Кобижча

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Кобижча
Coat of arms of Kobyzhcha.png
Герб
Станція «Кобижчі»
Станція «Кобижчі»
Країна Україна Україна
Область Чернігівська
Район Ніжинський
Громада Бобровицька міська громада
Облікова картка село Кобижча Облікова картка села Кобижча 
Основні дані
Засноване 1100
Населення 3344 (01.01.2021)
Площа 15,317 км²
Густота населення 218,32 осіб/км²
Поштовий індекс 17411[1]
Географічні дані
Географічні координати 50°50′08″ пн. ш. 31°30′33″ сх. д. / 50.83556° пн. ш. 31.50917° сх. д. / 50.83556; 31.50917Координати: 50°50′08″ пн. ш. 31°30′33″ сх. д. / 50.83556° пн. ш. 31.50917° сх. д. / 50.83556; 31.50917
Середня висота
над рівнем моря
132 м[2]
Відстань до
обласного центру
121 км[3]
Відстань до
районного центру
45 км[3]
Найближча залізнична станція імені Попудренка, Кобижчі, Космічна
Місцева влада
Адреса ради 17400, Чернігівська обл., Ніжинський р-н, м. Бобровиця, вул. Лупицька, 4
Карта
Кобижча. Карта розташування: Україна
Кобижча
Кобижча
Кобижча. Карта розташування: Чернігівська область
Кобижча
Кобижча
Мапа

CMNS: Кобижча у Вікісховищі

Коби́жча — село в Україні, у Бобровицькій міській громаді Ніжинського району Чернігівської області на річці Бурчак (Кобижчі). Село розташоване на відстані близько 100 км від Києва в бік Ніжина. У межах села розташовано 3 залізничні станції — імені Попудренка, Кобижчі та Космічна. Село одне з найбільших в Україні, простягнулося на 8 км уздовж старого річища р. Кобижча.

Назва[ред. | ред. код]

Назву села Kobicz можна зустріти на «Загальній карті України» середини XVII століття французького картографа Боплана .

У історико-статистичному описі Чернігівської єпархії, том. 5 видання 1873 року сказано: «Коб» — давньоукраїнське слово, означає чаклунство, Кобнік — чаклун, Кобижча — сильне чаклунство і житло чаклунів. Можливо, жителі села Кобижчі були схильні до чаклунства, звідки й походить назва села.

Також зустрічалася назва Кобызча. За В. Б. Антоновичем, слово «кобиз» або «кобуз» татарською означає музичний інструмент, запозичений потім козаками під ім'ям кобзи.[4]

Серед місцевих жителів поширена легенда, що нібито назва села походить від фрази вимовленої Катериною ІІ — кабы щи, тобто якби то б щі, яка проїжджала даною місцевістю. Проте дана назва фіксується набагато раніше, тоді як цариця жила у XVIII столітті.

Природа[ред. | ред. код]

На території Кобижчі розташовані кургани 2 000 до н. є.[5]

Історія[ред. | ред. код]

Село засноване у 1100 році, але прямого зв'язку з теперішнім не має. В 1239 році село постраждало у війні з Золотою Ордою.

Знову засновано у часи Яреми Вишневецького. Пережило міжусобні війни у 1638—1640-х роках. 1646 належало єдиному православному сенатору Сейму Польщі каштеляну (воєводі) Чернігова та Києва Адаму Киселю (1600—1653 рр.). Усе життя він намагався поєднати в братському союзі народи України та Польщі. На згадку про цей період частина села називається в народі Каштелянівкою. На місці, де зараз клуб, був «замок» Кисіля. Там ще проглядаються оборонні обвалування.

З початком Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького утворюється Кобижчанська (Кобизька) сотня Ніжинського полку — із центром у селі.

У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується город Кабызжа. У книзі поіменно перераховано 120 чоловіків та вдів. У господарствах загалом було 176 волів та 79 коней.[6][7]

1687 року гетьман Іван Мазепа передав Кобизьку сотню до складу Київського полку[8].

Під час Генерального слідства Київського полку в містечку Кобижчі 54 двори належали до Кобизької ратуші[9]. Сотником був Семен Мандрика.

У 1751 р. гетьман Кирило Розумовський повідомляв свою матір Наталію Дем'янівну про те, що виділив їй у вічне володіння містечко Кобижчу з усіма посполитими людьми і їх землею та майном, що підтвердив власним універсалом.[10]

Після ліквідації полково-сотенного устрою замість Кобизької сотні було утворено Кобизьку волость у складі Козелецького повіту.

У «Списку населених місць Російської імперії» за 1859 рік вказано, що у волосному казач. и вл. містечку Кобижча (Кобыжча) при рч. Кобыжчѣ мешкало 7826 осіб на 1475 дворів (3985 чоловіків та 3841 жінка). Згадувались 1 церква та каплиця, 3 винокурні, сільське училище, базари. У містечку протягом року відбувалося 3 ярмарки[11]. На той момент діяло чотири «старі» церкви: Покрови Пресвятої Богородиці (побудована в 1796 р.), Різдва Христового (1733 р.), Успіння Богородиці на Савинцях (1700 р.) і Троїцька (1801 р.).

Під час скасування кріпосного права 1861 року значна частина землі поміщиків пішла на відкуп кріпосним та козакам (здебільшого — державним селянам).

Влітку 1893 року в село було привезено два ткацькі верстати-літаки для початку промислового ткацького виробництва.[12] До того часу 92 ткача виготовляли лише грубі та вузькі полотна.

За переписом 1897 року в містечку мешкало 10881 особа, серед них — 5330 чоловіків та 5551 жінка. Православними себе назвали 10469[13].

1896 — збудована лікарня-амбулаторія на 15 ліжок, 1915 року — нова залізнична станція. У 1914 році була зведена й прийняла учнів нова середня двоповерхова школа № 1 у центрі села.

1899 року в містечку було 2 земських училища, велика церковно-приходська школа та 2 школи грамоти.[14]

Завдяки Столипінській реформі (1906), яка зобов'язала громаду виділяти землю в масиві для окремих господарів, навкруги села виникло багато хуторів (особливо на південь від містечка, за залізницею). Потім, уже за радянської влади, з боку Симанівки висадили ліс, а людей переселили в село, ближче до колгоспів. В тому лісі ще й досі можна зустріти фруктові дерева чи садові квіти.

1917 року село стає частиною Української Народної Республіки. Під час інтервенції в Україну російських військ, взимку 1919 під селом точилися бої між більшовицькими загонами Троцького й військами генерала Денікіна. Остаточна окупація Кобижчі відбулася 1919 року і тривала з перервою на кілька років до 1991.

У 1923 році в Кобижчі були 3 школи, лікнеп, бібліотека, сільбуд (селянський будинок), телефон та поштово-телеграфна контора. Населення Кобижчі налічувало 11960 осіб на 3108 господарств. Кобижча була центром Кобизького (Кобижчанського) району Ніжинської округи (1923—1930)[15].

У 1926 році згідно з переписом населення Кобижчі налічувало 12063 особи[16].

До 1928 року Кобижча була містечком.

Голодомор[ред. | ред. код]

Містечко постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. Резонансною в історії села стала трагедія родини Дитин, у якій комуністи замучили голодом четверо малолітніх дітей — від трьох до восьми років. Менш відомою є також трагедія сім'ї настоятеля Свято-Успенського храму отця Олександра (Колесника), який після загибелі своєї дружини (матушки) і трьох старших дітей, змушений був покинути паству, священницьку службу і рятувати менших дітей, виїхавши в Яготин. Неповний список убитих голодом мешканців села (23 особи) міститься у Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні 1932—1933 років.

Декомунізація[ред. | ред. код]

У відповідності до Закону України «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки» голова Чернігівської облдержадміністрації Валерій Куліч 20 травня 2016 року підписав розпорядження «Про перейменування об'єктів топоніміки у населених пунктах області»[17], зокрема, наступних вулиць в селі Кобижча:

  • вул. Енгельса — на вул. Козацьку;
  • вул. Колгоспну — на вул. Молодіжну;
  • вул. Котовського — на вул. Якова Рощепія;
  • вул. Піонерську — на вул. Галини Кузьменко;
  • пров. Піонерський — на пров. Галини Кузьменко;
  • вул. Фадєєва — на вул. Дараганівську;
  • вул. Чапаєва — на вул. Івана Мазепи;
  • вул. Червону — на вул. Павла Тичини.

Релігія[ред. | ред. код]

27 вересня 2012 року в селі згоріла дерев'яна Свято-Успенська церква, збудована 1875 року (належить УПЦ МП)[18]. 6 червня 2015 року Архієпископ Ніжинський і Прилуцький Іриней освятив відбудовану на благодійні кошти громадян церкву. Храм став цегляним, але зберіг обриси попередника[19].

Інфраструктура[ред. | ред. код]

Освіта[ред. | ред. код]

В селі діє Кобижчанський заклад загальної середньої освіти I-III ступенів[20].

Транспорт[ред. | ред. код]

Поблизу села розташовано 3 залізничні станції приміського сполучення — імені Попудренка, Кобижчі та Космічна, що дає змогу місцевим жителям швидко дістатись до Києва, Ніжина, Броварів і так далі. Крім цього у Кобижчі є 2 автобусних маршрути — перший — від станції Попудренко до Майдану (повна вартість проїзду 10 грн.), другий — від станції Кобижчі до колишньої школи № 2 (повна вартість проїзду 10 грн.).

Відомі люди[ред. | ред. код]

  • Гурнак Людмила Миколаївна (нар. 1940) — український промисловець, заслужений працівник промисловості України. В Кобижчі проживала з батьками у 1943—1964 роках.
  • Книш Іван Тарасович — український радянський онколог, доктор медичних наук.
  • Шпиг Федір Іванович — (нар. 1956, Кобижча—2020) — український банкір, політик і громадський діяч, депутат Верховної Ради України.
  • Андрій Леонтійович Динник (06.03.1920—30.03.1987) — поет, працював конструктором на одному з київських заводів, начальником лабораторії, старшим інженером у Київському радіоцентрі (м. Бровари). Автор збірок сатири та гумору «Підслухана розмова», «Ридикюль і Торбина», «Всім по заслузі», «Проста арифметика», «Кропива», «Веселенькі були», «Складна ситуація» та інших. Член Спілки письменників з 1963 року.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Назва Рік встановлення Розташування Фото Короткі відомості
Тарасу Шевченку 1974 Біля Кобижчанського закладу загальної середньої освіти I—III ступенів № 1[21] Тарас Шевченко Кобижча.jpg На пам'ятнику частково затертий напис:
Учітесь, читайте,
І чужому научайтесь,
Й свого не цурайтесь.
Т. Г. ШЕВЧЕНКО
Червоним партизанам,
пам'ятник-поховання
Біля сільського будинку культури Червоним Партизанам.jpg Виконаний у формі піраміди, біля самого
пам'ятника розташовано могили
партизанів-більшовиків
В. І. Леніну Біля сільської ради
в центрі села
Ленін Кобижча.jpg Знесений сільськими активістами у 2014 році
Борцям за радянську владу та воїнам ВВВ Борцям за Радянську владу Кобижча.jpg Монумент присвячений всім, хто боровся
за радянську владу під час Громадянської та німецько-радянської воєн
Невідомому солдату і полеглим визволителям Кобижчі Невідомому солдату та визволителям Кобижчі.jpg Біля пам'ятника розташовані могили загиблих
солдатів та офіцерів Червоної Армії, які вибили гітлерівців з Кобижчі.

Галерея[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Знайти поштовий індекс. ukrposhta.ua. Укрпошта. Архів оригіналу за 4 жовтня 2021. Процитовано 18 червня 2022. 
  2. Прогноз погоди в селі Кобижча. weather.in.ua. Погода в Україні. Архів оригіналу за 18 червня 2022. Процитовано 18 червня 2022. 
  3. а б Відстані від села Кобижча. della.com.ua. Архів оригіналу за 28 жовтня 2021. Процитовано 18 червня 2022. 
  4. Антонович В. Б. Моя сповідь: Вибрані історичні та публіцистичні твори. — К.: Либідь, 1995. — с. 164. http://litopys.org.ua/anton/ant09.htm [Архівовано 27 Вересня 2013 у Wayback Machine.]
  5. Джерело?
  6. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 222-225.
  7. Архівована копія. Архів оригіналу за 18 Грудня 2014. Процитовано 17 Грудня 2014. 
  8. Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр / Рецензенти: Негодченко О. В., Швидько Г. К. Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, Кафедра українознавства. — Дніпропетровськ : ПП «Ліра ЛТД», 2007. — С. 152. — ISBN 978-966-383-095-7.
  9. Н. П. Василенко. Генеральное слѣдствіе о маетностяхъ Кіевскаго полка 1729—1731 гг. // Чтенія въ Историческомъ обществѣ Нестора-лѣтописца, книга VII, отд. 3. — 1893. — С. 37.
  10. Корбач І. Шляхами століть: Повість про літописне місто. - К.:1992.- с.54 ISBN 5-8238-0044-4
  11. Список населенных мест Российской Империи по сведениям 1859 года / Обработан Н. Штиглицом. Издан Центральным статистическим комитетом Министерства внутренних дел. — СПб, 1866. — Т. XLVIII: Черниговская губерния. — С. 62. (рос.)
  12. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1894 год. — C. 77—78. http://www.knigafund.ru/books/81181 [Архівовано 4 березня 2016 у Wayback Machine.] (рос.)
  13. Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — С. 263.
  14. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1899 год. Очередная сессия — C. 11. http://www.knigafund.ru/books/81184[недоступне посилання з липня 2019]
  15. Список населенных мест Черниговской губернии. 1924 год / Центральное статистическое управление; Черниговское губернское статистическое бюро. — Чернигов : Госпиполитография, 1924. — С. 42—43.
  16. Всесоюзная перепись населения 1926 года / Центральное статистическое управление СССР, Отдел переписи. — Москва : Издание ЦСУ Союза ССР, 1928. — Т. ХІІ: Украинская Социалистическая Советская Республика. Правобережный подрайон. Левобережный подрайон: народность, родной язык, возраст, грамотность. — С. 477.
  17. На виконання закону — 83 вулиці перейменувати, 40 пам'ятників — демонтувати. oda.cg.gov.ua. Чернігівська обласна державна адміністрація. 21 травня 2016. Архів оригіналу за 18 вересня 2016. Процитовано 18 червня 2022. 
  18. Сніжана Божок Ущент згоріла церква 19 століття // Чернігівщина. — № 41 (369). — 2012. — 10 жовтня.
  19. Архієпископ Іриней освятив новозбудовану церкву. nizhin.church.ua. Ніжинська єпархія УПЦ (МП). Архів оригіналу за 6 листопада 2016. Процитовано 5 листопада 2016. 
  20. Офіційний сайт Кобижчанського закладу загальної середньої освіти I-III ступенів. kobyzhcha-zosh.cn.sch.in.ua. Архів оригіналу за 8 квітня 2022. Процитовано 18 червня 2022. 
  21. Пам'ятник Т. Г. Шевченку в селі Кобижча. kobzar.ua. Науково-освітній веб-портал «Тарас Шевченко». Процитовано 18 червня 2022. 

Література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]