Пилява (Тиврівський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Пилява
Свято-Покровська церква в Пиляві, 1862
Свято-Покровська церква в Пиляві, 1862
Країна Україна Україна
Область Вінницька область
Район/міськрада Тиврівський район
Рада/громада Пилявська сільська рада
Код КОАТУУ 0524584801
Основні дані
Засноване 1243
Населення 752
Площа 2,47 км²
Густота населення 304,45 осіб/км²
Поштовий індекс 23330
Телефонний код +380 4355
Географічні дані
Географічні координати 49°04′17″ пн. ш. 28°31′06″ сх. д. / 49.07139° пн. ш. 28.51833° сх. д. / 49.07139; 28.51833Координати: 49°04′17″ пн. ш. 28°31′06″ сх. д. / 49.07139° пн. ш. 28.51833° сх. д. / 49.07139; 28.51833
Середня висота
над рівнем моря
274 м
Місцева влада
Адреса ради 23330, Вінницька обл., Тиврівський р-н, с. Пилява, вул. Першотравнева, 8, тел. 04355 24421
Карта
Пилява. Карта розташування: Україна
Пилява
Пилява
Пилява. Карта розташування: Вінницька область
Пилява
Пилява
Мапа

Пилява у Вікісховищі?


Пи́лява — село в Україні, в Тиврівському районі Вінницької області. Населення становить 752 особи. Загальна площа земель територіальної громади — 2419,4 га.

Розташування[ред. | ред. код]

Село розташоване на півночі Тиврівського району за 5 км від районного центру Тиврів на кордоні з Вінницьким районом, в 15 км від Вінниці поруч з автошляхом Т 0212.

Сусідні населені пункти:

Rose des vents Яришівка Іванівка Вороновиця Rose des vents
Грижинці N Федорівка
W    Пилява    E
S
Сутиски Тиврів Довгополівка

Історія[ред. | ред. код]

Кам'яний хрест жертвам моровиці 1768 р. в Пиляві

Заснування і давнина[ред. | ред. код]

Перша письмова згадка про село — в Актах коронного трибуналу Речі Посполитої за 1599 р.[1] На одній з околиць села, яка має історичну назву «Луб'янки», з ХІІ ст. існувало тієї ж назви давньоруське поселення на р. Рудка, зруйноване монголо-татарами. Історичні назви околиць села, що збереглися до сьогодні — Морозівка, Чубайка, Огрудок, Левада.

Панщина[ред. | ред. код]

З початку XVIII ст. землі Пиляви належать брацлавському хорунжию Михалу Калетинському. У 1713, 1734 та у 1750 рр. у селі перебували загони гайдамаків.[2] У 1768 р. у Пиляві сталася моровиця, жертвам якої відтоді встановлено пам'ятний кам'яний хрест. З 1869 р. Пилява — в складі Тиврівської волості Вінницького повіту. Серед володарів села у XIX ст. — представники родин Ярошинських, Годлевських.[3] У 1893 р. у Пиляві — 184 подвір'я з 1005 жителями.[4] На початку XX ст. Пилявою володіє граф Д. Ф. Гейден, предводитель дворянства Вінницького повіту. В селі у 1905 р. нараховувалось 249 обійсть, мешкало 1051 чол. Селяни займалися рільництвом, сіючи переважно жито, овес, ячмінь і гречку.[5]

Духовне життя[ред. | ред. код]

Покровська церква, 1862

У церкві Святої Трійці, 1768 р. побудови, зберігалася плащаниця 1740 р. До 1793 р. в Пиляві діяв греко-католицький храм Кузьми і Дем'яна, працювала церковнопарафіяльна школа. У 1862 р. замість Свято-Троїцької церкви побудовано нову — Свято-Покровську,[6] яка тимчасово закривалася у 19351941 рр., і була майже єдиною на Тиврівщині функціонуючою за радянських часів у повоєнний період. В її облаштуванні брали участь місцеві майстри — Томаш Гречина та Ананій Кришнівський. Ікона останнього «Ісус Христос з чашею» збереглася до наших днів. Наприкінці грудня 2012 р. Свято-Покровську церкву визнано одним з «Семи чудес Тиврівщини».[7]

Убрання церкви в Пиляві

Нова історія[ред. | ред. код]

У 1922 р. повстанський отаман УНР Сидір (Андрущенко С. Г.) формує свій першій загін з мешканців Пиляви, Кліщева, Сутисок, Соколинців. З 1925 р. Пилява — у складі Тиврівського району Вінницької округи. Станом на 1925 р. в селі проживало 1845 осіб: чоловіків — 924, жінок — 921. Всього господарств — 465. Колгосп у Пиляві створено у 1929 р. Він отримав назву «ім. Т. Г. Шевченка». Пилява, найбільше всього з усіх населених пунктів Тиврівщини постраждала від голодомору у 19321933 рр., втративши третину населення — близько 600 людей. Під час Другої світової війни, село потрапило до німецької зони окупації — генерального округа «Житомир» німецького «Рейхскомісаріату Україна». Звільнено було частинами 151-ї стрілецької дивізії (командир — Подшивайлов Д. П.), штаб якої 16 березня 1944 р. знаходився на північній околиці Пиляви. У 1972 р. у селі відкрито пам'ятник 142 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах тієї війни.[8]

Пам'ятник 142 воїнам-односельчанам, загиблим на фронтах Другої світової війни, с. Пилява

Новітня історія[ред. | ред. код]

У повоєнний період в селі мешкало понад 1000 осіб. Було відновлено колгосп, який отримав назву «ім. Р. Я. Малиновського», побудовано школу, сільський клуб, будинок культури. Створено потужний молочно-товарний комплекс із тваринником. Друкувалась колгоспна багатотиражна газета "Червоний прапор.[9] Прокладено дорогу з твердим покриттям. Відкрито два магазини, дитячий садок. У 1991 р. колгосп розділено. Пилявський осередок отримав назву «ім. Данила Нечая». Невдовзі цей осередок реорганізовано у ТОВ «Пилявське». З 2007 р. землі — в оренді ТОВ «АгроБуг» з уставним німецьким капіталом. У 2009 р. село було газифіковано.

Сільський клуб у Пиляві

Пам'ятки і персоналії[ред. | ред. код]

  • Свято-Покровська церква (1862);
  • пам'ятник 142 воїнам-односельцям, загиблим у часи Другої світової війни (1972);
  • могила А. Є. Горбачова;
  • ботанічна пам'ятка природи місцевого значення Красені буки;
  • земляки:
    • С. А. Джерелюк (1968—1987), воїн-інтернаціоналіст, що загинув в Афганістані (могила);
    • В. В. Кришнівський, чемпіон світу зі стрільби.[10].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Красовський Я. Християнське серце православної Тиврівщини // Маяк. — 2012. — 18 грудня. — С. 2.
  2. Тамтура А. В., Коваль О. І. Історія Тиврівщини. — Вінниця: ФОП Барановська Т. П., 2012. — 444 с. — С. 46.
  3. пол. Epsztein, Tadeusz. Polska Własność Ziemska Na Ukrainie (gubernia kijowska, podolska i wołyńska) w 1890 r. – Warszawa: Wydawnictwo Neriton. Instytut Historii PAN, 2008. – 618 с. — S. 354.
  4. рос. дореф. Гульдманъ, В. Населенные мѣста Подольской губерніи (Алфавитный перечень населенныхъ мѣстъ губерніи с указаніемъ нѣкоторыхъ справочных о нихъ свѣдѣній). Изданіе Подольскаго губернскаго статистическаго комитета. - Каменецъ-Подольскій, 1893. - IV + 636 с. — С. 361—362.
  5. [[Російська дореформена орфографія|рос. дореф.]] Крыловъ, А. Населенныя мѣста Подольской губерніи. Изданіе Подольского губернскаго статистического комитета. - Каменецъ-Подольскій, 1905. - IV + 563 с. — С. 213. Архів оригіналу за 28 жовтень 2012. Процитовано 20 січень 2013.  Назва URL містить вбудоване вікіпосилання (довідка)
  6. рос. дореф. Труды Подольскаго єпархіальнаго историко-статистическаго комитета. Выпускъ девятый. Под редакціею священника Евфимія Cѣцинскаго. Приходы и церкви Подольской епархіи. - Каменецъ-Подольскъ, 1901. – ХХІІІ + 1064 + 175 с. — С. 227.
  7. Рішення 16 сесії Тиврівської районної ради 6 скликання від 21. 12. 2012 р.[недоступне посилання з червень 2019]
  8. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 200—208.
  9. История городов и сел Украинской ССР: В 26 т. Винницкая область / АН УССР. Ин-т истории; Гл. редкол.: П. Т. Тронько (пред.) и др. — К.: Гл. ред. Укр. Сов. Энцикл. АН УССР, 1972. — 630 с. — C. 573.
  10. Тиврівщина: Краєзнавчі нариси. — смт Тиврів: ТОВ Нілан-ЛТД, 2012. — 306 с. — С. 200—208.

Джерела і література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]