Данило Нечай

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Данило Нечай
POL COA Nieczaj.svg
Прапор
Полковник брацлавський
1648 — 1651
Попередник: започатковано
Спадкоємець: Тимош Носач
 
Віросповідання: православний
Смерть: 1651
Красне
 
Військова служба
Приналежність: Військо Запорозьке
Звання: полковник
Могила Данила Нечая близ Черемошного

Дани́ло Неча́й (1612 (?) — 10 лютого 1651) — український військовий діяч, полковник брацлавський.

Життєпис[ред.ред. код]

До 1648[ред.ред. код]

Данило Нечай походив з української православної шляхти, власного гербу Побуг відмінний (див. твори В'ячеслава Липинського i Наталії Яковенко). За даними польського дослідника Вєслава Маєвського, родина Д. Нечая що осіла на Київщині, походила з Мстиславльщини.[1] Народився, ймовірно, у Барі. Мав трьох братів:

Будучи свояками через шлюб Івана з донькою Хмельницького Степанидою, брати здійснювали повний контроль над козацькими формуваннями Білої Русі.

1648 — 1650 рр.[ред.ред. код]

Нечай входив до складу радикально налаштованого старшинського угруповування разом з Кривоносом, Гладким та Мозирею. З новим гетьманом — Богданом Хмельницьким — мав часті суперечки. З початком національно-визвольної війни брав участь у здобутті козаками Кодака, у битві під Жовтими Водами, у битві під Корсунем, здобув Бродівський замок. Організував Брацлавський полк. Потім став одним із соратників Максима Кривоноса, відзначився в боях на Вінниччині, під Меджибожем. Як брацлавський полковник брав участь: у битві під Старокостянтиновом: зокрема, перед 10 вересня 1648 його загін взяв місто, 14 вересня відбив штурм війська Речі Посполитої;[1] битві під Пилявцями, в облозі Львова та Замостя. Після повернення до Києва з волі Б. Хмельницького Нечай командував київським гарнізоном, вів переговори з дипломатами Речі Посполитої у Києві та Переяславі (поч. 1649 р.; зокрема, 22 (12) березня 1649 з Шаргорода написав листа до реґіментаря Станіслава Лянцкоронського, в якому застерігав його від виправи в сторону демаркаційної лінії[1]). Його полк облягав Збараж, відіграв значну роль в Зборівській битві. 1650 року:

1651 р.[ред.ред. код]

В лютому 1651 р. 40-тисячне коронне військо на чолі з Марціном Калиновським пішло на Поділля. Нечай зі своїм полком (майже 3 тис. чоловік) кинувся йому назустріч. Під Красним на Вінничині він вирішив зупинитися. Дізнавшись, що головний бунтівник перебуває зовсім недалеко і вислав передову сторожу під орудою сотника Шпаченка в містечко Ворошилівка, Марцін Калиновський не встояв перед спокусою одним махом розправитися з ненависним брацлавським полковником. 9 лютого під покровом ночі 4-тисячний загін драгунів (передова сторожа на чолі зі С. Лянцкоронським[2]) підкрався до Ворошилівки, оточив її і вирубав до ноги сторожу й усе населення містечка, щоб хтось, чого доброго, не попередив Нечая. Основні сили в цей час у цілковитій тиші рухались до Красного, куди добрались посеред ночі. Козаки біля брами не очікували нападу, бо вважали, що то повертається сотня Шпаченка, тож драгуни майже безперешкодно увірвались на сонні вулиці — напередодні козаки святкували масницю і тепер, нетверезі, спали безпробудним сном. Сам Нечай був впевнений, що ворог далеко, і що Шпаченко в разі небезпеки повідомить його. Тому він безпечно гуляв, поки вороги обступили місто і почали штурм. Нечай героїчно бився, отримав безліч поранень.

За даними Вєслава Маєвського, був взятий в полон Казимиром Пісочинським, вбитий під час суперечки щодо полоненого.[2] Врешті ворожа куля полегшила його муки і відправила на той світ. Учасник тих подій — польський жовнір Станіслав Освєнцім — так писав в своєму щоденнику:
«Нечай, полковник брацлавський, один з найголовніших серед повстанців бунтівник, якому самі козаки надавали перше місце після Хмельницького, скочив на коня і робив сам те, що належало робити доброму юнакові, і козаків спонукав пірначем до оборони. Але, не маючи можливості організувати належний опір, мужньо обороняючись поліг.»

Пізніше виникла суперечка через його срібну булаву між М. Калиновським]] та С. Лянцкоронським.[2]

Поховання[ред.ред. код]

За переказами, Нечая поховали у братській могилі у с. Черемошному; згідно з нещодавно виявленими даними, його тіло привезли до Києва і там поховали (очевидно, в одному з київських монастирів).

Очевидець подій Ольбрахт Радзивілл описував, що коронні вояки, потрапивши у замок, зайшли до церкви, де застали відправу над Нечаєм: тіло лежало на килимі, біля нього — 4 попи і брат, яких зарубали. Анонімний щоденник стверджував, що козаки забрали тіло до замкової башти, поклали на оксамиті, запалили свічки; священика, який співав псалми, забрали і привели до М. Калиновського, потім «німці обложили вогнем і так його… спекли припоминаючи…, як то козаки знущалися над християнськими священиками».[3]

Пам'ять[ред.ред. код]

На честь Данила Нечая названі вулиці у Вінниці, Тернополі, Дніпропетровську (Шевченківський район, житловий масив ім. Б. Кротова) та Львові (Залізничний район, житловий масив Левандівка), а також вулиця у Голосіївському районі Києва, що на сьогодні вже зникла. У Брацлаві, колишньому осередку полку котрим він керував, Нечаю встановлено погруддя.

У літературі[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą… — S. 721.
  2. а б в г д Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą… — S. 722.
  3. М. Грушевський. Історія України-Руси. — Т. IX-1. — С. 183.

Література[ред.ред. код]

  • Коваленко Сергій. Нечай Данило // Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 1. — Київ: Стікс, 2007.
  • Липинський В. К. Участь шляхти у великому українському повстанні під проводом гетьмана Богдана Хмельницького / Твори, т. 2. — Філадельфія, 1980.
  • Яковенко Н. М. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII століття. Волинь i Центральна Україна. — Київ 2008.
  • Українське козацтво. Мала енциклопедія. — Київ, 2006.
  • Микитин Теодор. Данило Нечай. Історична повість. Художник Л. Прийма. — Львів, Каменяр, 1983 р.— 199 с., іл.
  • Островський Олелько. Данило Нечай (1651 р.) Історичне оповідання.
  • Majewski W. Nieczaj (Neczaj) Daniło h. Pobóg z odmianą (zm. 1651) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1984. — t. XXІІ/4, zeszyt 95. — S. 721—723. (пол.)

Посилання[ред.ред. код]