Піски (Бобровицький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Піски
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бобровицький район
Рада/громада Бобровицька
Код КОАТУУ 7420685601
Облікова картка картка 
Основні дані
Перша згадка 1650
Населення 508 (20.12.2017)[1]
Площа 2,9 км²
Густота населення 175,17 осіб/км²
Поштовий індекс 17454
Телефонний код +380 4632
Катойконіми пісківчани
Географічні дані
Географічні координати 50°35′57″ пн. ш. 31°22′56″ сх. д. / 50.59917° пн. ш. 31.38222° сх. д. / 50.59917; 31.38222Координати: 50°35′57″ пн. ш. 31°22′56″ сх. д. / 50.59917° пн. ш. 31.38222° сх. д. / 50.59917; 31.38222
Середня висота
над рівнем моря
126 м
Відстань до
районного центру
25 км
Місцева влада
Адреса ради 17460, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, с. Піски, вул. Тичини, 4-а, тел. 38-7-00
Карта
Піски. Карта розташування: Україна
Піски
Піски
Піски. Карта розташування: Чернігівська область
Піски
Піски

Пі́ски — село Бобровицького району Чернігівської області, центр старостинського округу. Батьківщина поета Павла Тичини.

Географія[ред. | ред. код]

Розташоване за 25 км від райцентру Бобровиця. В селі збереглися історичні назви місцевостей: Боднівка (від прізвища селянина Бодня), Гора, та інші. Кутки мають назви Вовча Нора, Волошинівка, Ворочок, Гирявенки, Миненки, Рябківка.

Історія[ред. | ред. код]

Точна дата заснування села невідома. Ймовірно, що село засновувалось у середині XVII століття в період визвольної війни 1648—1657.

Згідно з «Генеральним слідством про маєтності Переяславського полку» 1730 село Піски (25 дворів) разом із містечком Басанню було вільним і ніколи не було в підданстві[2].

До 1783 село входило до Басанської сотні Переяславського полку. Належало до категорії «рангових сіл», що надавалися гетьманом і царем козацькій старшині «на ранг», як тимчасова винагорода за службу.

З 1782 р. — у складі Київського намісництва, з 1802 — у складі Козелецького повіту Чернігівської губернії.

1897 р. — 414 дворів, 2309 жителів, дерев'яна Троїцька церква (1887), земська школа, яку закінчив поет Павло Тичина. Піски 1870-х років описані у творі Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?»[джерело?].


Комуністична окупація почалася 1918 року. 1923 р. Піски включені до Новобасанського району. 1931 р. людей, під страхом кримінального переслідування, загнали у перший колгосп «Краще життя». Закривши церкву, скинули куполи, зробили спочатку зерносховище, а потім — надбудували дах і зробили клуб. Після цього влада вдалася до терору голодом, відомого як геноцид українського народу 1932—1933 років. У селі зареєстровані випадки людоїдства, зокрема трагедія матері, яка вбила одне із своїх дітей і повісилася в лісі. Деморалізований сільський люд називав порятовану дитину «недоїдком».

28 грудня 1942 р. карателі російського козацького полку в складі німецької адміністрації, спровоковані партизанами НКВС СРСР (убито офіцера Вермахту), припустилася відплатної акції — вбили понад 800 пісківчан[3] та спалили село, в тому числі приміщення, яке раніше було церквою. Це приміщення у 1930-х рр. було осквернено комуністами та перетворено спочатку на зерносховище, а потім — на клуб. У цьому клубі було спалено близько 300 осіб.

За рішенням бюро Чернігівського обкому Компартії України Піски визнано «партизанським селом», хоча партизанський загін до січня 1943 р. нараховував лише 7—8 осіб. У 2000-х рр. діти та онуки солдатів німецького полку, який був розташований у районі села в часи Другої світової війни, допомогли у відбудові православної церкви, яка належить до УПЦ КП.

З 1959 року село у складі Бобровицького району. Колгосп імені Павла Тичини, відділення зв'язку, середня школа (з 1968 р. носить ім'я [Павла Тичини), фельдшерсько-акушерський пункт, ясла-садок, Будинок культури на 350 місць, бібліотека (10 тисяч одиниць зберігання), музей історії села, який у серпні 2010 р. перейменовано на «Пісківський історико-меморіальний музей Павла Тичини».

Пам'ять про Павла Тичину[ред. | ред. код]

Іменем Павла Тичини названа загальносвітня школа в селі.

На території родинної садиби Тичин у 1972 році було створено музей історії села.

У 1981 р. була відбудована хата Тичин та встановлено пам'ятник поетові. У 2010 році рішенням районної ради музей перейменовано на «Пісківський історико-меморіальний музей Павла Тичини», але залишено історичний профіль закладу.

Родичі Павла Тичини (Тетяна та Роман Сосновські, Наталя Місевра, Володимир та Дмитро Тичини, Юрій Тичина) в кімнаті, яку займав шкільний музей Павла Тичини, створили галерею картин сучасного мистецтва, де представлені копії малюнків поета та близько 40 оригінальних робіт сучасних українських художників[джерело?].

З ініціативи Тетяни Сосновської на території школи в травні 2010 року закладена алея випускників і алея першокласників[джерело?].

  • 27 січня 2011 р. на відзначення 120-річчя Павла Тичини до сільської школи приїздила делегація, яку очолював М. В. Томенко.
  • 14 травня 2011 р. в Пісках відбулося музично-поетичне свято до 120-річчя Павла Тичини «Живим вогнем своїм я грію»[4].
  • 16 вересня 2011 р. на подвір'ї Пісківської школи імені Павла Тичини була висаджена трояндова алея. Ініціаторами цієї акції та її очільниками виступили Б. І. Олійник та Т. В. Сосновська.
  • 14 вересня 2012 р. до 45-річчя пам'яті Павла Тичини в селі з ініціативи Літературно-меморіального музею-квартири П. Г. Тичини в м. Києві та за підтримки Міністерства культури України відбулася мистецька акція «Моє слово до Вас…» та було започатковано висадження алеї пам'яті Павла Тичини в центрі села, на вулиці, що носить ім'я поета.

Пам'ятки та могили[ред. | ред. код]

  • 1965 — неподалік від села споруджено обеліск в пам'ять партизанам.
  • 1981 — поряд з майданом — у парку встановлені нові надгробки над могилами Марії Василівни та Григорія Тимофійовича — батьків Павла Тичини, а 2010 — відновлені хрести на їх могилах. Хрести реконструйовані за малюнком Павла Тичини з ініціативи та коштом родини Сосновських.
  • 2008 — до роковин Голодомору 1932—1933 родиною Тетяни та Романа Сосновських встановлено Хрест пам'яті, який освятив Єпископ Чернігівський і Ніжинський УПЦ КП Іларіон.
  • На сільському цвинтарі поховані дві рідні сестри Павла Тичини — Оксана та Єфросинія.

Люди[ред. | ред. код]

Уродженці села

Особи, діяльність яких пов'язана з селом

  • Погрібний Анатолій Григорович (1942—2007) — український літературознавець, письменник, критик і публіцист, політичний, культурний і громадський діяч. З лютого 1962 по липень 1964 року працював у середній школи в с. Піски вчителем історії та суспільствознавства.

Поховані

  • Лєсков Олексій Семенович (1837—1909) — доктор медицини, брат російського письменника Миколи Лєскова. Місце поховання невідоме.
  • Тичина Григорій Тимофійович — батько поета Павла Тичини, похований на парафіяльному кладовищі.
  • Тичина Марія Василівна — мати поета Павла Тичини, похована на парафіяльному кладовищі.
  • Тичина-Ноздріна Єфросинія Григорівна — сестра Павла Тичини, похована на пісківському кладовищі.
  • Тичина-Коломієць Ксенія Григорівна, сестра Павла Тичини, похована на пісківському кладовищі.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ПАСПОРТ БОБРОВИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ за 2017 рік
  2. Мякотин В. А. Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка (1729—1731 г.). Харьков, 1896. С. 43.
  3. Анатолій Череп. Щоб ніколи не забути. / «Наше життя» № 50, 1 грудня 2012, сторінка 5
  4. Сайт «Високий вал» Вшанували видатного поета. Фоторепортаж

Посилання[ред. | ред. код]