Опудало (логіка)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Опудало є логічною хибою (неформальною помилкою), що полягає у створенні враження спростування слабшого аргументу, ніж пропонований опонентом, фактично спростовуючи аргумент, який не був висунутий цим опонентом . Тобто висловлюється позиція, яку легко заперечити, а потім вона приписується опонентові.

Той, хто бере участь в цій омані, як кажуть, «нападає на опудало».

Техніка опудала використовувалася протягом усієї історії полемічної дискусії, зокрема, в суперечках з приводу надзвичайно заряджених емоційних проблем, де запальне, розважальне «в бій» і поразка «ворога», можливо, грають більшу роль, ніж критичний погляд або розуміння обох сторін конфлікту.

Також ця техніка часто використовується як форма маніпулювання мас-медіа.

Способи використання[ред.ред. код]

Є декілька способів використання цієї техніки:

  1. Представити тільки частину аргументації опонента (часто слабшу частину), спростувати її та зробити вигляд, що заперечено повну аргументацію.
  2. Представити аргумент опонента у слабшій формі, заперечити та вдати, що заперечено повну аргументацію.
  3. Представити аргументацію опонента в перекрученій формі, заперечити та зробити вигляд, що заперечено повну аргументацію.
  4. Представити когось, хто наводить слабкі аргументи на користь питання, що розглядається як єдиного/основного захисника, спростувати його аргументи та зробити вигляд, що ви маєте рацію.
  5. Придумати фіктивну особистість із вчинками або переконаннями, що критикуються, та зробити вигляд, що цей голем представляє групу, що її промовець критикує.

Походження[ред.ред. код]

В якості помилки, визначення та назва аргументів опудала вважаються нещодавно вигаданими, хоча ще Арістотель зауважив на важливості цієї логічної хиби; Дуглас Уолтон[en] визначив, що «перше застосування цього методу ми можемо спостерігати у підручнику, в якості неофіційної помилковості» в Guides to Straight Thinking(Керівництво Прямого Мислення) Стюарта Чейза[en] 1956 р. (стор. 40). Проте, класичний текст Чарльза Леонарда Хамбліна[en] Fallacies (Омани) 1970 р. не згадує це ні як чіткий тип, ні навіть як історичний термін. Ідею «солом'яного опудала», можно знайти у книзі «The Scare-Crows of Sexual Slavery» американської громадської діячки Вікторії Вуд'юл[en], написаної 1873 року.

Походження терміну не відоме. Використання терміну в риториці передбачає людську фігуру з соломи, яку можна легко знищити, наприклад, військовий тренувальний манекен або опудало .

Структура[ред.ред. код]

Оманливість можна спостерігати у наступному шаблоні:

  1. Перша людина стверджує міркування X.
  2. Друга людина виступає проти зовнішньо схожої пропозиції Y, удавано, в той час як аргумент проти Y є аргументом проти X.

Це міркування — помилка доцільності: воно не в змозі бути зверненим до пропозиції в питанні, спотворюючи опонуючу позицію.

Наприклад: Спрощення аргументу опонента, згодом спростовуючи цю спрощену версію.

Приклади[ред.ред. код]

1)Аргументи опудала часто виникають в публічних дебатах:

A: Ми повинні пом'якшити закони законодавства щодо вживання алкоголю.

Б: Ні, будь-яке суспільство, з необмеженим доступом до п'янких напоїв, втрачає свою норму трудової поведінки і хоче лише негайно задовольнити себе та свої бажання.

Початкова пропозиція — пом'якшити закони держави щодо вживання алкоголю . Людина Б неправильно витлумачив цю пропозицію, відповідає на неї, як ніби це було щось як на кшталт «(ми забов'язані мати …) необмежений доступ до п'янких напоїв». Це логічна помилка, тому що Людина А ніколи не говорив про необмежений доступ щодо п'янких напоїв.

2)А: «Сонячні дні — це добре».

Б: «Якби всі дні були сонячними, то ніколи б не було дощу, а без дощу настали б засуха і голодна смерть».

В даному випадку Б замінює твердження А на те, що нібито тільки сонячні дні — це добре, і відкидає його. А насправді говорить, що сонячні дні — це добре, не згадуючи нічого про дощові дні.

Сучасне сприйняття[ред.ред. код]

У 2006 році Роберт Таліс та Скотт Айнін розширили застосування і використання омани опудала, після того як попередні знавці галузі риторики, були переконані, що опудало може приймати дві форми, оригінальну форму, у якій аргумент опонента спотворений, де звертання відбувається до представницької форми і нової форми, яку вони назвали формою вибору.

Форма вибору фокусується на частковому і більш слабшому представленні аргументу опонента, яку легше спростувати. Легше спростовувати цей, більш слабкий аргумент, щоб спростувати аргумент суперника в цілому. Вони вказують на схожість форм вибору та помилковість поспішного узагальнення, в якому спростування протилежної позиції, більш слабшої, ніж позиція опонента утверджується в якості спростування всіх протилежних аргументів. Вони виявили значно ширше використання форми вибору в сучасній політичній сфері та розглянули його значення в якості нового важливого інструменту для поліпшення громадського дискурсу.

Айкін і Таліс розширили цю модель в 2010 році, представивши третю форму. Посилаючись на «представницьку форму», як класичне опудало, і «форму вибору», в якості слабкої людини, була названа третя форма — «невидимка». Аргумент-невидимка — повна вигадка, де обидві точки зору не існують, опонент не виражає точку зору як насправді існуючу, або принаймні опонент не стикався з нею.

Аристотель Це незавершена стаття з філософії.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. http://um.co.ua/9/9-2/9-28246.html
  2. http://pidruchniki.com/12980108/ritorika/tipovi_pomilki_argumentatsiyi_krititsi
  3. http://moemesto.ru/metodportfolio/file/9549021/display/%D0%94%D0%B0%D0%B9%D0%B0%D0%BD%D0%B0%20%D0%A5%D0%B0%D0%BB%D0%BF%D0%B5%D1%80%D0%BD.pdf
  4. http://skepdic.ru/solomennoe-chuchelo/