Браниця

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Брани́ця
Країна Україна Україна
Область Чернігівська область
Район/міськрада Бобровицький район
Рада/громада Бобровицька
Код КОАТУУ 7420681201
Основні дані
Засноване 1155 рік
Населення 707 (20.12.2017)[1]
Площа 7,8 км²
Густота населення 90,64 осіб/км²
Поштовий індекс 17410
Телефонний код +380 4632
Географічні дані
Географічні координати 50°49′32″ пн. ш. 31°23′23″ сх. д. / 50.82556° пн. ш. 31.38972° сх. д. / 50.82556; 31.38972Координати: 50°49′32″ пн. ш. 31°23′23″ сх. д. / 50.82556° пн. ш. 31.38972° сх. д. / 50.82556; 31.38972
Середня висота
над рівнем моря
117 м
Водойми ставок Малінковський
Відстань до
обласного центру
90 км
Відстань до
районного центру
11 км
Найближча залізнична станція Бобровиця
Відстань до
залізничної станції
7 км
Місцева влада
Адреса ради 17410, Чернігівська обл., Бобровицький р-н, с. Браниця, вул. Шутова, 4, тел. 3-55-62
Карта
Брани́ця. Карта розташування: Україна
Брани́ця
Брани́ця
Брани́ця. Карта розташування: Чернігівська область
Брани́ця
Брани́ця
Locator Dot2.gif
Розташування села Брани́ця

Брани́ця — село в Україні, в Чернігівській області, Бобровицькому районі. Відстань від районного центру автомобільними шляхами — 11 км, до обласного центру — 90 км. Село знаходиться за 7 км від залізничної станції Бобровиця, що розташована на лінії сполученням Дарниця — Ніжин.

Браниця розкинулася на межі мішаних лісів і лісостепу. З півночі вона притулилася до лісу та боліт, а на південь пішла степова зона. Межує з територіями Кобижчанської та Рудьківської сільських рад Бобровицького району. Північно-західна частина території Браницької сільської ради межує з Козелецьким районом Чернігівської області.

Національний склад — українці. Конфесійний склад — християни.

У 2007 році село було газифіковано.

Географія[ред. | ред. код]

Село розташоване на півночі Бобровицького району Чернігівської області. Сусідні населені пункти:

Rose des vents Данівка Rose des vents
N Кобижча
W    'Браниця'    E
S
Рудьківка Бобровиця

Назва[ред. | ред. код]

Про походження назви достовірних даних немає, але, як гадають краєзнавці, є кілька версій:

  1. За першою, село колись належало поміщиці Браницькій.
  2. За іншою, в основі назви села лежить давньоруське слово «брань» — бій, битва, війна. «Бранитися» — оборонятися, захищатися.
  3. Третя ж версія і, мабуть, достовірніша, така: за часів Київської Русі кожне поселення платило київському князю данину. Одні поставляли продукти бджільництва, інші хутра, збіжжя. А Браниця платила данину бранками: молодими гарними дівчатами, якими славилася поліська земля.

Історія[ред. | ред. код]

  • Браниця — одне із найдревніших сіл Бобровиччини. Перші згадки датуються літописами 1155 років.
  • У переписній книзі Малоросійського приказу (1666) згадується село Браница. У ньому було 28 дворів (серед них 2 дворів — «ґрунтових» без коней та волів), 29 чоловіків. У господарствах загалом було 40 волів та 18 коней (багато порівняно з сусідніми селами). У книзі перераховано всіх чоловіків поіменно.[2]
  • У часи Гетьманщини село, скоріш за все, було вільне, тобто не мало над собою феодала. Хоча серед мешканців села була майнова нерівність і конкуренція, були вдалі спроби досягти згоди на рівні громади. Наприклад, 1718 року бідняки жалілися на багатих козаків, «що були волны сѣножати и волно було всѣмъ косить, а в килька лѣтъ завладѣли були товариство до своихъ гаювъ». І «теди товариство... в кого есть синожати и береги, попустило по прежнему всѣмъ вульно косить, якъ одному, такъ и другому, богатому и убогому, и, якъ часъ будетъ косить, прибравшися и оповистившися, жебы всѣмъ разомъ пойти на косовицю, а не поривцемъ, подъ виною, хто би поважился упоромъ своимъ пойти косить».[3]
  • У 1886 році в Браниці налічувалось 410 дворів, а до 1897 року їхня кількість зросла до 773. За переписом 1897 року в селі мешкали 3874 особи (1924 чоловіка та 1950 жінок). Православними себе назвали 3863.[4]
  • У 1897 році в Браниці збудована Преображенська церква. Більшовики, прийшовши до влади, віддали церкву під клуб, і через деякий час вона згоріла.
  • У 1928 році організовано перший колгосп «Перемога», голову якого К. С. Острянко того ж року забили куркулі. Іменем Каленика Острянко названа одна з вулиць села.
  • В період 1932–1933 років жертвами голодомору стали 32 жителя Браниці.

Браницький повстанський комітет[5][ред. | ред. код]

Історія повстанського руху в Браниці починається в кінці 1918 року в період загальноукраїнського повстання, очолюваного Директорією Української Народної Республіки проти гетьмана Павла Скоропадського. Браницька молодь організувалася в загін «Вільного козацтва» у кількості 60-70 чоловік. З наступом військ Директорії загін розпочав активні дії, зокрема арештовував членів партії «Союз хліборобів» — опори гетьманського режиму та інших представників гетьманської влади. Проте влада Директорії УНР протрималася недовго, і вже на початку 1919 року Чернігівщина вдруге опинилася під владою більшовиків. Частина Браницького «Вільного козацтва» залишилася на боці УНР і влилася до лав її армії, інші перейшли на бік більшовиків. Деякі не підтримали відкрито жодну сторону і лишилися в Браниці, нічим себе не виявляючи.

Надії певної частини селянства на більшовиків швидко розвіялися з запровадженням так званої політики «воєнного комунізму» з її продрозкладкою, що фактично перетворилася на грабунок селян, та червоним терором. Селами поширилися повстання. Після закінчення 1-ї Світової війни чимало селян повернулося додому зі зброєю і, що найголовніше, зі знанням військової справи. Ядром новоствореного повстанського загону в Браниці стали колишні вільні козаки, отаманом був обраний Панкрат Дем'янович Хижняк. З самого початку загін був гарно озброєний, крім зброї, що лишилася з часів «вільного козацтва», чимало зброї надали й місцеві селяни.

На початку грудня 1919 року група селян на чолі з Хижняком, озброєних гвинтівками, а подекуди й вилами, вбили в Браниці 11 представників радянської влади, серед яких і голова сільради Бондаренко. Іншим вдалося втекти до Бобровиці, і від них про повстання стало відомо Козелецькій повітовій владі.

Наступного дня Хижняк скликав збори села, де оголосив, що минулої ночі він та його товариші вбили 11 «окошників» (так називали тих радянських працівників, що займалися мародерством). Ще кілька представників радянської влади було арештовано просто на зборах і було вирішено їх розстріляти як мародерів і грабіжників. Був на місці розстріляний Сава Полуян — член сільради і батько вбитого вночі більшовика.

Тим часом до Браниці з Козельця вже прямував каральний загін, командиром якого був інший син Сави Полуяна Андрій. Випередивши свій загін на 15 верст, Полуян, сидячи на підводі з карабіном в руках приїхав прямо на збори. Натовп селян розступився і Хижняк, схопивши гвинтівку і прицілившись з коліна, вбив Полуяна пострілом в голову. Коли каральний загін підійшов до села, повстанці відступили до лісу і ніхто з них схоплений не був. Червоні звільнили присуджених до розстрілу своїх симпатиків, які зразу ж вбили батька та брата одного з повстанців — Дмитра Кушніра. Взявши заручників більшовики повернулися до Козельця.

Освіта[ред. | ред. код]

В селі працює Браницька ЗОШ І-ІІІ ступенів. Директором школи є Панченко Світлана Миколаївна. Школа розташована за адресою вул. Б.Хмельницького, буд. 8. Телефон +380 4632 35 5 41.

В Браниці є 2 бібліотеки з книжковим фондом 13,3 тис. примірників.

Культура[ред. | ред. код]

В селі є будинок культури з залою на 250 місць. При будинку культури діє народний самодіяльний ансамбль «Браничанка», неодноразовий учасник телепрограми «Сонячні кларнети», концертів народної самодіяльності в містах Києві та Чернігові. У 2001 році «Браничанка» гідно представила Чернігівщину в столичному Палаці «Україна».

Населення[ред. | ред. код]

За даними перепису 1988 року в Браниці мешкала 1221 людина, а станом на 2008 рік численність села скоротилась до 988 людей.

Уродженці села:

Примітки[ред. | ред. код]

  1. ПАСПОРТ БОБРОВИЦЬКОЇ ТЕРИТОРІАЛЬНОЇ ГРОМАДИ за 2017 рік
  2. Переписні книги 1666 року / Приготував до друку і зредагував В. О. Романовський. Всеукраїнська академія наук, Археографічна Комісія. — Київ, 1933. — с. 344-345.
  3. В. А. Мякотинъ. Очерки соціальной исторіи Украины въ XVII—XVIII вв. Томъ I — Выпускъ I. — Прага, 1924. — с. 242-243.
  4. Населенныя мѣста Россійской Имперіи въ 500 и болѣе жителей. 1905. — C. 261.
  5. Євген Населевець, науковий співробітник Чернігівського історичного музею імені В. Тарновського, опубліковано в газеті «Сіверщина» за 3 листопада 2011 року.

Посилання[ред. | ред. код]