Переяславський полк Війська Запорозького

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Переяславський полк

Герб полку

Герб полкового центру

Карта полку

Розташування полку на карті.
Утворено 1625
Ліквідовано 1782
Центр Переяслав
Сотні 19 (1649) / 2982[1] (2851)[2]
Переяславська полкова
Андрія Романенка
Івана Коваленка
Федора Чикменя
Оверка Сидоровича
Івана Бабича
Василя Гоголівського
Козелецька
Остерська
Заворицька
Моровська
Яготинська
Гельм'язівська
Березанська
Биківська
Воронківська
Бориспільська
Баришівська
Басанська


Полковники
1649 - 1651 Федір Лобода
1652, 1660 - 1662 Яким Сомко
1652 - 1653, 1659 Богдан Калениченко (Калющенко)
1653 - 1658 Павло Тетеря
1659 - 1660 Тиміш Цицюра
1662 - 1663 Афанасій Щуровський
1663 - 1666 Данило Ярмоленко
1666 - 1671, 1672 - 1674, 1687 - 1688 Родіон Дмитрашко-Райча
1671 - 1672 Костянтин Стриєвський
1675 - 1677, 1679 - 1683 Войца Сербин
1677 - 1679, 1690 - 1692 Іван Лисенко
1683 - 1687, 1689 - 1690 Леонтій Полуботок
1692 - 1706 Іван Мирович
1706 - 1715 Степан Томара
1715 - 1721 Іван Федорович Сулима
1721 - 1729 (з перервами) Лукаш Коломійченко
1726 - 1730 Василь Михайлович Танський
1730 - 1732 Семен Томара
1739 - 1766 Семен Сулима
1766 - 1782 Григорій Григорович Іваненко

Переяславський полк — адміністративно-територіальна і військова одиниця Лівобережної України у XVII-XVIII століттях. Сформований у 1625 році на території Переяславського староства, як полк реєстрових козаків, адміністративний центр — місто Переяслав (нині Переяслав-Хмельницький Київської області).

Історія[ред.ред. код]

Брав активну участь у козацьких війнах 1630 (повстання Трясила) та 1637 — 1638 років (повстання Павлюка і повстання Острянина). Після «Ординації Війська Запорізького» 1638 р. особовий склад нараховував 10 сотень, за територіальним принципом: Переяславська, Богушківська, Кропивнянська, Іркліївська, Лубенська, Березанська, Яготинська, Бориспільська, Миргородська та Биківська. Полком до 1638 року керував Ілляш Кераїмович, а потім на чолі був поставлений шляхтич Станіслав Олдаковський, тримав залогу на Запорожжі, виконуючи поліцейсько-охоронні функції.

Хмельниччина[ред.ред. код]

Напередодні Жовтоводської битви в квітні 1648 року Переяславський реєстровий полк перейшов на сторону повстанського війська Богдана Хмельницького.

Протягом 1648 — 1657 років брав активну участь в усіх найважливіших воєнних операціях того часу, особливо відзначившись у битві під Батогом в травні 1652 р.

Полковий Переяслав, в цей період, був одним з найбільших центрів з ремонту та постачання зброї для козацького війська, неодноразово ставав місцем концентрації угруповань напередодні військових походів. В місті також відбулися переговори з польсько-шляхетським посольством у лютому 1649 року та Переяславська рада в 1654 році.

Руїна[ред.ред. код]

Після смерті Богдана Хмельницького Переяславський полк був втягнутий у вир військово-політичної боротьби, що точилася між різними козацько-старшинськими угрупуваннями, які, намагаючись будь-що втримати владу у своїх руках, шукали допомогу в тієї чи іншої сусідньої держави. Часта зміна політичної орієнтації старшини полку в цей період зумовлювалася намаганням протистояти обмеженню влади козацької адміністрації в Лівобережній Україні як з боку Речі Посполитої (урізана польським сеймом Гадяцька угода 1658 р., Слободищенський трактат 1660 р.), так і з боку Московської держави (Переяславська угода 1659 р.), а також претензіями місцевих полковників Тимоша Цицюри та Якима Сомка на гетьманську булаву.

З поглибленням розколу між Правобережжям і Лівобережжям та розгортанням військового протистояння між Московією і Польщею за панування на руських землях, Переяславський полк опинився в центрі перипетій цієї боротьби. Результатом розколу держави на два гетьманства став поділ козацтва полку на два угрупування, одне з яких орієнтувалося на Якима Сомка та Москву, а інше — на Юрія Хмельницького і Варшаву. Ці суперечності були віддзеркаленням загальнодержавних.

З метою ліквідації опозиції серед переяславського козацтва Яким Сомко провів своєрідну військово-адміністративну реформу, поділивши формацію на декілька дрібних територіальних полків та поставивши на їх чолі довірених старшин.

Внаслідок міжусобної війни переяславці зазнали значних втрат особового складу, а територія була перетворена в арену жорстоких боїв між різними кланами, страждала від вторгнень польсько-шляхетських, московських та турецько-татарських військ, що призвело до значного згублення краю.

Підтримка козацтвом полку курсу лівобережної старшини, очолюваної Якимом Сомком, та створення з допомогою Москви окремого Лівобережного гетьманства, не сприяла возз'єднанню України і мала згубні наслідки як для української державності, так і для самого полку. Намагання створити Гетьманат, який був би убезпечений від втручання в його внутрішні справи царської адміністрації, наштовхнулось на шалений супротив з боку московського самодержавства. Втримавши у своїй сфері впливу Лівобережну Україну, московський уряд домігся від гетьмана Івана Брюховецького страти Сомка та піддав репресіям старшин Переяславського полку.

Під владою Московії[ред.ред. код]

Участь у військових операціях
Повстання Трясила 1630
Повстання Павлюка 1637
Повстання Острянина 1639
Битва під Жовтими Водами 1648
Битва під Корсунем 1648
Битва під Батогом 1652
Конотопська битва 1659
Повстання Брюховецького 1668
Азовські походи 1695-1696
Північна війна 1701-1721
Польські походи 1733-1735
Російсько-турецька війна 1710-1713
Російсько-турецька війна 1735-1738
Російсько-турецька війна 1768-1774

Політика Московської держави, після Переяславської ради була спрямована на обмеження самостійності Лівобережної України. Свавілля царської залоги, що перебувала в Переяславі, перепис населення, що розпочався після підписання Іваном Брюховецьким інкорпораційних за своїм змістом «Московських статей» та інші фактори стали причиною вибуху в 1666 році на теренах Переяславщини повстання, рушійною силою якого виступила старшина та козацтво Переяславського полку. Повстання було направлене проти експансії московського самодержавства та носило чітко виражений національно-визвольний характер. Воно послужило поштовхом до наступних антимосковських виступів на Лівобережній Україні, зокрема, повстання Івана Брюховецького у 1668 році, у якому переяславське козацтво теж взяло активну участь. Перейшовши на бік Петра Суховієнка, Переяславський полк до лютого 1669 року продовжував протистояти московській владі. Після придушення повстань, царський уряд піддав жорстоким репресіям переяславське козацтво, що, поруч із репресіями 1663 року, обезкровило полк, призвело до винищення найбільш свідомої та активної його частини.

На кінець 60-х років XVII століття завершився процес оформлення полку як військової та адміністративно-територіальної одиниці Лівобережної Гетьманщини. В 1669 частина територій полку відійшла до Київського полку, а згодом до нього було приєднано території Іркліївського полку, Піщанської, Золотоніської та Домонтівської сотень Черкаського і території Бубнівської, Леплявської та Терехтимирівської сотень Канівського полків.

Після придушення антимосковських виступів 1666—1669 років розпочався процес підпорядкування Переяславського полку московським самодержавством. В період з 1669 по 1709 роки полковий уряд зазнає досить частих змін. Це було результатом кадрової політики гетьманського уряду, залежного від московської адміністрації. У 60-х роках XVII століття — та на початку XVIII століття до полку переселяють іноземців (переважно вихідців із балканських країн), які отримують керуючі міста в полковому уряді. На чолі полку довгий час поперемінно перебували іноземці Родіон Думитрашко-Райча та Василь Сербин. З метою придушення опозиційних настроїв у полку, він часто передавався під управління вихідцям з інших полків (Леонтію Полуботку, Івану Лисенку, К.Стриєвському). Подальшим кроком у посиленні впливу московських воєвод на території Переяславського полку стало будівництво Переяславської фортеці, яка зводилася, переважно, реєстровими козаками.

Переяславський полк у складі гетьманського війська брав активну участь у воєнних акціях, що проводилися в інтересах московського самодержавства: боротьбі з правобережним гетьманом Петром Дорошенком, «Великому згоні» Івана Самойловича, Кримських походах 1687 і 1689 років та Азово-Дніпровських походах 1695 — 1696 років. Козаки полку брали активну участь у Північній війні, у ході якої загинуло багато старшин і рядового складу.

Реформи Петра І, зокрема «Решительный указ» 1709 року, були спрямовані на ліквідацію козацтва і перетворення козаків на рекрутів російської армії. Протягом першої половини XVIII століття переяславське козацтво інтенсивно використовувалося на «канальних роботах», у так званих «низових походах», будівництві Української лінії та інших фортифікаційних роботах, що вело до втрати бойового духу козацтва.

У складі війська Гетьманщини полк брав участь Польських походах (1733 — 1735 рр.), російсько-турецьких війнах (1710 — 1713 рр., 1735 — 1739 рр., 1768 — 1774 рр.) та інших військових акціях російської армії.

Протягом XVIII століття відбувається поступова зміна організаційної структури полку. Якщо в першій чверті XVIII століття в полку переважала кінна група козаків, то в наступний період збільшується чисельність піших козаків, що було пов'язане з масовим обезземеленням та зубожінням основної маси рядового складу полку. З другої чверті XVIII століття козаки Переяславського полку вже рідше залучаються до походів, особовий склад частіше ніс прикордонну, сторожову та допоміжні служби при російській армії. В цей час серед козаків виникає дезертирство. Немало козаків приєднуються до гайдамацького руху та беруть участь у Коліївщині.

Перед розформуванням, у 1782 році до складу полку входили сотні: три полкові Переяславські, Яготинська, Березанська, Басанська, Баришівська, Вороньківська, Гельмязівська, Золотоніська, Кропивнянська, Іркліївська, Канівська, Піщанська, Домонтовська, Бубнівська, Ліплявська і Трахтемирівська. На той час у полку було одне місто, 15 містечок і 516 сіл.

Із запровадженням на Лівобережній Україні поділу на намісництва територія полку була поділена між повітами Київського намісництва, причому 8 з 18 його сотень були розформовані між різними повітами. Указом від 9 липня 1783 р. Переяславський полк був реорганізований у регулярний кінний карабінерний полк російської армії. Переяславське козацтво ще деякий час продовжувало існувати як стан, проте вже не становило окремої автономної військової одиниці.

Козацька старшина[ред.ред. код]

Північний регіон[ред.ред. код]

Північний регіон полку складали дві полкові, Баришівська, Басанська, Бориспільська, Березанська, Воронківська, Яготинська, Гельмязівська, Терехтимирівська сотні. Історично перші вісім тяжіли до єдиного центру — Переяслава.

Виняток з різних причин складали сотні Терехтемирівська і Гельмязівська:

  • Перша перейшла до полку лише близько 1676 року, але, будучи територіально близькою до Переяслава і, по суті, виконуючи роль полкової в XVIII столітті, віднесена до сотень північного регіону;
  • Друга, навпаки, входила до складу полку весь час його існування, але регіонально тяжіла до Канівського полку. По суті, значна кількість канівчан, переселившись в кінці XVII століття на територію Гельмязівської сотні, зумовили її міцні зв'язки з сотнями південного регіону.

У формуванні сотенної старшини виділяються сотні двох типів:

  • в яких уряди займали представники місцевих заможних родин, що фіксуються ще реєстром 1649 року (Бориспільська, Яготинська, Басанська, Березанська і полкові);
  • сотні, на формування старшинського корпусу яких вплинули міграційні процеси (Баришівська, Терехтимирівська, Гельмязівська, Воронківська).

У XVII столітті, в часи Хмельниччини та Руїни, на перших ролях в полку були родини Забузьких, Романенків, Сомків-Щуровських-Калющенків, і близькі до них роди іноземного походження Дмитрашків, Сербинів.

З середини 70-х років, а особливо після 1687 року, домінують родини шляхетського походження, що перейшли з Правобережжя — Сулими, Гулаки, Добронизькі, Мокієвські. Утримуються на урядах родини іноземного походження — Берли, Рустановичі, близькі до клану Сомка, Мировичі — близькі до Сербинів і Дмитрашок, через них до соратників Хмельницького.

На рівні сотень родини, що підтримали, а потім зрадили Мазепу, своїх позицій не втратили до кінця XVIII століття в Басані — Яцьковичі-Забіли, в Баришівці — Ісаєвичі, в Березані — Пилипенки, в Гельмязові — Тоцькі, в Терехтимирові — Гриневичі.

Початок XVIII століття приніс дві хвилі змін:

  • остаточний перехід правобережних полків;
  • прихід великої кількості військових іноземного походження після 1709—1711 років на територію Гетьманщини.

В результаті в сотнях регіону і в полку виділяються родини Іскр, Бурляїв, Танських, Іваненків, Афендиків, Моцоків.

У середині XVIII століття на перших ролях, крім родин Сулим, Афендиків, Іваненків, Гулаків, Добронизьких, Пилипенків, виділяються роди, що були близькі до Розумовських — Канієвські, Карлицькі, Туманські.

Завдяки вдалим шлюбам піднімаються Бахчевські, Копцевичі, Ілляшенки, Лукашевичі, Нестелії. В сотнях же Гельмязівській і Березанській, уряди сотників зайняли за вислугу старовинні козаки, що свідчило про збереження елементів демократії при обранні козацької старшини.

Південний регіон[ред.ред. код]

Південний регіон полку складали сотні: Леплявська, Бубнівська, Піщанська, Домонтівська, Золотоніська, Кропивенська, Іркліївська (Канівська).

Старшина сотень південного регіону, особливо в XVII столітті — це вихідці з правобережних Черкаського і Канівського полків.

У середині XVII століття представники основних старшинських родин південних сотень Переяславського полку — Деркачів, Кулагів, Шабельників, Гладких, Прохоровичів, Джулаїв, Следзинських, Черушинських, Леонтовичів, Платковських, Третяків, Черкаських були відомі в більшості правобережних корінних козацьких полках.

На початку XVIII століття із правобережних полків на території Золотоніської і Кропивенської сотень розміщується полк Самуся (Ковбаси, Тонконога, Гайворонського — І компанійський). В результаті старшина поповнилася родинами — вихідцями із компанійців: Гайворонських, Неверовських, Товбичів, Терлецьких, Мелесів, Базилевичів.

У XVIII столітті формуються сотницькі династії, що утримують уряд півстоліття: в Бубнові — Деркачів-Прохоровичів, Базилевичів-Максимовичів; у Леплявій — Лазаревичів-Левицьких; у Піщаній — Кандиб; у Домонтові — Платковських-Плошкевичів; у Золотоноші — Черушинських-Леонтовичів; у Кропивній — Дараганів; у Ірклієві — Требинських.

Основними власниками в регіоні були Томари, родина грецького походження. З ними пов'язані родини Фридрикевичів, Лизогубів, Борковських, Марковичів, Базилевичів, Черняхівських, Лисаневичів, Моцоків, Тоцьких, Леонтовичів, Кочубеїв, Стороженків. Більшість зазначених вище родин також мала маєтності в південних сотнях полку. Також, значні володіння тут мали Сербини, Мировичі, Шабельники, Деркачі, Требинські, Левицькі, Максимовичі, Лукашевичі.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. «Реєстр Війська Запорозького 1649 року» Київ, «Наукова думка», 1995
  2. Реестра всего Войска Запорожского послѣ Зборовскаго договора с королемъ Польскимъ Яномъ Казимиромъ составленные 1649 года, октября 16 дня / Изданные по подлиннику О. М. Бодянскимъ. — Москва: Изданіе Императорскаго Общества Исторіи и Древностей Российскіхъ при Московскомъ Университетѣ, 1875. — С.VIII-IX.

Джерела та література[ред.ред. код]

  • Панашенко В. В. Переяславський полк // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наук. думка, 2011. — Т. 8 : Па — Прик. — С. 146. — ISBN 978-966-00-1142-7.
  • Заруба В. М. Адміністративно-територіальний устрій та адміністрація Війська Запорозького у 1648—1782 рр. — Дніпропетровськ: Ліра ЛТД, 2007.
  • Коваленко Сергій. Переяславський полк//Україна під булавою Богдана Хмельницького. Енциклопедія у 3-х томах. Том 3. — Київ: Видавництво «Стікс», 2009
  • Кривошея В. В. Генеалогія українського козацтва. Переяславський полк — К.: ВД «Стилос», 2004.
  • Малий словник історії України / відпов. ред. В. А. Смолій. — К. : Либідь, 1997. — 464 с. — ISBN 5-325-00781-5.
  • Іваненко А. О. Переяславський козацький полк у військовій та суспільно-політичній системі України
  • Кривошея І. І. Козацька старшина Переяславського полку
  • http://history.org.ua/JournALL/kraj/2008/1_4/22.pdf - ВДІВЦІ І ВДОВИ У РУМ ’ЯНЦЕВСЬКОМУ ОПИСІ ПЕРЕЯСЛАВА (ІСТОРИКО -ДЕМОГРАФІЧНИЙ АНАЛІЗ). м. Полтава.
  • http://history.org.ua/JournALL/geo/9/15.pdf - Колибенко О., Колибенко О. Топоніми та топооснови Переяславщини у «Реєстрі всього Війська Запорозького».
  • https://histans.com/JournALL/kraj/kraj_2012_3/7.pdf - Олена Замура — Поширення захворювань серед сільського населення Переяславського полку в другій половині ХVІІІ ст.
  • http://histpol.pl.ua/ru/glavnaya?id=8588 - Труды Полтавской Ученой Архивной Комиссии. Выпуск 12. Хозяйственное положение посполитых и подсоседков Песчанской сотни, Переяславского полка, по данным Румянцевской Описи (1767 года) — И. Ф. Ковбы; Воронковская сотня Переяславского полка по Румянцевской Описи. — Я. К. Федоренка
  • Сербин-Вук, полковник Переяславский (1675—1682). // Киевская старина, 1884, № 1.
  • ЦДІА України в м. Києві. Фонд 51, оп. З, спр. 19336; 19313 — Ревізія Переяславського полку. 1729 р. — 144 арк.; 19334 — Ревізія Переяславського полку. 1740 р. — 491 арк.; 19335 — Ревізія Переяславського полку. 1741 р. — 519 арк.; 19339 — Ревізія Переяславського полку. 1743 р. — 554 арк.; 19340 — Ревізія Переяславського полку. 1743 р. — 515 арк.; 19346 — Ревізія Переяславського полку. 1747 р. — 512 арк.; 19352 — Ревізія Переяславського полку. 1752 р. — 735 арк.; 19362 — Ревізія Переяславського полку. 1731 р. — 362 арк.; 19365 — Ревізія Переяславського полку. 1732 р. — 670 арк.; 19366 — Ревізія Переяславського полку. 1736 р. — 535 арк.; 19368 — Ревізія Переяславського полку. 1734 р. — 527 арк.; 19374 — Ревізія Переяславського полку. 1737 р. — 694 арк.; 19376 — Ревізія Переяславського полку. 1738 р. — 628 арк.; 19378 — Ревізія Переяславського полку. 1739 р. — 575 арк.; 8236 — Відомості про присягу козаків і духівництва Переяславського полку — 1741/42 — 471 л.
  • ІР бібліотеки ім. Вернадського — ф 1 спр № 54336-337 — 1726 р. Ревізія Переяславського полку; фонд 2 — Реєстри козацької старшини.
  • Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка. 1729—1731 гг.//Сборник Харьковского Историко-Филологического Института. Том 8, 1896 — стор. 244—288.
  • РГИА Москва. Фонд 1374 опись 1 дело 310 за 1797 год — переписка по поводу нерешенных тяжебных дел, находящихся в Сенате и оставленных «Без хождения тяжущихся» и по привидении в исполнение указов верховной власти 30 августа и 4 октября 1797 года о таких делах. Из Малоросроссийской коллегии по Аппеляции Малороссийского Переяславского полка сотни второй, полковой казаков жителей.
  • Російський державний архів давніх актів. — Ф.229. — Оп.2. — Спр.42 — присяга Переяславського полку в 1676 р.
  • РГБ. шифр — А 153\55 — МАТЕРИАЛЫ ДЛЯ ИСТОРИИ ЗЕМЛЕВЛАДЕНИЯ В ПОЛТАВСКОЙ ГУБЕРНИИ В XVIII ВЕКЕ. Отдел I, казачьи владения Золотоношского уезда, вып. I. Сост. Лучицкий И. В. Киев, 1883. Полк Переяславский. 1767 г.