Нова Басань

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
село Нова Басань
N basan герб.gif
Герб
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бобровицький район
Рада/громада Новобасанська сільська рада
Код КОАТУУ 7420684801
Locator Dot2.gif
Розташування села Нова Басань
Основні дані
Засноване 1450
Населення 3023 (01.01.2015)
Площа 1,239 км²
Густота населення 2640,03 осіб/км²
Поштовий індекс 17461
Телефонний код +380 4632
Географічні дані
Географічні координати 50°34′02″ пн. ш. 31°30′07″ сх. д. / 50.56722° пн. ш. 31.50194° сх. д. / 50.56722; 31.50194Координати: 50°34′02″ пн. ш. 31°30′07″ сх. д. / 50.56722° пн. ш. 31.50194° сх. д. / 50.56722; 31.50194
Середня висота
над рівнем моря
123 м
Водойми Недра
Місцева влада
Адреса ради 17461, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, с. Нова Басань, вул. Шевченка, 49, тел. 2-56-08
Карта
Нова Басань is located in Україна
Нова Басань
Нова Басань
Нова Басань is located in Чернігівська область
Нова Басань
Нова Басань

Нова́ Баса́нь — село в Україні, в Чернігівській області, Бобровицькому районі.

Географія[ред.ред. код]

Село розташоване в південній частині району. Межує з територіями Бригинцівської, Новобиківської та Соколівської сільських рад. Південна частина території Новобасанської сільської ради межує зі Згурівським районом Київської області.

Відстань до райцентру автошляхами — 25 км, до обл. центру — 130 км. Також 28 км до зал. ст. Бобровиця. Через Нову Басань проходить автодорога «Київ-Суми».

Село на берегах річки Недри, притоки Трубежу. Річка бере початок з боліт у лісі біля Озерян. Живлять річку джерела, що б'ють із надр землі. Проте назва, вочевидь, литовського походження.

Історія[ред.ред. код]

До 1918[ред.ред. код]

За неперевіреними даними, село виникло в середині XV ст. В 17 ст. — вже прикордонна фортеця Речі Посполитої для захисту від агресії Московії та Кримського ханства. За переказами, покозачені селяни Старої Басані на чолі з Яковом Зубцем за 18 км на південний схід від села спорудили в лісі земляну фортецю і вартову вежу. Укріплення отримало назву Зубцовське містечко. Біля нього виникли хутори: Грузьке (серед болотистої місцевості), Лисківка (тут живе багато мешканців, які мають прізвище Лиска), Сапонівка (від прізвища Сапон), Поліновка (від прізвища Поліно). З часом хутори злилися з укріпленням, утворилося село, яке отримало назву Нова Басань, бо заселено переважно вихідцями зі Старої Басані. Походження слова «басань» має декілька версій. Більше всього назва походить від староукраїнського слова «баса» — красива. Можлово, спочатку назву отримала річка Басанка, яка проходить через село Стара Басань, а потім співзвучно було назване село. Не треба відкидати версії походження назви села від двох відомих нам слів «Ба» — слово «Бач» скорочене, гляди, дивись (подив) та «Сань» — сановитість, високість, шляхетство. Наступна версія зазначена в Руському літописі де перераховані народи з яких народ «басані», як і болгари, словяни, сербіяни і русь — розмовляли на одній мові. В цьому випадку «басані» — красені, красивий народ. І нарешті, чергова версія — походження від географічного тюрського (половецького) терміну «басан»- річка, яка заросла, не дає проходу.

У 1482, 1494 і 1497 роках Нова Басань піддавалася спустошливим набігам ординців.

В XVI столітті населений пункт поступово відродився. «Землю, що залишилася пусткою, довго ніхто не хотів брати ні за службу, ні в вислугу. Нарешті, в 1503 р. великий князь Олександр грамотою, даною на ім'я київського воєводи, князя Дмитра Путятича, пожалував всю північну половину Переяславського повіту, що лежала по Трубежу і Супою, у сфері якості вислуги, дворянину своєму Дашку Івановичу, якого син, відомий своїми подвигами черкаський і канівський староста Остафій Дашкович, міцну організацію формував тоді з козацтва створив надійний оплот для відбиття татарських набігів і дав швидкий хід нової колонізації південних частин Київщини, а разом і власних переяславських „вислуг“, в яких „на грунтах басанському і биковському“ незабаром постало 2 містечка: Басань і Биков і 9 сіл.»[1]. Жителі займалися переважно землеробством — вирощували жито, ячмінь, просо. В лісах вони збирали мед, полювали на буйволів, диких кабанів та інших звірів. На річці полювали на диких качок і гусей, займались рибальством — тут було «до неймовірності велика кількість всякого роду риби».

Після Люблінської унії 1569 р. Нова Басань в складі Остерського староства відійшла до Польщі. Населення несло прикордонну службу, платило грошову і натуральну ренту. За люстрацією 1635 р. в Новій Басані налічувалося 60 господарств.

У 1638 Нова Басань стала повітовим містом. Жителі, зазнаючи соціального й національного гніту, не мирилися з ним. Так, вони взяли участь у селянсько-козацькому повстанні під керівництвом Я. Острянина і Д. Гуні. Багато загинули в боях зі шляхтою під Голтвою і Жовнином. З 1648 р. Нова Басань — сотенне містечко Переяславського полку. В період визвольної війни українського народу 1648—1657 рр. новобасанці билися проти польських магнатів і шляхти. У 1654 р. населення присягнуло на вірність Російському цареві. Всі жителі Нової Басані ділилися на козаків, які несли військову службу, посполитих, підсусідків, бобилів. Селян, згідно з переписом 1666, в містечку було 80 дворів. Налічувалося також 8 підсусідків і 27 бобилів. З літопису Грабянки дізнаємось:

Навесні цього року з Москви по всій Україні розіслали спищиків і ті спищики усіх людей у містах та селах переписали. Записали кожного — від художника до найбіднішого, записали скільки у кого синів, хто чим займається, чим промишляє, де торгує, яку землю, заводи та угіддя має. Переписали млини, ставки, винниці, броварні, солодовні, пасіки, хутори. І на все те подать наклали.

Селяни платили податі на утримання генеральної та полкової козацької старшини, церкви. Та найтяжчі податки встановили воєводи московські. Ці податі становили 5 алтин з вола, 2 алтин з коня. Ті, у кого не було волів і коней, платили осьмачку жита, а підсусідки і бобилі — по пів-осьмачки.

Восени 1666 року козаки збунтувалися супроти присланих воєвод, з причин їхніх здирств великих та напастей і перепису.

Згідно з Генеральним слідством Переяславського полку 1730 року містечко Басань (229 дворів разом із хуторами) належало в диспозиціи гетманской, було вільним і ніколи не було в чийомусь володінні[2].

Після ліквідації полкового устрою і в зв'язку з новим адміністративно-територіальним поділом у 1782 р. Нова Басань увійшла до складу Козелецького повіту Київського намісництва, а в 1797 р. стала волосним центром Козелецького повіту Малоросійської, з 1802 р.- Чернігівської губернії.

У 1897 році в містечку було відкрито поштове відділення[3]. В цей же час існував воскобійний та медотопний завод. За переписом 1897 року в містечку мешкало 7326 осіб, серед них — 3460 чоловіків та 3866 жінок. Православними себе назвали 6930[4].

21 вересня 1907 року о 10:30 на хуторі Поліновка почалася пожежа (37-ма від початку року в містечку). В цей час багато місцевих мешканців були на ярмарку (за 2,5 версти від хутору). Через вітер, суху погоду та повну відсутність води в колодязях за 15 хвилин зайнявся весь хутір. Загинуло 2 дітей віком 3-4 роки, згоріло 62 двори (переважно постраждали бідняки). Причиною пожежі було необережне поводження дітей із вогнем. За тиждень до цього в містечку згоріло 20 дворів. Також Нова Басань горіла «майже щодня» в 1906 році (переважно через підпали)[5].

Радянська влада[ред.ред. код]

У 1918-1920-х на Новобасанщині та навколо неї діяла так звана «банда» Демида Ромашки — «самостійника до самих кісток», як писали тодішні газети. З цього краю совєтам не вдавалося вирвати для себе жодної зернини. Тоді вони заслали до оборонців свого агента Степана Шуплика, який підступно знищив відчайдуху. За це Степану дали верхового коня і шаблю, на ефесі якої була подяка: «Храброму гражданіну УССР…». А в народі закріпилася фраза: «Це було тоді, як прафост Шуплик вирвав Ромашку…»[6].

Село постраждало внаслідок геноциду українського народу 1932—1933, проведеного урядом СРСР. У селі зареєстровані факти людожерства через голодний психоз. Неповний список мешканців Нової Басані — жертв комуністичного терору голодом — міститься в Національній книзі пам'яті жертв голодомору в Україні.

У 1922 році в сільському клубі організовано хор ім. М.Леонтовича.

У 1930 створено перший колгосп «Шляхом бідноти», МТС (1931), маслозавод (1935).

У 1939 було 7466 мешканців, середня школа (1935), індустріальний технікум (1926), Будинок культури (1935).

Німецько-радянська війна[ред.ред. код]

Під час німецької окупації (15.ІХ.1941—21.IX.1943) діяло антиокупаційне підпілля.

У перші місяці німецько-радянської війни близько 4 тис. мешканців Бобровиці та Нової Басані влилося до лав Червоної Армії. Населення брало участь у будівництві оборонних споруд. У Новій Басані був сформований винищувальний батальйон в кількості 102 бійців.

З наближенням фронту почалась евакуація в східні райони країни матеріальних цінностей, обладнання заводів, сільськогосподарської техніки. В Новій Басані перед окупацією компартійна верхівка зникла, завчасно відправивши в евакуацію свої сім'ї.

15 вересня 1941 р. частини німецької армії окупували Бобровицький та Новобасанський райони. З перших днів окупації нацисти почали грабувати місцеве населення, забираючи для потреб німецької армії худобу, хліб, одяг. З тими, хто ризикував приховувати продукти харчування або виказував непокору представникам влади іншим чином, розбирались за законом військового часу. Для цього в кожному великому селі були утворені поліцейські дільниці. У районних центрах функціонували відділи гестапо, де за період панування «нової влади» було знищено 418 чол. у концентраційному таборі, який розміщувався в Новій Басані, також проводились масові розстріли військовополонених та місцевих жителів, що були визнані порушниками порядку.

Частина мешканців районів, які були здатні тримати зброю в руках, билися з окупантами в партизанському загоні ім.М.О.Щорса та партизанському з'єднанні «За Батьківщину». На початку 1943 р. партизанами був здійснений напад на ворожу комендатуру в Бобровиці, де їм вдалося захопити 112 коней, що підлягали вивезенню до Німеччини. Ці коні стали основою для створення кавалерійського ескадрону. В квітні того ж року партизани підірвали міст на шляху Бобровиця-Козелець.

У боротьбі з ворогом на території Бобровицького та Новобасанського районів загинуло 58 партизанів. Були закатовані 15 підпільників Нової Басані. Їх імена увічнені в 1-му томі Книги Пам'яті Чернігівської області. Постраждало і населення районів. 17 грудня 1942 р. були розстріляні та спалені у власних будинках 267 мешканців села Мочалища. 18 грудня та ж доля спіткала село Рокитне, де були розстріляно близько 100 чол., спалено живими 94 чол., а 116 чол. заарештовано та вивезено в невідомому напрямку. Ця акція була першою у цілій серії каральних операцій, проведених в районі загонами СС за підтримки місцевої поліції.

25 грудня 1942 з метою виявлення підпільників та неблагонадійних в Новій Басані була проведена облава, в ході якої заарештовано 280 чоловіків та 84 жінки, головним чином 16-18-річного віку. 27 грудня всі вони були розстріляні, а деякі лише поранені та поховані живими у братській могилі на околиці села. Нині на братській могилі, де поховано понад 500 мирних жителів Нової Басані, що за період окупації стали жертвами нацистів, встановлено пам'ятник. Скорботна постать жінки з вінком нагадує нащадкам про події минулих літ.


Після 1945[ред.ред. код]

З 1972 року — колгоспи ім. В. І. Леніна і «Дружба» (спеціалізація — м'ясомолочне тваринництво), цегельний з-д, відділення зв'язку, АТС, будинок побуту, середня і дві 8-річні школи, відділення музичної школи, ясла-садок і три дитсадки, Будинок культури на 250 місць і клуб колгоспу ім. Леніна на 150 місць, три бібліотеки (35 тис. од. зб.).

У різні роки видавалися газети «За більшовицькі колгоспи», «За трудові подвиги», «Комуністичний шлях».

Освіта[ред.ред. код]

В кінці XIX століття, крім 2 земських шкіл (перша з них відкрита у 1868, друга — у 1890 р.), діяли 2 однокласні і двокласна церковно-приходська школи. Двокласна школа збудована в 1912 році. Організатором і натхненником її будівництва був священик отець Матвій Полонський — меценат і організатор, автор мемуарів із детальним описом життя містечка[7]. Споруда відповідала всім вимогам. Поруч — будинок на 4 квартири для сімей учителів. Школа мала загальноосвітній характер. Учителів спочатку було 6. Завідуючою була Ганна Григоровська. Учнів нараховувалось 120 осіб. В 1920 школу переведено на 7-річку. Учнів було вже 280 чол. В 1935 відкрили 10-річку і в 1938 був перший випуск 10-го класу[8].

Спорт[ред.ред. код]

В Новій Басані є два футбольних клуби, які є постійними учасниками Чемпіонату та Кубку Бобровицького району

Сезон Місце в Кубку
«Дружба» «Співдружність» «Наташа-Агро»
1997 1 - -
1998 1 - -
1999 1 - -
2000 4 - -
2001 - - -
2002 9 - -
2003 3 - -
2004 2 - -
2005 4 - -
2006 5 - -
2007 - 4 -
2008 - 4 -
2009 - 5 -
2010 - 6 -
2011 - - 5
2012 8 - 3
2013 6 - 1
2014 8 - 3
2015 8 - 1

Люди[ред.ред. код]

Уродженцями села є: академік АН УРСР біохімік М. Ф. Гулий, доктори мед. наук С. С. Дяченко та М. М. Піший, ген.-майор С. П. Копил.

Історичні особи:

Сучасники:

Пам'ятки[ред.ред. код]

В Новій Басані виявлено поселення черняхівської культури (II—V ст.).

В сільському парку встановлена меморіальна дошка на честь проїзду посольства Московії до Переяслава на переговори з Богданом Хмельницьким у грудні 1653 року. Її появу пов'язують із пропагандою «возз'єднання України та Росії», популярною в 1950-х роках.

У Новій Басані — пам'ятник Т. Г. Шевченку (1961; скульптор М. Ковтун). У 1956 встановлено обеліски на братських могилах жертв нацизму 1942 і радянських воїнів, що загинули при визволенні села 1943. Обеліск Слави (1970) на честь односельців, які загинули (698 чол.) на фронтах німецько-радянської війни.

Див. також[ред.ред. код]

Коментар[ред.ред. код]

  1. Іван Бандура був одним із перших радянських партизан Хорватії. 22 грудня 1942 року газета партизанського руху визволення Югославії «Борба» повідомила на своїх шпальтах: «Хорватські партизани отримали велику перемогу. В Хорватському Загір'ї вони визволили з німецького полону п'ятьох радянських офіцерів…». Усі звільнені були уродженцями України: Микола Герасимович Фостик, Іван Васильович Бандура, Данило Павлович Гвоздик, Семен Михайлович Кухаренко та Володимир Васильович Лепешкін. З цього часу усі п'ятеро включилися у активну партизанську боротьбу. Наприкінці травня 1943 року їх викликали до Головного штабу Народно-визвольної армії Югославії у Петрово Полє (Східна Боснія), де вони мали бесіду з Йосипом Броз Тіто. За вказівкою Тіто, усіх членів групи розподілили по різних партизанських корпусах. Івана Васильовича Бандуру направили до славонського корпусу (з жовтня 1943 — 6-й славонський), якій діяв у Хорватії. Іван Васильович Бандура загинув у боях за звільнення Югославії[9][10]. Його імя та прізвище є серед списків загиблих бійців Осієцької ударної бригади. Історик Іван Очак (хорв. Očak, Ivan) у книзі «В єдиному пориві» пише, що в Славонії І. В. Бандура воював командиром Посавського батальйону і загинув восени 1944 року у важкому бою з німецькими танками невдовзі після звільнення Белграду. В НВАЮ назву «Посавський батальйон» мав 1-й Посавський ударний батальйон, який був створений влітку 1943 року для боротьби із четниками. 26 жовтня 1943 року батальйон увійшов до складу 1-ї чехословацької бригади 6-го славонського корпуса, а 1 березня 1944 року його особовий склад був переведений до новозформованої Осієцької бригади[11][12][13].

Примітки[ред.ред. код]

  1. Антонович В. Киевские войты Ходыки. Эпизод из истории городского самоуправления в Киеве в XVI—XVII ст.
  2. Мякотин В. А. Генеральное следствие о маетностях Переяславского полка (1729—1731 г.). Харьков, 1896. С. 43.
  3. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1897 год. — C. 71. http://www.knigafund.ru/books/81183
  4. Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — C. 261.
  5. Журналы Козелецкого уездного земского собрания. 1807 год. — C. 208—211. http://www.knigafund.ru/books/81186
  6. Дмитро Головко. «Слово про рідну землю». / Газета «Отчий поріг», № 12 (120), 2011, сторінка 16.
  7. Матвій Полонський. Спогади священика. — Київ, 2010. — 344 с.
  8. Людмила Веременко, Тетяна Литошко. «П'ємонт Нової Басані»
  9. Советские люди в освободительной борьбе югославского народа 1941—1945 гг.: Воспоминания, документы и материалы /Сост. Бушуева Т. С., АН СССР, Ин-т военной истории М-ва обороны СССР. — Москва: Наука, 1973. — С.45-57.
  10. Казак В. Н. Побратимы: Советские люди в антифашистской борьбе народов балканских стран 1941—1945 — Москва: Мысль, 1975. — С. 22-24.
  11. Zdravko B. Cvetković. Osječka udarna brigada. Monografija. — Beograd: Vojnoizdavački zavod, 1981.
  12. Nikola Anić, Sekula Joksimović, Mirko Gutić. Narodno oslobodilačka vojska Jogoslavije. Pregled Razvoja Oruzanih Snaga Narodnooslobodilnackog pokreta 1941—1945. — Beograd: Izdaje Vojnoistorijski institut. — 1982.
  13. «В едином порыве»: сборник / Под ред. Г. А. Нечаева. — Москва: ДОСААФ, 1971. — С. 190.
  14. В. А. Чорномаз. Глушко Юрій // Енциклопедія сучасної України : у 30 т. / ред. кол. І. М. Дзюба [та ін.] ; НАН України, НТШ, Координаційне бюро енциклопедії сучасної України НАН України. — К., 2003­–2016. — ISBN 944-02-3354-X. — Т. 5. — С. 691.

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.