07583

Водоспад «Підкова», або «Канадський водоспад» — один із трьох водоспадів Ніагари
Вигляд із пташиного лету на Ніагарський водоспад (Американський водоспад зліва)

Ніага́рський водоспа́д (англ. Niagara Falls) — комплекс водоспадів на річці Ніагара, що відокремлює американський штат Нью-Йорк від канадської провінції Онтаріо.

Ніагарські водоспади — це водоспад «Підкова» (англ. Horseshoe Falls), іноді ще званий Канадським водоспадом (англ. Canadian Falls), Американський водоспад (англ. American Falls) і водоспад «Фата» (англ. Bridal Veil Falls). Разом ці три водоспади формують південну частину ніагарської ущелини. Хоча перепад висот водоспадів порівняно невеликий, водоспади дуже широкі, і за об'ємом води, що проходить через нього, Ніагарський водоспад — найпотужніший у Північній Америці: більш ніж 3160 тон води спадає з них кожну секунду[1] .

Максимальна висота Ніагарського водоспаду — 53 м, максимальна ширина — 790 м (водоспад «Підкова»).

Водоспад був уперше відкритий для європейців бельгійським місіонером і мандрівником Луї Еннепеном 1677 року.

Утворення водоспаду[ред.ред. код]

Початок існування водоспаду відносять до Вісконсинського заледеніння, що закінчилось близько 10 000 років тому. Північноамериканські Великі озера і річка Ніагара — це результат існування останнього континентального льодовикового щита — Лаврентійського, що сповзав з території східної Канади. Льодовик рухався подібно до бульдозера: перемелюючи каміння і ґрунт, зрушуючи їх з місця, заглиблюючи русла річок і створюючи озера. У певних місцях відкладалися уламки порід (донна морена), примушуючи річки створювати нові русла. Геологи висловлюють припущення, що існує стара долина, похована під льодовиковими наносами приблизно в районі Велландського каналу (англ. Welland Canal).

Після того як крига скресла, дренажна канава з боку Великих озер перетворилася в сучасну річку Ніагара, яка не могла більше текти старою долиною, а утворила нове русло в докорінно зміненому ландшафті. Згодом річка Ніагара вирізала глибоку ущелину уздовж Ніагарського уступу, утворивши з північного берега обрив, викликаний ерозією гірських порід між озерами Ері та Онтаріо: річка розмивала старі морські скелі, геологічний вік яких був старший навіть за льодовик. Три великі формації гірських порід були розмиті вщент в ущелині, утвореній річкою Ніагарою.

Коли знову утворене русло Ніагари зіштовхнулось з тривкими до ерозії доломітовими породами, цей шар став еродувати набагато повільніше, ніж м'які сланцеві й піскуваті породи, що лежали на нижчому рівні. За даними аерофотознімання чітко встановлюється геологічна формація Локпорт (Lockport Formation) середньо-силурійского періоду, яка лежить вверх за течією водоспаду і становить приблизно третину верхньої частини стіни ущелини. Вона представлена дуже щільними, міцними вапняками і доломітами. Безпосередньо під ними дві третини відкосу займають породи формації Рочестер (Rochester Formation) раннього силурійського періоду, — більш слабкі, м'якіші і крихкі. Вони здебільшого представлені чергуванням глинистого сланцю з тонкими пластами вапняку, що містить численні скам'янілості. Оскільки цей шар еродується значно легше, водний потік підрізує тверді пласти й утворює водоспад.

Близько 10 900 років тому Ніагарськи водоспади знаходилися на місці сучасних поселень Куінстон, провінція Онтаріо (Queenston, Ontario), та Луістон, штат Нью-Йорк (Lewiston, NY), але через ерозію вони відступили на 11 кілометрів на південь. Ерозія також змінила форму водоспаду Підкова від невеличкої арки, з часом перетворившись у форму підкови і до нинішньої форми у вигляді гігантської літери V.

Походження назви та історія освоєння території[ред.ред. код]

Портрет Самюеля де Шамплена роботи Теофіля Хамеля (1870)

Існує декілька версій походження назви "Ніагара". Так, професор канадського університету Trent University Лінда Лі Реві (Linda Lee Revie) вважає, що слово "Ніагара" ("Грім Вод") походить від самоназви одного з ірокезських народів Нейтраль - Onguiaronon ("Народ Гримлячих Вод"). З часом європейські поселенці англікували це слово на "Nee-ah-guh-ah"[2]. Американський історик та професор каліфорнійського університету Джордж Стюарт писав, що назва походить від ірокезського поселення Ongniaahra ("Точка землі, поділена надвоє")[3]

Перша згадка про Ніагарськи Водоспади серед європейських мандрівників з'явилася у нотатках французького мореплавця та майбутнього губернатора французьких поселень у Канаді, Самюеля де Шамплена у 1603 році. Сам він ці водоспади не бачив, а писав про них зі слів місцевих індіанців:

"У четвер, на десятий день місяця, ми обійшли Заячий Острів приблизно півтори ліги вздовж північного узбережжя, де інші індіанці пристали до нашої барки, серед яких був один молодий алгонкінець, який пройшов значну відстань у вищеназваному великому озері. Ми розпитали його дуже ретельно, як до того розпитували й інших дикунів. Він розповів нам, що... там знаходиться водоспад приблизно лігою завширшки, де велика маса води спадає у вищевказане озеро; що після водоспаду вже не можна побачити землі з іншої сторони, а тільки море настільки велике, що вони ніколи не бачили його кінця, та й не чули, щоб хтось інший бачив".[4]

Географічна карта Нової Франції Самюеля де Шамплена з зображенням Ніагарських водоспадів, 1613р.

Першими європейцями, які побували на водоспадах, вважаються бельгійський священик-францисканець Луї Еннепен та французський дослідник Робер де ла Саль. Досліджуючи території Нової Франції, вони побували на водоспадах у 1678 р. Вражений побаченим, Луї Еннепен пізніше написав у своїй праці "Опис Луїзіани":

"За чотири ліги від озера Фронтенак (озеро Онтаріо) знаходиться неймовірний водоспад Катаракта, якому немає рівних...

Поміж озерами Онтаріо та Ері пролягає величезна та чудова Водяна Каденція, яка спадає настільки дивовижним та неймовірним чином, що немає тому рівних у Всесвіті. Так, в Італії та у Середземноморських районах можна знайти щось подібне, та ми можемо сміливо сказати, що все це жалюгідні відтінки в порівнянні із водоспадом, про який ми зараз говоримо. У підніжжі цієї жахливої прірви ми зустрічаємо річку Ніагара, яка не більш ніж чверть ліги в ширину, але неймовірно глибока у деяких місцях. Перед Водоспадом вона настільки струмка, що несамовито зносить будь-яку тварину, яка намагається перетнути її, щоб погодуватися на протилежному березі. Вони не в змозі протистояти силі течії, яка неминуче скидає їх з висоти в шістьсот футів"[5].

Niagara Falls Father Louis Hennepin.

Побудова мосту та прокладання залізниці у 1855 р. спричинила економічний та туристичний бум у регіоні: було побудовано багато тартаків, водяних млинів, шкіряних заводів. 17 березня 1892 року декілька невеликих поселень з американської сторони об'єдналися в місто Ніагара-Фоллс (канадське місто з такою самою назвою було засновано у 1904 році). У 1853 р. була закладена перша гідроелектростанція - Niagara Falls Hydraulic Power and Mining Company.Її потужності вистачало на освітлення водоспадів та на забезпечення електроенергією декількох навколишніх поселень. У 1895 році компанія Westinghouse Electric запустила найпотужнішу у світі ГЕС з генераторами, розробленими Ніколою Теслою. Крім того, завдяки розвитку залізниці розвивався і туризм. Люди з усіх кінців світу приїжджали подивитися на Ніагарське чудо світу. Водоспади стали популярним місцем проведення медових місяців. Одним із таких туристів був, наприклад, Жером Бонапарт, брат Наполеона.

З розвитком території з'явились і нові проблеми: через численні промислові підприємства почалося масштабне забруднення річки токсичними речовинами. Що до туризму, то доступ до водоспадів був платним та дуже обмеженим. Тому у 1860-х роках почалася кампанія за встановлення заповідності регіону. 30 квітня 1883 року губернатор штату Нью-Йорк Гровер Клівленд підписав білль, яким уповноважував спеціальну комісію відібрати територію для майбутнього заповідника та надавав кошти для викупу землі у приватних власників[6]. Цей закон дозволив створити у 1885 році Ніагарський заповідник. На сьогоднішній день Niagara Falls State Park є найстарішим постійно діючим державним парком у США, і першим парком, для створення якого була застосована реквізиція приватної власності державою (eminent domain). З канадської сторони у 1885 році розпочалося створення національного парку провінції Онтаріо, який сьогодні відомий як Парк Королеви Вікторії.

У 1963 р. Ніагарський заповідник був проголошений Національним Надбанням США. У 2008 р. Конгресс затвердив його як Територію Національної Спадщини[7][8].

З метою запобігання подальшої ерозії почви з Канада та США з 1950 року почали суспільно регулювати потік води.

Американські водоспади перекриті під час проведення робот з контролю ерозії, 1969 р.

Ніагарськи Водоспади у фольклорі корінних народів[ред.ред. код]

Народ Сенеків, які належать до Ірокезів, вважали, що гуркіт водоспаду - це з ними розмовляють духи, маніту, які мешкають у Печері Вітрів за водоспадом "Фатой". У них була традиція кожного року приносити у жертву духам найкрасивішу дівчину племені. Якщо маніту були задоволені, рік мав бути врожайним і люди сподівались на багату добич під час полювань. Така смерть вважалася почесною: душа людини переносилася у світ маніту, де не було горя та страждань, але були плодородні землі та добра здобич. Обряд супроводжувався танцями, співами, різноманітними іграми.

Останнє таке жертвоприношення було зроблено у 1679 році. Його свідком став де ла Саль, який проповідував серед індіанців християнство, та намагався перешкодити цьому варварському звичаю. На що він отримав відповідь від старійшин племені: "Твої слова свідчать проти тебе. Ти кажешь, що Христос подає нам приклад. То ж ми будемо слідувати йому. Чому у вас принесення жертви Христом - це великий подвиг, а у нас - щось жахливе?"

Того року у жертву мала бути принесена дочка вождя племені, красуня на ім'я Лела-Уала. ЇЇ батько, Орлиний Глаз, був вдівцем. Єдиною рідною людиною у нього була дочка. Але він мужньо прийняв вибір старейшин. Коли каноє дівчини, наповнене фруктами та квітами спустили у річку, ще одна лодка попрямувала до водоспадів - це не витримав її батько. Вони обидва загинули. Але мешканці поселення вірили, що ці двоє перетворилися у духів добра та сили. Він став правителем Катаракти, а вона - дівою туману над водоспадами[9].

Згідно з однієї з легенд, традиція жертвоприношень розпочалась у Сенеків коли декілька років поспіль в них була посуха і неврожай. Отже, коли каноє Лели-Уали впало у водоспад, її підхопили два сини бога Грому, Хінума. Обидва у той же час влюбилися у дочку вождя, але вона пообіцяла стати нареченою тому, хто розкаже який злий дух вбиває її людей. Молодший брат розповів про гиатську змію, яка живе на дні Ніагари. Раз на рік змія стає голодною, підіймається на поверхню, та отруює воду. Померлих вона поїдає. Дух Лели-Уали передав це Сенекам, і вони вбили змію. Труп змії впав на дно річки півколом, і зформував водоспад "Підкову".

Трюки та нещасні випадки[ред.ред. код]

Ніагарські водоспади завжди приваблювали до себе не тільки туристів, але й прихильників екстремальних розваг. У жовтні 1829 р. американський каскадер Сем Петч на прізвисько "Стрибун Янкі" стрибнув у водоспад Підкову з оглядової вежи. Він став першим із величезного переліку шибайголів, які намагалися кинути виклик силам природи. Більшість з них загибла, або залишились покаліченими. Сьогодні будь які трюки над водоспадами без узгодження із адміністрацією як канадського, так і американського парків заборонені, та караються штрафом до 5 000 доларів, або 6 місяцями тюрьми, або і тим, і тим разом[10]. Це, звичайно, якщо людина виживе.

15 серпня 1860р. канадський еквілібрист Вільям Леонард Хант, більш відомий за своїм сценічним ім'ям, як Великий Фаріні, пройшовся на канаті над Ніагарой. З собою він мав шест, та ще один моток канату. Дійшовши до середини річки він, зв'язавши канати, спустився на палубу прогулянкового судна Maid of the Mist (61 метр вниз), випив там чарку вина, піднявся назад, та дійшов по канату до протилежної сторони Ніагари. Відпочивши десять хвилин він пійшов по канату назад з зав'язаними глазами, та одягнувши на ноги два кошика. Фаріні ще раз намагався пересікти ріку у 1864 році. Він планував на ходулях підійти до краю водоспадів. Але цього разу на нього чекала невдача: одна з ходуль застрягла та зламалася. Він зміг дістатися лише острову Робінзона, де й був врятований.

8 липня 1876 року 23-річна італійка Марія Спелтеріні стала першою жінкою, яка пройшла понад Ніагарой на канаті. 12 липня вона повторила свій трюк, але цього разу з двома корзинами на ногах. Третього разу, через тиждень, вона пройшлася по канату з зав'язаними очима, а через три дні - закована у наручники на щиколотках та зап'ястях. Востаннє вона пересікла Ніагару 26 липня 1876 р.

Британський капітан Меттью Уебб (Captain Matthew Webb), який першим переплив Ла Манш, потонув у 1883 році, коли намагався переплисти бурхливі потоки Ніагари.

24 жовтня 1901 р. 63-річна шкільна вчителька з Мічигану, Енні Едсон Тейлор, стала першою людиною, яка стрибнула з водоспадів у бочці. Її метою було привернути до себе увагу, та заробити на трюкі грошей, бо знаходилася у скрутному фінансовому становищі. Першу мрію вона здійснила - миттєво стала знаменитою, а ось економічні свої справи жінці покращити не вдалося. Не дивлячись на те, що Тейлор виповнила свій стрибок доволі успішно, відбувшись лише незначними подряпинами, вона радила більше ні кому не повторювати її вчинок:

"До останнього свого подиха я буду застерігати інших від такого подвига... Я краще полізу в жерло гармати, знаючи, що вона розірве мене на шматки, ніж ще раз спущуся по водоспаду".[11]

У 1918 році ледве не трапився нещасливий випадок коли працюючу на річці баржу відірвало від буксиру, та понесло до водоспадів. На щастя, два робітника, які знаходилися на баржі змогли посадити її на мілину не далеко від водоспадів[12].

9 липня 1960 року трапилася подія, яку пізніше назвали "Чудом на Ніагарі": місцевий мешканець взяв двох дітей - 7-річного Роджера Вудварда, та його 17-літню сестру Деанну - на прогулянку моторним човном по річці. Мотор заглох, і потужний потік води перекинув човен. Чоловік впав з водоспаду, та загинув. Хлопець теж впав з Підкови. Не дивлячись на те, що вдягнений він був тільки у купальний костюм і рятувальний жилет, Роджер відбувся лише незначними подряпинами, та був піднятий на борт Maid of the Mist. Його сестра опинилася на межі водоспаду, але була теж врятована двома туристами із Нью-Джерсі[13] .

5 червня 1990 р. Джессі Шарп, каноетист з Теннессі намагався стрибнути з водоспаду у каное. Він відмовився одягти шолом для того, щоб його обличчя було краще видно для фотоапаратів, також не вдягнув рятувальний жилет, бо вважав, що він тільки зашкодить йому врятуватися у екстремальній ситуації. Оператор електростанції, дізнавшись про трюк, перекрив дамбу для того, щоб посадити човен на мілину, але це не зупинило Джессі. Він був на стільки впевнений в успіху, що навіть зарезервував стіл в одному з ресторанів у сусідньому місті. Човен впав з водоспаду, а його тіло так ніколи й не знайшли[14].

1 жовтня 1995 року 39-річний випускник школи каскадерів Роберт Оверакер спробував стрибнути з водоспадів на гідроциклі. Цім вчинком він намагався привернути увагу до проблем бездомних. Роберт готував свій трюк сім років. За планом він мав дійти до краю водоспадів на гідроциклі, а потім стрибнути з парашутом. Але парашут не спрацював, людина впала у воду і розбилася насмерть[15].

Ще одна трагедія мало не сталася 11 червня 2011 року, коли заглох двигун на човні з чотирма підлітками. Після операції з їх врятування два офіцера канадської паркової поліції поверталися до бази. Але через темряву та сильний туман вони самі загубилися і наскочили на каміння в трьохстах метрах від краю водоспадів. З канадської сторони був викликаний гелікоптер, який забрав поліцейських. Усього операція з їх рятування тривала п'ять годин[16] .

У 2003 році канадець Кірк Джонес стрибнув з водоспадів взагалі без будь яких засобів захисту. Він став першою людиною, яка пережила таке падіння, відбувшись лише переломами ребер, та подряпинами. Його сім'я розповіла, що він давно готувався до цього трюку, але пізніше він зізнався, що намагався покінчити життя самогубством. Канадська влада оштрафувала його на 3 000 доларів, та довічно заборонила відвідувати водоспади. Не дивлячись на те, Джонес повернувся до Ніагари, ймовірно, 19 квітня 2017 р. з новим трюком - він спробував спуститися по водоспаду всередині триметрової надувної кулі. Але цього разу трюк не вдався, і Джонес загинув. Його тіло було виловлене з ріки 2 квітня 2017 р.[17]

Сьогодні, як канадське, так і американське міста Ніагара-Фоллс мають невеличкі виставки артефактів (бочки, гідроцикл, та ін.), які залишились від людей, які кинули свого часу позов водоспадам.

Зображення Ніагарського Водоспаду у мистецтві[ред.ред. код]

У кіно[ред.ред. код]

Другу хвилю туристичного буму водоспади отримали після виходу у 1953р. на великий екран фільму “Ніагара[18] режисера Генрі Хетеуея з Мерлін Монро та Джозефом Коттеном у головних ролях. Фільм знятий у стилі нуар. За сюжетом, молоде подружжя Катлерів приїжджає до водоспадів на медовий місяць, але ненароком стають учасниками детективної історії.

В одній із серій мультиплікаційного серіалу про Вуді Вудпеккера 1956р. під назвою “Ніагарські дурні” (Niagara Fools) Вуді планує спуститися по водоспадам у бочці, але один із ренджерів намагається йому у цьому перешкодити. Кожного разу ренджер сам неодмінно опіняється у цій злощасній бочці.

У 1974 році вийшла стрічка студії NBC під назвою “Велика Ніагара” (The Great Niagara)[19] з Річардом Буном та Ренді Куейдом у головних ролях. В ній розповідається про історію родини, члени якої вирішили кинути виклик Ніагарі, та спуститися з водоспадів у бочці.

У фільмі “Супермен II"[20] 1980 р. події розгоратються на Ніагарі. У 1986 р. IMAX зняв документальну стрічку “Ніагара: чудо, міфи та магія” (Niagara: Miracles, Myths and Magic). [21] Водоспади також зустрічаються у мультфильмі про черепашек-ніндзя під назвою “Повернення Технодрому”(Return of the Technodrome) 1988 року. У 2006 році на водоспадах також йшли зйомки фільму “Пірати Карибського Моря: На краю світу”.

У научно-популярному серіалі “Життя після людей”, знятому History Channel[22]  розповідається про те, що очикує на Ніагару через 5 000 років: через ерозію грунту американський водоспад та “Фата” пересохнуть, а “Підкова” зсунеться на північ на 1,9 кілометрів.

У музиці[ред.ред. код]

У 1960р. компанія Niagara Falls Power Generation Project замовила композитору Ферде Грофе (Ferde Grofé) сюїту “Ніагарський Водоспад” на честь завершення побудови першої ступені нової гідроелектростанції.

У 1997р. композитор Майкл Догерті (Michael Daugherty) написав концерт для духового оркестру “Ніагарський Водоспад”.

У літературі[ред.ред. код]

У живопису[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

  • Під час сильних морозів у США і Канаді трапляються випадки, коли водоспад замерзає. За час спостережень таке було у 1848 і 1912 роках, а також у січні 2014 року[23].
  • Під водоспадом побудовані гідроелектростанції загальною потужністю до 4,4 гігават.

Див. також[ред.ред. код]

Див. Також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Niagara Falls Facts | Niagara Falls State Park USA. www.niagarafallsstatepark.com (en). Процитовано 2017-06-07. 
  2. 1962-, Revie, Linda L. (Linda Lee), (2003). The Niagara companion : explorers, artists and writers at the Falls, from discovery through the twentieth century. Wilfrid Laurier University Press. ISBN 9780889206359. OCLC 144087290. 
  3. 1895-1980., Stewart, George R., (2008). Names on the land : a historical account of place-naming in the United States, (english). New York Review Books. с. 83. ISBN 9781590172735. OCLC 176952635. 
  4. Aolib.com: Voyages of Samuel De Champlain * Volume 01 [Page 105 of 123]. www.aolib.com. Процитовано 2017-06-29. 
  5. Legislature, New York (State) (1919). New York Legislative Documents (en). 
  6. General Statutes (en). 1883. 
  7. Niagara Falls National Heritage Area (U.S. National Park Service). www.nps.gov (en). Процитовано 2017-07-05. 
  8. Senate Report 110-174 - NIAGARA FALLS NATIONAL HERITAGE AREA ACT. www.gpo.gov. Процитовано 2017-07-05. 
  9. Welker, Glenn. The Sacrifice at Niagara Falls. www.indigenouspeople.net. Процитовано 2017-07-05. 
  10. Daredevil Law - Niagara Vacation. Online Niagara (en-US). 2013-05-05. Процитовано 2017-07-27. 
  11. Berton, Pierre (2010-03-01). Niagara: A History of the Falls (en). SUNY Press. ISBN 9781438429304. 
  12. Niagara Falls - The Scow and the Subchaser: a History. www.niagarafrontier.com. Процитовано 2017-07-28. 
  13. Roger Woodward - Niagara Falls Miracle, Incidents, Survivor, Story. www.infoniagara.com. Процитовано 2017-08-05. 
  14. Jesse Sharp - Niagara Daredevils History & Facts | Kayak Niagara Falls. www.infoniagara.com. Процитовано 2017-08-05. 
  15. Przepasniak, Ellen (2016-10-03). Daredevil riding jet ski over Niagara Falls plunges to his death in 1995. The Buffalo News. Процитовано 2017-08-06. 
  16. Helicopters save cops from brink of Niagara Falls in daring rescue. NY Daily News (en). Процитовано 2017-08-06. 
  17. Kirk Jones, who survived historic Niagara Falls plunge, dies in return 14 years later. syracuse.com (en-US). Процитовано 2017-08-06. 
  18. Niagara (1953). Процитовано 2017-08-21.  (en)
  19. The Great Niagara (TV Movie 1974). Процитовано 2017-08-21. 
  20. Superman II (en). Процитовано 2017-08-21. 
  21. Niagara: Miracles, Myth & Magic - Niagara Falls IMAX & Daredevil Exhibit. Niagara Falls IMAX & Daredevil Exhibit (en-US). Процитовано 2017-08-21. 
  22. Life After People Full Episodes, Video & More | HISTORY. HISTORY (en). Процитовано 2017-08-21. 
  23. Через небувалі морози у США і Канаді замерз Ніагарський водоспад

Посилання[ред.ред. код]


США Це незавершена стаття з географії США.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.